Справа № 357/5878/20
2-а/357/188/20
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"22" червня 2020 р. cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Кошель Б. І. розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Комунальної установи Білоцерківської міської ради Інспекція з благоустрою міста Біла Церква про оскарження рішення/дій суб`єкта владних повноважень,-
В С Т А Н О В И В:
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду з адміністративним позовом до К УБМР Інспекція з благоустрою міста Біла Церква , який мотивував тим, що 22 листопада 2013 року працівниками комунальної установи було заварено вхідні двері до належного позивачу гаражного приміщення АДРЕСА_1 , в якому знаходився також автомобіль позивача. Зазначає, що згодом зазначений гараж був зданий працівниками комунальної установи на металолом, крім того зникла велика кількість запчастин, у зв`язку з чим позивачу було завдано матеріальних збитків. Вважає зазначені дії відповідача неправомірними та просить стягнути з останнього 30 000 грн. матеріальної шкоди та 20 000 моральної шкоди в період з 22.11.2013 року по теперішній час.
Частиною 1 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Перевіривши позовну заяви на предмет дотримання вимог встановлених ст. 160, 161, 172 КАС України, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
А відповідно до п. 2 ч. 2 ст. КАС України публічно-правовий спір - спір, у якому:
- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій;
- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг;
- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Таким чином, на вирішення адміністративного суду може бути переданий спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб`єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта, а ці суб`єкти відповідно зобов`язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб`єкта.
Разом з тим, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказані владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Аналіз зазначеної норми міжнародного права свідчить, що обов`язково суд повинен бути встановлений законом, тобто кожен має право на розгляд справи компетентним судом, компетентність якого встановлюється тільки законом.
Європейський суд з прав людини у справі "Zand v. Austria" від 12.10.1978 р. вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Вказана позиція також міститься у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 р. по справі №661/2914/16-а, постанові Верховного Суду від 13.06.2018 р. по справі №826/20197/13-а та постанові Верховного Суду від 18.06.2018 р. по справі №826/20197/13-а.
Відповідно до пункту 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів", Кримінально-процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України (щодо принципу інстанційності в системі судів загальної юрисдикції) від 12.07.2011 року №9-рп/2011 принцип спеціалізації полягає у створенні відповідних спеціалізованих судів для здійснення цивільного, кримінального, адміністративного, господарського судочинства.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право, яке має існувати на час звернення до суду, а, по-друге, суб`єктний склад такого спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
У пунктах 1-3, 7, 17 ч. 1 ст. 4 КАС України наведено визначення термінів, вжитих у цьому Кодексі, згідно з якими:
- адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір;
- публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи;
- адміністративний суд - суд, до компетенції якого цим Кодексом віднесено розгляд і вирішення адміністративних справ;
- суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг;
- публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад.
Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий.
Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень - не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин, ознаками яких є не лише спеціальний суб`єктний склад, але й спеціальні підстави виникнення, пов`язані з виконанням або невиконанням хоча б однією зі сторін стороною публічних владно-управлінських функцій.
Разом з тим, приватно-правові відносини, серед іншого, вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника.
Частинами 3-5 статті 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Закон України Про місцеве самоврядування від 21.05.1997 року № 280/97-ВР (далі Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.
За приписами ст. 1 Закону № 280/97-ВР посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
Згідно з частиною другою ст. 2 Закону № 280/97-ВР місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.
Стаття 5 Закону № 280/97-ВР визначає, зокрема, що система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до ст. 17 Закону № 280/97-ВР відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.
Статтею 1 Закону України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 № 2493-III (далі Закон № 2493-III) встановлено, що служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.
Статтею 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство - самостійний суб`єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб`єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Підприємства можуть створюватись як для здійснення підприємництва, так і для некомерційної господарської діяльності.
Статтею 63 Господарського кодексу України серед видів та організаційних форм підприємств залежно від форм власності, передбачених законом, які можуть діяти в Україні визначено комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади.
Як судом встановлено відповідач КУ БМР Інспекція з благоустрою міста Біла Церква , за організаційно-правовою формою є - комунальна установа (організація, заклад), код ЄДРПОУ 35942297.
Згідно абз. 6 п. 43 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 8 Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів комунальні підприємства, установи чи організації не є суб`єктом владних повноважень у розумінні положень КАС України, а діяльність директора комунального підприємства, установи чи організації не належить до публічної служби, визначеної цим Кодексом.
Таким чином, комунальні підприємства, що діють на основі комунальної власності територіальної громади, - не є суб`єктами владних повноважень у розумінні положень КАС України.
Крім того, із змісту адміністративного позову вбачається, що спірні правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачем не містять ознак публічності, оскільки діями відповідача зачіпаються права позивача в сфері приватних правовідносин, захист яких, в силу приписів частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі також - ЦПК України), віднесений до компетенції місцевого загального суду.
За приписами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Отже, в адміністративному судочинстві вимоги про відшкодування шкоди є похідними від вимог про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень і розглядаються виключно за умови наявності вимоги про вирішення публічно-правового спору.
У випадку заявлення вимоги про відшкодування шкоди за відсутності вимоги про вирішення публічно-правового спору, така вимога підлягає розгляду у порядку цивільного або господарського судочинства.
Як вбачається з адміністративного позову, предметом позову є вимога про відшкодування шкоди.
Отже, у позовній заяві відсутня вимога про вирішення публічно-правового спору, що унеможливлює розгляд вимог про стягнення шкоди за правилами адміністративного судочинства.
Як вже було зазначено, відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
З аналізу вказаних норм вбачається, що публічно-правовим спором за КАС України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки не пов`язані зі здійсненням владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, а тому даний спір не є публічно-правовим і не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.
Виходячи з зазначеного, даний позов підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Згідно з пункту 1 частини першої статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який є цивільно-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.
Повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті провадження у даній справі в порядку адміністративного судочинства.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 2, 4, 19, 20, 170, 171, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В :
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи Білоцерківської міської ради Інспекція з благоустрою міста Біла Церква про оскарження рішення/дій суб`єкта владних повноважень.
Ухвала може бути оскаржена.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.
Відповідно до п. 3 Розділу ХІІ Прикінцеві положення ЦПК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 49, 83, 84, 170, 178, 179, 180, 181, 185, 210, 222, 253, 275, 284, 325, 354, 357, 360, 371, 390, 393, 395, 398, 407, 424 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, подання заяви про перегляд заочного рішення, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, заяви про скасування судового наказу, розгляду справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину.
СуддяБ. І. Кошель
Суд | Білоцерківський міськрайонний суд Київської області |
Дата ухвалення рішення | 22.06.2020 |
Оприлюднено | 02.07.2020 |
Номер документу | 90119571 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Кошель Б. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні