Рішення

від 03.07.2020 по справі 910/3841/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.07.2020Справа № 910/3841/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) господарську справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Кріон Плюс

до Приватного акціонерного товариства Солді і Ко

про стягнення 26 597,73 грн

без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У березні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю Кріон Плюс (далі - ТОВ Кріон Плюс , позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства Солді і Ко (далі - ПрАТ Солді і Ко , відповідач) про стягнення 26 597,73 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його обов`язку своєчасно та у повному обсязі оплатити товар, поставлений позивачем за договором поставки № 0811/1 від 08.11.2019.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду з даним позовом та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 26 597,73 грн, з яких: 22 191,12 грн - основний борг, 3 108,00 грн - штраф, 1 100,37 грн - пеня, 136,08 грн - 3% річних, 62,16 грн - інфляційна складова боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020, після усунення позивачем недоліків позовної заяви, відкрито провадження у справі № 910/3841/20 та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначено сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Так, ухвала суду від 06.04.2020 була отримана позивачем 22.04.2020, а його представником (адвокатом) 10.04.2020, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення № 0105471235853 та № 01054 71235845. Вказана ухвала також була отримана відповідачем 14.04.2020, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 01054 71235837.

Відповідно до ч. 2 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.

05.05.2020 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що 30.04.2020 ним був сплачений основний борг перед позивачем у повному обсязі. Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій відповідач вказав, що умовами укладеного сторонами договору передбачено стягнення штрафу за порушення зобов`язання своєчасно оплатити поставлений товар, який обраховується від вартості відвантаженого товару, у той час як, чинним законодавством, а саме положеннями ст. 549 Цивільного кодексу України, передбачено, що штраф повинен обраховуватись від суми невиконаного грошового зобов`язання. Викладене, на переконання відповідача, свідчить про те, що обумовлена договором штрафна санкція не має обов`язкових кваліфікаційних ознак та не відповідає правовій природі штрафу, а тому не підлягає застосуванню. Крім того, відповідач заперечував проти правомірності нарахування інфляційної складової боргу, у зв`язку з чим зазначав, що позивачем, усупереч правилам нарахування інфляційної складової боргу, не здійснено нарахування протягом періоду з 21.01.2020 по 11.03.2020, коли мала місце дифляція. З урахуванням викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення штрафу в розмірі 3 108,00 грн, а також визначити суму інфляційної складової боргу з урахуванням періоду з 21.01.2020 по 11.03.2020. Крім того, відповідач заперечував проти покладення на нього витрат позивача на правову допомогу, вважав їх розмір неспівмірним складності справи.

05.06.2020 до суду надійшли подані позивачем клопотання про долучення до матеріалів справи документів на підтвердження понесених ним витрат на правову допомогу та відповідь на відзив, у якій позивач обґрунтував правомірність стягнення передбаченого договором штрафу, а також співмірність розміру витрат на правову допомогу.

17.06.2020 до суду надійшла подана позивачем заява про відшкодування понесених ним судових витрат на правову допомогу у розмірі 4 200,00 грн.

Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

08.11.2019 між ТОВ Кріон Плюс (як постачальником) та ПрАТ Солді і Ко (як покупцем) був укладений договір поставки № 0811/1 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору за цим договором постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити його вартість на умовах, обумовлених в цьому договорі.

У п. 1.2 договору сторони погодили найменування товару: вироби господарсько-побутового призначення з пластмас та інше (далі - товар).

Згідно з п. 1.3 договору кількість і асортимент товару, що постачається, вказуються у видаткових накладних на товар, що мають силу специфікації, і є невід`ємними частинами цього договору.

Пунктом 2.2 договору визначено, що ціна товару встановлюється відповідно до поточних затверджених прайс-листів постачальника і вказується у рахунках-фактурах та видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору. Загальна вартість договору визначається згідно всього об`єму видаткових накладних на товар, які є невід`ємною частиною договору.

Крім того, у п. 9.1 договору сторонами погоджений строк його дії. Так, цей договір набирає сили з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2020 року. У випадку неможливості виконання будь-якою зі сторін якого-небудь прийнятого зобов`язання у вказаний термін, дія договору продовжується на час його повного виконання.

Судом встановлено, що позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем належним чином та передав останньому товар загальною вартістю 31 080,00 грн, а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується видатковою накладною № РН-0000297 від 04.12.2019, засвідченою підписами представників обох сторін та їх печатками.

Проте, відповідач, у порушення умов укладеного сторонами договору, переданий позивачем товар оплатив частково, а саме в сумі 8 888,88 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку позивача від 24.01.2020.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за товар, переданий останнім на виконання умов договору поставки № 0811/1 від 08.11.2019 становить 22 191,12 грн.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті суд керувався таким.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Судом встановлено, що відповідач сплатив на користь позивача основний борг у розмірі 22 191,12 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 001123 від 30.04.2020, тобто після звернення позивача до суду за захистом його порушених прав, що відбулось 13.03.2020, а також після відкриття провадження в межах даної справи, яке відбулось 06.04.2020.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про те, що провадження у даній справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 22 191,12 грн підлягає закриттю.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 1 100,37 грн та штраф у розмірі 3 108,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 2.4 договору сторонами погоджено, що оплата за товар здійснюється покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту передачі постачальником товару на користь покупця, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника. Фактичною датою оплати за товар є день зарахування коштів покупця на рахунок постачальника.

Таким чином, з урахуванням положень укладеного сторонами договору, останнім днем строку виконання відповідачем його зобов`язання з оплати товару поставленого позивачем за видатковою накладною № РН-0000297 від 04.12.2019 було 03.01.2020, а порушення строку виконання вказаного зобов`язання почалось з 04.01.2020.

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, оплатив несвоєчасно, відтак допустив порушення зобов`язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 5.3 договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати товару, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. У разі затримання платежу покупцем більше 30 календарних днів з дня настання строку платежу постачальник має право нарахувати, а покупець зобов`язаний сплатити штраф у розмірі 10% від вартості відвантаженого товару.

Щодо заперечень відповідача про те, що обумовлена договором штрафна санкція не має обов`язкових кваліфікаційних ознак та не відповідає правовій природі штрафу і тому не підлягає застосуванню, суд зазначає наступне.

Приписами ст. 526 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України закріплено, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Поряд з наведеним статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Зважаючи на закріплений у законодавстві принцип свободи договору та свободи сторін у виборі умов договору, що ними укладається, враховуючи те, що умови п. 5.3 договору № 0811/1 від 08.11.2019 не суперечать приписам ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, суд відхиляє вищенаведені заперечення відповідача як безпідставні та необґрунтовані.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, суд встановив, що дотримуючись приписів ст. 1 та ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань позивач нараховує пеню з застосуванням подвійної облікової ставки НБУ, а не з використанням договірної ставки в розмірі 0,5%, що є правомірним.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за визначений ним загальний період нарахування з 04.01.2020 по 11.03.2020 (підперіоди з урахуванням зміни суми боргу та облікової ставки НБУ: 04.01.2020-20.01.2020, 21.01.2020-30.01.2020, 31.01.2020-11.03.2020), суд встановив, що розрахунок виконаний позивачем арифметично вірно з дотриманням умов укладеного сторонами договору та приписів чинного законодавства. Отже, вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме у розмірі 1 100,37 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, суд встановив, що розрахунок виконаний позивачем арифметично вірно з дотриманням умов укладеного сторонами договору та приписів чинного законодавства. Отже, вимога про стягнення з відповідача штрафу заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у розмірі, визначеному позивачем, а саме у розмірі 3 108,00 грн.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 136,08 грн та інфляційну складову боргу в розмірі 62,16 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом відхиляються заперечення відповідача щодо того, що позивачем при нарахуванні інфляційної складової боргу не врахована дифляція, яка існувала протягом періоду з 21.01.2020 по 11.03.2020, а також твердження відповідача про необхідність здійснювати нарахування інфляційної складової боргу протягом вказаного періоду, з огляду на таке.

З розрахунку позивача вбачається, що останній здійснює нарахування інфляційної складової боргу протягом періоду з 04.01.2020 по 20.01.2020 та просить суд стягнути інфляційні саме за вказаний період, що не суперечить вимогам чинного законодавства та є правом позивача. Водночас нарахування матеріальних втрат за інший період поза межами періоду нарахування, визначеного позивачем, є неправомірним, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційної складової боргу за визначений позивачем період з 04.01.2020 по 20.01.2020, суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення інфляційної складової боргу в розмірі 62,16 грн заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем загальний період з 04.01.2020 по 11.03.2020 (підперіоди з урахуванням зміни суми боргу: 04.01.2020-20.01.2020, 21.01.2020-11.03.2020), суд встановив, що він виконаний арифметично вірно, з дотриманням вимог чинного законодавства та умов укладеного сторонами договору. Отже, вимога про стягнення 3% річних в розмірі 136,08 грн заявлена позивачем правомірно та підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача штрафу в розмірі 3 108,00 грн, пені в розмірі 1 100,37 грн, 3% річних у розмірі 136,08 грн та інфляційної складової боргу в розмірі 62,16 грн. В частині стягнення основного боргу в розмірі 22 191,12 грн провадження у справі підлягає закриттю внаслідок оплати боргу та відсутності предмету спору у цій частині.

