Постанова

від 30.06.2020 по справі 469/476/19

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

30.06.20

22-ц/812/934/20

Єдиний унікальний номер судової справи 469/476/19

Номер провадження 22-ц/812/932/20

22-ц/812/934/20

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Лисенка П.П., Самчишиної Н.В.,

з секретарем судового засідання Біляєвою В.М.,

за участі:

позивача ОСОБА_1 та її представника - ОСОБА_2 ,

представників відповідачів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

ОСОБА_5 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційними скаргами Коблівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради рішення, яке ухвалено Березанським районним судом Миколаївської області 27 березня 2020 року , під головуванням судді Гапоненко Н.О., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Коблівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області, Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИЛА :

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Коблівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області (далі - Коблівський ЗЗСО) та Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради, про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з 04 вересня 2018 року ОСОБА_1 обіймала посаду учителя фізичної культури в Коблівському ЗЗСО.

23 квітня 2019 року на базі Коблівського ЗЗСО мали відбутися змагання спартакіади. Після уроків учитель фізичної культури ОСОБА_6 попросив позивача видати спортивний інвентар, проте позивач повідомила його про те, що не має змоги відкрити бокс з інвентарем, оскільки забула ключі від боксу вдома.

Після цього керівництвом Коблівського ЗЗСО було прийнято рішення про демонтаж замків.

Наступного дня, наказом директора Коблівського ЗЗСО за №89-к від 24 квітня 2019 року позивача звільнено з посади учителя фізичної культури відповідно до ст.147 КЗпП України.

Між тим, позивач вважає вказаний наказ необґрунтованим, оскільки ст.147 КЗпП не регулює питання підстав або порядку звільнення, а визначає лише перелік дисциплінарних стягнень.

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що вона не вчиняла систематичних порушень своїх обов`язків, до дисциплінарної відповідальності не притягалась, а сам факт, що вона забула ключ від боксу з інвентарем, та не змогла відкрити вказаний бокс, не є аморальним поступком, який скомпрометував її перед учнями, іншими особами чи порушив моральні норми. Більше того, зазначає, що у керівництва школи наявні дублікати ключів від боксу з інвентарем, що не позбавляло їх можливості відкрити відповідний бокс.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ Коблівського ЗЗСО за №89-к від 24 квітня 2019 року, поновити її на посаді учителя фізичної культури Коблівського ЗЗСО з 24 квітня 2019 року та стягнути з Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Відділ освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради надав до районного суду письмові заперечення, в яких просив відмовити ОСОБА_1 у задоволені позову. Зазначав, що наказом директора Коблівського ЗЗСО за №118-к від 17 травня 2019 року внесено уточнення до оскаржуваного наказу Коблівського ЗЗСО за №89-к від 24 квітня 2019 року та внесено зміни до п.1 оскаржуваного наказу, в якому підставою звільнення зазначено п.3 ст.40 КЗпП України - систематичне невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення. Окрім того, вказував на те, що посилання позивача на те, що вона не притягувалися до дисциплінарної відповідальності, не відповідає дійсності, оскільки наказом директора Коблівського ЗЗСО за №54-о від 25 березня 2019 року ОСОБА_1 було оголошено догану за самовільне залишення учнів 9 класу під час проведення уроку фізичної культури без нагляду. До того ж, позивач з початку роботи і до моменту її звільнення постійно конфліктувала з педагогічним колективом та учнями, свідченням чого є доповідні записки вчителів, заяви батьків та акти про неприпустиму поведінку вчителя, складені директором школи.

Коблівський ЗЗСО надав до суду відзив, в якому просив у задоволені позову відмовити. Посилався на ті ж самі обставини, що і Відділ освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради. Також додатково зазначав, що до дирекції Коблівського ЗЗСО неодноразово надходили скарги на позивача у зв`язку із чим із останньою проводилися бесіди, а дисциплінарне стягнення не застосовувалось лише з мотивів доброго ставлення до вчителя та педагогічного колективу.

Рішенням Березанського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ Коблівського ЗЗСО за №89-к від 24 квітня 2019 року.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді учителя фізичної культури Коблівського ЗЗСО з 24 квітня 2019 року.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 квітня 2019 року по 27 березня 2020 року в сумі 107 635 грн. 40 коп. (за виключенням податків та обов`язкових платежів, які підлягають відрахуванню з вказаної суми).

Рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за один місяць допущено до негайного виконання.

Стягнуто з Коблівського ЗЗСО на користь держави судовий збір у сумі 1 536 грн. 80 коп.

Стягнуто з Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради на користь держави судовий збір у сумі 1 076 грн. 35 коп.

В апеляційних скаргах Відділ освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради та Коблівський ЗЗСО, посилаючись на порушення районним судом норм матеріального та процесуального права, просили рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

В апеляційних скаргах відповідачі також посилалися на недотримання районним судом порядку дослідження та оцінки доказів, що призвело до порушення принципу змагальності та рівності сторін перед законом та судом, та як наслідок, ухвалення незаконного судового рішення.

Згідно ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційних скарг, з огляду на таке.

Відповідно до частин 1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає не в повному обсязі, з огляду на наступне.

Так, рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_1 було проведено без додержанням вимог чинного трудового законодавства, а наказ про звільнення позивача є незаконним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду. Разом з тим, колегія судів не погоджується із визначеною районним судом датою поновлення позивача на роботі.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_1 з 04 вересня 2018 року працювала на посаді вчителя фізичного виховання Коблівського ЗЗСО (а.с.6).

Наказом директора Коблівського ЗЗСО за №89-к від 24 квітня 2019 року Про звільнення учителя фізичної культури ОСОБА_1 позивача звільнено з посади учителя фізичної культури із 25 квітня 2019 року відповідно до ст.147 КЗпП України.

Вказаний наказ мотивовано відмовою учителя фізичної культури ОСОБА_1 22 квітня 2019 року та 23 квітня 2019 року видати спортивний інвентар для проведення змагань спартакіади учителю фізичної культури ОСОБА_6 . Також наказ містить посилання на грубе порушення позивачем трудових обов`язків, невиконання розпорядження, порушення етики педагогічної поведінки (а.с.27).

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету №1 від 24 квітня 2019 року профспілка надала згоду на звільнення позивача з роботи (а.с.73).

17 травня 2019 року відповідачем внесено зміни до наказу про звільнення позивача, шляхом видачі наказу за №118-к від 17 травня 2019 року Про внесення уточнень до наказу від 24 квітня 2019 року №89-к Про звільнення учителя фізичної культури ОСОБА_1 , яким було внесено зміни до пункту 1 оскаржуваного наказу та викладено його у новій редакції. Звільнено ОСОБА_1 з посади учителя фізичної культури із 25 квітня 2019 року відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України та керуючись п.2 ст.147 ст.149 КЗпП України (а.с.28).

Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету №2 від 17 травня 2019 року профспілка надала згоду на звільнення позивача у зв`язку з внесеними уточненнями до наказу від 24 квітня 2019 року за №89-к (а.с.74).

Відповідно до ст.3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Згідно зі ст.139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна - це система правових норм, що регулюють внутрішній трудовий розпорядок, встановлюють трудові обов`язки працівників та роботодавця, визначають заохочення за успіхи в роботі й відповідальність за невиконання цих обов`язків.

Згідно з ч.1 ст.147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана чи звільнення.

Частиною першою ст.148 КЗпП України визначено, що дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення.

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Дисциплінарний проступок визначається як винне невиконання чи неналежне виконання працівником своїх трудових обов`язків. Складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов`язків; вина працівника; наявність причинного зв`язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов`язків.

Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Підстави припинення трудового договору встановлено ст.36 КЗпП України; підстави розірвання трудового договору з ініціативи працівника встановлено ст.ст.38 і 39 цього Кодексу; підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу встановлено ст.ст.40,41,43,43-1вищевказаного Кодексу; підстави розірвання трудового договору з керівником на вимогу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) відповідно ст.45 цього Кодексу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п.18 постанови Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року за №9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Порядок звільнення це певна процедура, яка передбачає послідовність дій сторін трудового договору, спрямованих на його припинення, а тому залежить від того, хто виступає ініціатором розірвання трудових відносин.

Відповідно до п.3 ст.40 КЗпП України трудовий договір може бути розірваний власником підприємства (установи, організації) або уповноваженим ним органом у випадках систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо раніше до цього працівника застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Виходячи зі змісту цієї норми працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, після застосування до нього дисциплінарного стягнення за невиконання без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку (п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 Про практику розгляду судами трудових спорів від 06 листопада 1992 року з наступними змінами). При цьому адміністрація повинна навести конкретні факти невиконання обов`язків, зазначити, коли вони мали місце, коли і які проступки вчинив працівник після застосування до нього стягнень.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень відповідно до ст.149 КЗпП України передбачає обов`язок адміністрації зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення, враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Зміст цієї норми в сукупності з положеннями ст.43 Конституції України та ст.240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Вимушений прогул це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

У трудовому праві діє принцип презумпції невинуватості, як загальний принцип, що лежить в основі юридичної відповідальності, в тому числі й дисциплінарної. Проблема доказування дисциплінарного проступку лежить повністю на роботодавцеві. Для визнання протиправної поведінки працівника дисциплінарним проступком роботодавець зобов`язаний встановити наявність вини. Тобто працівник вважається невинуватим, поки не доведено його вини, а обов`язок її доведення покладається на роботодавця.

Аналогічні положення закріплені у ст.9 Конвенції МОП №158 Про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця від 22 червня 1982 року, яка ратифікована Законом України від 04 лютого 1994 року №3933-ХІІ і набрала чинності для України 16 травня 1995 року, в якій зазначено, що саме на роботодавця покладається тягар доказування законності підстав звільнення працівника.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, колегія суддів вважає, що відповідачами не доведено, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, оскільки з наданих відповідачами документів, зокрема, наказу про звільнення від 24 квітня 2019 року за №89-к, убачається, що в ньому не зазначена правова підстава звільнення ОСОБА_1 з посиланням на пункт і статтю КЗпП України, та вказане є підставою для поновлення працівника на роботі, що вірно констатував і суд першої інстанції.

При цьому посилання відповідачів на наказ за №118-к від 17 травня 2019 року, яким внесені зміни до оскаржуваного наказу, не спростовує правильності висновків районного суду, оскільки з вказаного наказу убачається, що відповідач обмежився лише загальним посиланням на систематичне невиконання без поважних причин обов`язків при застосуванні такого крайнього заходу як звільнення, та не врахував положення ч.3 ст.149 КЗпП України, згідно з якими при обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

До того ж, як вбачається зі змісту апеляційних скарг відповідачів, в систему для звільнення ОСОБА_1 увійшов наказ про притягнення останньої до дисциплінарної відповідальності у вигляді догани від 25 березня 2019 року за №54-о, відповідно до якого учителю фізичної культури ОСОБА_1 за порушення трудової дисципліни та невиконання обов`язків щодо збереження життя і здоров`я учнів під час освітнього процесу оголошено догану (а.с.26).

У справах про звільнення за п.3 ст.40 КЗпП України суд повинен з`ясувати, чи передував безпосередньо звільненню дисциплінарний проступок, за який застосовувалися інші заходи дисциплінарного чи громадського стягнення, та чи можна вважати у зв`язку з вчиненням його систематичним невиконанням працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Разом з тим, після видачі наказу за №89-к від 24 квітня 2019 року про звільнення та після внесених відповідних змін до вищевказаного наказу, наказ від 25 березня 2019 року про оголошення догани не входить в систему для звільнення позивача за п.3 ст.40 КЗпП України.

Отже, з наданого до суду наказу №89-к від 24 квітня 2019 року, з врахуванням наказу від 17 травня 2019 року, яким позивача звільнено за п.3 ч.1 ст.40 КЗпП України за систематичне невиконання останньою без поважних причин своїх обов`язків, неможливо встановити, який саме проступок повторно вчинила позивач, за що її було звільнено, та коли саме він мав місце.

Саме відсутність передбачених п.3 ст.40 КЗпП України умов для звільнення має бути підставою для задоволення позовних вимог про поновлення позивача на роботі.

На думку колегії суддів, відповідачами не доведено факту невиконання (систематичного невиконання) покладених на позивача трудових обов`язків у спірний період.

За такого, суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог в частині поновлення на роботі, оскільки звільнення позивача відбулося з порушенням закону, а тому відповідно до ст.235 КЗпП України, вірно поновив позивача на роботі та стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Посилання відповідачів на наявність згоди профспілкового комітету Коблівського ЗЗСО щодо звільнення позивача не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, так як оцінивши згоду профспілкового органу у наданні згоди на звільнення позивача, колегія суддів вважає, що рішення профспілкового органу про надання згоди на звільнення взагалі не містить аргументації та посилання на правове обґрунтування законності звільнення працівника або посилання на врахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником не є порушенням його законних прав.

Разом з тим колегія суддів вважає, що рішення суду в частині дати поновлення позивача на роботі слід змінити.

Пунктом 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58, зазначається, що днем звільнення вважається останній день роботи.

Оскільки згідно наказу, днем звільнення вважається 25 квітня 2019 року, то позивач підлягає поновленню на роботі саме з 25 квітня 2019 року.

Доводів щодо розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу апеляційні скарги не містять.

При цьому, середній заробіток працівника визначається відповідно до ст.27 Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР Про оплату праці за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок).

Згідно з п.1 Порядку обчислення середньої заробітної плати цей Порядок застосовується, у тому числі, у випадку вимушеного прогулу.

Зокрема, відповідно до абзаців 3,4 п.2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу п.4 цього Порядку.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що в інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Відповідно до п.5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника.

В силу пункту 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням

заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно не взяв до уваги письмові звернення вчителів Коблівського ЗЗСО до навчального відділу освіти, молоді і спорту Коблівської сільської ради про невідповідність займаній посаді ОСОБА_1 , протоколи про зірвання та заміну замка в кімнаті для зберігання спортивного інвентарю, доповідні про поведінку позивача, є неспроможними, оскільки вони не свідчать про правомірність видачі оскаржуваного наказу про звільнення.

Також, колегія суддів не приймає до уваги і показання свідків ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , які були вислухані в судовому засіданні апеляційної інстанції, оскільки з пояснень останніх не вбачається, що відповідачем було дотримано норми законодавства про працю, які регулюють вивільнення працівників.

Інші доводи апеляційних скарг були предметом розгляду суду та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди відповідачів із висновками районного суду, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи. Доводи, наведені в апеляційних скаргах, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг частково знайшли своє підтвердження під час перегляду рішення суду першої інстанції, а тому оскаржуване рішення, на підставі положень ст.376 ЦПК України, підлягає зміні в частині дати поновлення ОСОБА_1 на роботі. В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги Коблівського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та Відділу освіти, молоді та спорту Коблівської сільської ради - задовольнити частково.

Рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2020 року в частині визначення дати поновлення ОСОБА_1 на роботі - змінити.

Зазначити дату поновлення ОСОБА_1 на посаді учителя фізичної культури Коблівського закладу загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області 25 квітня 2019 року.

В іншій частині судове рішення Березанського районного суду Миколаївської області від 27 березня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: П.П. Лисенко

Н.В. Самчишина

Повний текст судового рішення

складено 01 липня 2020 року