Постанова

від 02.07.2020 по справі 910/4633/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" липня 2020 р. Справа№ 910/4633/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Попікової О.В.

Ткаченка Б.О.

при секретарі судового засідання: Нікітенко А.В.

за участю представників сторін:

від позивач: не з`явились;

від відповідача: Старчик А.А. - адвокат;

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 (повний текст складено 13.12.2019)

у справі № 910/4633/19 (суддя Карабань Я.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод"

до Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

про визнання недійсними пунктів договору,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням місцевого господарського суду Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод" звернулось до апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить прийняти апеляційну скаргу до провадження, рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ПАТ "Крюківський вагонобудівний завод" задовольнити повністю.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

На думку скаржника, судом не прийнято до уваги, що відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також іншими нормативними актами. Так, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2015 № 20 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій", держава взяла на себе бюджетне зобов`язання щодо відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних з газопостачанням населення, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме - витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Також, на думку скаржника, судом не прийнято до уваги, що станом на момент укладення договору, 04.10.2016, відповідно до чинної на той момент редакції Бюджетного кодексу України, видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті "б" п. 4 ч. 1 ст. 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (ч. 1 ст. 102 Бюджетного кодексу України). Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002№ 256, визначає механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати. Тобто на державному рівні було передбачено адміністративно-правове регулювання відносин щодо механізму фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу, а державою офіційно визнається неможливість підприємств ПЕК забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності). Таким чином, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами між сторонами в цій частині (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності позивача) зазнають імперативного регулюючого впливу держави, якою було прийнято норми ст. 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", норми Закону України про державний бюджет на відповідний рік, в якому передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій.

Скаржник вказує на те, що судом не прийнято до уваги та не враховано позицію позивача, що положеннями абзацу першого пункту 8.2 та пункту 8.3 договору несправедливо, порушуючи положення чинного законодавства України, створюється істотний дисбаланс між правами сторін, оскільки наперед відповідачу надається право нарахування позивачу штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат за розрахунками, в які втрутилась держава шляхом запровадження спеціалізованих нормативних актів.

Відповідно до витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2020 справу № 910/4633/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Ткаченко О.Б., Сулім В.В.

20.01.2020 суддею Сулімом В.В., який не є суддею доповідачем у даній справі, з метою недопущення сумнівів в його неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що його близька особа приймала участь у розгляді даної справи, подано заяву про самовідвід від розгляду справи № 910/4633/19.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.01.2020 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Суліма В.В. про самовідвід у справі № 910/4633/19 - задоволено, матеріали справи № 910/4633/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень ст.32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/4633/19.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4633/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Майданевич А.Г., Ткаченко Б.О.

27.01.2020 суддею Майданевичем А.Г., заявлено самовідвід від розгляду справи № 910/4633/19 з метою недопущення сумнівів в неупередженості, які можуть виникнути в зв`язку з тим, що близький родич судді з 02.01.2020 працює в Акціонерному товаристві "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України".

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2020 заяву судді Північного апеляційного господарського суду Майданевича А.Г. про самовідвід від розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 - задоволено, матеріали справи № 910/4633/19 передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2020 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 910/4633/19.

Відповідно до витягу із протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 910/4633/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Попікова О.В., Ткаченко Б.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/4633/19 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у визначеному складі та призначено справу до розгляду на 05.03.2020.

28.02.2020 від відповідача через відділ канцелярії суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач вказує на те, що при укладанні договору позивач не заперечував проти умов п.п. 8.2 та 8.3, таким чином, сторони підписанням договору підтвердили, що погоджуються з порядком та умовами, визначеними вказаними пунктами договору. Господарський суд має право визнати недійсною лише частину договору (за наявності підстав для цього) виключно тоді, якщо обставини справи свідчать про можливість укладення договору і без включення недійсної частини, однак, умови договору, що встановлюють відповідальність сторін за невиконання умов договору є однією з істотних умов, що унеможливлює укладання договору без даної частини, тому, відповідно до ст. 180 ГК України, ст. 217 ЦК України відсутні законні підстави для задоволення вимоги щодо визнання частковою недійсним п.п. 8.2 та 8.3 договору.

Відповідач у відзиві зазначає, що договір постачання природного газу схвалений та прийнятий позивачем до виконання, не суперечить положенням ст. 203 ЦК України, ст. 207 ГК України, іншим вимогам чинного законодавства, містить всі істотні умови, встановлені законодавством для такого виду правочинів, такі як предмет, ціна та строк, укладений в письмовій формі, підписаний сторонами та скріплений печатками.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2020 оголошено перерву у розгляді апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 до 19.03.2020.

Рада суддів Україна рішенням від 17.03.2020 № 19 затвердила Рекомендації щодо встановлення особливого режиму роботи судів України.

Крім того, Рада суддів України рекомендує громадянам та іншим особам:

- всі необхідні документи (позовні заяви, заяви, скарги, відзиви, пояснення, клопотання тощо) надавати суду в електронному вигляді на електронну адресу суду, через особистий кабінет в системі "Електронний суд", поштою, факсом або дистанційні засоби зв`язку;

- рекомендувати учасникам судових засідань подавати до суду заяви про розгляд справ у їхній відсутності за наявними в справі матеріалами;

- утриматися від відвідування приміщення суду, особливо за наявності захворювання (слабість, кашель, задуха, утруднення дихання, тощо).

Враховуючи постанову Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.03.2020 повідомив учасників справи № 910/4633/19 що розгляд апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 не відбудеться 19.03.2020, та призначив наступне судове засідання із розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 на 07.04.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211, зі змінами від 25.03.2020 №239, "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено карантин з 12.03.2020 до 24.04.2020 на усій території України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.03.2020 повідомлено учасників справи № 910/4633/19, що судове засідання 07.04.2020 із розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 не відбудеться, про дату і час судового засідання за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 учасники справи будуть повідомлені додатково.

Відповідно підпункту 3 пункту 11 розділу І Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 розділ X Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення" доповнено пунктом 4 такого змісту:

"4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)".

Оскільки, призначення справи до розгляду на період карантину є неможливим, враховуючи п. 4 розділу Х Господарського процесуального кодексу України "Прикінцеві положення", колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про призначення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 до розгляду, після офіційної дати закінчення карантину.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.04.2020 повідомлено учасників справи № 910/4633/19, що судове засідання із розгляду апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 призначено на 19.05.2020.

На підставі ст.ст. 216, 281 ГПК України, ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2020 та 04.06.2020 оголошувались перерви у судових засіданнях до 04.06.2020 та 02.07.2020, відповідно.

25.06.2020 від позивача через відділ канцелярії суду надійшло клопотання про відкладення судового засідання призначеного на 02.07.2020 та призначити після офіційного закінчення карантину, у зв`язку погіршенням епідеміологічної ситуації в Україні та рішенням КМУ про продовження строку карантину до 31.07.2020, враховуючи необхідність надання пояснень в судовому засіданні.

Колегія суддів розглянувши подане клопотання дійшла висновку про відмову в його задоволенні, з огляду на наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, з дотриманням завдань, принципів господарського судочинства (стаття 2 Господарського процесуального кодексу України) та розумності строків для вчинення процесуальної дії (стаття 114 Господарського процесуального кодексу України), основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Отже, за змістовним аналізом норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що підставою для відкладення розгляду справи є наявність для цього обґрунтованих причин.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із урахуванням внесених змін, установлено на усій території України карантин до 30.07.2020 року

Відповідно до ст.124, п.п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст.ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями Господарського процесуального кодексу України, зокрема ст.ст. 7, 13, визначено, що кожна сторона має рівні права, а суд має сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Господарським процесуальним кодексом України.

Так, саме по собі оголошення карантину не зупиняє роботи судів, участь учасників справи в судовому засіданні судом апеляційної інстанції обов`язковою не визнавалась. Крім того за змістом пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №м 392 від 20.05.2020 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" у регіонах, в яких здійснюється послаблення протиепідемічних заходів, дозволяється: з 22 травня: регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні; з 25 травня: перевезення пасажирів метрополітенами, з 1 червня: перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), а також міжобласні пасажирські перевезення автомобільним транспортом між регіонами в межах кількості місць для сидіння, передбачених технічною характеристикою транспортного засобу або визначеної в реєстраційних документах на цей транспортний засіб.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі № 910/10006/19.

Рішення КМУ про продовження строку карантину до 31.07.2020, на які посилається заявник, не передбачають обмеження гарантованої ст. 33 Конституції України свободи пересування, зокрема - в межах міста Києва (місцезнаходження відповідача 1 та Північного апеляційного господарського суду), зважаючи на що не вбачається будь-якого обґрунтування існування об`єктивних перешкод в участі у судовому засіданні, явку в яке не було визнано обов`язковою.

Крім цього, колегія судді апеляційного господарського суду звертає увагу на те, що на своєму засіданні 17.03.2020 Рада суддів України рекомендувала судам продовжувати здійснювати правосуддя незважаючи на епідемію коронавірусу й карантин, по можливості, здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно Звернення Комітету з питань правової політики до громадян України щодо функціонування органів правосуддя на період карантину від 20.03.2020 року Комітет Верховної Ради України з питань правової політики зазначив, що запропоновані Радою суддів України рекомендації не мають на меті обмеження громадян доступу до правосуддя, а покликані забезпечити епідеміологічну безпеку в судах.

Також слід зазначити, що позивач не був позбавлений права надіслати письмові пояснення за допомогою електронного листування із застосуванням ЕЦП.

Зважаючи на викладене та той факт, що явка представників сторін у даній справі не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

Згідно із ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК, судова колегія ухвалила розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника позивача.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.07.2020 заперечив проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 залишити без змін.

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, доводи відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши надані до матеріалів справи докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено господарським судом першої інстанції, 04.10.2016 між відповідачем та позивачем укладено договір № 5182/1617-ТЕ-13 постачання природного газу, відповідно до п. 1.1 якого відповідач, за договором постачальник зобов`язався поставити позивачу, за договором споживачу, у 2016-2017 роках природний газ, а позивач зобов`язався оплатити його на умовах цього договору.

Договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису відповідача печаткою, і діє в частині реалізації природного газу з 01.10.2016 до 31.03.2017 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення (п.12.1 договору).

В подальшому, додатковою угодою № 2 від 31.03.2017 строк дії договору в частині реалізації природного газу продовжено до 30.09.2017 (включно).

Відповідно до п. 6.1 договору, оплата за природний газ здійснюється позивачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом місяця поставки природного газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно із п. 8.2 договору, з урахуванням додаткової угоди № 2 від 31.03.2017, що у разі прострочення позивачем оплати згідно пункту 6.1 цього договору він зобов`язується сплатити відповідачу пеню в розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Нарахування пені не здійснюється відповідачем на суми оплат, проведені позивачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

А пунктом 8.3 договору сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору, укладення договорів про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання не звільняє позивача від обов`язку сплатити на користь відповідача платежі відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, нараховані на всю суму заборгованості за цим договором.

Так, у п. 11.3, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 23.01.2017, сторони погодили такий порядок внесення змін до цього договору:

1) усі зміни і доповнення до цього договору оформлюються письмово у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору та підписуються уповноваженими представниками сторін, крім випадків, зазначених у пунктах 2.5 та 11.5 та 11.6 цього договору;

2) сторони погодили, що зміни до цього договору, викладені не у формі додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору, не можуть бути застосовані до відносин сторін за цим договором;

3) договір про організацію взаєморозрахунків не вносить змін до цього Договору та може бути застосований до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору;

4) будь-які спільні протокольні рішення, в тому числі про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання, підписані сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, протоколи нарад, дво- та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами:

не можуть бути використані для внесення змін до цього договору;

можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору.

На думку позивача, правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами, в частині компенсації Держави (у розмірі отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній території діяльності відповідача) зазнають імперативного регулюючого впливу Держави, якою було прийнято норми ст.13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", норми Закону України про державний бюджет на відповідний рік, в якому передбачено виділення субвенцій на фінансування пільг та субсидій.

На виконання таких законодавчих актів прийнято підзаконні нормативні акти, як то Постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 № 20, спільний наказ Міненерго та Мінфіну України від 03.08.2015 № 493/688.

З урахуванням наведеного, позивач вказує, що незалежно від того, що правовідносини між ним та відповідачем виникли на підставі господарського договору № 4316/084035/з-1617-ТЕ- 2- від 04.10.16, грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава буде компенсувати за рахунок коштів державного бюджету, регулюються відповідними нормами законодавства, зокрема, адміністративного (бюджетного) застосування та чинність яких не залежить від того, чи передбачали сторони у договорі відповідні умови, чи навпаки.

Таким чином, позивач зазначає, що оскаржувані пункти договору, порушують положення чинного законодавства України та створюють дисбаланс між правами сторін, оскільки відповідачу надається право нарахування позивачу штрафних санкцій, 3% річних та інфляційних втрат по розрахункам, в яких втрутилася Держава шляхом провадження спеціалізованих нормативних актів, а тому є такими, що суперечать нормам чинного законодавства України та ч. 1-2, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України та відповідно до ч. 12 ст. 16, ч. 1 ст. 215 ЦК України мають бути визнані недійсними.

Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що позивачем не надано жодних належних доказів на підтвердження обставин, які в силу вимог ст.233 Цивільного кодексу України, є підставами для визнання недійсним спірного договору, а саме не надано суду належних та допустимих доказів, що даний договір був укладений проти волі позивача та здійснювався під тиском тяжких обставин, які змусили позивача вчинити правочин, а саме підписати договір на вкрай невигідних умовах, враховуючи викладене та наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб (ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України).

Як вірно встановлено господарським судом першої інстанції, предметом договору є постачання у 2016-2017 роках природного газу, який використовується позивачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню; договором передбачено підписання Спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України (далі -СПР); згідно із випискою по операціях з 01.10.2016 по 30.04.2019 позивачем здійснювалось погашення поточної заборгованості за спожитий природний газ по пільгах та субсидіях населенню за 2016 рік згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 "Про затвердження Порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" (далі - Порядок № 20 від 11.01.2005) (що була чинною на час виникнення між сторонами за договором спірних правовідносин щодо постачання природного газу у 2016 році).

Так, відповідно до Порядку № 20 від 11.01.2005 держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств ПЕК, пов`язаних з постачанням, зокрема природного газу населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг. Цим порядком визначений механізм перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню, зокрема на оплату природного газу.

Тобто, державою офіційно визнається неможливість підприємства паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (в залежності від рівня отриманих пільг та субсидій населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Отже, підписуючи СПР, сторони у такий спосіб змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, у тому числі за договором.

За змістом Порядку від 11.01.2005 № 20, держава взяла на себе бюджетне зобов`язання із відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг, а саме витрат на придбання природного газу, його транспортування магістральними та переміщення розподільчими газопроводами.

Запроваджуючи механізм взаємних розрахунків між підприємствами паливно-енергетичного комплексу, визначений Порядком від 11.01.2005 № 20, держава забезпечує відшкодування частини витрат підприємств паливно-енергетичного комплексу, пов`язаних із газопостачанням населенню, яке використовує житлові субсидії та має пільги з оплати комунальних послуг.

Тобто держава офіційно визнає неспроможність підприємств паливно-енергетичного комплексу забезпечити вчасні розрахунки в цій частині (залежно від рівня наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній ліцензованій території діяльності).

Визнаючи неможливість розрахунків у цій частині підприємствами паливно-енергетичного комплексу, держава, приймаючи відповідні нормативно-правові акти, змінює характер регулювання відповідних правовідносин, що склалися між сторонами на підставі укладених між ними договорів.

Тобто правовідносини щодо проведення розрахунків між сторонами в цій частині (у розмірі наданих пільг і субсидій, отриманих населенням на відповідній території діяльності позивача) зазнають імперативного регулівного впливу держави, яка приймає законодавчі акти щодо виділення відповідних субвенцій на фінансування пільг та субсидій; соціального захисту відповідних категорій громадян та їх гарантій. Отже, на виконання таких законодавчих актів держава в особі відповідних державних органів приймає підзаконні нормативні акти, до яких належить і Порядок від 11.01.2005 № 20.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.07.2019 у справі № 910/8572/18.

Так, відповідно до ст. 526 ЦК України та ст. 193 ГК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із ч. 1 ст. 653 цього Кодексу у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо.

Статтею 12 ГК України передбачено, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності. Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб`єктів господарювання є, зокрема, регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

На підставі викладеного та з урахуванням вищевказаного, суд дійшов висновку, що держава, взявши на себе регулівну функцію щодо розрахунків між сторонами за Договором шляхом ухвалення підзаконного нормативного акта - встановивши згідно з Порядком № 20 від 11.01.2005 та за укладеними між сторонами СПР інші порядок і строки розрахунків з урахуванням підписаних СПР між сторонами у цій справі, тим самим врегулювала (вирішила) питання наслідків проведення розрахунків всупереч умовам Договору, оскільки з урахуванням змінених згідно з СПР порядку та строків розрахунків, первинно визначених в договорі, відсутні правові підстави для нарахування пені на грошові зобов`язання між сторонами договору в частині, яку держава компенсує за рахунок коштів державного бюджету.

Статтею 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно із ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Так, при укладенні договору № 4316/084035/з-1617-ТЕ-24 постачання природного газу від 04.10.2016, позивачем та відповідачем погоджено його предмет, порядок та умови передачі, порядок обліку газу, ціну, порядок та умови проведення розрахунків, відповідальність сторін та інші умови відповідно до ст. 265 ГК України, статей 655, 712 ЦК України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Свобода договору є одним з основоположних принципів сучасного права. Так, наприклад, у ч. 1 ст. 627 ЦК України зазначено, що сторони відповідно до ст. 6 цього Кодексу є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Отже, укладаючи договір, сторони вільні у виборі умов, тож визначають їх на власний розсуд і за взаємною згодою, обираючи порядок розрахунків і платежів, строк, відповідальність за порушення зобов`язань за договором, тощо.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що сторони при укладенні спірного договору були вільні у виборі контрагентів та визначенні умов договору, на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши договір №4316/084035/з-1617-ТЕ-24 постачання природного газу від 04.10.2016, а тому всі умови спірного договору з моменту його укладення стають однаково обов`язковими для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається зі спірного договору № 4316/084035/з-1617-ТЕ-24 постачання природного газу від 04.10.2016, в тому числі і в частині оспорюваного пунктів, був укладений на підставі примірного договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії", що була чинною на момент укладення договору.

За змістом ст. 179 ГК України господарські договори на основі примірних і типових договорів необхідно укладати, дотримуючись умов, передбачених даною статтею, шляхом складання єдиного документа, оформленого відповідно до вимог ст. 181 ГК України, а також відповідно до правил, встановлених нормативно-правовими актами щодо застосування примірних або типових договорів.

Примірний договір це договір, який рекомендується органом управління суб`єктам господарювання для використання його положень при укладанні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст.

