Рішення

від 01.07.2020 по справі 910/4763/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2020Справа № 910/4763/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С. О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ"

до Фізичної особи-підприємця Лазаревича Андрія Андрійовича

про стягнення 22488,67 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Лазаревича Андрія Андрійовича про стягнення 22488,67 грн, з яких: 22428,00 грн - борг, 60,67 грн - 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих а себе зобов`язань за договором купівлі-продажу згідно рахунку-фактури №ЛАА-10603.19 від 06.03.2019 та мирової угоди від 15.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.04.2020 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

05.05.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 08.05.2020 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/4763/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

У відповідності до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною третьою статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

10.06.2020 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначив, що сторони домовилися про мирову угоду, яку затвердили письмовою угодою №1 від 15.11.2019, згідно із якою сторони погодили графік погашення заборгованості. Відповідач зазначає, що не ухиляється від сплати заборгованості, однак не має можливості здійснити виплату усієї суми у зв`язку із пандемією коронавірусної хвороби. У зв`язку із чим просить суд залишити без змін мирову угоду, відмовити у задоволенні позовних вимог, заявлених до стягнення витрат на правову допомогу та судового збору.

Позивач своїм процесуальним правом на подання відповіді на відзив не скористався.

Згідно із частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно із матеріалами справи, 05.03.2019 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № ЛАА-10603.19 від 05.03.2019 на оплату товару на суму 22428,00 грн.

07.03.2019 позивач перерахував на рахунок Фізичної особи-підприємця Лазаревича Андрія Андрійовича грошові кошти у розмірі 22428,00 грн, в підтвердження чого позивачем було надано копію платіжного доручення №302 від 07.03.2019.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач, отримавши грошові кошти за товар на підставі рахунка-фактури № ЛАА-10603.19 від 05.03.2019, поставку товару не здійснив.

У подальшому сторонами складено та підписано мирову угоду від 15.11.2019, згідно із якою ФОП Лазаревич Андрій Андрійович визнає заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ" становить 22428,00 грн та гарантує своєчасне погашення своїх зобов`язань протягом 12 місяців з дня укладення мирової угоди.

У п.3-4 мирової угоди від 15.11.2019 вказано, що ФОП Лазаревич Андрій Андрійович зобов`язується перерахувати кошти рівними частинами по 1869,00 грн та згідно із графіка погашення заборгованості (додаток №1 до договору).

У пункті 2 графіка погашення заборгованості (додаток №1 до договору) сторони погодили, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання та/або виконання не у повному розмірі відповідачем будь-якого чергового платежу, що передбачений даним додатком до мирової угоди, позивач має право вимагати негайного погашення заборгованості, що буде існувати на момент виникнення такого порушення, а відповідач зобов`язаний сплатити таку заборгованість у строки, що визначить позивач.

Позивач зазначає, що у зв`язку із порушенням відповідачем погодженого графіка погашення заборгованості, позивач направив відповідачу вимогу вих. №2 від 31.01.2020, в якій вимагав від відповідача у строк не пізніше 14.02.2020 повернення перерахованих грошових коштів в розмірі 22428,00 грн, сплачених згідно із рахунку-фактури №ЛАА-10603.19 від 05.03.2019.

Листом вих. №1 від 27.02.2020 відповідач повідомив про арешт рахунків, у зв`язку із чим, відповідач не має можливості здійснити сплату заборгованості згідно із погодженого у мировій угоді графіка погашення заборгованості. Також у листі відповідач зазначив, що порушений графік по мировій угоді буде відновлений шляхом перерахування всієї суми заборгованості, яка відображена у додатку №1 до мирової угоди.

Оскільки, відповідач вимоги позивача не задовольнив, позивачем заявлено до стягнення з відповідача заборгованості у сумі 22428,00 грн та нарахованих на підставі ст.625 ЦК України 3% річних у сумі 60,67 грн.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

У матеріалах справи міститься виставлений відповідачем позивачу рахунок-фактура № ЛАА-10603.19 від 05.03.2019 на оплату товару (Samsung Galaxy S108/128+Samsung Galaxy Buds (Black) передзамовлення на 27.03.2019) на суму 22428,00 грн.

Позивач перерахував на користь відповідача 22428,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №302 від 07.03.2019 з призначенням платежу: " Samsung Galaxy S108/128+Samsung Galaxy Buds (Black) передзамовлення на 27.03.2019".

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до ч.1 ст.207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною 1 статті 639 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Ураховуючи наведені приписи законодавства, суд дійшов висновку, що сторони, у порядку ст.181, 265 Господарського кодексу України та ст.205, 207, 639 Цивільного кодексу України досягли згоди щодо укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб шляхом поставки відповідачем позивачу товару згідно виставленого відповідачем рахунку-фактури № ЛАА-10603.19 від 05.03.2019.

У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, внаслідок укладення між сторонами договору купівлі-продажу у спрощений спосіб позивач взяв на себе зобов`язання здійснити відповідачу попередню оплату, а останній зобов`язався поставити позивачу товар.

