Постанова

від 24.06.2020 по справі 826/6051/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/6051/17 Суддя (судді) першої інстанції: Огурцов О.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2020 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Єгорової Н.М.,

суддів - Коротких А.Ю., Федотова І.В.,

при секретарі - Казюк Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія АКБ до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2017 року позивач ТОВ Компанія АКБ звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 24 січня 2017 року № 0222615147, № 0232615147.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідно до закону необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для відшкодування податку на додану вартість в подальшому. Наголосив, що до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві. Зауважив, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ГУ ДПС у м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. В обгрунтування своєї позиції зазначає, що в матеріалах справи наявний протокол допиту директора ТОВ РХЗ Лімітед ОСОБА_1 , який повідомляє про свою непричетність до ведення фінансово-господарської діяльності даного підприємства.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Крім того, відповідачем у тексті апеляційної скарги заявлено клопотання про заміну Головного управління ДФС у м. Києві правонаступником Головним управлінням ДПС у м. Києві.

Розглянувши заявлене клопотання, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Зі змісту постанови Кабінету Міністрів України від 19 червня 2019 року №537 Про утворення територіальних органів Державної податкової служби випливає, що територіальні органи Державної податкової служби є правонаступниками майна, прав та обов`язків територіальних органів Державної фіскальної служби, що реорганізуються згідно з пунктом 2 цієї постанови, у відповідних сферах діяльності.

Згідно додатку 2 до вказаної постанови Головне управління ДФС у м. Києві реорганізується шляхом приєднання до Головного управління ДПС у м. Києві. При цьому, згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про створення Головного управління ДПС у м. Києві здійснено 30 липня 2019 року.

З урахуванням наведеного суд вважає за можливе задовольнити клопотання Відповідача та допустити заміну Головного управління ДФС у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) його правонаступником - Головним управлінням ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції встановив, що на підставі наказу від 22 листопада 2016 року № 7414, відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпункту 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, у зв`язку з надходженням ухвали слідчого судді Солом`янського районного суду м. Києва Демидовської А.І. від 01 серпня 2016 року у справі № 760/6919/16-к, винесеної в рамках кримінального провадження від 08 грудня 2015 року № 12015000000000630 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 28, ч. 2 ст. 205, ч. 3 ст. 209, ч. 3 ст. 212, ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "АКБ" з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ "Акротус - Систем" (код 39474962), ТОВ "Арнад плюс" (код 39759943), ТОВ "Ренесанс Славія Інвестмент" (код 32852075), ТОВ "ДРАЙВ ДЕНС КИЇВ" (код 35997875), ТОВ "ТІК "ЕНЕРГІЯ" (код 36424719), ТОВ "Біо Плюс" (код 36586825), ТОВ "Світ Фуд" (код 38864306), ТОВ "Металлсервіс Україна" (код 38946535), ТОВ "Фондор Груп" (код 39161539), ТОВ "СТ Мідл" (код 39165685), ТОВ "ГРАН БУТІК" (код 39721811), ТОВ "Арабікус" (код 39795071), ТОВ "БАРБАДОС ЛТД" (код 39861332), ТОВ "Бром форс" (код 39879596), ТОВ "ІНТЕР ТЕКНОЛЕДЖІ" (код 39931839), ТОВ "Елітстар Компані" (код 39931996), ТОВ "Марино Торг" (код 39882792), ТОВ "Домініка Трейд" (код 39883204), ТОВ "Бурж Ком" (код 39936470),ТОВ "Бурбон Трейд" (код 39941606), ТОВ "Бендер Проджект" (код 39401391), ТОВ "Коралсіті" (код 39472352), ТОВ "ВТК Сіріус" (код 39707891), ТОВ "Молгрант" (код 39832034), ТОВ "Мідленд Інвест" (код 39852129), ТОВ "Гард Комьюніті" (код 39873662), ТОВ "Білд Комьюніті" (код 39873730), ТОВ "Бест Комьюніті" (код 39873877), ТОВ "КОНСАЛТКОМ" (код 39932853), ТОВ "Ленсі Груп" (код 39932921), ТОВ "Макао Союз" (код 39938750), ТОВ "Ареал Софт Груп" (код 39954814), ТОВ "Компанія "Інвест Гарант" (код 40136254), ТОВ "Кортес-плюс" (код 39710362), ТОВ "Форест-таун 2 2015" (код 39882090), ТОВ "Олмофо" (код 39930086), ТОВ "Профбудкомплекс" (код 40028021), ТОВ "ЄС "Європейська будівельно-фасадна компанія" (код 36850050), ТОВ "ЕНКОД іКОНСТРАКШН" (код 39237361), ТОВ "ТК Спектр" (код 39730370), ТОВ"Фреш продакшн" (код 38799709), ТОВ "Маджестик Лайн" (код 38952491), ТОВ "Анадора" (код 39937233), ТОВ "Сафарс" (код 39937516), ТОВ "Альтерсвіфт" (код 39832055), ТОВ "Врожай 2015" (код 39983410), ТОВ "Стандарт промбуд" (код 40047395), ТОВ "РЗХ ЛІМІТЕД" (код 39526198), ТОВ "Малаві" (код 39861589), ТОВ "Наполі Груп" (код 39865997), ТОВ "Багіра Фінанс" (код 38750731), ТОВ "ІК "Дельта" (код 39623466), ТОВ "Голд Трейд" (код 39279857), ТОВ "Шериф комфорт" (код 39735866), ТОВ "Сурінам плюс" (код 39861463), ТОВ "Промомаркетгруп" (код 39276264), ТОВ "БК "Нові Горизонти" (код 39387168), ТОВ "НОВА ПЕРСПЕКТИВА-2015" (код 39816164), ТОВ "Інгер буд" (код 39452095), ТОВ "Будівельні технології "Кразбуд" (код 39323036), ТОВ "Інтербілд Комьюніті" (код 39932429), ТОВ "Ека Строй Плюс" (код 38637567), ТОВ "Підлога - Бетон" (код 37909981), ТОВ "Біз-лайн" (код 39621563), ТОВ "ТД "Метрокепітал Груп" (код 37354392), ТОВ "Сільник" (код 37692894), ТОВ "Фоса - Інтернейшнл" (код 38380067), ТОВ "ПАНОРАМА-СКАЙ" (код 39343141), ТОВ "Омелюх груп" (код 39343995), ТОВ "БК "Профбуд-2015" (код 39669448), ТОВ "Гранді плюс" (код 39962762), ПП "БУДПОСТАЧ-ЗАКАРПАТТЯ" (код 37858019), ТОВ "САЛЕС ЛТД" (код 39420964), ТОВ "АРГЕНТО КРАЇНА" (код 39621144), ТОВ"АЛТІМА ТРЕЙД" (код 39870310), ТОВ "КОНТИНЕНТ ДК" (код 38387020), ТОВ "НУБІРОМ" (код 39267705), ТОВ "АСТОР АГРОТРЕЙД" (код 39590404), ТОВ "Ковад Проммонтаж" (код 34688267), за період з 01 січня 2014 року по 29 липня 2016 року.

