Рішення

від 16.06.2020 по справі 910/4895/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

16.06.2020Справа № 910/4895/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Фермерського господарства "Алмаз-Р" (75663, Херсонська обл., Голопристанський район, с. Добропілля, вул. Центральна, буд. 44; ідентифікаційний код 36744663)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінігретта" (02002, м. Київ, вул. Чернігівська, буд. 51; ідентифікаційний код 41389248)

про стягнення 277 143, 66 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Фермерське господарство "Алмаз-Р" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінігретта", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 4 від 27.07.2017 в розмірі 277 143, 66 грн, яка складається із суми основного боргу - 222 856, 88 грн, пені - 28 489, 44 грн, 3 % річних - 9 438, 92 грн та інфляційних втрат - 16 358, 42 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.04.2020 позовну заяву позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

У запропонований в ухвалі від 14.04.2020 п`ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінігретта" є: 02002, м. Київ, вул. Чернігівська, буд. 51.

Суд вказує, що ухвала суду від 14.04.2020 надсилалася поштовим повідомленням № 0105471384654 на вказану вище адресу місцезнаходження відповідача, однак, поштовий конверт разом з ухвалою суду повернувся на адресу суду із зазначенням причин: "Термін зберігання".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/4895/20 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

27.07.2017 між Фермерським господарством "Алмаз-Р" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінігретта" (покупець) укладено договір поставки № 4, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується протягом всього терміну договору поставляти та передавати у власність покупця товар разом із товаросупровідною документацією, а покупець зобов`язується приймати такий товар та своєчасно оплачувати його вартість.

Відповідно до п. 1.4. договору замовлення передається постачальнику в будь-якій зрозумілій сторонам формі (шляхом замовлення бланку замовлення, електронною поштою, телефонним зв`язком, усно тощо).

Покупець здійснює попередню оплату першої партії товару, кожна наступна партія оплачується на умовах відстрочки платежу до наступної поставки товару, але не пізніше 10 календарних днів від дати поставки (п. 2.2. договору).

Датою поставки товару вважається дата відвантаження товару покупцю, зафіксована в товаротранспортній накладній (п. 4.3. договору).

Згідно з п. 6.2. договору у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується та сплачується пеня за кожен календарний день прострочення оплати від суми простроченого платежу, а також збитки від інфляції, 3 % річних та інші збитки постачальника у зв`язку із неналежним виконанням покупцем своїх зобов`язань, включаючи упущену вигоду.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2017. Остаточне припинення договору можливе після повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 8.1. договору)

У випадку коли жодна зі сторін не заявить про своє бажання припинити (розірвати) договір, він вважається пролонгованим на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 8.3. договору).

Позивач у своєму позові зазначає, що ним на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 503 418, 52 грн згідно наступних видаткових накладних: № РН 0000094 від 09.09.2017 на суму 51 070, 44 грн, № РН-0000100 від 17.09.2017 на суму 47 494, 20 грн, № РН-0000103 від 21.09.2017 на суму 47 211, 84 грн, № РН-0000104 від 23.09.2017 на суму 52 288, 32 грн, № 41 від 07.08.2019 на суму 44 220, 85 грн, № 42 від 08.08.2019 на суму 46 701, 31 грн, № 43 від 08.08.2019 на суму 46 769, 52 грн, № 45 від 08.08.2020 на суму 46 108, 61 грн, № 47 від 09.08.2019 на суму 46 238, 98 грн, № 61 від 15.08.2019 на суму 36 524, 39 грн, № 62 від 15.08.2019 на суму 38 793, 06 грн.

Однак, відповідач всупереч умовам договору здійснив оплату отриманого товару частково, лише на суму 280 561, 64 грн. Відтак у відповідача існує заборгованість з основного боргу в розмірі 222 856, 88 грн.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 4 від 27.07.2017, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару на загальну суму 503 418, 52 грн згідно наступних видаткових накладних: № РН 0000094 від 09.09.2017 на суму 51 070, 44 грн, № РН-0000100 від 17.09.2017 на суму 47 494, 20 грн, № РН-0000103 від 21.09.2017 на суму 47 211, 84 грн, № РН-0000104 від 23.09.2017 на суму 52 288, 32 грн, № 41 від 07.08.2019 на суму 44 220, 85 грн, № 42 від 08.08.2019 на суму 46 701,31 грн, № 43 від 08.08.2019 на суму 46 769, 52 грн, № 45 від 08.08.2020 на суму 46 108, 61 грн, № 47 від 09.08.2019 на суму 46 238, 98 грн, № 61 від 15.08.2019 на суму 36 524, 39 грн, № 62 від 15.08.2019 на суму 38 793, 06 грн.