Судові витрати по сплаті судового збору з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача. При цьому судом враховані положення ч. 9 вказаної статті, згідно з якими у тому випадку, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Щодо розподілу судових витрат позивача на оплату ним правової допомоги суд зазначає наступне.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (до яких у тому числі відносяться й витрати на професійну правничу допомогу), покладаються: у разі відмови в позові - на позивача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

На підтвердження понесених ним судових витрат на правову допомогу позивач долучив до матеріалів справи:

- копію договору про надання професійної правничої (правової) допомоги № 17/20 від 06.03.2020, укладеного з адвокатським бюро Володимира Демчука (далі - договір про надання правової допомоги);

- копію акта приймання-передачі наданих послуг № 1 від 11.03.2020 на суму 4 200,00 грн;

- копію платіжного доручення № 3440 від 30.03.2020 на суму 4 200,00 грн.

Судом встановлено, що представник позивача Демчук В.Г. є адвокатом та здійснює адвокатську діяльність на підставі відповідного свідоцтва серії РН № 1229 від 04.03.2017, інтереси позивача представляє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги № 1004744від 10.03.2020.

Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору про надання правової допомоги замовник доручає, а адвокатське бюро приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу (правову) допомогу (далі - правова допомога) в обсязі та на умовах, передбачених цим договором. Правова допомога надається у справі про стягнення заборгованості з ПАТ Солді і Ко .

Згідно з п. 4.4 договору про надання правової допомоги за результатами надання правової допомоги складається акт, що підписується представниками кожної із сторін.

Пунктом 4.1 договору про надання правової допомоги передбачено, що вартість правової допомоги, що надається за даним договором розраховується відповідно до витраченого адвокатським бюро, його адвокатами, партнерами та співробітниками часу для надання відповідної допомоги. Вартість послуг та часу роботи відповідно встановлені у прайс-листах адвокатського бюро з якими замовник попередньо ознайомлений.

За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частинною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України встановлено, що положення цієї глави (глави 63 Послуги. Загальні положення підрозділу 1 розділу III Книги п`ятої цього Кодексу) можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність ).

З акту приймання-передачі наданих послуг № 1 від 11.03.2020 вбачається, що адвокатським бюро позивачу були надані такі послуги: попередня консультація щодо спірних правовідносин, вивчення та правовий аналіз матеріалів справи - 1 200,00 грн (2 години), складання позовної заяви та подання позову до суду - 3 000,00 грн (3 години), а всього 4 200,00 грн.

Судом встановлено, що позивач надані йому послуги оплатив у повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 3440 від 30.03.2020 на суму 4 200,00 грн.

Щодо заперечень відповідача проти стягнення з нього витрат на правову допомогу суд зазначає таке.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Зважаючи на те, що відповідач всупереч покладеному на нього обов`язку не довів надмірність заявленого до стягнення позивачем розміру витрат на правову допомогу та не зазначив, у чому полягає така неспівмірність, суд не вбачає обґрунтованих підстав для зменшення розміру таких витрат.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що позивач надав належні та допустимі докази на доведення понесених ним витрат та професійну допомогу, пов`язаних з розглядом даної справи у розмірі 4 200,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Закрити провадження у справі в частині стягнення основного боргу в розмірі 22 191,12 грн (двадцять дві тисячі сто дев`яносто одна грн 12 коп.).

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства Солді і Ко (04073, м. Київ, вул. Сирецька, буд. 28/2, ідентифікаційний код 23162981) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Кріон Плюс (02093, м. Київ, вул. Бориспільська, 19, код 37116070) штраф у розмірі 3 108,00 грн (три тисячі сто вісім грн 00 коп.), пеню в розмірі 1 100,37 грн (одна тисяча сто грн 37 коп.), 3% річних у розмірі 136,08 грн (сто тридцять шість грн 08 коп.) інфляційної складової боргу в розмірі 62,16 грн (шістдесят дві грн 16 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві грн 00 коп.), витрати на правову допомогу в розмірі 4 200,00 грн (чотири тисячі двісті грн 00 коп.).

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 03.07.2020

Суддя О.Г. Удалова