Рішення

від 22.06.2020 по справі 910/4173/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.06.2020Справа № 910/4173/20

Господарський суд міста Києва, в складі судді Баранова Д.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Матросова, буд. 11; ідентифікаційний код 37505710)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпродкомплект" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код 43059204)

про стягнення 80 682, 00 грн,

без повідомлення (виклику) представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпродкомплект", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 11/09 від 11.09.2019 в загальному розмірі 80 682, 00 грн, яка складається із суми основного боргу 70 000, 00 грн, пені - 9 178, 63 грн, інфляційні втрати - 559,37 грн та 3 % річних - 944, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" залишено без руху, позивачу встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали для усунення недоліків шляхом подання до суду доказів надсилання (опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек) на адресу місцезнаходження відповідача додатків до позовної заяви, які зазначені у пунктах з 1 по 3; уточнену позовну заяву із приведеною у відповідність ціною позову/прохальною часиною позову.

14.04.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви, до якої додано докази надсилання (опис вкладення в цінний лист та фіскальний чек) на адресу місцезнаходження відповідача додатків до позовної заяви, які зазначені у пунктах з 1 по 3 та уточнену позовну заяву із приведеною у відповідність ціною позову/прохальною часиною позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2020 позовну прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.

У запропонований в ухвалі від 21.04.2020 п`ятнадцятиденний строк, відзиву від відповідача до суду не надійшло.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань").

Приписами ст. 10 зазначеного Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Як вбачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпродкомплект" є: 03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67.

Суд вказує, що ухвала суду від 21.04.2020 надсилалася поштовим повідомленням № 0105471834595 на адресу місцезнаходження відповідача - 03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67, однак поштовий конверт разом з ухвалою повернувся на адресу суду із зазначенням причин: "pа закінченням терміну зберігання".

Відповідно до ч. 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Приписами ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідач повідомлявся про відкриття та розгляд справи № 910/4173/20 за правилами спрощеного позовного провадження належним чином та враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи, відповідно до ч. 5, 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої сторони про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Розглянувши подані до суду матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

11.09.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгпродкомплект" (покупець) укладено договір поставки № 11/09 , відповідно до п. 1.2. якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити його в термін і в розмірі, що передбачені цим договором.

Відповідно до п. 3.1. ціна договору зазначається у додатковій угоді, що є невід`ємною частиною договору.

Згідно з п. 3.4. договору покупець зобов`язаний сплатити рахунки постачальника протягом 14 банківських днів після поставки товару.

Приймання-передача товару відбувається на складі постачальника і здійснюється по кількості - згідно даних, вказаних у видатковій накладній, по якості - посвідченням якості (п. 4.3. договору).

Відповідно до п. 5.3. договору у випадку невиконання зобов`язань по оплаті за товар, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання зобов`язань за цим договором.

Договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 11 вересня 2020 (п. 8.1. договору).

Додатковою угодою №1 від 11.09.2019 до договору сторонами погоджено асортимент та найменування товару - солод ячмінний пивоварний мішками загальною вартістю 14 000, 00 грн. за 1 тонну.

Позивач зазначає, що на виконання умов договору ним було поставлено відповідачу 5 тонн ячмінного пивоварного солоду на загальну суму 70 000, 00 грн.

Однак, відповідач всупереч умовам договору не здійснив оплату за поставлений йому товар у зв`язку з чим у останнього існує заборгованість в розмірі 70 000, 00 грн., що і стало підставою для звернення до суду з позовом.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 11/09 від 11.09.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки/

Відповідно до п. 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є, договори та інші правочини.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, позивачем на виконання умов договору 13.09.2019 згідно видаткової накладної № 381 від 13.09.2019 було здійснено відповідачу поставку товару на загальну суму 70 000, 00 грн (в тому числі ПДВ 11 666, 67 грн).

Суд вказує, що вказана видаткова накладна підписана представниками сторін, що підтверджує факт здійснення позивачем поставки товару належної якості відповідачу та виникнення у останнього обов`язку здійснити оплату за такий товар протягом 14 банківських днів після поставки товару, як це передбачено п. 3.4. договору.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 530 цього Кодексу якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відтак, з огляду на те, що поставка товару згідно видаткової накладної № 381 була здійснена 13.09.2019 та враховуючи п 3.4. договору, відповідач повинен був здійснити оплату у строк до 27.09.2019 (включно).

Приписами статті 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином, суд вказує, що з огляду на відсутність з боку відповідача спростувань щодо заявлених позовних вимог, відсутності в матеріалах справи доказів належного виконання відповідачем умов договору та здійснення відповідної оплати, вимоги позивача щодо стягнення суми основного боргу в розмірі 70 000, 00 грн підлягають задоволенню.

Крім того, позивачем за неналежне виконання відповідачем умов договору на існуючу суму заборгованості 70 000, 00 грн здійснено нарахування пені - 9 178, 63 грн, інфляційних втрат - 559,37 грн та 3 % річних - 944, 00 грн.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України). (ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 5.3. договору у випадку невиконання зобов`язань по оплаті за товар, покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє на момент нарахування пені, від суми заборгованості, за кожен день прострочення виконання зобов`язань за цим договором.

Суд, перевіривши надані позивачем розрахунки пені за період з 28.09.2019 по 10.03.2020 на суму 70 000, 00 грн, зазначає що за підрахунками суду, враховуючи розмір подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який здійснюється нарахування, стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 8 837, 99 грн., а тому вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України , боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо нарахувань позивачем інфляційних втрат, суд зазначає, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пп. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок за період з 28.09.2019 по 10.03.20203 % річних та інфляційних втрат за повні місяці існування заборгованості, враховуючи те, що суд не може виходити за межі позовних вимог, дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума 3 % річних в розмірі 944, 00 грн та інфляційних втрат в розмірі 348, 53 грн, у зв`язку з чим дана вимога позивача підлягає частковому задоволенню.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" - задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгпродкомплект" (03062, м. Київ, пр-т. Перемоги, буд. 67; ідентифікаційний код 43059204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Харвест Агрохім Україна" (08150, Київська обл., Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Матросова, буд. 11; ідентифікаційний код 37505710) основний борг в розмірі 70 000 (сімдесят тисяч) грн 00 коп., пеню в розмірі 8 837 (вісім тисяч вісімсот тридцять сім) грн 99 коп., 3 % річних в розмірі 944 (дев`ятсот сорок чотири) грн 00 коп., інфляційні втрати в розмірі 348 (триста сорок вісім) грн 53 коп. та судовий збір в розмірі 2 087 (дві тисячі вісімдесят сім) грн 63 коп.

3. В іншій частині позову - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено: 22.06.2020

Суддя Д.О. Баранов