Суд вказує, що означені вище накладні підписані уповноваженими представниками сторін, а відтак, підтверджують факт виконання позивачем обов`язку в частині поставки товару належної якості та виникнення у відповідача обов`язку здійснити оплату за отриманий ним товар.

Крім того, матеріали справи містять копії відповідних товарно-транспортних накладних по кожній поставці, які також підписані представниками сторін та у відповідності п. 4.3. договору фіксують дату поставки товару.

В той же час судом встановлено, що відповідачем на виконання умов договору здійснено оплату за поставлений йому товар в розмірі 280 561, 64 грн згідно наступних платіжних доручень:

- № 56_9В024/294 від 11.09.2017 на суму 51 070, 44 грн за видатковою накладною № РН 0000094 від 09.09.2017 на суму 51 070, 44 грн;

- № 169 від 10.01.2018 на суму 47 491, 20 грн за видатковою накладною № РН-0000100 від 17.09.2017 на суму 47 494, 20 грн;

- № 220 від 27.03.2018 на суму 30 000, 00 грн за видатковою накладною № РН-0000103 від 21.09.2017;

- № 484 від 22.08.2019 на суму 40 000,00 грн за рахунком на оплату № 38 від 07.08.2019 (по видатковій накладній № 41 від 07.08.2019);

- № 483 від 21.08.2019 на суму 9 000, 00 грн за рахунком на оплату № 57 від 15.08.2019 (за видатковою накладною № 62 від 15.08.2019);

- № 493 від 28.08.2019 на суму 20 000, 00 грн за рахунком на оплату № 38 від 07.08.2019 (по видатковій накладній № 41 від 07.08.2019);

- № 500 від 10.09.2019 на суму 35 000, 00 грн за рахунками на оплату № 38 від 07.08.2019 (по видатковій накладній № 41) та № 39 від 08.08.2019 (по видатковій накладній № 42 від 08.08.2019);

- № 519 від 09.10.2019 на суму 30 000, 00 грн за рахунком на оплату № 40 від 08.08.2019 (видаткова накладна № 43 від 08.08.2019);

- № 511 від 26.09.2019 на суму 18 000, 00 грн за рахунком на оплату № 41 від 08.08.2019 (видаткова накладна № 45 від 08.08.2020);

Відтак, суд дослідивши вказані вище видаткові накладні та платіжні доручення, дійшов висновку, що відповідач лише частково виконав свої зобов`язання в частині здійснення оплати за поставлений товар в розмірі 280 561, 64 грн,

Отже, враховуючи порядок здійснення оплати, у відповідача перед позивачем існує заборгованість в розмірі 222 856, 88 грн згідно за наступними видатковими накладними:

- № РН-0000103 від 21.09.2017 в частині суми 17 211, 84 грн;

- № РН-0000104 від 23.09.2017 в частині суми 52 288, 32 грн;

- № 43 від 08.08.2019 в частині суми 12 691, 68 грн;

- № 45 від 08.08.2019 в частині суми 28 108, 61 грн;

- № 47 від 09.08.2019 в частині суми 46 238, 98 грн;

- № 61 від 15.08.2019 в частині суми 36 524, 39 грн;

- № 62 від 15.08.2019 в частині суми 29 793, 06 грн.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст. 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частинами 1 та 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на викладене вище, враховуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем порушені умови договору, зокрема, його п. 2.2. в частині здійснення оплати за поставлений товар, а відтак вимога позивача про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 222 856, 88 грн підлягає задоволенню.

Крім того за неналежне виконання відповідачем умов договору поставки, позивачем було здійснено нарахування пені - 28 489, 44 грн, 3 % річних - 9 438, 92 грн та інфляційні втрати в розмірі 16 358, 42 грн.

Згідно з п. 6.2. договору у разі прострочення покупцем строків оплати вартості отриманого товару, він зобов`язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується та сплачується пеня за кожен календарний день прострочення оплати від суми простроченого платежу, а також збитки від інфляції, 3 % річних та інші збитки постачальника у зв`язку із неналежним виконанням покупцем своїх зобов`язань, включаючи упущену вигоду.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що стягненню підлягають суми обраховані наступним чином (враховуючи присічний строк для нарахування пені, те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, п. 2.2. договору, дати та суми фактичного здійснення відповідачем оплат за отриманий ним товар та нарахування інфляційних втрат за повні місяці):

- за видатковою накладною № РН-0000100 від 17.09.2017 за період з 28.09.2017 по 09.01.2018 на суму 47 491, 20 грн інфляційні втрати - 1 002, 06 грн, 3 % річних - 405, 95 грн;

- за видатковою накладною № РН-0000103 від 21.09.2017 за період з 02.102017 по 26.03.2018 на суму 47 211, 84 грн інфляційні втрати - 2 653, 78 грн, 3% річних - 682, 95 грн; за період з 27.03.2018 по 06.04.2020 інфляційні втрати - 1 645, 37 грн, 3 % - 1 049, 26 грн;

- за видатковою накладною № РН-0000104 від 23.09.2017 за період з 04.10.2017 по 06.04.2020 на суму 52 288, 00 грн інфляційні втрати - 8 777, 19 грн, 3 % річних - 3 935, 50 грн.;

- за видатковою накладною № 41 від 07.08.2019 за період з 18.08.2019 по 21.08.2019 на суму 44 220, 85 грн пеня - 164, 77 грн, 3 % річних - 14,54 грн; за період з 22.08.2019 по 27.08.2019 на суму 4220, 85 грн пеня - 27, 52 грн, 3 % річних 2, 08 грн;

- за видатковою накладною № 42 від 08.08.2019 за період з 19.08.2020 (а не 19.07.2020 як зазначає позивач) по 27.08.2019 на суму 46 701, 31 грн пеня - 391, 52 грн, 3 % річних 34, 55 грн; за період з 28.08.2019 по 09.09.2019 на суму 30 922, 16 грн (враховуючи часткове погашенням заборгованості платіжним дорученням № 500 від 10.09.2019) пеня - 371, 07 грн, 3 % річних - 33, 04 грн;

- за видатковою накладною № 43 від 08.08.2019 за період з 19.08.2019 (а не 19.07.2019 як зазначає позивач) по 09.09.2019 на суму 46 769, 52 грн пеня - 953, 33 грн, 3 % річних 84, 57 грн; за період з 10.09.2019 по 08.10.2019 на суму 42 691, 68 грн (враховуючи часткове погашення заборгованості згідно платіжного доручення № 500 від 10.09.2019) пеня - 1 119, 34 грн, 3 % річних - 101, 76 грн; за період з 09.10.2019 по 19.01.2020 на суму 12 691, 68 грн (враховуючи часткове погашення заборгованості згідно платіжного доручення № 519 від 09.10.2019) пеня в розмірі 1 068, 05 грн та по 06.04.2020 3 % річних - 188, 53 грн та по 06.11.2019 інфляційні втрати - 30,25 грн.;

- за видатковою накладною № 45 від 08.08.2019 за період з 19.08.2019 по 25.09.2019 на суму 46 108, 61 грн пеня - 1606, 85 грн, 3 % річних - 144, 01 грн; на суму 28 108, 61 грн за період з 26.09.2019 по 19.02.2020 пеня - 3 235, 33 грн, 3 % річних - 445, 27 грн та інфляційні втрати - 365, 94 грн;

- за видатковою накладною № 47 від 09.08.2019 за період з 20.08.2019 по 20.02.2020 на суму 46 238, 98 грн пеня - 6 960, 07 грн; по 06.04.2020 3 % річних - 876, 90 грн та інфляційні втрати - 647, 35 грн;

- за видатковою накладною № 61 від 15.08.2019 за період з 26.08.2019 по 26.02.2020 на суму 36 524, 39 грн пеня - 5 425, 39 грн., по 06.04.2020 3 % річних - 674, 66 грн, інфляційні втрати 511,31 грн;

- за видатковою накладною № 62 від 15.08.2019 за період з 26.08.2019 по 26.02.2020 на суму за 29 793, 06 грн. (враховуючи часткове погашення заборгованості згідно платіжного доручення № 483 від 21.08.2019) пеня - 4 425, 50 грн., по 06.04.2020 3 % річних - 550, 32 грн, інфляційні втрати - 417,10 грн.

Таким чином, підсумовуючи викладене вище, на переконання суду стягненню з відповідача за неналежне виконання умов договору підлягає сума пені в розмірі 25 748, 74 грн, сума 3 % річних в розмірі 9 223, 39 грн та інфляційні втрати в розмірі 16 050, 35 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фермерського господарства "Алмаз-Р" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінігретта" (02002, м. Київ, вул. Чернігівська, буд. 51; ідентифікаційний код 41389248) основний борг в розмірі 222 856 (двісті двадцять дві тисячі вісімсот п`ятдесят шість) грн 88 коп., пеню в розмірі 25 748 (двадцять п`ять тисяч сімсот сорок вісім) грн 74 коп., 3 % річних в розмірі 9 223 (дев`ять тисяч двісті двадцять три) грн 39 коп., інфляційні втрати в розмірі 16 050 (шістнадцять тисяч п`ятдесят) грн 35 коп. та витрати по сплату судового збору в розмірі 4 108 (чотири тисячі сто вісім) грн 18 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 16.06.2020

Суддя Д.О. Баранов