Спірні пункти, які є предметом розгляду даної справи викладені на підстав примірного договору, а також керуючись ч. 4 ст. 179 ГК України, сторони доповнили їх зміст та в подальшому, зокрема і до спірного пункту 8.2., додатковими угодами № 1 та № 2, внесли зміни.

Отже, сторони, укладаючи договір постачання природного газу, а також додаткових угод до нього, в тому числі і в частині спірних умов, за взаємною згодою визначили його умови на власний розсуд, з урахуванням примірного договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, що не протирічить вимогам чинного законодавства.

В матеріалах справи відсутні докази того, що постанова Кабінету Міністрів України від 29.04.2016 № 357, якою було затверджено примірний договір та яка була чинна на момент укладення договору № 4316/084035/з-1617-ТЕ-24 визнана недійсною.

Крім того, як вбачається із матеріалів справи, позивачем на виконання умов договору № 4316/084035/з-1617-ТЕ-24 прийнято від відповідача природний газ, що підтверджується вищевказаними актами приймання-передачі природного газу та повністю оплачено весь обсяг поставленого газу, що в свою чергу, свідчить про прийняття позивачем умов договору та подальше його схвалення шляхом повного виконання його умов щодо оплати, тобто позивачем здійснено ряд дій, які свідчать про схвалення спірного договору, а відповідно і прийняття на себе зобов`язання щодо порядку та умов проведення розрахунків та відповідальність за невиконання або неналежне виконання цих умов договору.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

У випадку відсутності зазначення в договорі розміру процентів, відповідальність за порушення грошового зобов`язання настає на підставі вимог закону, а саме ст. 625 ЦК України.

Отже, підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини справи у їх сукупності свідчать про безпідставність і необґрунтованість заявленого позову, а тому погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про відмову у його задоволенні в повному обсязі, оскільки даний позов не ґрунтується на нормах чинного законодавства та не підтверджений матеріалами справи, з огляду на те, що включення в договір умов щодо застосування до позивача як покупця за договором відповідальності за прострочення розрахунків за договором (пені), можливість застосування якої прямо передбачена наведеними нормами ЦК України, не суперечить вимогам законодавства, та, зокрема Порядку від 11.01.2005 № 20, та не є підставою для визнання недійсними оспорюваних умов договору.

Таким чином, підстави, зазначені позивачем у позовній заяві, для визнання недійсними оспорюваних пунктів договору, відсутні.

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 ГПК України).

Згідно з ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування; обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно із принципом змагальності, який закріплений у ст. 13 ГПК України, тягар доказування покладається, зокрема, на позивача, а не на суд.

Натомість позивачем не зазначено, в чому саме полягає порушення прав позивача, яким чином оспорювані умови суперечать інтересам держави і суспільства, та в чому полягає порушення хоча б одним з учасників господарських правовідносин за договором господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності) під час укладення договору в оспорюваній частині.

Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Господарським судом першої інстанції надано належну оцінку усім доказам у справі, з урахуванням всіх обставин справи.

Фактично, доводи апеляційної скарги дублюють зміст позовної заяви та не є такими, що ґрунтуються на нормах законодавства та відповідають матеріалам справи.

З огляду на вищевикладене, правові підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 та для задоволення апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод", відсутні.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Скаржником у апеляційній скарзі не наведено порушень норм процесуального права, передбачених ч. 3 ст. 277 ГПК України, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19.

Скаржником, на підтвердження доводів щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права, не наведено обставин, які б свідчили про наявність таких порушень.

Отже, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, скаржник не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України.

За встановлених обставин, на думку колегії суддів, висновок місцевого суду про відсутність правових підстав для задоволення заявлених позовних вимог відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи апеляційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування рішення місцевого суду не вбачається.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги - Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод", згідно із ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Крюківський вагонобудівний завод" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.12.2019 у справі № 910/4633/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Публічне акціонерне товариство "Крюківський вагонобудівний завод".

4. Справу № 910/4633/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді О.В. Попікова

Б.О. Ткаченко