Рішення

від 25.06.2020 по справі 201/3478/20

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 201/3478/20

Провадження № 2/201/2024/2020

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

25 червня 2020 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд міста Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Демидової С.О.,

з секретарем судового засідання Чонкою А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

До Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська 14 квітня 2020 року надійшла позовна заява Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, у якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 27996, 92 грн., з яких 15830, 14 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6112, 64 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4244,76 грн. - нарахована пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1309,38 грн. - штраф (процентна складова), а також стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати в розмірі 2102 грн.

В обґрунтування своїх вимог, представник позивача у позовній заяві посилався на те, що 07 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ Приватбанк (правонаступником якого є АТ КБ Приватбанк ) із метою отримання банківських послуг. Підписом заяви відповідач погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку. Зобов`язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі та надав відповідачу кошти та можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах та в межах встановленого кредитного ліміту. Відповідач свої зобов`язання за договором не виконала і не повернула грошові кошти, а також проценти за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, передбачених умовами. У зв`язку з цим утворилась заборгованість, яка станом на 16 березня 2020 року становить 27996, 92 грн., з яких 15830, 14 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6112, 64 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4244,76 грн. - нарахована пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1309,38 грн. - штраф (процентна складова). Тому позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 27996, 92 грн., а також судові витрати у розмірі 2102 грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями від 14 квітня 2020 року указана позовна заява передана для розгляду судді Демидовій С.О. (а.с. 66).

Згідно із вимогами ч. 6 ст. 187 ЦПК України суддя звернувся до відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Дніпропетровській області щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання відповідача (а.с.67).

До суду 08 травня 2020 року надійшла інформація про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) відповідача (а.с. 68).

Ухвалою судді від 08 травня 2020 року відкрито провадження у цивільній справі за позовом АТ КБ Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (а.с. 69-70).

Представник позивача АТ КБ Приватбанк Гребенюк О.С. надав до суду клопотання, у якому просив задовольнити позов у повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечував, просив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження та без його участі (а.с. 62,64).

Відповідач клопотань і відзиву на позовну заяву суду не надала, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі Креуз проти Польщі (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьов проти України (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі Пономарьова проти України зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі Фрідлендер проти Франції ).

Таким чином, суд вважає за можливе на підставі ст. 280, 281, 282 ЦПК України ухвалити у справі заочне рішення суду в судовому засіданні за відсутності сторін та без фіксування процесу технічними засобами відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому їх дослідженні, дійшов до таких висновків.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 07 вересня 2011 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ Приватбанк (правонаступником якого є АТ КБ Приватбанк ) з метою отримання банківських послуг - кредиту. Кредитний договір складають заява, підписана відповідачем, Умови надання і Правила банківських послуг та Тарифи Банку. Розмір кредиту в перелічених документах не зазначений (а.с. 24-51).

За твердженнями представника позивача, підписавши заяву, відповідач погодилася з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами банку.

Проте суд не може погодитися з таким висновком з огляду на наступне.

Так, дійсно згідно із частиною 3 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Між тим, Умови та Правила надання банківських послуг ПАТ КБ ПриватБанк , з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана позичальником.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) приєднується до тих умов, з якими він безпосередньо ознайомлений.

Роздруківка із сайту позивача не може виступати належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони, яка може вносити відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

Зазначений висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомилась і погодилась з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПАТ КБ Приватбанк , яка до того ж не містить розміру бажаного кредитного ліміту, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви, розмірах і порядках нарахування.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ Приватбанк було дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 07 вересня 2011 року у вигляді анкети-заяви, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним), не містить кредитного ліміту.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно із розрахунком заборгованості, доданого представником позивача до позовної заяви, відповідач зобов`язання щодо повернення суми кредиту не виконала, у зв`язку з чим станом на 16 березня 2020 року утворилась заборгованість у розмірі 27996, 92 грн., з яких 15830, 14 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 6112, 64 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 4244,76 грн. - нарахована пеня, 500 грн. - штраф (фіксована частина); 1309,38 грн. - штраф (процентна складова), (а.с.6-15).

Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти, які складають тіло кредиту, сплачені ним у повному обсязі, що вбачається з розрахунку заборгованості, беручи до уваги зазначені вище обставини, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

З урахуванням результату розгляду справи, витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цим позовом, відшкодування не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76, 78, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідач має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення суду може бути оскаржене позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2020 року.

Суддя С.О. Демидова