Постанова

від 02.07.2020 по справі 922/2315/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року

м. Київ

Справа № 922/2315/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Шпорт В.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю Арілл - не з`явився,

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк

на рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2019 (суддя Ольшанченко В.І.)

та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 (головуючий суддя: Чернота Л.Ф., судді: Зубченко І.В., Білецька А.М.)

у справі № 922/2315/19

за позовом акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі - Банк)

до товариства з обмеженою відповідальністю Арілл (далі - Товариство)

про стягнення 1 563 000,00 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Банк звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства про стягнення 1 563 000,00 грн. заборгованості за кредитним договором від 09.11.2015 № HAVKLOF5287, посилаючись на неналежне виконання його умов Товариством, в частині повернення кредитних коштів у визначений договором строк.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду Харківської області від 09.10.2019 у справі № 922/2315/19, яке залишено без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Ухвалені місцевим та апеляційним господарськими судами судові рішення зі справи мотивовані, зокрема тим, що позивачем не доведено обставин (факту) укладання кредитного договору, а також обставин ознайомлення відповідача з окремим документом до договору, в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису. При цьому суди взяли до уваги те, що позивачем в підтвердження заявлених позовних вимог не надано: доказів узгодження всіх істотних умов кредитного договору; доказів видачі відповідачу кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери, тощо); доказів погодження відповідача на зміну відсоткової ставки та повідомлення його про це; доказів встановлення та доведення до відома відповідача розміру кредитного ліміту; доказів відкриття кредитного рахунку; доказів, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, тощо. Суди, з посиланням на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 342/180/17 зазначили про те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, у зв`язку з чим, врахувавши, що надана позивачем копія кредитного договору не містить підписів та печаток сторін, в ньому не передбачена можливість використання електронних документів нарівні з паперовими носіями, а в реквізитах не вказані електронні адреси для використання, - дійшли висновку про необґрунтованість посилання позивача на укладання сторонами спору кредитного договору, у зв`язку з чим відмовили в позові про стягнення з відповідача коштів на його виконання.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Банк, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, подав касаційну скаргу, в якій просив зазначені судові рішення зі справи скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу, з посиланням на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18 та від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, а також судом апеляційної інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 зі справи № 917/1739/17 . При цьому скаржник вказує на те, що врахування судами у розгляді справи правової позиції, яка викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 зі справі № 342/180/17 є безпідставним, оскільки обставини справи № 922/2315/19 та справи № 342/180/17 є різними.

Крім того, скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій всупереч приписам частини п`ятої статті 96 ГПК України не витребували у позивача оригіналу електронного доказу (копія якого надана позивачем в паперовій формі), а тому не могли ставити під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) електронному оригіналу, й, відповідно, не брати його до уваги відповідно до імперативних приписів частини п`ятої статті 96 ГПК України.

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Згідно з ухвалою суду від 18.06.2020 розгляд касаційної скарги у справі відкладався до 02.07.2020.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що за твердженням позивача, 09.11.2015 Банком та Товариством укладено кредитний договір № HAVKLOF5287 (далі - Договір) за умовами якого Товариству надано кредит у розмірі 1 922 500 грн. в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, та інших платежів, які передбачені умовами Договору.

Банк зазначав, що в порушення відповідних умов Договору та приписів законодавства, Товариство не повернуло надані Банком кредитні кошти у передбачений Договором термін, не сплатило відсотки та винагороду, тому станом на 13.06.2019 заборгованість відповідача становить 4 204 230,75 грн і складається з: заборгованості за кредитом в сумі 1 563 000,00 грн, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 2 090 393,33 грн та пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором в сумі 2 063 211,96 грн.

Судами попередніх судових інстанцій також встановлено, що:

- позивач, обґрунтовуючи право вимоги щодо стягнення кредитних коштів, в тому числі, їх розмір та порядок нарахування, посилався на Договір, банківські виписки та розрахунок заборгованості;

- на підтвердження позовних вимог позивач надав копію Договору, на зворотній стороні якого зазначені сторони, які мали його підписати: Банк, Товариство (позичальник) та приватне акціонерне товариство Страхова компанія Інгосстрах (поручитель);

- в пункті А.1 цього договору зазначено вид кредиту - овердрафтовий кредит;

- в пункті А.2 Договору зазначено, що розмір кредитного ліміту овердрафту по цьому договору (ліміт) становить 1 922 500,00 грн.;

- крім того, відповідно до пункту А.2.2 Договору розмір ліміту, зазначеного в пункті А.2 цього договору може бути зменшений необмежену кількість разів без підписання договорів про внесення змін до цього договору (якщо інше не буде погоджено сторонами) при зменшенні оборотів грошових коштів по поточним рахункам позичальника, відкритим у Банку, про що Банк направляє позичальнику повідомлення Банка у встановленому пунктом А.2 порядку. При збільшенні оборотів грошових коштів по поточним рахункам позичальника, відкритим у Банку, діючий ліміт може бути збільшений необмежену кількість разів, але в будь-якому випадку не більше суми ліміту, зазначеної в пункті А.2 Договору, про що Банк направляє позичальнику повідомлення Банка у встановленому пунктом А.2 порядку.

Судами встановлено, що Банк надав суду Договір, який не підписаний жодною стороною та без відтисків печаток вказаних у ньому сторін.

Крім того, Банк надав суду копію окремого документу від Договору, в якому вказані: предмет договору (овердрафтового кредитування); права і обов`язки сторін; забезпечення зобов`язань позичальника; порядок розрахунків; відповідальність сторін; строк дії договору; порядок зміни дії договору та інші умови (зокрема, згідно з пунктом 6.1 Договір вважається укладеним з моменту його підписання шляхом накладення електронно - цифрового підпису усіма його сторонами). Проте, цей окремий від Договору документ також не підписаний жодною із сторін (ані Банком, ані Товариством, ані приватним акціонерним товариством Страхова компанія Інгосстрах ) та не містить відтисків їх печаток.

З огляду на викладене, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що на підставі наявних в матеріалах справи документів неможливо встановити обставини досягнення згоди Банком та Товариством, у зв`язку з чим позивачем не доведено ані факту укладення Договору, ані факту ознайомлення відповідача з окремим документом до Договору (у тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису).

Також судом першої інстанції зазначено, що Банк не надав суду доказів видачі Товариству кредиту (платіжні доручення або меморіальні ордери тощо), оскільки надані Банком копія виписки за період з 17.12.2016 по 16.01.2017 та три копії виписок за період з 17.01.2017 по 21.11.2018 не оформлені у відповідності до вимог нормативних актів Національного Банку України, а, отже, не можуть вважатися належними та допустимими електронними або письмовими доказами по справі. Доданий до позову розрахунок заборгованості жодним чином не обґрунтований, тому не може бути прийнятий в якості належного та допустимого доказу надання Товариству грошових коштів за Договором та розміру заборгованості, у випадку її наявності.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не надав суду належні та допустимі докази на підтвердження укладання з відповідачем Договору, узгодження ними всіх істотних умов, видачі відповідачу кредиту у сумі, зазначеній у позові, та підстав дострокового стягнення заборгованості, що, в свою чергу, стало підставою для відмови у задоволенні позову.

Апеляційним господарським судом додатково встановлено таке.

Позивач в додатках до апеляційної скарги надав скріншот з сайту банка АЦСК щодо перевірки підписання Договору ЕЦП та електронної печатки Товариства.

Суд апеляційної інстанції, з посиланням на приписи частини третьої статті 269 ГПК України, зазначив, що позивач не звертався з клопотанням про залучення даного документа до матеріалів справи та не вказав поважних причин неподання такого доказу до суду першої інстанції.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що, в даному випадку, позивачем неналежним чином оформлено документи, які додані до позову, що фактично позбавило суд правової можливості у встановлений законом процесуальний спосіб перевірити всі умови Договору, на які йдеться посилання у позовній заяві. Крім того, суд апеляційної інстанції вказав, що у даній справі позивачем не доведено поважності причин неподання суду першої інстанції для дослідження повного, підписаного сторонами Договору, за яким останній просить стягнути заборгованість у розмірі 1 563 000,00 грн.

4. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України):

частини перша, друга статті 11:

- цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки;

- підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;

частини перша, друга статті 207:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою;

частина перша статті 626:

- договором є домовленість сторін двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків;

частина перша статті 627:

- сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості;

частина перша статті 628:

- зміст договору, який становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства;

частини перша, друга статті 638:

- договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору;

- істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди;

частина друга статті 639:

- якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася;

частини перша статті 1049:

- позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором;

частини перша, третя статті 1054:

- за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити проценти;

- особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом;

Закон України Про електронні документи та електронний документообіг :

стаття 5:

- електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа;

- склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством;

- електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму;

- візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною;

стаття 6:

- для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис;

- накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа;

- відносини, пов`язані з використанням удосконалених та кваліфікованих електронних підписів, регулюються Законом України Про електронні довірчі послуги ;

- використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах;

стаття 7:

- оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронні довірчі послуги ;

- у разі надсилання електронного документа кільком адресатам або його зберігання на кількох електронних носіях інформації кожний з електронних примірників вважається оригіналом електронного документа;

- якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу;

- оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії;

- електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом;

- копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Закон України Про електронний цифровий підпис (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин):

стаття 1:

- електронний цифровий підпис - вид електронного підпису, отриманого за результатом криптографічного перетворення набору електронних даних, який додається до цього набору або логічно з ним поєднується і дає змогу підтвердити його цілісність та ідентифікувати підписувача. Електронний цифровий підпис накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа;

підписувач - особа, яка на законних підставах володіє особистим ключем та від свого імені або за дорученням особи, яку вона представляє, накладає електронний цифровий підпис під час створення електронного документа;

стаття 4:

- електронний цифровий підпис призначений для забезпечення діяльності фізичних та юридичних осіб, яка здійснюється з використанням електронних документів;

- електронний цифровий підпис використовується фізичними та юридичними особами - суб`єктами електронного документообігу для ідентифікації підписувача та підтвердження цілісності даних в електронній формі;

- використання електронного цифрового підпису не змінює порядку підписання договорів та інших документів, встановленого законом для вчинення правочинів у письмовій формі;

- нотаріальні дії із засвідчення справжності електронного цифрового підпису на електронних документах вчиняються відповідно до порядку, встановленого законом.

Господарський процесуальний кодекс України (далі - ГПК України):

стаття 96:

- електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет);

- електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис . Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу;

- учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом ;

- учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу ;

- якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги .

частини перша та друга статті 300:

- переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права;

- суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази;

пункт 2 частини першої статті 308:

- суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково та передати справу повністю або частково на новий розгляд, у тому числі за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

5. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення на користь позивача 1 563 000,00 грн. заборгованості за Договором.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили, зокрема, з того, що позивачем не доведено обставин (факту) укладання Договору, а також обставин ознайомлення відповідача з окремим документом до Договору, в тому числі, шляхом використання електронного цифрового підпису.

Звертаючись з касаційною скаргою до Верховного Суду, скаржник вказував на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18 та від 23.09.2019 у справі № 910/10254/18, а також судом апеляційної інстанції не враховані висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 03.07.2019 зі справи № 917/1739/17. Крім того, скаржник зазначав про те, що суди попередніх інстанцій всупереч приписам частини п`ятої статті 96 ГПК України не витребували у позивача оригіналу електронного доказу (копія якого надана позивачем в паперовій формі), а тому не могли ставити під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) електронному оригіналу, й, відповідно, не брати його до уваги відповідно до імперативних приписів частини п`ятої статті 96 ГПК України.

Так, як встановлено судами попередніх інстанцій, звертаючись з позовом до суду Банк зазначав про те, що ним укладено з Товариством Договір, за умовами якого останньому надано кредит у розмірі 1 922 500,00 грн., в обмін на зобов`язання щодо повернення суми кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та інших платежів, які передбачені умовами Договору. Водночас, за твердженням Банка, в порушення відповідних умов Договору, Товариство не повернуло надані Банком кредитні кошти у передбачений Договором термін, у зв`язку з чим, станом на 13.06.2019 у Товариства існує заборгованість перед Банком в розмірі 4 204 230,75 грн., а саме: заборгованість за кредитом в сумі 1 563 000,00 грн., заборгованість по процентам за користування кредитом в сумі 2 090 393,33 грн та пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором в сумі 2 063 211,96 грн.

До позовної заяви Банк надав паперову копію електронного доказу - Договору та з посиланням на пункт 8 частини третьої статті 162 ГПК України зазначав про наявність у нього оригіналів письмових та електронних доказів, які ним були додані до позову.

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 96 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом . Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Частиною п`ятою статті 96 ГПК України встановлено, якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

З огляду на викладене, в силу приписів частин третьої та п`ятої статті 96 ГПК України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу . При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього).

Відповідно, добросовісно реалізуючи право на подання електронного доказу в його паперовій копії, учасник справи, виходячи з принципу правової визначеності, може розраховувати на відповідні процесуальні дії суду, у випадку виникнення у нього (суду) сумнівів щодо відповідності поданої паперової копії оригіналу, включаючи і право учасника справи, у разі відсутності у нього можливості подати доказ, який витребовує суд, або відсутності можливості подати такий доказ у встановлені строки, повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про витребування таких доказів (частини восьма, десята статті 81 ГПК України).

Частиною четвертою статті 74 ГПК України встановлено, що суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів .

Водночас згідно з частиною третьою статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проте, в порушення наведених приписів процесуального законодавства, місцевий господарський суд не витребував у позивача оригіналу електронного доказу, у зв`язку з чим передчасним є невзяття судом до уваги поданого доказу в його паперовій копії та висновок суду про недоведеність позивачем обставин (факту) укладання кредитного договору.

Так, згідно з ухвалою місцевого господарського суду від 24.07.2019, при відкритті провадження у справі суд встановив позивачу строк до 09.09.2019 для подання суду, зокрема, доказів в обґрунтування позовних вимог (серед іншого, учасникам справи роз`яснено порядок засвідчення доказів, які надаються суду у копіях) .

Проте, така ухвала за своїм змістом не є ухвалою про витребування оригіналу електронного доказу згідно з частиною п`ятою статті 96 ГПК України.

Крім того, місцевий господарський суд в ухвалах від 09.09.2016 та від 23.09.2019 зазначав, що явка учасників справи в судове засідання є обов`язковою . В цих же ухвалах судом першої інстанції роз`яснювалося позивачу, що у разі його неявки в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду .

За змістом пункту 4 частини першої статті 226 ГПК України підставами для залишення позовної заяви без розгляду, зокрема, є: неявка позивача (його представника) у судове засідання без поважних причин; неповідомлення суду про причини неявки, неподання позивачем (його представником) заяви про розгляд справи за його відсутності.

Водночас, 09.10.2019, не витребувавши у позивача оригіналу електронного доказу, не врахувавши того, що представник позивача, явка якого у судове засідання визнавалася обов`язковою, до суду не з`являвся, про причини неявки суд не повідомляв, місцевий господарський суд ухвалив рішення про відмову в задоволенні позову по суті спору з посиланням на недоведеність позивачем обставин (факту) укладення Договору, позбавивши, таким чином, позивача можливості в подальшому захистити порушене право у судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції, у свою чергу, на наведене уваги не звернув та не усунув при апеляційному перегляді судового рішення зі справи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права.

Щодо релевантності наведеної скаржником у касаційній скарзі судової практики до спірних правовідносин, Суд зазначає таке.

Так, у справі № 910/10254/18, на яку посилається скаржник в касаційній скарзі, судами встановлено факт укладання кредитного договору у формі відновлювальної кредитної лінії, який містив його суттєві умови, у тому числі, ліміт кредитування, строк користування кредитними коштами, графік погашення, розмір плати за користування кредитними коштами. При цьому, Верховний суд погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.

З огляду на викладене, слушними є доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі про те, що судами у розгляді справи № 922/2315/19 не враховані висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 23.09.2019 зі справи № 910/10254/18 (стосовно того, що банківські виписки є належними доказами, які підтверджують факт передачі кредитних коштів ) та, у контексті наведеного, не надано належної правової оцінки, в підтвердження обставин надання Банком на користь Товариства грошових коштів за Договором, копіям банківських виписок, які додані Банком до позовної заяви (через їх оцінку як зібраним у справі доказам в цілому [у їх сукупності], так і окремо).

Отже, Суд дійшов висновку про те, що при вирішенні даного спору суди попередніх інстанцій не дотрималися вимог статей 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а тому судові рішення зі справи підлягають скасуванню як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права.

Водночас посилання скаржника на правові позиції, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.11.2018 у справі № 910/1580/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 зі справи № 917/1739/17 Суд вважає помилковими, оскільки висновки в зазначених справах і у справі № 922/2315/19, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин є різними; у кожній із зазначених справ суди виходили з обставин та умов конкретних правовідносин і фактично - доказової бази, з урахуванням наданих сторонами доказів , що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах.

Так, на відміну від справи № 922/2315/19, у справі № 910/1580/18 предметом позову є визнання виконавчих написів нотаріуса такими, що не підлягають виконанню , тому зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також їх правове регулювання є різними, що виключає їх подібність зі справою, що розглядається.

Касаційний господарський суд не приймає посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду зі справи № 917/1739/17 та викладену у ній правову позицію, оскільки справа № 917/1739/17 направлена Великою Палатою Верховного Суду на новий розгляд до суду першої інстанції, що не означає остаточного вирішення відповідної справи, а, отже, й остаточного формування правового висновку Верховного Суду у такій справі та в судових рішеннях з неї (аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Верховного Суду від 19.05.2020 зі справи № 916/1886/18 та від 26.05.2020 зі справи № 922/2776/19). Крім того, у справі № 917/1739/17 позов подавався Кременчуцькою міською радою Полтавської області до фізичної особи - підприємця про стягнення збитків, завданих територіальній громаді м. Кременчук у зв`язку з порушенням відповідачем у справі № 917/1739/17 земельного законодавства. Отже, зміст правовідносин, їх предмет та підстави, а також їх правове регулювання є різними, що виключає їх подібність зі справою, що розглядається.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи Банка про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень знайшли своє підтвердження за результатами перегляду справи в касаційному порядку.

За таких обставин касаційна інстанція вважає за необхідне касаційну скаргу Банка задовольнити, оскаржувані судові акти зі справи скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду, господарському суду належить врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам у їх сукупності, доводам та запереченням сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне і обґрунтоване рішення.

Судові витрати

За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк задовольнити.

2. Рішення господарського суду Харківської області від 09.10.2019 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 05.02.2020 зі справи № 922/2315/19 скасувати.

3. Справу передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова