Рішення

від 10.06.2020 по справі 752/5712/20

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/5712/20

Провадження № 2/752/4796/20

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

10 червня 2020 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Хоменко В.С.

з участю секретаря - Павлюх П.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Банк Форвард , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з додатковою відповідальністю Арсенал Лайф , Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Довіра та Гарантія про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору,-

в с т а н о в и в:

у березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати недійсним договір № 200142726 від 02.05.2018 року.

Свої вимоги мотивувала тим, що 02.05.2018 року між нею та АТ Банк Форвард укладено договір споживчого кредиту № 200142726. Предметом Договору було отримання коштів у кредит на суму 12 764,00 грн. Згідно умов кредитування, строк кредитування становить 1097 днів з 02.05.2018 року по 02.05.2021 року, процентна ставка становить 0,01% річних на строкову частину основного боргу, 0,00001% річних на прострочену частину основного боргу, щомісячна комісія - 305,06 грн.

Разом з тим, вважає, що кредитний договір укладено з порушенням її прав як споживача недотримання банком вимог ст. ст. 11, 18 Закону України Про захист прав споживачів , Закону України Про банки та банківську діяльність , Закону України Про страхування , тому змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва Хоменко В.С. від 23.03.2020 року відкрито провадження у справі з призначенням проведення розгляду в порядку спрощеного позовного провадження у цивільній справі без повідомлення сторін на 10.06.2020 року (а.с. 15-16).

Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до суду не надходили.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Відповідач відзив на позовну заяву не подав.

Треті особи пояснення щодо позовної заяви не надали.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Отже суд розглядає справу за наявними у справі доказами, які надані сторонами.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу з постановленням заочного рішення, проти чого не заперечує позивач, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 02.05.2018 року між позивачем та відповідачем укладено кредитний договір Оферта № 200142726 (соціальний продукт) на суму 12 764,00 грн.; строком на 1097 днів на період з 02.05.2018 року по 02.05.2021 року, зі ставкою на строкову частину основного боргу 0,01% річних, ставкою на прострочену суму основного збору 0,00001% річних, зі щомісячною комісією в сумі 1 030,54 грн. та платою за порушення платежів: одного - 50,00 грн., двох (підряд) - 100,00 грн., трьох (підряд) 250,00 грн., чотирьох (підряд) 500,00 грн.

Кредитний договір (Оферта № 200142726) складається з Умов надання та обслуговування платіжних карток ПАТ Банк Форвард, затверджених Наказом № 139 від 19.03.2018 року; Паспорту споживчого кредиту (що містить, окрім іншого, інформацію про кількість і розмір платежів, періодичність внесення) та Тарифи по картам та Умови по картам. Мета отримання кредиту - на споживчі потреби. Спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом (перерахування коштів згідно доручень клієнта на рахунок одержувача № НОМЕР_1 , відкритого в ПАТ Банк Форвард. Дані оферта, паспорт споживчого кредиту підписані позивачем, про що свідчить її підпис на них (а.с. 7, 8).

Відповідно до Правил користування платіжною карткою VіssaMasterCard та Умов надання та обслуговування платіжних карток АТ Банк Форвард, затверджені наказом банку № 139 від 19.03.2018 року до останньої включена Програма страхування від нещасних випадків і хвороб держателів банківських платіжних карток зі ставкою ліміту 25,00% річних та щомісячною платою за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,5%. Згідно з вказаним договором страхування щомісячні страхові премії списуються кредитором (відповідачем) з рахунку позичальника (позивача) на рахунок Приватного акціонерного товариства Страхова компанія Довіра та Гарантія .

Також відповідно до укладеного між сторонами кредитного договору включена програма добровільного страхування життя зі щомісячною страховою премією 49,00 грн. на період страхування 25 років, договір страхування № ALDSG02200142726. Згідно з вказаним договором страхування перша страхова премія сплачується на момент укладення договору страхування та за період страхування, що відповідає строку дії кредитного договору 1097 днів, та визначається як добуток страхової премії (в місяць) та строку дії кредитного договору, і відповідає сумі в 1 764,00 грн. Кожна наступна премія сплачується не пізніше 02 числа кожного місяця, починаючи з червня місяця 2021 року. (а.с. 9).

Відповідно до графіку платежів за продуктом Швидкі гроші позивач щомісячно зобов`язана вносити на рахунок кредитора суму 685,00 грн., до якої входить погашення суми кредиту, проценти за користування кредитом, щомісячна комісія, плата за СМС-сервіс (а.с. 8).

Інші докази щодо недійсності кредитного договору позивачем не надані.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому, згідно ст. 627 ЦК України та відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Зокрема, ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Останні щодо кредитного договору встановлені ст. ст. 1048-1052, 1054 ЦК України. Відповідно до положень вказаних статей істотними умовами кредитного договору виступають: мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов`язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, порядок зміни і припинення дії договору, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.

Оскільки, позивачу, як фізичній особі, було надано кредит для споживчих цілей, тобто позивач є споживачем фінансової послуги, а тому при розгляді даних правовідносин необхідно застосовувати ЦК України, Закону України Про захист прав споживачів , Закон України Про споживче кредитування та інші нормативно - правові акти, які регулюють вказані правовідносини, що виникли та існують між сторонами.

Закону України Про захист прав споживачів регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 1 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) цей Закон регулює відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг.

Відповідно до ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України Про споживче кредитування .

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України Про споживче кредитування договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.

Перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; тип відсоткової ставки; суму, на яку кредит може бути виданий; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); строк, на який кредит може бути одержаний; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; можливість дострокового повернення кредиту та його умови.

Кредитодавець не має права вимагати від споживача відомостей, які не стосуються визначення його платоспроможності та не є необхідними для надання споживчого кредиту.

Договір про надання споживчого кредиту укладається у письмовій формі, один з оригіналів якого передається споживачеві. Обов`язок доведення того, що один з оригіналів договору був переданий споживачеві, покладається на кредитодавця.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; право дострокового повернення кредиту; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

У разі ненадання зазначеної інформації суб`єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

Статтями 15, 23 Закону України Про захист прав споживачів визначено відповідальність суб`єкта господарювання, яка не містить положень про такі наслідки як недійсність договору.

Відповідно до п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин , при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18-19 Закону України Про захист прав споживачів .

Зокрема, кредитний договір обов`язково має укладатись у письмовій формі (стаття 1055 ЦК); недодержання письмової форми тягне його нікчемність та не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його нікчемністю. При вирішенні справ про визнання кредитного договору недійсним суди повинні враховувати роз`яснення, наведені у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними . Суди повинні розмежовувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону (нікчемний), або може бути визнаний таким у судовому порядку (оспорюваний) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК, та кредитний договір, який є неукладеним (не відбувся), що не може бути визнаний недійсним, зокрема, у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства (статті 536, 638, 1056 1 ЦК).

Відповідно до ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивачем не надано доказів умисного введення відповідачем її в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину та доказів самого факту обману.

Таким чином, оскільки спірний правочин вчинений у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ч. 1 ст. 1055 ЦК України, підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови, а тому, позов з цих підстав не підлягає до задоволення.

У відповідності до умов Договору позивач підтверджує своє розуміння і згоду з тим, що до підписання Договору вона була ознайомлена в письмовій формі з інформацією про умови кредитування рахунку та орієнтовну сукупну вартість кредиту, що підтверджує наявність її підпису на документах. Тому, підстав вважати, що позивачу при укладенні договору не було надано інформацію відповідно до Закону України Про захист прав споживачів та Закону України Про кредитне споживання (в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин) немає.

З матеріалів справи судом встановлено, що договір укладений в письмовій формі, містить всі суттєві умови передбачені законом для кредитних договорів і, які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами. Отже, доводи позивача ОСОБА_1 відносно того, що її було введено в оману ненаданням повної та достовірної інформації по кредиту, що призвело до помилки, результатом якої було укладення зазначеного кредитного договору, спростовані наявними у справі доказами. Доводи позивача про ненадання інформації про умови кредитування не є такими, з якими закон пов`язує недійсність правочину. Посилання на те, що укладення договору відбулось протягом часу, який не надавав достатньої можливості ознайомитися з його умовами, а також на оформлення договору дрібним шрифтом, суд вважає необґрунтованими, через що не приймає до уваги, оскільки відповідно до даних заяви позивач до оформлення правовідносин ознайомилась із його умовами.

Крім того, згідно ст. 14 ЦК України цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковими для неї.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056 ЦК України позичальник має право відмовитись від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитора до встановленого договором строку його надання.

Тому, суд вважає, що в разі не згоди з умовами кредитного договору позивач мала можливість скористатись своїм правом, визначеним ст. 15 Закону України Про споживче кредитування , відповідно до якого, споживач має право протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів.

Позивач, у свою чергу, не відмовлялась від виконання умов кредитного договору та не інформував працівників банку про неможливість виконання своїх зобов`язань за кредитним договором. Докази на підтвердження зворотного в матеріалах справи відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦК України цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

ОСОБА_1 є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити її інтересам.

Отже, суд не може погодитись з твердженнями позивача та приходить до переконання, що позивач отримала необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про кредит, вартість всіх супутніх послуг, що забезпечило можливість її свідомого і правильного вибору та остання підтвердила згоду з ним, проставивши свій підпис.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору у зв`язку із порушенням вимог ст. 55 Закону України Про банки та банківську діяльність не підлягають задоволенню, виходячи із наступного.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача, - Приватним акціонерним товариством Страхова компанія Довіра та Гарантія , код ЄДРПОУ 34240804, від імені якого діє АТ Банк Форвард за дорученням позичальника (позивача) відповідно до Програми страхування від нещасних випадків Перша допомога 02.05.2018 року було укладено договір страхування від нещасних випадків Перша допомога № DGPP01200142726 (f/c/ 10).

Також між позивачем ОСОБА_1 та третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову на стороні відповідача ТОВ Страхова компанія Арсенал Лайф , код ЄДРПОУ 39180855, від імені якого діє ПАТ Банк Форвард , 02.05.2018 року укладено договір добровільного страхування життя № ALDSG02200142726 (а.с. 9).

Предметом даного договору є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України і пов`язані з життям, здоров`ям та працездатністю застрахованої особи, яка уклала з ПАТ Банк Форвард кредитний договір.

Доказів порушень Закону України Про страхування при укладенні вказаних договорів суду не надано.

Підписавши вказані договори, позивач підтвердила, що укладення з її боку було добровільним і здійснювалось за її бажанням, а також своїм підписом підтвердила, що ознайомлена із правилами страхування, розуміє їх зміст, цілком погоджується з ними.

Позивачем не надано суду доказів, що підпис на договорах виконані не нею, а іншою особою, що їй нав`язано послуги страхування життя та обмежено її у виборі страхової компанії.

Таким чином, договори страхування вчинені у формі, встановленій законом, укладений у письмовій формі, як передбачено правовими нормами ст. 981 ЦК України, підписані сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі.

Частиною 1 ст. 1 Закону України Про страхування визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 16 Закону України Про страхування договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 998 ЦК України договір страхування також визнається судом недійсним, якщо: його укладено після настання страхового випадку; об`єктом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації.

Позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов укладених договорів страхування, позивачем не надано суду обґрунтування з посиланням на докази в розрізі положень ст. ст. 76-81 ЦПК України, які б вказували на недійсність кредитного договору через страхування життя, здоров`я та працездатність позивальника (позивача), а тому, позов в цій частині з цих підстав не підлягає задоволенню.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язана довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачає визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Відповідно до положень вказаної статті продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

У ч. 3 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів визначений (невичерпний) перелік несправедливих умов договору, зокрема, встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним кредитного договору (угоди), у зв`язку із встановленням у кредитному договорі щомісячної плати за обслуговування кредитної заборгованості, яка є послугою, що супроводжує кредит, як компенсація супутніх послуг банку, за рахунок позивача, на думку суду, підлягає задоволенню, виходячи із наступного .

Судом встановлено, що згідно з умовами Оферти (блок 1, Інформаційний Блок Оферти) передбачено, що за обслуговування кредиту банком, позичальник сплачує плату за обслуговування кредитної заборгованості (щомісячна комісія), яка щомісячно становить 2,39% , що в сумі складає 305,06 грн. та сплачує згідно з графіком щомісячних платежів (а.с. 7, 8).

За положенням ч. 5 ст. 12 Закону України Про споживче кредитування умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Дані висновки підтверджуються правовою позицією Верховного Суду України, викладеної у справі 6-1746цс16 в постанові від 16.11.2016 року, відповідно до якої суди, дійшовши висновку про те, що обслуговування кредиту є супутньою послугою, за надання якої можливе встановлення комісії, не звернули уваги, що, встановивши в кредитному договорі сплату щомісячної комісії за обслуговування кредиту, відповідач не зазначив, які саме послуги за вказану комісію надаються позивачу.

Оскільки 2,39 %, які нараховуються відповідачем щомісячно на загальну суму кредиту встановлені фактично за обслуговування кредиту без зазначення, які саме послуги за вказану комісію надаються клієнту, тому вірним є висновок про те, що такі умови є незаконними, а договір в цій частині підлягає визнанню недійсним.

Крім того, сума щомісячної комісії за строк, на який укладено споживчий кредитний договір, становить 10 982,16 грн., тобто вартість кредиту збільшена на вказану суму, що збільшує витрати позичальника за даним споживчим кредитом .

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст. ст. 77-80 ЦПК України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 1 ст. 217 ЦПК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Разом з тим, недійсність частини договору не тягне за собою недійсність всього договору, а тому позов в іншій частині не підлягає до задоволення.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги вимоги позивача про визнання кредитного договору № 200142726 від 02.05.2018 року, недійсним, виходячи із принципу диспозитивності, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, про те, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, суд надходить до висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню, а саме: визнання умови договору щодо сплати позичальником (позивачем) щомісячної комісії в сумі 305,06 грн., викладеної в умовах Оферти (блок 1, Інформаційний Блок Оферти), недійсною, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

При цьому послання позивача на положення Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту судом до уваги не приймаються з огляду на втрату ними чинності на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами у справі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1-19, 76-81, 95, 141, 228, 229, 235, 241, 244, 245, 258, 259, 263-265, 268, 274-279, 280-284, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Банк Форвард , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Товариство з додатковою відповідальністю Арсенал Лайф , Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Довіра та Гарантія про захист прав споживачів та визнання недійсним кредитного договору - задовольнити частково.

Визнати недійсною з моменту укладення договору умову оферти № 200142726, укладеної 02.05.2018 року ОСОБА_1 , якою передбачено здійснення позичальником плати за обслуговування кредитної заборгованості щомісячно в терміни та розмірах, визначених згідно з графіком щомісячних платежів за кредитним договором, визначеної в п. 4 паспорту споживчого кредиту як щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,39 %, яка нараховується щомісячно на загальну суму кредиту на день видачі.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Відомості щодо учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство Банк Форвард , код ЄДРПОУ 34186061, адреса: вул. Саксаганського, буд. 105, м. Київ, 01032.

Третя особа - Товариство з додатковою відповідальністю Арсенал Лайф , код ЄДРПОУ 39180855, адреса: вул. Антоновича, буд. 122, м. Київ, 03150.

Третя особа - Приватне акціонерне товариство Страхова компанія Довіра та Гарантія , код ЄДРПОУ 34240804, адреса: вул. Солом`янська, буд. 33, м. Київ, 03110.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя В.С. Хоменко