Рішення

від 03.07.2020 по справі 340/1550/20

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2020 року м. Кропивницький Справа № 340/1550/20

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянув у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) до приватного підприємства "Рубіж-Україна-В" (відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом,в якому просить стягнути з відповідача адміністративно-господарську санкцію в сумі 51979,52 грн. та пеню 420,93 грн..

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що у порушення ст.ст.19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" відповідачем у 2019 році не було виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що є підставою для застосування вказаних вище сум адміністративно-господарських санкцій та пені.

Оскільки вказані суми відповідачем не сплачено, утворилася заборгованість у розмірі 52400,45 грн..

Представник відповідача подав суду відзив на позовну заяву та просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю, обґрунтовуючи це тим, що у 2019 року відповідачем до центру зайнятості подавалась звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю. Відтак, відповідачем вживались усі залежні від нього заходи передбачені законом щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. При цьому, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку самостійного пошуку осіб з інвалідністю для їх подальшого працевлаштування на підприємстві (а.с.21-50).

Представник позивача подав відповідь на відзив, в якій зазначив про обов`язок сплачувати санкції як за не створення робочих місць для інвалідів відповідно до нормативу, так і за наявність уже створених, але вакантних робочих місць (а.с.54-55).

Представник відповідача подав заперечення на таку відповідь (а.с.82-90).

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову та заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.02.2020 р. відповідачем подано до позивача Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ (Річна Поштова), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10.02.2007 р. (а.с.3). Згідно звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає - 21 осіб, з них середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0. Відповідно нормативу, на підприємстві повинно бути працевлаштована 1 особа з інвалідністю, але відповідачем не працевлаштовано жодної особи з інвалідністю.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, як це передбачено статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Враховуючи вказане, позивач здійснив відповідний розрахунок суми адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що становить 51979,52 грн., та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій - 420,93 грн. (а.с.4).

З метою стягнення вищевказаних санкцій та пені з відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Закон України від 21.03.1991 року №875-ХІІ "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" (далі - Закон №875-ХІІ) є спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно ч.1 ст.19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Ч.3 ст.19 цього Закону передбачає, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

За приписами ч.10 ст.19 Закону №875-ХІІ, керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Згідно до ч. 1 ст. 20 Закону №875-ХІІ підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України (ч.ч.2, 4 ст.20 Закону №875-ХІІ).

Згідно ч.1 ст.218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Ч.2 ст.218 Господарського кодексу України визначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, при вирішенні питання щодо правомірність стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені слід виходити із загальних норм права відносно відповідальності за порушення зобов`язань та встановлення в діях (бездіяльності) роботодавця складу правопорушення з метою застосування юридичної відповідальності у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного зв`язку між самим порушенням та його наслідками.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 18 Закону №875-ХІІ передбачено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За правилами ч. 1 ст. 18-1 Закону № 875-XII, особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою у державній службі зайнятості як безробітна.

В силу ч.3 ст.18-1 Закону № 875-XII, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.

Таким чином, з аналізу вищевказаних положень Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" вбачається, що обов`язок по працевлаштуванню осіб з інвалідністю покладено як на суб`єктів господарювання так і на державу, від імені якої діють відповідні державні служби зайнятості. При цьому, обов`язок підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, які використовують найману працю, зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується їх обов`язком щодо пошуку таких осіб для їх працевлаштування. В той же час, обов`язок цих суб`єктів полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, створенні умов праці та надання інформації до державної служби зайнятості, необхідної для їх працевлаштування.

Так, відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 року №5067-VI роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

Порядок подання інформації про наявність вакансій врегульований наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. №316 "Про затвердження форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядку її подання".

Отже, вказаним Наказом встановлена єдина форма призначена для інформування центру зайнятості населення про наявність вільних робочих місць, в тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та порядок її подання.

Відповідно до п.5, 6 розд.1 Порядку, форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником. Роботодавець визначає вид звітності - первинна або уточнювальна. Первинна звітність подається з метою інформування про наявність попиту на робочу силу (вакансії). Уточнювальна звітність подається в разі необхідності на заміну первинної та містить уточнення характеристик вакансії: умов праці, розміру заробітної плати, вимог до претендента тощо. При цьому не можуть бути змінені дані щодо кількості вакансій та назви професії (посади).

Відтак, доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для їх працевлаштування, є звіт форми № 3-ПН.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 09.06.2020 р. було витребувано від Кіровоградського міськрайонного центру зайнятості: інформацію про те, чи подавалась ПП "Рубіж-Україна-В" (код - 37168258) звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у 2019 році; засвідчені належним чином копії звітності форми №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", що подавалась ПП "Рубіж-Україна-В" (код - 37168258) у 2019 році (якщо така подавалась); відомості про те, чи направлялися центром зайнятості до ПП "Рубіж-Україна-В" (код- 37168258) особи з інвалідністю для працевлаштування у 2019 році (а.с.51).

На виконання ухвали суду Кіровоградський міськрайонний центр зайнятості надав до суду документи та повідомив, що ПП "Рубіж-Україна-В" (код - 37168258) 10.01.2019 р. до центру зайнятості було подано Інформацію про попит на робочу силу (за формою 3-ПН ) стосовно вакантної посади "менеджер (управитель) по підбору, забезпеченню та використанню персоналу", призначеної для працевлаштування інвалідів, які не досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Протягом 2019 підприємством подавалась уточнююча звітність за формою 3-ПН за вищевказаною посадою, а саме: 04.03.2019, 03.05.2019, 07.06.2019, 01.07.2019, 22.08.2019, 03.09.2019, 05.11.2019. У 2019 р. центром зайнятості видано 5 направлень на працевлаштування у ПП "Рубіж-Україна-В" особам з інвалідністю, з них 4 особи відмовились (3-відмова безпосередньо в центрі зайнятості, 1-відмова за результатами співбесіди з роботодавцем) та 1 особі відмовлено роботодавцем з підстав - не відповідає п.п.9, 10, 11, 12 заявлених вимог (за результатами співбесіди) (а.с.57-79).

Відтак, відповідачем виконані вимоги статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та прийняття заходів для їх працевлаштування, і не порушувалися вимоги статті 19 цього Закону (не мало місце безпідставної відмови у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, які звернулися до роботодавця самостійно чи були направлений до нього державною службою зайнятості).

Суд вважає за необхідне вказати, що обов`язок підприємства по створенню робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися пошуком вказаних осіб для працевлаштування, оскільки статтею 18-1 Закону "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" зазначений обов`язок покладено саме на державну службу зайнятості.

Аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені, зокрема в постанові Верховного Суду від 20.03.2018 в справі №802/707/17-а, від 29.04.2020 в справі №360/1833/19, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Враховуючи, що відповідачем виконані вимоги Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а доказів того, що відповідач відмовляв у їх прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування вказаних осіб у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем надано не було, суд дійшов висновку, що причини не працевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, а тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

З урахуванням наведеного та враховуючи, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись, та з огляду на те, що відповідачем створено всі умови робочих місць та виконано вимоги законодавства, що регулює основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю, відповідно відсутні підстави для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій та пені.

З урахуванням викладеного, позовні вимоги є необґрунтованим та задоволенню не підлягають.

Щодо витрат відповідача на правничу допомогу та їх відшкодування суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч.3 ст. 134 КАС України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст. 134 КАС України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.5 ст. 134 КАС України).

Згідно до ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесених відповідачем витрат з правничої допомоги до матеріалів справи надано: договір про надання професійної правничої допомоги від 24.04.2019 р. та додаткову угоду від 03.06.2020 р. до договору від 24.04.2019 р., укладених між АО "Усатенко і Усатенко" та ПП "Рубіж-Україна-В" (а.с.47-48); розрахунок до договору від 03.06.2020 р. (а.с.49) та акт приймання-передачі від 03.06.2020 р. (а.с.50).

Всього, сума наданих послуг складає 2500,00 грн..

З огляду на викладене і враховуючи обсяг складених адвокатом в рамках даної справи документів, час, витрачений адвокатом на надання таких послуг, суд дійшов висновку, що заява про відшкодування судових витрат, пов`язаних з правничою допомогою, підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.241, 243-249 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову - відмовити повністю.

Стягнути на користь приватного підприємства "Рубіж-Україна-В" (код ЄДРПОУ - 37168258) судові витрати по оплаті професійної правничої допомоги в розмірі 2500,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ - 22217312).

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені ст.ст.255,295 КАС України, та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Згідно до п.п.15.5 п.1 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду Л.І. Хилько