Постанова

від 02.07.2020 по справі 926/1823/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. Справа №926/1823/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 27.12.2019

на рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2019 (повний текст рішення складено 10.12.2019, суддя Гушилик С.М.)

у справі № 926/1823/19

за первісним позовом Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м.Київ

до ОСОБА_1 , с. Бояни, Новоселицький район, Чернівецька область

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Покрова ЛТД", с.Бояни, Новоселицький район, Чернівецька область

про стягнення заборгованості за договором поруки №РОR1416487451902 від 20.11.2014 в сумі 133955,56 грн.

за зустрічним позовом ОСОБА_1 , с. Бояни, Новоселицький район Чернівецька область

до Акціонерного товариства Комерційний Банк "ПриватБанк", м. Київ

про визнання поруки, наданої ОСОБА_1 згідно договору №РОR1416487451902 від 20.11.2014 припиненою

представники сторін в судове засідання 25.06.2020 не з`явились

29.07.2019 до Господарського суду Чернівецької області звернулося Акціонерне товариство Комерційний Банк (надалі - АТ КБ) "ПриватБанк" із позовом про стягнення з відповідачки ОСОБА_1 133955,56 грн. заборгованості за договором поруки №РОR1416487451902 від 20.11.2014.

Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідно до договору поруки №РОR1416487451902 від 20.11.2014 відповідач є поручителем за зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі - ТзОВ) Покрова ЛТД перед АТ КБ Приватбанк за договором банківського обслуговування від 06.04.2011, за яким товариству було встановлено кредитний ліміт на поточний рахунок № НОМЕР_1 .

Враховуючи те, що боржник не погасив перед банком своєї заборгованості за договором банківського обслуговування у розмірі 133955,56 грн., банк звернувся до поручителя ОСОБА_1 з вимогою про сплату вказаного боргу, яка також її не сплатила, у зв`язку з чим банк звернувся із позовом у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 28.08.2019 було відкрито провадження у даній справі і залучено до участі у ній ТзОВ "Покрова Лтд" як третю особу без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

16.09.2019 до Господарського суду Чернівецької області звернулася ОСОБА_1 із зустрічним позовом до АТ КБ Приватбанк про визнання поруки, наданої нею згідно договору №РОR1416487451902 від 20.11.2014, припиненою.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що предметом договору поруки між банком та ОСОБА_1 є забезпечення виконання зобов`язань ТзОВ "Покрова Лтд", які випливають з угод-приєднань. У зв`язку з тим, що у заяві-приєднанні ТзОВ "Покрова Лтд" до умов договору банківського обслуговування не було встановлено строку основного зобов`язання це, на думку позивача, свідчить про те, що порука в силу приписів чинного законодавства припинилась через рік після укладення договору поруки, тобто 20.11.2015. Окрім того, порука також припинилась внаслідок того, що кредитор звернувся з позовом до боржника про дострокове повернення кредиту, що підтверджено рішенням Господарського суду м.Києва у справі № 910/9750/17, тобто через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 18.09.2019 обидва позови були прийняті до спільного розгляду та об`єднані в одне провадження.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2019 первісний позов у даній справі було задоволено, а у задоволенні зустрічного позову -відмовлено.

Ухвалюючи рішення, місцевий суд виходив з наступного:

1) у рішенні Господарського суду м.Києва від 10.07.2017 у справі №910/9750/17, сторонами якої були АТ КБ "Приватбанк" та ТзОВ "Покрова Лтд", встановлено факт укладення кредитного договору між банком та позичальником, а також факт наявності заборгованості за цим договором в сумі 133955,56 грн.

2) згідно інформації про виконавче провадження № 57766761, заборгованість в сумі 133955,56 грн, яка стягнута за судовим рішенням у справі № 910/9750/17, не погашена, тобто станом на день розгляду даної справи рішення суду не виконано;

3) досліджуючи умови договору поруки, суд не встановив жодної з підстав, передбачених статтею 559 ЦК України, для припинення дії поруки. Суд зазначив, що законодавець передбачив додаткові підстави припинення поруки, а саме, правила обмежувальних строків (шестимісячного та тривалістю в один рік), які вступають в дію, відповідно, лише у разі, якщо договором поруки не встановлено строк дії поруки, а основним договором не визначено строк виконання основного зобов`язання. Водночас, у пункті 4.1 договору поруки сторони погодили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після його укладення.