За результатами перевірки складено акт від 06 грудня 2016 року № 206/26-15-14-07-01-14/38916249, яким встановлено порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся на суму 89 640,00 грн. та порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на суму 99 600,00 грн.

З матеріалів справи вбачається, що 24 січня 2017 року на підставі зазначеного акту перевірки прийнято податкові повідомлення - рішення № 0222615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість з вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 124 500,00 грн., у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 24 900,00 грн. та № 0232615147, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 89 640,00 грн.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЗХ Лімітед" мали реальний товарний характер, а тому у позивача було право на формування показників податкової звітності за рахунок фінансово - господарських правовідносин з вказаним контрагентом.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на наступне.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Згідно п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України до витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток підприємств, належить, зокрема, собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139,1 статті 139 встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Із вказаних норм права вбачається, що обов`язковою умовою виникнення права на формування податкового кредиту та витрат, є сплата податку на додану вартість у ціні придбаного або виготовленого товару чи послуг та понесення витрат саме у зв`язку з отриманням товарів, робіт (послуг).

Таким чином, під час здійснення контролю за правомірністю формування платником податку податкового кредиту, підлягає перевірці фактичне придбання товару чи отримання послуги.

Крім іншого, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні .

Відповідно до статті 1 цього Закону бухгалтерський облік - це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації (частина 1 статті 8 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

У бухгалтерському обліку відображаються окремі господарські операції, з яких складається господарська діяльність.

Господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні ).

За змістом частин 1 та 2 статті 9 наведеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "РЗХ Лімітед" укладено договір про надання послуг від 19 червня 2015 року № 015/П предметом якого є надання послуг пов`язаних із дослідженням ринку охорони на території України, виготовленням та розповсюдженням друкарських матеріалів щодо інформації про здійснення охоронної діяльності замовника на ринку охоронних послуг.

На підтвердження факту отримання товару за вказаним договором позивачем надано суду копії акту надання послуг від 30 червня 2015 року № б/н, платіжних доручень, банківських виписок.

Позивачем на підтвердження використання товару отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю "РЗХ Лімітед" у власній господарській діяльності при виконання договору укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕНБЕСТ" надано суду копії договору щодо пошуку клієнтів охоронних послуг від 19 травня 2015 року № 100-А з додатковою угодою до нього, актів гадання послуг від 31 липня 2015 року № 192, від 31 серпня 2016 року № 220 та платіжних доручень.

При цьому, у постанові від 16 липня 2019 року у справі № 802/2618/14-а Верховний Суд зазначив, що подані платником документи повинні достовірно підтверджувати реальність господарських операцій та інші обставини, з якими законодавець пов`язує право платника на податкову вигоду.

Податкова вигода може бути визнана необґрунтованою, зокрема, у випадках, якщо для цілей оподаткування операції обліковані не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що не обумовлені розумними економічними або іншими причинами (цілями ділового характеру).

При цьому наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу.

В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарської операції та відмови у формуванні витрат, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Колегія суддів наголошує, що податковим законодавством не встановлено конкретного переліку первинних документів, складенням яких мають опосередковуватись ти чи інші господарські операцій. Однак критерієм формування податкового кредиту з ПДВ є можливість на підставі наявних документів зробити беззаперечний висновок про реальність господарської операції.

Відповідно частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Дослідивши надані позивачем документи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що надані позивачем документи для підтвердження реальності господарських відносин із ТОВ РХЗ Лімітед не містять дефектів форми та змісту, та в повній мірі відображають господарські операції ТОВ Компанія АКБ з вказаним контрагентом. Поряд з цим, відповідачем як суб`єктом владних повноважень не було доведено юридичної дефектності чи невідповідності первинних документів вимогам чинного законодавства.

Поряд з викладеним, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що посилання апелянта на протокол допиту директора ТОВ РЗС Лімітед ОСОБА_1 , судовою колегією оцінюється критично, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Водночас, жодного з документів, передбачених ч. 6 ст. 78 КАС України, щодо вказаних суб`єктів, ГУ ДПС у м. Києві надано не було.

Крім іншого, Верховний Суд в постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 804/4940/14 зазначив, що відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки зокрема залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).

Водночас, відсутність достатніх (саме на думку контролюючого органу) матеріальних та трудових ресурсів не може беззаперечно свідчити про невиконання цими суб`єктами договірних зобов`язань.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 27 лютого 2018 року у справі № 811/2154/13 зауважив, що будь-яке автоматизоване співставлення, чи дані отримані з автоматизованих систем контролюючого органу не є належними доказами в розумінні КАС України, оскільки, автоматизоване співставлення, зокрема задекларованих податкових зобов`язань та податкового кредиту, не віднесено до засобів перевірки правильності та повноти визначення таких податкових зобов`язань, а тому здобуті таким чином докази не можуть визнаватись допустимими.

Згідно постанови Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 810/3790/17 податкова інформація, що наявна в інформаційно - аналітичних базах відносно контрагентів позивача по ланцюгах постачання, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень на які посилається контролюючий орган.

При цьому, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі № 813/4931/13-а, від 06 лютого 2018 року у справі № 802/4940/14 викладену правову позицію згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Судова колегія також акцентує увагу на принципі індивідуальної відповідальності за вчинене порушення (частина друга статті 61 Конституції України).

Відповідно до частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 09 січня 2007 у справі "Інтерсплав проти України", якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку. Таким чином, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагентом.

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускали його контрагенти, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем податкової вигоди.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2019 року у справі № 811/217/17 вказав, що податковий орган наділений такою сукупністю повноважень, належна реалізація яких надає можливість виявити податкові правопорушення, допущені контрагентом при здійсненні своєї господарської діяльності, та притягнути саме його до відповідальності, що охоплюється принципом індивідуальної відповідальності платника податків.

Відтак, за умови невстановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання ним незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09 березня 2019 року у справі № 810/302/15.

За таких обставин, можливі порушення контрагентом позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для нього, а не для позивача.

При цьому суд апеляційної інстанції погоджується з посиланням Окружного адміністративного суду міста Києва на те, що приписи чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства не ставили у залежність право формування позивачем податкового кредиту від добросовісності платника податку, з яким суб`єкт господарювання перебував у господарських правовідносинах. Тобто, невиконання такими особами податкових зобов`язань тягне за собою настання відповідальності лише для зазначених суб`єктів і не може бути підставою для притягнення до відповідальності іншого суб`єкта господарювання.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі Булвес проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Подібну позицію займав і Верховний Суд України, який у постанові від 11 грудня 2007 року у справі № 21-1376во06, де зазначив, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

З огляду на викладене, судова колегія суддів наголошує, що можливе порушення контрагентом позивача податкової дисципліни не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, на момент виписування податкових накладних позивачу ТОВ РЗХ Лімітед було зареєстровано у встановленому законом порядку як суб`єкт підприємницької діяльності, а також платниками податку на додану вартість, а факт реальності господарських операції, як було встановлено раніше, підтверджується належним чином оформленими первинними документами, а тому правових підстав для прийняття оскаржуваного повідомлення-рішення у відповідача не було.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Н.М. Єгорова

Судді А.Ю. Коротких

І.В. Федотов

Повний текст постанови складено "30" червня 2020 року.