Рішення від 25.06.2020 по справі 905/695/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

25.06.2020 Справа № 905/695/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В., при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Департамента по роботі з активами Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70; код ЄДРПОУ 42014230).

до відповідача: фізичної особи - підприємця Лукаша Ігоря Петровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 )

про стягнення 8 247,49 з яких: заборгованість з орендної плати у сумі 7 920,73 грн., пеня в сумі 326,76 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача : не з`явився

від відповідача: не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до фізичної особи - підприємця Лукаша Ігоря Петровича про стягнення 8 247,49 з яких: заборгованість з орендної плати у сумі 7920,73 грн., пеня в сумі 326,76 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором оренди нежитлового приміщення (будівлі) №5204-Ж від 17.05.2018, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 7 920,73 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, на адресу суду надіслав клопотання, в якому наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі та просив розглянути справу за його відсутності. Крім того, у своїх поясненнях, представник позивача зазначив, що договору оренди нежитлового приміщення (будівлі), що відноситься до комунальної власності міста Маріуполя № 5204-Ж від 17.05.2008 передували договір на довгострокову оренду нежитлового приміщення № 845-Ж від 02.04.2007 та договір оренди нежитлового приміщення (будівлі), що відноситься до комунальної власності міста Маріуполя № 4839-Ж від 17.05.2007, що в подальшому був продовжений. Таким чином, позивач вважає, що спірне нежитлове приміщення не вибувало із користування відповідача та не передавалося ним орендодавцю за актом прийомy-передачі, що дає підстави вбачати, що останній по теперішній час реалізує своє право, передбачене договором, на оренду вказаного приміщення, однак не сплачує оренду плату. Додатково позивач зазначив, що у розрахунках заборгованості з орендної плати за орендатором ФОП Лукаш І.П вбачається наявність платежів з орендної плати від 04.12.2019 року у сумі 291,00 грн. та 400,00 грн. Однак, зазначені платежі були здійснені орендарем у рамках рішення Господарського суду Донецької області від 23.04.2018 року по справі № 905/421/18, що вбачається з такого розрахунку.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 з 12 березня до 24 квітня 2020 на усій території України установлено карантин. Заборонено, зокрема, регулярні та нерегулярні перевезення пасажирів автомобільним транспортом у приміському, міжміському, внутрішньообласному та міжобласному сполученні.

Водночас, Рада суддів України звернулась до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов`язкової присутності учасників сторін. Також Рада суддів України просить громадян утриматися від відвідин суду, якщо у них є ознаки будь-якого вірусного захворювання (заява Голови Ради суддів України щодо карантинних заходів від 11.03.2020).

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту, з урахуванням основних засад (принципів) господарського судочинства, встановлених ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно практики Європейського суду з прав людини щодо тлумачення поняття розумний строк вбачається, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ і було б неприродно встановлювати один і той самий строк для всіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин (рішення у справі Броуган та інші проти Сполученого Королівства ).

Європейський суд з прав людини в своїй практиці виходить із того, що розумність тривалості судового провадження необхідно оцінювати у світлі обставин конкретної справи, враховуючи критерії, вироблені судом. Такими критеріями є: 1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінка заявника; 3) поведінка державних органів; 4) перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (Рішення Бараона проти Португалії , 1987 рік, Хосце проти Нідерландів , 1998 рік; Бухкольц проти Німеччини , 1981 рік; Бочан проти України , 2007 рік).

За приписами ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до положень ст. 252 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторони суд може відкласти розгляд справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив та (або) заперечення, якщо вони не подані до першого судового засідання з поважних причин.

Постановою Верховної Ради України № 54-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням короновірусної хвороби (COVID-19), внесено зміни до деяких законодавчих актів України, в тому числі п.п 3 п. 11 постановлено у Господарському процесуальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., №48, ст. 436) розділ X «Прикінцеві положення» доповнено пунктом 4 такого змісту:

« 4. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину. Строк, який встановлює суд у своєму рішенні, не може бути меншим, ніж строк карантину, пов`язаного із запобіганням поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» .

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; забезпечення права на апеляційний перегляд справи; забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи/заяви має формувати суд, який розглядає справу/заяву. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, розгляду заяви, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Господарський суд зазначає, що можливість забезпечення реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, пов`язаних із участю в судовому засіданні, та наданні певних роз`яснень, була дещо обмеженою в контексті заходів, запроваджених державою з метою попередження розповсюдження коронавірусу COVID-19 (обмеження щодо роботи громадського транспорту тощо), зокрема Постановою №211.

Однак, прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів" №392 від 20.05.2020 (далі - Постанова №392 ) та Постанови "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 № 392" №435 від 03.06.2020, якими послаблено протиепідемічні заходи і, в тому числі, відновлена робота метрополітенів, перевезення пасажирів залізничним транспортом в усіх видах внутрішнього сполучення (приміському, міському, регіональному та дальньому), свідчить про значне збільшення можливості сторін реалізувати свої процесуальні права у розумні строки.

Під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, явка в жодне судове засідання учасників справи не визнавалась обов`язковою.

Приймаючи до уваги вищевикладене суд дійшов висновку про наявність підстав для можливості розгляду справи по суті.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

Як встановлено судом, 17.05.2008 між Управлінням міського майна Маріупольської міської ради (далі - орендодавець) та фізичною особою-підприємцем Лукашем Ігорем Петровичем (далі - орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення (будівлі), що відноситься до комунальної власності міста Маріуполя № 5204-Ж (далі - договір), згідно п. 1.1. якого на підставі листа вхід. № 1157-01 від 06.06.2008 орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нежитлове приміщення (будівлю), розташоване за адресою: пр. Леніна, 63/1, загальною площею 8,06 кв.м., згідно технічного паспорту міського БТІ для використання у цілях: місця загального користування.

Приміщення має технічне забезпечення: холодне водопостачання, гаряче водопостачання, газопостачання, електропостачання, теплопостачання, засоби зв`язку.

Відповідно до п. 2.1. договору вступ орендаря у тимчасове платне володіння та користування приміщенням здійснюється на підставі договору та з моменту підписання акту прийому-передачі вказаного нежитлового приміщення.

Згідно п. 3.2. договору орендар зобов`язаний, зокрема, вчасно і в повному обсязі сплачувати отримувачу орендну плату.

Відповідно до п. 4.1. договору розмір орендної плати визначається на підставі рішення Маріупольської міської ради.

Згідно п. 4.2. договору за вказане у п. 1.1 договору приміщення орендатор сплачує орендну плату в розмірі 106,06 грн. із розрахунку 13.16 грн. за 1 кв.м.

Відповідно до п. 4.3. договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Оплата проводиться щомісячно. Орендар зобов`язаний отримати рахунок на оплату в бухгалтерії Управління міського майна. Рахунки на оплату видаються орендарю з 11 по 19 число кожного місяця.

Згідно п. 6.3. договору за прострочення внесення орендної плати починаючи з 20 числа поточного місяця з орендаря за вимогою орендодавця стягується пеня у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від щомісячної орендної плати за кожен день прострочення.

Цей договір діє та набуває чинності з 17.05.2008 до 17.05.2009 (п. 7.1. договору).

Відповідно до п. 7.5. договору у випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення або розірвання договору протягом місяця після його дії, він вважається продовженим на той самий строк та на тих самих умовах, які були передбачені даним договором. Таким же чином договір пролонгується і в наступному.

Згідно п. 8.1. договору до вимог з виконання умов цього договору та стягнення пені і неустойки застосовується позовна давність терміном у 10 років.

Відповідно до п. 7.9. договору він набуває чинності з моменту досягнення згоди і підписання його сторонами.

Вищезазначений договір підписано представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками.

В матеріалах справи наявний акт № 5257 прийому-передачі нежитлового приміщення в будинку №63/1 по пр.Леніна у місті Маріуполі від 17.05.2007, відповідно до якого на підставі договору оренди № 4839-Ж укладеного з Управлінням міського майна від 17.05.2007 зі строком дії до 17.05.2008 передано, а підприємцем ОСОБА_1 прийнято нежитлове приміщення загальною площею 8,06 кв.м. розташоване Літ. Г-4, підвал місця загального користування будинку 63/1 АДРЕСА_2 .

Вищезазначений акт підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками. Як зазначено у поясненнях позивача, вищезазначене майно після закінчення строку дії договору оренди № 4839-Ж від 17.05.2007 та на момент укладення договору оренди № 5204-Ж від 17.05.2008 з користування відповідача не вибувало.

Згідно приписів ч. 1 ст. 631 Цивільного кодексу України та ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України сторони можуть здійснювати свої права за договором протягом строку відповідних орендних правовідносин, у тому числі - користуватися об`єктом оренди, до припинення відповідних правовідносин у будь-який передбачений діючим законодавством спосіб.

Частина 2 ст. 291 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 26 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" визначає закінчення строку договору оренди, на який його було укладено, у якості однієї з підстав припинення орендних правовідносин. Водночас, положення п.7.5. договору, а також приписи ст. 764 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" і ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України передбачають можливість за певних умов автоматичного продовження орендних правовідносин між сторонами на той же строк і на тих же умовах після закінчення визначеного строку дії договору.

З матеріалів справи вбачається, що сторони не заперечували проти продовження строку дії договору у строки та спосіб, визначений законом та договором, та дії відповідача, що вчинялися після спливу строку дії договору (17.05.2009), що полягали у продовженні користуванні приміщенням, свідчать про наступне погодження із фактом продовження строку дії даного договору на новий термін.

Враховуючи наведене суд вважає, що договір є продовженим на той самий строк, а саме до 17.05.2021 та на тих самих умовах, які передбачені даним договором.

Як встановлено судом, рішенням Маріупольської міської ради від 25.04.2018 №7/30-2615 «Про внесення змін до структур та положень виконавчих органів міської ради» з 01.08.2018 припинений орган місцевого самоврядування - Департамент міського майна Маріупольської міської ради, у зв`язку з реорганізацією шляхом приєднання до Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради.

Пунктом 5.3. вказаного рішення встановлено, що Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та юридичних обов`язків Департаменту міського майна Маріупольської міської ради.

Крім того, рішенням Маріупольської міської ради від 25.07.2018 №7/33-2941 затверджене Положення про департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради, відповідно до пункту 1.1. якого Департамент по роботі з активами Маріупольської міської ради є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та юридичних обов`язків Департаменту міського майна Маріупольської міської ради.

Як зазначає позивач, відповідач обов`язок щодо своєчасної та в повному обсязі сплати орендної плати у передбачений договором строк не виконував, внаслідок чого за період з січня 2018 по грудень 2019 виникла заборгованість з орендної плати в сумі 7 920,73 грн. Позивач звертався до відповідача з претензією № 36-17426-26.1 від 22.03.2019 про стягнення заборгованості в сумі 14 070,32 грн., яка залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Наведені обставини стали підставою для звернення до Господарського суду Донецької області з даним позовом.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань і застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення пені.

Враховуючи статус сторін та характер правовідносин між ним, останні (правовідносини) регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України, Законом України «Про оренду державного та комунального майна» та умовами укладеного між ними договору оренди нежитлового приміщення (будівлі), що відноситься до комунальної власності міста Маріуполя № 5204-Ж від 17.05.2008.

Як встановлено ч. 1 ст. ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» , орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно приписів ч. 1 ст. 283, ч. 3 ст.285 Господарського кодексу України та ст.ст.759, 762 Цивільного кодексу України за користування майном на умовах оренди орендар (наймач) має сплачувати орендну плату.

Відповідно до приписів ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ч. 1 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата вноситься орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності.

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Таким чином, відповідач не мав правових підстав ухилятися від сплати орендної плати згідно визначених умов договору.

Відповідно до вимог статті 610 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Відповідно до ст. 202 Господарського кодексу України та ст.598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Між тим, як вбачається із матеріалів справи, і належних (та взагалі будь-яких відомостей) у розумінні приписів Господарського процесуального кодексу України доказів протилежного (у тому числі - припинення грошових зобов`язань у інший, аніж виконання, спосіб) виконання грошових зобов`язань, за визначений позивачем період користування майном стягуваної заборгованості не було здійснено, що кваліфікується судом як порушення відповідних зобов`язань у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, а сам відповідач - таким, що їх прострочив відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Відповідачем правової позиції по суті спору не висловлено, належних та допустимих доказів у розумінні норм ст.ст.76, 77 Господарського процесуального кодексу України, які б спростовували факт наявності заборгованості перед позивачем, не представлено.

Перевіривши правильність розрахунку заявлених позовних вимог про стягнення заборгованості в частині стягнення орендної плати за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично вірним. Відповідачем правильність наданого позивачем розрахунку орендної плати на спростовано. У зв`язку з викладеним позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в сумі 7 920,73 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Щодо стягнення пені у розмірі 326,76 грн. за визначені позивачем періоди, господарський суд зазначає наступне.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, згідно п. 6.3. договору за прострочення внесення орендної плати починаючи з 20 числа поточного місяця з орендаря за вимогою орендодавця стягується пеня у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від щомісячної орендної плати за кожен день прострочення.

Перевіривши розрахунок пені за визначений позивачем період, господарський суд дійшов висновку, що останній є невірним. Так, у позовній заяві позивач просив стягнути пеню, нараховану на заборгованість з орендної плати, яка виникла за період з січня 2018 по грудень 2019. Між тим, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що пеню нараховано на заборгованість, яка виникла за період з лютого 2019 по січень 2020, в той час як стягнення заборгованості з орендної плати за січень 2020 позивачем не заявлялось. За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні пені в сумі 0,83 грн., нарахованої за несвоєчасну сплату орендної плати за січень 2020.

Згідно здійсненого за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", сума пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 474,75 грн. за період з 01.03.2019 по 04.02.2020.

Враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в межах заявленої суми 326,76 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судові витрати на підставі статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Департаменту по роботі з активами Маріупольської міської ради до фізичної особи - підприємця Лукаша Ігоря Петровича про стягнення 8 247,49 з яких: заборгованість з орендної плати у сумі 7 920,73 грн., пеня в сумі 326,76 грн., задовольнити.

Стягнути з фізичної особи - підприємця Лукаша Ігоря Петровича ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_1 ) на користь Департамента по роботі з активами Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, місто Маріуполь, проспект Миру, будинок 70; код ЄДРПОУ: 42014230) основний борг в сумі 7 920,73 грн., пеню в сумі 326,76 грн., судовий збір в сумі 2102,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 25.06.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 30.06.2020.

Суддя Ю.В. Бокова