Не погодившись з даним рішенням, відповідач за первісним позовом оскаржив його в апеляційному порядку, пославшись на те, що вирішуючи спір, місцевий господарський суд неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, у зв`язку з чим просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким в первісному позові відмовити, а зустрічний позов - задоволити.

У своїй апеляційній скарзі скаржник послався на наступне:

1) у заяві про відкриття поточного рахунку та картці зі зразками підписів і відбитка печатки, які AT КБ Приватбанк вважає заявою-приєднання ТзОВ "Покрова Лтд" до умов договору банківського обслуговування, не встановлений строк основного зобов`язання. Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180/17 від 03 липня 2019 року, саме заява-приєднання розглядається як кредитний договір, а Умови та правила надання банківських послуг, розміщені на сайті https://privatbank.ua, не можна розцінювати як частину кредитного договору. Враховуючи зазначене, а також положення третього речення ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука надана ОСОБА_1 , припинилася 20.11.2015, тобто через рік після укладання договору поруки;

2) враховуючи положення другого речення ч.4 ст. 559 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, факт звернення AT КБ Приватбанк , як кредитора, із судовим позовом до ТзОВ Покрова ЛТД про дострокове погашення кредиту, що підтверджується рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2017 у справі №910/9750/17, свідчить про реалізацією банком свого права на дострокове погашення заборгованості за кредитним договором та про припинення поруки, наданої ОСОБА_1 , з 10.01.2018, тобто, через шість місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання;

3) суд першої інстанції проігноровав те, що у другому реченні пункту 4.1 договору поруки визначено, що у випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за Угодою 1 і/або Угодою 2 , договір поруки припиняє свою дію. Водночас, як вбачається з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, 26.01.2015 зобов`язання за Угодою 1 і/або Угодою 2 було виконано. Отже, в силу приписів договору поруки, він припинив свою дію;

4) суд першої інстанції проігнорував те, що рішення Господарського суду м.Києва від 10.07.2017 у справі №910/9750/17 змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору, тобто, факт звернення з позовом у вказаній справі має наслідком настання строку виконання зобов`язання за договором, а рішення суду про стягнення заборгованості - додатково засвідчує такі зміни (правова позиція Великої Палати Верховного Суду у справі №310/11534/13-ц від 04 липня 2018 року). Вказане, на думку скаржника, свідчить про те, що позивач змінив зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, що додатково свідчить про те, що порука надана ОСОБА_1 згідно договору №POR1416487451902 від 20.11.201 є припиненою.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив доводи та вимоги апеляційної скарги, просив відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін. Стосовно доводів скаржника зазначив наступне:

1) правова позиція щодо того, що Умови та правил надання і банківських послуг, які розміщені в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті банку, є частиною кредитного договору, викладена у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі №923/760/18 та від 14 серпня 2019 року у справі № 910/12415 /18. З огляду на це, строк виконання основного зобов`язання визначений в Умовах і правилах банківського обслуговування і становить один рік з моменту підписання угоди про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, а при належному виконанні зобов`язань строк угоди продовжується на той самий строк;

2) щодо достроково погашення кредиту та припинення поруки, то дійсно 10 липня 2017 року Господарський суд м. Києва задовольнив позовну заяву банку у справі № 910/9750/17 до ТзОВ "Торгівельний дім харчових технологій" та ТзОВ "Покрова Лтд" про стягнення коштів за отриманим кредитним лімітом за договором (заявою) б/н від 06.04.2011. Водночас, згідно інформації про виконавче провадження № 57766761, заборгованість в сумі 133955,56 грн, яка стягнута вказаним рішенням, не погашена, тобто, станом на день розгляду даної справи рішення суду не виконано;

3) суд першої інстанції дослідивши договір поруки, дійшов правильного висновку про відсутність жодної з підстав, передбачених статтею 559 ЦК України, для припинення дії поруки. Сторони у договорі поруки визначили термін дії договору, відповідно, у спірних правовідносинах повинен застосовуватися строк, визначений за домовленістю сторін, що відповідає засадам цивільного законодавства щодо свободи договору;

4) щодо моменту виникнення заборгованості, то воно відбулося 16.08.2016, що встановлено судовим рішенням у справі №910/9753/17, а також слідує з виписки по поточному рахунку позичальника НОМЕР_1. Банк в судовому порядку вимоги про стягнення заборгованості за договором поруки пред`явив 29.07.2019, тобто до сплину 3 річного строку.

Третя особа не виконала вимог ухвали суду від 28.01.2020 та не подала письмових пояснень на апеляційну скаргу, хоча належним чином була повідомлена про даний судовий розгляд, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 11.02.2020 розгляд даної справи було призначено на 12.03.2020.

Через запровадження на території України карантину відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 , розгляд справи призначався (відклався) за клопотанням позивача на 09.04.2020, 28.05.2020 та 25.06.2020 (із врахуванням строків завершення цього карантину, які продовжувались на підставі відповідних постанов Кабінету Міністрів України).

В судове засідання 25.06.2020 сторони не з`явилися.

З огляду на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги у даній справі по суті, колегія суддів вважає, що її розгляд можливо здійснити без представників сторін з огляду на наступне:

1) жодною з ухвал суду у даній справі явка сторін не визнавалась обов`язковою;

2) після останнього судового засідання, яке було призначено на 28.05.2020, до суду не надходило заяв чи клопотань від сторін про відкладення розгляду справи;

3) матеріали, які були подані до суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції, суд вважає достатніми для розгляду апеляційної скарги; сторонами не подано суду нових доказів чи доводів, які би потребували розгляду їх безпосередньо в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення з огляду на наступне:

Відповідно до ч.4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 10.07.2017 у справі №910/9750/17, яке набрало законної сили, стягнуто солідарно з ТзОВ "Покрова Лтд" та ТзОВ "Торгівельний дім харчових технологій" на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за договором банківського обслуговування від 06.04.2011 у загальному розмірі 133955,56 грн.

У вказаному рішенні встановлено, що позовні вимоги до ТзОВ "Покрова Лтд" ґрунтуються на договорі банківського обслуговування від 06.04.2011, який був укладений шляхом подання останнім до банку заяви про відкриття поточного рахунку та приєднання до Умов та правил надання банківських послуг, позовні вимоги до ТзОВ "Торгівельний дім харчових технологій" - на договорі поруки від 18.07.2016, який забезпечував зобов`язання за договором від 06.04.2011.

Також рішенням у справі №910/9750/17 встановлено, що за договором банківського обслуговування банком для ТзОВ "Покрова Лтд" було відкрито поточний банківський рахунок та надано кредитний ліміт в розмірі 500 000 грн. ТзОВ "Покрова Лтд" використовувало кошти згідно наданого кредитного ліміту, однак у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань за період з 16.08.2016 по 23.01.2017 у нього виникла заборгованість перед банком в розмірі 133 955, 56 грн. 15.03.2017 банк звернувся до боржника та поручителя із вимогами про сплату боргу, однак такі не були виконані.

В матеріалах даної справи наявна копія заяви від 06.04.2011, із якою ТзОВ "Покрова Лтд" (клієнт) зверталося до АТ КБ "Приватбанк" про відкриття поточного рахунку, копія довідки АТ КБ Приватбанк про розміри встановлених для ТзОВ "Покрова Лтд" кредитних лімітів, виписки із банківського рахунку ТзОВ "Покрова Лтд", з яких вбачається факт використання останнім кредитних коштів та часткового погашення кредитів, а також розрахунок заборгованості. Із вказаного розрахунку вбачається, що заборгованість в розмірі 133 955, 56 грн., про яку ідеться вище, є заборгованістю за тілом кредиту.

Як стверджує позивач, ТзОВ "Торгівельний дім харчових технологій" та ТзОВ "Покрова Лтд" вищезазначене рішення не виконали та заборгованість за договором банківського обслуговування від 06.04.2011 не погасили.

Відповідно до наданої позивачем Інформації про виконавче провадження ВП №57766761 станом на 17.09.2019, відкрите на підставі наказу Господарського суду м.Києва від 07.08.2018 у справі №910/9750/17, державним виконавцем в примусовому порядку відповідне рішення також не виконано.