Статтею 663 Цивільного кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі № 910/5444/17.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно із матеріалами справи, сторонами складено та підписано мирову угоду від 15.11.2019, у якій ФОП Лазаревич Андрій Андрійович визнав заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ" у сумі 22428,00 грн та гарантував своєчасне погашення своїх зобов`язань протягом 12 місяців з дня укладення мирової угоди рівними частинами по 1869,00 грн згідно із графіка погашення заборгованості (додаток №1 до договору).

У пункті 2 графіка погашення заборгованості (додаток №1 до договору) сторони погодили, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання та/або виконання не у повному розмірі відповідачем будь-якого чергового платежу, що передбачений даним додатком до мирової угоди, позивач має право вимагати негайного погашення заборгованості.

Судом встановлено, що позивачем було направлено відповідачу вимогу вих. №2 від 31.01.2020, в якій позивач вимагав від відповідача у строк не пізніше 14.02.2020 повернути перераховані грошові кошти в розмірі 22428,00 грн, сплачені згідно із рахунку-фактури №ЛАА-10603.19 від 05.03.2019.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Ураховуючи наведене, оскільки в матеріалах справи відсутні належні докази поставки відповідачем позивачу товару визначеного у № ЛАА-10603.19 від 05.03.2019 на оплату товару (Samsung Galaxy S108/128+Samsung Galaxy Buds (Black) перед замовлення на 27.03.2019) на суму 22428,00 грн, суд дійшов висновку про обґрунтованість доводів позивача про наявність підстав повернення суми попередньої оплати у розмірі 22428,00 грн.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

З урахуванням наведеного, тягар доведення належного виконання відповідачем свого обов`язку з поставки товару, несе відповідач як боржник у цьому зобов`язанні.

Обставин наведених позивачем у позові відповідач не спростував. Доказів сплачених грошових коштів у сумі 22428,00 грн відповідачем не надано.

Щодо посилань відповідача на мирову угоду від 15.11.2019, укладену між сторонами, то суд зазначає, що вказана мирова угода не укладена сторонами у судовому процесі, не затверджена судом та є виконавчим документом у розумінні ст.3 Закону України "Про виконавче провадження", у зв`язку зі чим, суд відхиляє посилання відповідача, наведені у відзиві.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Надавши оцінку поданим позивачем доказам, з огляду на те, що відповідачем не надано доказів повернення суми попередньої оплати у розмірі 22428,00 грн. або поставки товару на вказану суму, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 22428,00 грн.

Щодо вимоги позивача про стягнення на підставі ст.625 ЦК України 3% річних у сумі 60,67 грн, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, що передбачає передачу грошей як предмета договору або їх сплату як ціни договору.

Застосування позивачем частини другої статті 625 ЦК України щодо нарахування до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та трьох процентів річних є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором поставки, не вважається грошовим зобов`язанням у розумінні статті 625 ЦК України.

У постанові від 17.10.2018 у справі № 923/1151/17 Верховний Суд в складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що частиною 3 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено спосіб захисту покупця товару, який здійснив попередню оплату, від неналежного виконання зобов`язань з боку продавця, відповідно до якої на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Аналогічний висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, який викладений у постанові від 16.09.2014 у справі № 3-90гс14.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Однак, сторони розміру таких процентів не встановили.

За наведених підстав суд відмовляє в позові в частині вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 60,67 грн.

Враховуючи встановлені вище судом обставини, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє частково позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ".

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 129 ГПК України покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 5000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 ГПК України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано у матеріали справи: копію договору про надання правничої допомоги від 24.02.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Бабенком С.С.; копію додатку №1 до договору; копію платіжного доручення №412 від 04.03.2020 на суму 5000,00 грн; копію свідоцтва про право Бабенка Сергія Сергійовича на зайняття адвокатською діяльністю.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Дослідивши подані позивачем докази, суд прийшов до висновку, що позивачем належними та достатніми доказами доведено розмір витрат на правничу допомогу по справі №910/4763/20 та заявлена до стягнення сума витрат на правничу допомогу, враховуючи ціну позову, є співмірною.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідачами клопотання щодо зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу не надано, доводів щодо не співмірності витрат позивача на правничу допомогу не наведено.

За приписами ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (у даному випадку - витрати на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням наведеного, оскільки у позовні вимоги у цій справі задоволені частково, то суд дійшов висновку про те, що з відповідача підлягають стягненню витрати позивача на оплату правничої допомоги пропорційно розміру задоволених вимог, а саме у сумі 4986,51 грн.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129-130, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Лазаревича Андрія Андрійовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АСТРА-КИЇВ" (04111, м.Київ, ВУЛИЦЯ ЩЕРБАКОВА, будинок 46, приміщення 2, ідентифікаційний код 38062519) заборгованість у сумі 22428,00 грн, витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4986,51 грн та судовий збір у розмірі 2096,32 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.07.2020.

Суддя С.О. Турчин