Рішення

від 30.06.2020 по справі 240/3596/20

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року м. Житомир справа № 240/3596/20

категорія 106030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

судді Майстренко Н.М.,

розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області щодо невиплати при звільненні з роботи коштів у сумі 11063,70 грн.;

- зобов`язати Лугинську районну державну адміністрацію Житомирської області виплатити на користь ОСОБА_1 недоплачені при звільненні з роботи кошти у сумі 11063,70 грн.;

- стягнути з Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 кошти в сумі 54379,59 грн. за час затримки розрахунку при звільненні з роботи з 21.12.2019 по 10.03.2020;

- стягнути з Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток (з розрахунку 1026,03 грн./день) з 11.03.2020 по день постановлення рішення у справі.

В обґрунтування позову зазначає, що відповідно до довідки Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області від 20.12.2019 №5-05/2078 за грудень 2019 року (з 01.01.2019 по 20.12.2019 - останній робочий день) їй нараховано 102259,22 грн. Ураховуючи відрахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів (18% та 1,5% відповідно), до виплати за грудень місяць 2019 року підлягало 82318,67 грн. Однак, 20.12.2019 на її зарплатний картковий рахунок надійшли розрахункові кошти в сумі 71254,97 грн., що підтверджується роздруківкою зарплатного рахунку у Приват24 та довідкою АТ "Приват банк". Будь-які інші кошти у період з 20.12.2019 по день звернення з позовом на цей рахунок не надходили. Сума недоплачених коштів становить 11063,70 грн., виходячи з наступного: 102259,22 грн. (нараховані кошти) - 19940,55 грн. (податки та обов`язкові платежі) = 82318,67 грн. (кошти, які підлягають виплаті при звільненні); 82318,67 грн. (кошти, які підлягають виплаті при звільненні) - 71254,97 грн. (кошти, які фактично виплачено відповідачем) = 11063,70 грн. (недоотримані кошти).

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 30.03.2020 призначено підготовче засідання у справі на 05.05.2020.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити у задоволенні позову. Вважає, що вимога позивача про стягнення з Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області коштів за час затримки розрахунку при звільненні з 11.03.2020 по день постановлення рішення по справі не підлягає задоволенню, оскільки повний розрахунок з позивачем здійснено 25.03.2020. Вважає, що у даній категорії справ законодавець визнав строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. З даним позовом позивач звернулася до суду 10.03.2020, тобто з пропуском місячного строку, передбаченого ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України, який визначено до правовідносин, що виникли між сторонами.

У відповіді на відзив позивач просить задовольнити позовні вимоги щодо стягнення на її користь 64609,89 грн. компенсації за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 21.12.2019 по 24.03.2020, а також просить розгляд справи здійснювати без її участі.

Від відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі відповідача.

Ухвалою суду від 05.05.2020 закрито підготовче провадження і призначено адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області про стягнення коштів до судового розгляду по суті у порядку письмового провадження без виклику (повідомлення) учасників справи.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов такого висновку.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з 10.09.2015 по 20.12.2019 безперервно працювала на посаді першого заступника голови Лугинської райдержадміністрації Житомирської області.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 19.12.2019 №8-ок ОСОБА_1 звільнено 20.12.2019 з посади першого заступника голови Лугинської райдержадміністрації Житомирської області у зв`язку із припиненням повноважень, а також цим розпорядженням зобов`язано начальника відділу-головного бухгалтера відділу фінансово-господарського забезпечення апарату районної державної адміністрації ОСОБА_2 провести остаточний розрахунок та виплатити грошову компенсацію:

- відповідно до ст.ст. 57, 58 Закону України "Про державну службу" за невикористану щорічну додаткову оплачувану відпустку за 13 календарних днів, враховуючи стаж державної служби понад 26 років, за 4 календарних дні відповідно до ст. 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період роботи з 10.09.2016 по 09.09.2017;

- відповідно до ст.ст. 57, 58 Закону України "Про державну службу" за 11 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки, за 5 календарних днів додаткової оплачуваної відпустки, враховуючи стаж державної служби понад 27 років, за 1 календарний день відповідно до ст. 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період роботи з 10.09.2017 по 23.01.2018;

- відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки" за 30 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки, за 7 календарних днів відповідно до ст. 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період роботи з 24.01.2018 по 23.01.2019;

- відповідно до ст. 6 Закону України "Про відпустки" за 27 календарних днів невикористаної основної щорічної відпустки, за 6 календарних днів відповідно до ст. 47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період роботи з 24.01.2019 по 20.12.2019.

Відповідно до довідки Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області від 20.12.2019 № 5-05/2078 за грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано 102259,22 грн.

На зарплатний картковий рахунок ОСОБА_1 20.12.2019 надійшли розрахункові кошти в сумі 71254,97 грн.

У зв`язку з тим, що позивачу невиплачені всі нараховані відповідачем кошти, позивач звернулась до відповідача із заявою від 28.01.2020 про виплату недоплачених сум заробітної плати - компенсації за невикористану відпустку при розрахунку.

Однак відповідач не надав відповіді на зазначену заяву позивача.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Закону України "Про оплату праці" від 23.03.1995 №108/95-ВР передбачено, що основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про оплату праці" форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною, галузевими (міжгалузевими) і територіальними угодами.

Частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпП України).

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до довідки Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області від 20.12.2019 № 5-05/2078 за грудень 2019 року ОСОБА_1 нараховано 102259,22 грн. Враховуючи відрахування з цієї суми податків та обов`язкових платежів (18% та 1,5% відповідно), до виплати за грудень місяць 2019 року підлягало 82318,67 грн.

У день звільнення позивача - 20.12.2019 - відповідачем виплачено тільки частину коштів у розмірі 71254,97 грн., а остаточний розрахунок з позивачем Лугинською районною державною адміністрацією Житомирської області проведено 25.03.2020, що не заперечується позивачем, після звернення з позовом до суду.

Оскільки відповідач 25.03.2020 виплатив ОСОБА_1 недоплачені при звільненні з роботи кошти у сумі 11063,70 грн., позов у цій частині задоволенню не підлягає, як і вимога про стягнення середнього заробітку після проведення остаточного розрахунку з позивачем.

Що стосується стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то суд зазначає, що з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності роботодавця, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Враховуючи, що ОСОБА_1 було звільнено з роботи 20.12.2019, а остаточний розрахунок з нею проведено лише 25.03.2020, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового стягнення на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 21.12.2019 по 24.03.2020.

Як встановлено у ході розгляду справи, позивачу виплачено у грудні місяці 2019 року 82318,67 грн., а сума недоплачених коштів становить 11063,70 грн., тобто сума заборгованості становить 13,5% від загальної суми нарахованих коштів.

Як вбачається із довідки Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області від 20.12.2019 №5-05/2078, розмір середньоденного заробітку позивача становить 1026,03 грн. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 21.12.019 по 24.03.2020, тобто за 63 робочих дні, відповідно складає 64639,89 грн. (1026,03 грн. середньоденна заробітна плата * 63 робочих дні).

Як пояснив відповідач, несвоєчасність виплати коштів за невикористану відпустку пов`язана з тим, що ця відпустка надається відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", фінансування якої здійснюється за рахунок бюджетних коштів. Лише після надходження коштів з Державної казначейської служби України у Лугинському районі Житомирської області відповідач отримав можливість виплатити наявну заборгованість.

Враховуючи розмір недоплаченої суми при звільненні, істотність цієї частки порівняно із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат позивача, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення у цій справі сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є очевидно неспівмірною зі встановленим розміром заборгованості, оскільки сума заборгованості (11063,70 грн.) приблизно у 6 разів менша від визначеної суми середнього заробітку позивача за час затримки його виплати при звільненні (64639,89 грн.).

Тому, визначаючи розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, суд враховує розмір невиплаченої позивачу заборгованості із сумою середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, на яку вона претендує, та вважає, що розмір відшкодування має становити 8726,38 грн. (64639,89*13,5%).

Стосовно посилання відповідача на пропуск строку звернення до суду з позовною заявою, суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 233 Кодексу законів про працю України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За приписами частини 2 статті 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною 5 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист своїх прав на отримання належної оплати праці, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення статті 233 Кодексу законів про працю України.

При цьому Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 стосується офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу.

При цьому, у резолютивній частині даного рішення Конституційний Суд роз`яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналізуючи наведені обставини справи, зіставлені з правовим регулюванням спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із затримкою розрахунку після звільнення, для звернення до суду щодо стягнення середнього заробітку за час затримки такого розрахунку встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня фактичного розрахунку.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 25.03.2020, а з позовом позивач звернувся 10.03.2020, у суду немає підстав для висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Правову позицію, викладену в судовому рішенні Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №815/2681/17, на яку посилається позивач, не можна застосовувати до даної справи, оскільки зазначене судове рішення постановлене за наслідками інших фактичних обставин справи.

Частинами першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Зважаючи на відсутність судових витрат у цій адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 255, 257, 258, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області щодо невиплати ОСОБА_1 при звільненні з роботи коштів у сумі 11063,70 грн.

Стягнути з Лугинської районної державної адміністрації Житомирської області (вул. Грушевського, 4, смт. Лугини, Лугинський район, Житомирська область, 11301, код ЄДРПОУ 04053393) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) кошти у сумі 8726,38 грн. за час затримки розрахунку при звільненні з роботи за період з 21.12.2019 по 24.03.2020.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Встановлений строк на апеляційне оскарження відповідно до п. 3 Розділу VI "Прикінцеві положення" Кодексу адміністративного судочинства України продовжується на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19).

Рішення суду складено у повному обсязі: 30.06.2020.

Суддя Н.М. Майстренко