Водночас, 20.11.2014 між ПАТ КБ "ПриватБанк" (кредитор) та ОСОБА_1 (поручитель) було укладено договір поруки №РОR1416487451902, відповідно до якого сторони дійшли згоди, що предметом за ним є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТзОВ "Покрова Лтд" (боржником) зобов`язань за наступними угодами-приєднаннями:

1) до розділу "Кредитний ліміт" Умов та правил надання банківських послуг (щодо зобов`язань по сплаті процентної ставки за користування кредитом в розмірі від 0% до 56% річних, комісійної винагороди в розмірі 3% річних, винагороди за використання ліміту в розмірі 0,9% від суми максимального сальдо станом на кінець кожного місяця, а також кредиту в розмірі 340 000 грн.) (надалі - Угода-1);

2) до розділу "Кредит за послугою "Гарантовані платежі" Умов та правил надання банківських послуг (щодо зобов`язань по сплаті процентної ставки за користування кредитом в розмірі від 36 до 56 % річних, винагород, штрафів, пені та інших платежів, передбачених угодою, а також кредиту в розмірі 340 000 грн.) (надалі - Угода-2).

В підпункті 1.1.1 договору поруки зазначено, що якщо під час виконання Угоди-1 зобов`язання боржника, що забезпечені цим договором збільшуються, внаслідок чого збільшується обсяг відповідальності поручителя, поручитель при укладенні цього договору дає згоду на збільшення зобов`язань за "Угодою 1" в розмірі таких збільшень, додаткових узгоджень про такі збільшення з поручителем не потрібні.

Згідно пункту 1.2 договору поруки поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 в тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків. Згідно цього пункту поручитель відповідає перед кредитором всіма власними коштами та майном, яке належить йому на праві власності.

Пунктом 1.3 договору поруки сторони погодили, що поручитель з умовами Угоди-1 та Угоди-2 ознайомлений.

У пункті 1.5 договору поруки визначено, що у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2 боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Згідно пункту 2.1.2, у випадку невиконання боржником будь-якого зобов`язання, передбаченого п.1.1 цього договору, кредитор має право направити поручителю вимогу із зазначенням невиконаного (их) зобов`язання (нь). Ненаправлення кредитором вказаної вимоги не є перешкодою та не позбавляє права кредитора звернутися до суду з вимогою виконати взяті на себе поручителем зобов`язання або вимагати від поручителя виконання взятих на себе зобов`язань іншими способами. Поручитель відповідає перед кредитором як солідарний боржник у випадку невиконання боржником зобов`язань за Угодою-1 та Угодою-2, незалежно від факту направлення чи ненаправлення кредитором поручителю передбаченої даним пунктом вимоги.

Відповідно до пункту 4.1 договору поруки сторони узгодили, що порука за цим договором припиняється через 15 років після укладення цього договору. У випадку виконання боржником та/або поручителем всіх зобов`язань за "Угодою 1" і/або "Угодою 2" цей договір припиняє свою дію.

З матеріалів даної справи вбачається, що банк не звертався до ОСОБА_1 із вимогою, передбачено п.2.1.2 договором поруки, а реалізував своє право шляхом подання позову до суду у даній справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 562 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідач у даній справі не заперечує факту укладення договору банківського обслуговування між банком та третьою особою шляхом звернення останньої до банку із відповідною заявою про відкриття банківського рахунку. Відповідач також не заперечує факту надання банком в позику на користь третьої особи грошових коштів, які не були повернуті в повному обсязі.

Факт укладення кредитного договору між банком та позичальником та факт виникнення заборгованості за таким договором в сумі 133955,56 грн, встановлені рішенням суду у справі №910/9750/17, а відтак не потребують додаткового доказування.

Водночас, колегія суддів погоджується із твердженнями відповідача, викладеними ним в апеляційній скарзі, про те, що Умови та правила надання банківських послуг, покликання на які містяться у заяві про відкриття банківського рахунку, не можуть вважатися частиною договору банківського обслуговування (кредитного договору). Вказаний висновок ґрунтується на правовій позиції, що викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 і є обов`язковою до врахування.

У вказаній постанові, зокрема, вказано, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. З огляду на це, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

З огляду на це, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить умов щодо плати за користування кредитними коштами та умов щодо строку повернення кредиту (користування ним), у зв`язку з чим до спірних правовідносин належить застосовувати ст. 530 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як було зазначено вище, у рішенні Господарського суду м.Києва від 10.07.2017 у справі №910/9750/17 встановлено, що 15.03.2017 банк звертався до боржника та іншого поручителя із вимогами про сплату боргу.

