Ухвала

від 02.07.2020 по справі 757/24887/20-к

ПЕЧЕРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/24887/20-к

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 липня 2020 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС», про скасування арешту майна,

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» адвокат ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням, з подальшими доповненнями, про скасування арешту майна у кримінальному провадженні №62020100000000599 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2020 року за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.364 КК України, накладеного ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2020 року у справі № 757/14915/20-к.

В обґрунтування клопотання адвокат ОСОБА_3 зазначає, що ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2020 року, окрім іншого, накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в: АТ «ОТП БАНК» (МФО 300528), в якому відкрито рахунки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_2 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572); ПрАТ «КБ «АКОРДБАНК» (МФО 380634), в якому відкрито рахунки № НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572).

Вказує, що висновки слідчого судді про наявність підстав для арешту грошових коштів на рахунках ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» не відповідають фактичним обставинам справи та не ґрунтуються на положеннях КПК України, оскільки кримінальне провадження № 62020100000000599 не здійснюється щодо самого ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» та жодній посадовій особі підприємства не повідомлено підозру. Зазначає, що ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» здійснює свою діяльність у відповідності до чинного законодавства України, а в клопотанні слідчого не наведено обґрунтування та не надано належних доказів відповідності грошових коштів на рахунках ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, хоча єдиною метою накладення арешту зазначено лише забезпечення збереження речових доказів. Вважає, з огляду на ст. 170 КПК України та практику Європейського суду з прав людини, що арешт було накладено необґрунтовано та безпідставно, а вжитий захід кримінального провадження перешкоджає правомірній діяльності підприємства, може призвести до зупинки його господарської діяльності, та є явно неспівмірним обмеженням ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» у праві користування та розпорядження коштами, в тому числі щодо погашення поточної кредиторської заборгованості за укладеними підприємством господарськими договорами, що в цілому обумовлює необхідність його скасування.

В судове засідання представник ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» не з`явився, надав заяву щодо розгляду клопотання у його відсутності та в якій доводи і вимоги клопотання підтримав в повному обсязі, враховуючи додаткові докази щодо закриття кримінального провадження в рамках якого накладався арешт.

Прокурор, за клопотанням якого накладався арешт, чи інша уповноважена особа органу досудового розслідування, у судове засідання не з`явилися, про розгляд клопотання повідомлялися належним чином, про причини неявки суд не повідомили, заяви або клопотання, письмові заперечення до суду не подавалися.

Слідчий суддя, дослідивши в нарадчій кімнаті матеріали клопотання, дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.

Таким чином, виходячи з наведених положень ст. 174 КПК України, питання про скасування арешту розглядається слідчим суддею за відповідним зверненням осіб, визначених частиною першої цієї статті.

В судовому засіданні встановлено, що прокурором відділу прокуратури Київської області ОСОБА_4 здійснюється процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження №62020100000000599 внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань від 16.03.2020 року за ознаками кримінального правопорушення, передбачених ч.2 ст.364 КК України.

Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2020 року задоволено клопотання прокурора відділу прокуратури Київської області ОСОБА_4 про накладення арешту на майно та, окрім іншого, накладено арешт на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в: АТ «ОТП БАНК» (МФО 300528), в якому відкрито рахунки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_2 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572); ПрАТ «КБ «АКОРДБАНК» (МФО 380634), в якому відкрито рахунки №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572), та зупинено видаткові операції з коштами, які надійшли на зазначені вище рахунки, вже знаходяться на них та які надходитимуть в подальшому, окрім здійснення обов`язкових платежів до бюджету та виплати заробітної плати.

Як визначено ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадженні слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою, гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб; умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Натомість, при розгляді клопотання, поданого в порядку ст. 174 КПК України, слідчий суддя не надає оцінку дотриманню вимог закону при постановленні ухвали від 08.04.2020 року про арешт майна та її законності, що є виключною прерогативою суду апеляційної інстанції, а лише оцінює доводи клопотання в частині обґрунтованості підстав для скасування раніше накладеного арешту.

Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов`язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов`язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.

Зокрема, згідно із ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

За вимогами ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення, в тому числі, збереження речових доказів. У цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Речовими доказами відповідно до ст. 98 КПК України є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Проте, під час розгляду вказаного клопотання про скасування арешту майна, прокурором не надано суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів на підтвердження того, що арештоване майно було одержане злочинним шляхом, внаслідок вчинення кримінального правопорушення, чи є знаряддям злочину, як і не надано доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв`язок посадових та інших осіб, які вчинили кримінальне правопорушення з обставинами, які є предметом досудового розслідування у даному кримінальному провадженні, а також відсутні підстави відповідальності підприємства за незаконні дії третіх осіб.

При цьому, не зважаючи на те, що матеріали провадження містять постанову органу досудового розслідування про визнання грошових коштів, які знаходяться на банківських рахунках цього підприємства, речовим доказом у кримінальному провадженні, стороною обвинувачення під час розгляду справи належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України. Вказане процесуальне рішення органу досудового розслідування є передчасним, належним чином необґрунтованим та немотивованим, винесеним без належного врахування обставин вчинення скоєних кримінальних правопорушень, та є нічим іншим, як звичайною формальністю.

Слідчий суддя звертає увагу, що грошові кошти у безготівковій формі на банківському рахунку (без найменування номіналів купюр, їх серійних номерів та інших родових та індивідуальних ознак, властивих для готівкових коштів), не підпадають під визначення речових доказів в кримінальному провадженні, оскільки не є матеріальними об`єктами, які можуть зберегти сліди злочинів.

Крім того, в судовому засіданні встановлено, та з матеріалів провадження вбачається, що на момент розгляду провадження відсутні дані про те, що ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» або його посадові особи причетні до вчинення вказаного кримінального провадження, в межах якого був накладений арешт, а комусь з посадових осіб повідомлено про підозру, вони є особами, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільна небезпечне діяння, чи є особою, щодо якої здійснюється провадження та щодо якої може бути застосовано захід кримінально-правового характеру у вигляді конфіскації майна. При цьому, у відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Наведені обставини свідчать про відсутність підстав для накладення арешту саме з метою забезпечення збереження речового доказу, а іншої мети ініціатором клопотання про накладення арешту не було зазначено та не було визначено слідчим суддею під час розгляду такого клопотання.

В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, при накладенні арешту на майно, має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому, закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на даній стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав і основоположних свобод, який ратифікований Верховною Радою України 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 року по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об`єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Як встановлено п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Як встановлено, постановою В.о. начальника Першого слідчого відділу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_5 від 28.05.2019року кримінальне провадження №62020100000000599 від 16.03.2020року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2ст. 364 КК України закрито, у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, а відповідно до вимог ч. 3 ст. 174 КПК України лише прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна.

Виходячи з викладеного, враховуючи зміст фабули кримінального правопорушення та наявність постанови про закриття кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку, що доводи клопотання про скасування арешту є обґрунтованими, а наданими матеріалами доведено відсутність підстав для арешту майна, а також ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя вважає за необхідне задовольнити клопотання та скасувати арешт на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» відкритих в АТ «ОТП БАНК» (МФО 300528) та ПрАТ «КБ «АКОРДБАНК» (МФО 380634).

За таких обставин, керуючись ст.ст. 174, 309 КПК України, слідчий суддя,

УХВАЛИВ:

Клопотання адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» про скасування арешту майна - задовольнити.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2020 року у справі № 757/14915/20-к, а саме на грошові кошти, що знаходяться на рахунках в:

АТ «ОТП БАНК» (МФО 300528), в якому відкрито рахунки №№ НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_2 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572);

ПрАТ «КБ «АКОРДБАНК» (МФО 380634), в якому відкрито рахунки №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , НОМЕР_3 , які належать ТОВ «НАФТОВИЙ АЛЬЯНС» (код ЄДРПОУ 37044572).

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя ОСОБА_1