Рішення

від 01.07.2020 по справі 607/4156/20

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я (ЗАОЧНЕ)

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01.07.2020 Справа №607/4156/20

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області у складі:

головуючого судді Сташків Н.М.,

за участі секретаря судового засідання Облещук О.В.,

у відсутності сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 , про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 ,треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 , про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України, а саме до країн, які підписали Шенгенську угоду, неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , без обмеження кількості та тривалості поїздок, у період з 01 червня 2020 року по 31 серпня 2020 року. Зазначені позовні вимоги обґрунтовує тим, що перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2006 року. Від даного шлюбу у них народивсь син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із позивачем. На даний час ОСОБА_3 є учнем 8 класу ТЗОШ №2. Позивач запланувала на період літніх канікул туристичну поїздку за кордон до Італії разом із дитиною, щоб відвідати бабусю ОСОБА_4 та з метою духовного та морального збагачення дитини, розширення світогляду, оздоровлення та відпочинку. Для виїзду дитини за кордон необхідна згода батька, проте відповідач такої згоди добровільно не надав.

Ухвалою суду від 27 березня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи 29 квітня 2020 року об 11 годині 00 хвилин.

Ухвалою суду від 24 квітня 2020 року відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Турчин-Кукаріної І.В. про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

За клопотанням позивача 29 квітня 2020 року розгляд справи відкладено на 27 травня 2020 року на 10 год. 10 хв.

26 травня 2020 року відповідач ОСОБА_2 подав заяву про відкладення розгляду справи.

27 травня 2020 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про збільшення позовних вимог, просила надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України, а саме до країн, які підписали Шенгенську угоду, неповнолітнього громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , без обмеження кількості та тривалості поїздок, у період з 01 червня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_3.

За клопотанням відповідача 27 травня 2020 року розгляд справи відкладено на 17 червня 2020 року на 10 год. 00 хв.

У зв`язку з неявкою відповідача в судове засідання 17 червня 2020 року розгляд справи відкладено на 01 липня 2020 року на 15 годину 00 хвилин.

01 липня 2020 року позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи без її участі, згідно з якою не заперечила проти заочного розгляду справи.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи, в судове повторно засідання не з`явився, не повідомивши про причини неявки. Відзиву на позов від відповідача не надходило.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідолмені належним чином. Клопотання про відкладення розгляду справи не подавали.

За вказаних обставин суд приходить до переконання, що згідно з ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України слід ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, оскільки відповідач був належним чином повідомленим про дату, час та місце судового засідання, не з`явився у судове засідання без повідомлення причин, не подав відзиву, а позивач у поданій заяві не заперечила проти такого вирішення справи.

Суд, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, встановив такі обставини.

Сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано, що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 15 листопада 2006 року.

Від шлюбу в сторін народився син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 27 січня 2006 року.

Дитина ОСОБА_3 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою №1363/28-03 від 28 січня 2020 року, виданою відділом реєстрації проживання особи Управління державної реєстрації Тернопільської міської ради та копією будинкової книги для прописки громадян, що проживають по АДРЕСА_1 .

З довідки №64 від 17 квітня 2015 року, виданої Тернопільською загальноосвітньою школою І-ІІІ ступенів №2 Тернопільської міської ради Тернопільської області вбачається, що ОСОБА_3 навчається у 3-Б класі ТЗОШ №2. За спостереженням класного керівника та дирекції школи, батько учня ОСОБА_2 не бере участі у вихованні дитини жодного разу не відвідував школу, на батьківські збори не з`являється. Вихованням дитини займається мати ОСОБА_1 .

Як слідує з довідки №02/12/19 від 02 грудня 2019 року, виданої ГО ТОС ФШКУ-С.К.І.Ф, за час навчання ОСОБА_3 у клубі Шотокан ТОС ФШКУ-СКІФ, а саме з вересня 2017 року і по даний час, батько учня ОСОБА_2 участі у батьківських зборах не брав, питаннями позашкільної освіти сина не займався, рівнем його успішності не цікавився, з приводу реалізації його сином будь-яких законних прав та інтересів у сфері освіти не звертався, до участі у позашкільних заходах як батько учня не залучався. Усі кошти у вигляді благодійних внесків, а також оплату за літній табір в період літніх канікул надавала лише мати ОСОБА_1 .

Як убачається з довідки №234 від 10 грудня 2019 року, виданої Тернопільським навчально-виховним комплексом загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів-правовий ліцей №2 Тернопільської міської ради Тернопільської області, ОСОБА_3 навчається у 8-А класі ТНВК ШПЛ №2. За період навчання з 01 вересня 2012 року по даний час, відповідно до спостереження директора закладу, завуча, класного керівника та інших вчителів, батько ОСОБА_3 участі у вихованні дитини не бере, не спілкується з вчителями, не відвідує батьківських зборів. Жодного разу протягом навчання сина батька в школі не було.

До правовідносин, які виникли між сторонами, суд застосовує такі норми права:

Конституція України гарантує кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, свободу пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Законом, що регулює порядок виїзду дітей за межі України, є стаття 313 ЦК України, якою встановлено, що фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Пунктами 3, 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року №57, установлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку, тому числі в супроводі членів екіпажу повітряного судна, на якому вони прямують. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків у разі пред`явлення, зокрема, рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

В даному випадку позивачу необхідна згода відповідача на виїзд дитини за кордон.

Відповідач добровільно такої згоди не надав.

Згідно з ч. 5 ст. 157 СК України у разі ненадання тим із батьків, з яким проживає дитина, нотаріально посвідченої згоди на виїзд дитини за кордон із зазначеною метою, у десятиденний строк з моменту повідомлення про вручення рекомендованого листа, той із батьків, хто проживає окремо від дитини та у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів, має право звернутися до суду із заявою про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди другого з батьків.

Відповідно до 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Право на захист цивільних прав та інтересів передбачений ст. 15 Цивільного кодексу України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, у зв`язку з ненаданням відповідачем добровільної згоди на виїзд дитини за кордон разом із позивачем, з якою за рішенням суду визначено місце проживання дитини, позивач має право на захист свого права на тимчасовий виїзд із дитиною за кордон у судовому порядку.

Згідно зі ст. ст. 141, 150, 155 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Згідно зі ст. 8 Закону України від 26 квітня 2001 року №2402-ІІІ "Про охорону дитинства" кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено статтею 7 Сімейного кодексу України, згідно з положеннями якої жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року і відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).

Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною, право батьків на спілкування з дитиною, визначення місця її проживання.

На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.

Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні у справі докази, давши оцінку належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємного зв`язку доказів у їх сукупності, застосовуючи до визначених правовідносин норми матеріального та процесуального права, суд вважає, що позов підлягає до задоволення.

Так, судом установлено, що неповнолітній ОСОБА_3 проживає з матір`ю ОСОБА_1 , яка забезпечує його гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток. З метою відпочинку та оздоровлення, духовного та морального збагачення, розширення світогляду дитини, побачення з бабусею дитини, позивач планує здійснити поїздку до Італії, подрожуючи до якої може виникнути необхідність проїзду через інші країни. Поїздку заплановано на конкретно визначений період - з 01 червня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_3. Добровільно відповідач дозволу на виїзд дитини за кордон не надав, в судове засідання жодного разу не з`явився та відзиву на позов не подавав.

Відтак, суд вважає, що надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини з матір`ю до країн, які підписали Шенгенську угоду, у вказаний період відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 10, 12, 141, 263 - 265, 268, 273, 354, 355, п.п. 15.5 п. 15 Розділу XIII Перехідні положення ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, ОСОБА_3 , про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України без згоди батька задовольнити.

Надати дозвіл на тимчасовий виїзд з України, а саме до країн, які підписали Шенгенську угоду, неповнолітнього громадянина України ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у супроводі матері ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 , у період з 01 червня 2020 року по ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 понесений судовий збір у розмірі 840,80 гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду або через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Треті особи:

Служба у справах дітей Тернопільської міської ради, місцезнаходження: м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 1, код ЄДРПОУ 26428273.

ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .

Головуючий суддяН. М. Сташків