Таким чином, з огляду на положення ч.2 ст. 530 ЦК України, обов`язок позичальника повернути банку суму основної заборгованості, є таким, що настав у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, тобто, у строк до 22.03.2017.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини 1, 2 ст. 554 ЦК України).

Відповідно до статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Статтею 559 ЦК України встановлено правила щодо припинення поруки. Як випливає з апеляційної скарги, апелянт стверджує про існування низки обставин, що передбачені частиною 4 вказаної статті, внаслідок чого вважає спірну поруку припиненою.

З цього приводу судова колегія зазначає наступне:

1) покликання скаржника на попередню редакцію частини 4 статті 559 ЦК України, яка була чинною до 04.02.2019 (тобто, в редакції Закону № 1414-VIII від 14.06.2016), як на підставу зустрічного позову, є необґрунтованими, оскільки, як зазначалося вище, зустрічний позов у даній справі було подано 16.09.2019, відтак у суду немає підстав застосовувати до спірних правовідносин попередню редакцію ЦК України;

2) відповідно до частини 4 статті 559 ЦК України, порука припиняється:

- після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки;

- якщо строк поруки не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя;

- якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя.

У спірній ситуації договір поруки встановлює строк поруки (15 років), у зв`язку з чим подальші норми (речення) ч.4 ст. 559 ЦК України не підлягають застосуванню як такі, що випливають із попередніх норм (речень) і можуть бути застосовані лише у випадку, коли строк поруки договором не встановлено. Вказане стосується як попередньої редакції ч.4 ст. 559 ЦК України, так і актуальної редакції вказаної частини. Таким чином, суд вважає безпідставним та необґрунтованим покликання скаржника на окремі речення ч.4 ст. 559 ЦК України, без врахування її змісту в цілому.

Також, суд відхиляє покликання скаржника на те, що з розрахунку заборгованості, наданого позивачем, вбачається, що зобов`язання за Угодою-1 і/або Угодою-2 було виконано 26.01.2015. Такі твердження є безпідставними з огляду на те, що з вказаного розрахунку чітко вбачається наявність основної заборгованості. Крім того, розмір заборгованості підтверджується судовим рішенням у справі №910/9750/17, яке набрало законної сили. Інших доказів сплати заборгованості суду не надано.

Твердження скаржника про те, що судове рішення у справі №910/9750/17 змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору та має наслідком настання строку виконання зобов`язання за договором, відхиляється судом з огляду на те, що: 1) у спірній ситуації строк виконання зобов`язання ТзОВ Покрова Лтд за договором банківського обслуговування (кредитним договором) настав відповідно до ч.2 ст. 530 ЦК України та пов`язаний із моментом пред`явлення банком вимоги про сплату основної заборгованості, а не з моментом зверненням до суду; 2) Умови і правила надання банківських послуг не є частиною договору банківського обслуговування (кредитного договору), на що покликається сам скаржник, а отже судовим рішенням у справі №910/9750/17 не змінюються порядок, умови і строк дії кредитного договору, які взагалі сторонами не визначені.

Твердження скаржника про збільшення обсягу його відповідальності також відхиляються колегією суддів, з огляду на те, що позов банку у даній справі стосується стягнення з поручителя лише суми основної заборгованості, що заявлена в межах, визначених у п.1.1 договору поруки.

Зважаючи на вищенаведене в сукупності, колегія суддів зазначає, що позивач, як кредитор правомірно та в межах строку поруки звернувся до суду з позовною заявою про стягнення з поручителя заборгованості, яка виникла внаслідок порушення боржником своїх обов`язків по кредитному договору.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ч.3 ст.13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, судова колегія дійшла висновку про обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, як такого, що ухвалено відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Із врахуванням того, що в судове засідання, призначене на 25.06.2020, сторони не з`явилися, відповідно до положень ч.5 ст.240 ГПК України, суд зазначає, що датою прийняття постанови у даній справі є дата складення повного тексту постанови.

Керуючись ст. 129, 269, 271, 275, 276, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Чернівецької області від 05.12.2019 у справі №926/1823/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Чернівецької області.

Головуюча суддя Г.В. Орищин

суддя Н.А. Галушко

суддя М.Б. Желік