Рішення

від 30.06.2020 по справі 640/13760/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 червня 2020 року м. Київ № 640/13760/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправною та скасування податкової вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 39439980) (далі - відповідач, ГУ ДФС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-15338-17.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем прийнято протиправну податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) з порушенням чинного податкового законодавства, що підлягає скасуванню. Позивачем вказано, що останній є застрахованою особою і єдиний внесок за нього за період 2016-2019 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті єдиного внеску позивачем як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.08.2019 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідачем подано відзив у якому зазначено, що фізичні особи-підприємці та особи, які провадять незалежну професійну діяльність та одночасно є найманими працівниками не звільняються від сплати єдиного внеску за себе. Таким чином, відповідач з позовними вимогами не погоджується та просить суд у задоволенні позову відмовити.

Позивач надав відповідь на відзив у якій вказав, що відповідачем не надано розрахунку заборгованості, доказів постановки на облік як самозайнятої особи та повідомлення про це позивача, позиції щодо перебування позивача у трудових відносинах і сплати ЄСВ роботодавцем, позиції щодо несвоєчасного прийняття рішення по скарзі.

У подальшому позивачем подано клопотання про долучення доказів у справі з текстами постанов Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 27.02.2020 у справі № 0440/5632/18.

Розглянувши подані особами, які беруть участь у справі, документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

26.10.2010 Київською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури прийнято рішення про видачу ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № НОМЕР_2.

З листів ГУ ДФС у м. Києві та заяви про взяття на облік платника єдиного внеску форми № 1-ЄСВ вбачається, що позивач з 24.10.2016 перебуває на податковому обліку в ДПІ у Шевченківському районі ГУ ДФС у м. Києві як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю (адвокат), та з 13.01.2017 як платник єдиного соціального внеску.

10.01.2019 ГУ ДФС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 10.01.2019 № Ф-15338-17 на суму 15 819,54 грн.

Зазначена вимога була частково скасована Державною фіскальною службою України згідно з рішенням Державної фіскальної служби України від 05.04.2019 № 16132/6/99-99-11-05-02-25 з підстав порушення пунктів 4, 5 розділу VI, пункту 3 розділу V Порядку розгляду контролюючими органами скарг на вимоги про сплату недоїмки зі сплатою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та на рішення про нарахування пені та накладення штрафу, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2015 № 1124.

ОСОБА_1 направлявся адвокатський запит 25.02.2019 № 0225/1 з проханням надати розрахунок заборгованості зі сплати податків, зазначеної у вимозі про сплату боргу від 14.05.2017 № Ф-15338-17 на суму 21 030,90 грн.

ГУ ДФС у м. Києві надано відповідь на запит листом від 22.07.2019 № 28946/Р/26-15-13-13-10, у якій зазначено, що станом на 06.03.2019 згідно АІС Податковий блок в інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 обліковується нарахування єдиного внеску як самозайнятій особі-адвокату у розмірі 8448,00 грн. за 2017 рік, а також щоквартальні нарахування єдиного внеску на загальну суму 9828,72 грн., в т.ч. за 1 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 2 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 3 квартал 2018 року - 2457,18 грн., за 4 квартал 2018 року - 2457,18 грн.

14.05.2019 Головним управлінням ДФС у м. Києві було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2017 № Ф-15338-17 на суму 21 030,90 грн.

Зазначену вимогу було оскаржено у порядку ст. 25 Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування . Скарга ОСОБА_1 від 10.06.2019 № 0610/1 отримана Державною фіскальною службою України 13.06.2019, що підтверджується відомостями сервісу відстеження поштового відправлення № 0100812589606.

За результатами розгляду скарги рішенням Державної фіскальної служби України від 15.07.2019 № 32760/6/99-99-11-05-02-25 вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2017 № Ф-15338-17 на суму 21 030,90 грн. залишено без змін.

Вважаючи вимогу відповідача протиправною, а свої права та інтереси порушеними, позивач звернувся до суду для їх захисту із цим позовом.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) є спеціальним законом з питань оподаткування та установлює порядок погашення зобов`язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов`язкових платежів), нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків, визначені заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464), Інструкцією про порядок нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 № 508/26953 (далі - Інструкція № 449; законодавчі акти у редакціях чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пунктом 5 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464 передбачено, що особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

В силу приписів п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Підпунктом 2 п. 1 ст. 7 Закону № 2464 передбачено, що для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідно до ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 (у редакції, що діяла до 01.01.2018) платники єдиного внеску зазначені у п. 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року.

Платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця (ч. 8 ст. 9 Закону № 2464 у редакції, що діяла з 01.01.2018).

У той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Зміст наведених положень у їх системному зв`язку свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати. Необхідними умовами для сплати особою ЄСВ є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної діяльності адвоката та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок про те, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати ЄСВ не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником.

В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі, не меншому за мінімальний.

Перебування ж особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Разом з тим, відповідно до п. 11 ст. 9 Закону № 2464, у разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Згідно з абз. 1, 3 та 4 ч. 4 ст. 25 Закону № 2464, орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів (абз. 2-4 п. 2 розділу VI Інструкції № 449).

Пунктом 3 розділу VI Інструкції № 449 визначено, зокрема, що органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій. У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним органом доходів і зборів протягом 10 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки. Орган доходів і зборів надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення. У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у підпунктах 1, 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 10 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій); платникам, зазначеним у підпунктах 3, 4, 6 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Згідно зі ст. 13 Закону № 5076-VI адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що позивач з 21.07.2015 працевлаштований за основним місцем роботи в Товаристві з обмеженою відповідальністю Коло Правозахист (ідентифікаційний код 39914621) та займає посаду директора, що підтверджується довідкою № 15 від 22.07.2019.

Товариство з обмеженою відповідальністю Коло Правозахист згідно з відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань здійснює діяльність у сфері права за основним видом (КВЕД 69.10).

З зазначеної довідки вбачається, що ОСОБА_1 з березня 2016 року по червень 2019 року нараховувалось ЄСВ на рівні мінімального за відповідний період.

Вказані у довідці № 15 від 22.07.2019 суми сплаченого ЄСВ відповідачем не заперечуються.

Відповідно до витягу з інтегрованої картки платника податку - позивача, загальна сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 30.04.2019 становить 21030,90 грн.

На підставі вказаних даних ГУ ДФС у м. Києві сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-15338-17 на суму 21030,90 грн.

Однак, відповідачем при формуванні вказаної вимоги не враховано, що позивач був найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю Коло Правозахист , що сплачувало за позивача єдиний соціальний внесок у розмірах, визначених законодавством. Відповідачем також не доведено здійснення позивачем адвокатської діяльності та отримання від неї доходу у 2017-2018 роках.

Оскільки метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону №2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього за 2017-2018 роки нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як особою, що має право провадити адвокатську діяльність.

Аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19 та від 27.02.2020 у справі № 0440/5632/18.

Згідно з частиною першою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до частин 1, 2, 4 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини Щокін проти України (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про закон , стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі Шпачек s.r.о. проти Чеської Республіки (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі Бейелер проти Італії (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, на користь позивача належить стягнути сплачений ним судовий збір у розмірі 768, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати податкову вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 14.05.2019 № Ф-15338-17.

3. Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка 33/19, ідентифікаційний код 39439980) понесені позивачем витрати по сплаті судового збору в розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко