Рішення

від 30.06.2020 по справі 922/1569/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2020 р.м. ХарківСправа № 922/1569/20

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жельне С.Ч.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Партола Сергія Миколайовича, с.Мізяки до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", м.Київ, в особі Харківської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу", с.Золочівське Харківської області про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

22.05.2020 року позивач - Фізична особа-підприємець Партола Сергій Миколайович звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії ДП "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" про стягнення 113265,73 грн. за надання сільськогосподарських послуг за договором №569-19/2018-ПС від 17.09.2018 року, з яких 95400,00 грн. боргу, 9540,00 грн. штрафних санкцій,4560,73 грн. інфляційних, 3756,00 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 25.05.2020 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі № 922/1569/20, розгляд справи було вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвала суду від 25.05.2020, що була направлена на адресу сторін, отримана сторонами про що свідчать відмітки на поштових повідомленнях, які повернулись до суду.

Відповідач 10.06.2020р. надав до суду відзив (вх.№12975), в якому наголошує на тому, що дозвіл на підписання та укладення директором Харківської філії з боку відповідача договору №569-19/2018-ПС від 17.09.2018 не надавався, а належним відповідачем у господарських правовідносинах може бути тільки юридична особа, а не філія. Крім цього,просить застосувати до позовних вимог загальні та спеціальні строки позовної давності, витребувати у позивача оригінали документів доданих до позовної заяви та відкласти розгляд справи на більш пізній термін, до закінчення строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби (COVID).

Розглянувши клопотання відповідача про витребування у Фізичної особи-підприємця Партоли Сергія Миколайовича оригіналів документів доданих до позовної заяви, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 6 ст. 81 ГПК України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У такому клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Будь-яка особа, в якої знаходиться доказ, повинна видати його на вимогу суду.

В порушення вимог п. 2 ч. 2 ст. 81 ГПК України відповідачем жодним чином не аргументовано, з яких саме підстав належним чином завірені та подані до суду позивачем копії документів викликають сумніви з приводу їх достовірності. Крім цього, в супереч п.4 ст.81 ГПК України відповідачем не надано до суду доказів вжиття самостійних заходів для отримання цих доказів.

З огляду на викладене, клопотання відповідача про витребування доказів не підлягає задоволенню.

Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч.2 ст.195 ГПК України суд розглядає справу по суті протягом тридцяти днів з дня початку розгляду справи по суті.

Всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

Враховуючи встановлений процесуальним законом строк на розгляд справи по суті, а також те, що запроваджений карантин покликаний запобігти поширення коронавірусу COVID-19 і під час його введення здійснення судочинства не зупиняється, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відкладення розгляду справи до закінчення строку дії карантину, оскільки відкладення судового засідання в такому разі призведе до порушення процесуальних строків розгляду відповідної заяви.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Як свідчать матеріали справи, 17.09.2018 між позивачем, як виконавцем, та позивачем, як замовником, укладено договір про виконання сільськогосподарських послуг № 569-19/2018-ПС (а. с. 38-39) предметом якого є послуги виконавця по проведенню сільськогосподарських послуг, а саме - збір урожаю кукурудзи на земельних угіддях Замовника, що знаходяться на території Валківської СДС площею 106 га, які виконуються технікою Виконавця на основі впровадження прогресивних енергозберігаючих технологій з використанням високопродуктивної вітчнизняної іноземної техніки.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що виконавець виконує роботи з використанням власних паливно-мастильних матеріалів.

Згідно п.2.2. договору загальна сума цього Договору складається, виходячи з обсягів фактично наданих послуг та їх вартості, визначеної в п. 2.1 цього Договору, але не може перевищувати 95400,00 грн.

Відповідно до п. 3.1-3.2 договору, розрахунки між Сторонами здійснюються на підставі підписаних актів приймання-передачі наданих послуг. Розрахунки між Сторонами за цим Договором здійснюються у грошовій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Пунктом 3.3 договору передбачено, що замовник повинен провести розрахунки за надані послуги до 01.12.2018 року.

Матеріали справи також свідчать про те, що позивачем на виконання умов договору надав відповідачу обумовлені договором послуги на суму 95400,00грн., про що між сторонами 17.10.2018 складено та підписано акт виконаних робіт по договору № 569-19/2018-ПС від 17.09.2018.

Однак, відповідач свої зобов`язання щодо сплати вартості наданих позивачем послуг не виконав, його борг перед позивачем станом на момент винесення даного судового рішення становить 95400,00грн.

Наявність у відповідача перед позивачем боргу в сумі 95400,00 грн. також підтверджується складеним та підписаним між сторонами Актом звірки взаєморозрахунків за період з 17.09.2018 по 24.03.2020.

З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію від 24.03.2020 в якій вимагав сплати існуючої заборгованості, проте, вимоги зазначеної претензії були залишені відповідачем без задоволення.

Обставини щодо стягнення боргу в сумі 95400,00 грн. стали підставами для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Крім того, в зв`язку з простроченням відповідачем виконання своїх зобов`язань, позивачем на підставі ст. 625 ЦК України нараховано до стягнення з відповідача 3756,00 грн. 3% річних та 4560,73 грн. інфляційних за період прострочення з 01.12.2018 по 24.03.2020, а також на підставі ч. 2 ст. 231 ГК України, 9540,00 грн. штрафних санкцій.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що стали предметом спору, суд виходить з наступного:

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України встановлено, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

За змістом ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України, зокрема передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Факт надання позивачем на користь відповідача послуг за договором № 574-19/2018-ПС від 18.09.2018 та їх вартість підтверджується матеріалами справи (зокрема актом від 17.10.2018) та відповідачем жодним чином не спростовується.

Строк оплати наданих послуг визначено умовами договору (п. 3.3.) є таким, що настав.

Суд зазначає, що відповідач не скористувався правом звернутися до господарського суду із зустрічною позовною заявою, в рамках розгляду даного спору, або окремого позову, з вимогами про визнання недійсним договору №569-19/2018-ПС від 17.09.2018 до суду. Також, відповідачем не було надано до суду доказів визнання недійсним у судовому порядку укладеного між сторонами даного спору договору 569-19/2018-ПС від 17.09.2018.

А, отже, при вирішенні даного спору, суд виходить з принципу презумпції правомірності правочину, закріпленого у ст. 204 ЦК України, який є дійсним на час розгляду справи.

Стосовно доводів відповідача з приводу того, що відповідачем у даній справі може бути тільки юридична особа, а не філія, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 64 Господарського кодексу України, підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Відповідно до ст. 95 Цивільного кодексу України, філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення. Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності. Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру.

Згідно до ч.1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно п. 1.7. Постанови №18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суд України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" відповідно до чинного законодавства, зокрема, Цивільного та Господарського кодексів України, Законів України "Про господарські товариства", ;Про акціонерні товариства , Про банки і банківську діяльність, юридичні особи для здійснення своїх функцій мають право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами. Коло повноважень відокремленого підрозділу юридичної особи стосовно здійснення у господарському суді повноваження сторони у справі від імені цієї особи визначається установчими документами останньої, положенням про відокремлений підрозділ, яке затверджено юридичною особою, або довіреністю, виданою нею ж у встановленому порядку керівникові цього підрозділу. При цьому слід мати на увазі, що стороною у справі є юридична особа, від імені якої діє відокремлений підрозділ, і рішення приймається саме стосовно підприємства чи організації - юридичної особи, але в особі її відокремленого підрозділу, наприклад: "Стягнути з підприємства "А" в особі його відокремленого підрозділу - філії № 1 на користь організації "Б" в особі її Н-ської філії таку-то суму".

Таким чином, з урахуванням вищезазначених норм та положень, у справі, що розглядається відповідачем є Державне підприємство "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" в особі Харківської філії Державного підприємства "Цент сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу".

Тому посилання відповідача у наданому їм відзиві на неналежність відповідача по справі є необґрунтованими.

Оскільки відповідач не надав суду доказів сплати існуючої заборгованості, суд приходить до висновку про задоволення позову, та стягнення з відповідача на користь позивача 95400,00 грн. боргу.

Щодо вимог про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних та річних суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз статті 625 ЦК України вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання.

Факт прострочення відповідачем виконання зобов`язань з оплати наданих послуг підтверджується матеріалами справи та відповідачем жодним чином не спростовується.

Зазначене, з урахування вимог ст. 625 ЦК України надає право позивачу на нарахування 3% річних та інфляційних за таке прострочення.

Згідно з позовною заявою, позивачем нараховано до стягнення з відповідача інфляційні 4560,73 грн. та 3% річних 3756,00 грн. за прострочення оплати наданих послуг за період прострочення з 01.12.2018 по 24.03.2020.

Розглядаючи позовні вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 3756,00 грн. та 4560,73 грн. інфляційних витрат, нарахованих згідно ч.2 ст.625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання, підлягають задоволенню як правомірні та обґрунтовані.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій 9540,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором.

Згідно з п. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

За змістом ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг); за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Відповідно до інформації з єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб - підприємців та громадських формувань підприємство відповідача є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки.

Крім того, як вже було зазначено вище, відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань за договором.

Зазначене надає позивачу право на нарахування відповідачу штрафних санкцій в порядку, визначеному ч. 2 ст. 231 ГК України.

Як свідчить позовна заява, позивачем з посиланням на вказані положення Закону нараховано до стягнення з відповідача 9540,00 грн. штрафних санкцій (в. ч. 2862,00 грн. пені за 30 днів прострочення та 6678,00 грн. штрафу, що дорівнює 7% від суми прострочення)

Суд констатує, що нарахування штрафних санкцій позивачем здійснено правомірно.

Разом з тим, як вже зазначалось, відповідачем у відзиві заявлено про застосування наслідків спливу скороченої позовної давності щодо вимог про стягнення штрафних санкцій.

Згідно з ст. 256 ЦК України, позовна давність, це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Пунктом 3.3 договору передбачено, що замовник повинен провести розрахунки за надані послуги до 01.12.2018.

Оскільки відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань щодо сплати боргу в передбачений договором строк, він вважається таким, що прострочив виконання зобов`язань з 01.12.2018.

Позивачем нараховано пеню з 30 днів прострочення, та штраф за прострочення понад 30 днів. Відповідно право на стягнення штрафних санкцій в судовому порядку (шляхом подання позову) в позивача виникло 01.12.2018. Відповідно строк позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки сплинув 02.12.2019.

Позов у даній справі позивачем подано 22.05.2020, тобто з пропуском строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки.

Частиною 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Зазначене зумовлює прийняття судом рішення про відмову в задоволенні позову в частині стягнення 9 540,00 грн. штрафних санкцій.

Суд не вбачає підстав для задоволення заявленого відповідачем у відзиві клопотання про застосування до позовних вимог наслідків пропуску строку загальної позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено, встановлено в три роки (стаття 257 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки, відповідно до п.3.3 договору відповідачем прострочено виконання зобов`язань за договором з 01.12.2018,трирічний строк позовної давності позивачем пропущено не було.

З урахуванням вимог ст. 123, 126, 129 ГПК України, за результатами розгляду справи з відповідача на користь позивача також підлягає стягненню судовий збір в сумі 1924,79 грн.

Керуючись ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 240-241, 247 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння і садивного матеріалу" (адреса: 04112, м. Київ, вул. Олени Теліги, 8; код ЄДРПОУ: 37884028) в особі Харківської філії Державного підприємства "Центр сертифікації та експертизи насіння садивного матеріалу", (адреса: 63030, Харківська обл., Валківський район, с. Золочівське; код ЄДРПОУ ВП: 38104349) на користь Фізичної особи - підприємця Партоли Сергія Миколайовича (адреса: АДРЕСА_1 ; код НОМЕР_1 ) 95400 грн. 00 коп. заборгованості за договором, 4560 грн. 73 коп. інфляційних, 3756 грн.00 коп. 3% річних та витрати по сплаті судового збору 1924 грн. 79 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/

Повне рішення складено "30" червня 2020 р.

Суддя С.Ч. Жельне