Постанова

від 01.07.2020 по справі 297/829/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 липня 2020 року

м. Київ

справа № 297/829/17

провадження № 61-45513св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України,

відповідачі: Берегівська районна державна адміністрація Закарпатської області, ОСОБА_1 ,

треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство , Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року у складі судді Ільтьо І. І. та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року у складі колегії суддів: Кондора Р. Ю., Куштана Б. П., Кожух О. А.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, заперечень на позов і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області (далі - Берегівська РДА), ОСОБА_1 , треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, Державне підприємство Берегівське лісове господарство (далі - ДП Берегівське лісове господарство ), ОСОБА_2 , про визнання недійсним і скасування розпорядження та витребування земельної ділянки з чужого незаконного володіння, посилаючись на те, що розпорядженням Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 було затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,4 га, кадастровий номер 2120485600:02:000:0057, розташованої за межами населеного пункту на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства. Зазначене розпорядження прийнято всупереч пункту ґ частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), оскільки у приватну власність фізичній особі передано земельну ділянку, яка накладається на землі лісогосподарського призначення, що перебували в постійному користуванні Головного державного спеціалізованого лісогосподарського агропромислового підприємства Закарпатагроліс (далі - ГДСЛАП Закарпатагроліс ), яке перейменоване на Державне підприємство Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств (далі - ДП Закарпатське ОУЛАГ ). Вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають в постійному користуванні, зокрема лісу для нелісогосподарських потреб, належить до компетенції Кабінету Міністрів України (частина дев`ята статті 149 ЗК України), однак вказана земельна ділянка з постійного користування ДП Закарпатське ОУЛАГ не вилучалася, тому Берегівська РДА вийшла за межі своїх повноважень. На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 03 липня 2013 року № 584-р Про передачу цілісних майнових комплексів державних лісогосподарських підприємств до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України земельні ділянки ДП Закарпатське ОУЛАГ передано в постійне користування ДП Берегівське лісове господарство . Однак спірна земельна ділянка лісогосподарського призначення не була передана в постійне користування ДП Берегівське лісове господарство , оскільки незаконно вибула з державної власності на підставі оскаржуваного розпорядження Берегівської РДА. В подальшому на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 лютого 2013 року № 1484 ОСОБА_2 відчужив зазначену земельну ділянку ОСОБА_1 Прокурор Закарпатської області не був стороною спірних правовідносинах, про наявність порушень дізнався під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року. Тому трирічна позовна давність пропущена з поважних причин. Враховуючи викладене, заступник прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України просив суд:

- визнати поважними причини пропуску позовної давності для звернення до суду з позовом і поновити цей строк;

- визнати недійсним і скасувати розпорядження Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ;

- витребувати земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 2120485600:02:000:0057, яка розташована за межами населеного пункту на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 26 квітня 2017 року до участі у справі як третіх осіб залучено Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області (далі - ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області) та Косоньську сільську раду Берегівського району Закарпатської області.

Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області подала до суду пояснення, за змістом яких підтримала позовні вимоги та просила задовольнити їх.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Борисов І. В. та ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області подали заперечення на позов, в яких зазначили, що позовні вимоги є необґрунтованими і безпідставними, а доводи заступника прокурора Закарпатської області про те, що спірна земельна ділянка перебувала в державній власності та належала до земель лісогосподарського призначення, користувачем якої на час прийняття розпорядження Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 було ДП Закарпатське ОУЛАГ , не підтверджено належними доказами. Крім того, посилання позивача на те, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, спростовується наданою Міськрайонним управлінням Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі Закарпатської області довідкою від 03 серпня 2012 року № 4422 по формі 6-зем про кількісні та якісні характеристики земельної ділянки, наміченої до відведення у власність ОСОБА_2 для ведення особистого селянського господарства, за змістом якої вказана земельна ділянка сільськогосподарського призначення відводиться за рахунок земель Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області. Оскільки проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства погоджено всіма установами, передбаченими законом, і порушень законодавства при його виготовленні не встановлено, то оспорюване розпорядження Берегівської РДА винесене в межах її повноважень та у спосіб, встановлений законом.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Борисов І. В. в запереченні на позов також зазначив, що 02 листопада 2012 року на адресу Берегівської районної прокуратури було направлено копію розпорядження Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419, тому позивач мав можливість своєчасно довідатися про обставини, за яких порушено або могло бути порушено права держави в особі Кабінету Міністрів України на спірну земельну ділянку. При зверненні до суду з цим позовом заступник прокурора Закарпатської області пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року позов задоволено. Визнано поважними причини пропуску прокурором позовної давності для звернення до суду та поновлено її. Визнано недійсним та скасовано розпорядження голови Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 . Витребувано земельну ділянку площею 0,4 га, кадастровий номер 2120485600:02:000:0057, вартістю 435 000 грн, яка розташована за межами населеного пункту с. Косонь Берегівського району, з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України. Стягнуто солідарно з Берегівської РДА та ОСОБА_1 на користь Прокуратури Закарпатської області судовий збір в розмірі 8 125 грн.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що спірна земельна ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення, які перебували в постійному користуванні ДП Закарпатське ОУЛАГ . Цільове призначення зазначеної земельної ділянки не змінювалося і вона не вилучалася з постійного користування ДП Закарпатське ОУЛАГ , жодні погодження на її вилучення державним підприємством не надавалися. Тому оскаржуване розпорядження прийнято Берегівською РДА з перевищенням повноважень. Виходячи з того, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності протиправно внаслідок прийняття Берегівською РДА незаконного розпорядження, суд вважав необхідним витребувати її з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 та передати у власність держави в особі Кабінету Міністрів України . Оскільки Кабінет Міністрів України не приймав розпорядження про вилучення та зміну цільового призначення вищевказаної земельної ділянки, то йому не було відомо про порушення інтересів держави у спірних відносинах. Прокурор не був стороною цих правовідносин, а про наявність порушень та необхідність захисту інтересів держави в судовому порядку йому стало відомо під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року, тому трирічна позовна давність, передбачена статтею 257 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пропущена з поважних причин і підлягає поновленню.

Постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року - без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. При цьому апеляційний суд виходив з того, що матеріали проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 та інші матеріали справи містять інформацію про те, що надана йому земельна ділянка, яка розташована в контурі № 818, відноситься до агровиробничої групи 176 д - дернові глибокі неоглеєні і глеюваті ґрунти та їх опідзолені відміни середньосуглинкові особливо цінних ґрунтів провінції Закарпаття, зазначеної у Переліку особливо цінних груп ґрунтів, затвердженому наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 06 жовтня 2003 року № 245. Належність спірних земель до особливо цінних є самостійною умовою, яка визначає орган, уповноважений розпоряджатися ними. В даному випадку таким органом є Кабінет Міністрів України.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди неповно з`ясували обставини справи, не дослідили в повному обсязі доказів і не звернули уваги на те, що згідно з формою державної статистичної звітності № 6-зем спірна земельна ділянка завжди належала до земель сільськогосподарського призначення. Це підтверджується листом ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області від 17 травня 2018 року № 29-7-0.3-3633/2-18. Незважаючи на вказані обставини, суди погодилися з доводами позивача про те, що спірна земельна ділянка належала до земель лісогосподарського призначення. При цьому суди безпідставно послалися на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, і не врахували, що правовідносини в цій справі відрізняються від тих, що були встановлені у зазначеній справі. Аналіз пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України) дає підстави для висновку, що право постійного користування державних лісогосподарських підприємств земельними лісовими ділянками, які були надані після 08 лютого 2006 року, не можуть підтверджуватися планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, право постійного користування такими земельними лісовими ділянками підтверджується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою. Позивач не надав доказів того, що ГДСЛАП Закарпатагроліс чи ДП Закарпатське ОУЛАГ надавалися землі лісогосподарського призначення на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, а також доказів накладення спірної земельної ділянки на землі лісового фонду. Надані позивачем матеріали лісовпорядкування не засвідченні в установленому законом порядку відповідними органами виконавчої влади, ці документи подані в копіях, їх оригінали судами не витребовувалися, хоча відповідне клопотання заявлялося її представником. Вина голови Берегівської РДА у видачі оспорюваного розпорядження не встановлена і обвинувальний вирок суду відсутній. Заступник прокурора Закарпатської області не навів обґрунтування необхідності захисту прокуратурою інтересів держави та неможливість здійснення захисту таких інтересів безпосередньо Кабінетом Міністрів України. В цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України. Апеляційний суд зобов`язаний був надати відповідь на всі доводи апеляційної скарги, проте не зробив цього, чим порушив вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) .

У листопаді 2018 року ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області подало відзив на касаційну скаргу, в якому просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на те, що перебіг позовної давності щодо вимог про визнання недійсним і скасування розпорядження Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 закінчився 19 жовтня 2015 року, тому позивач пропустив позовну давність, що є самостійною підставою для відмови в позові. В позовній заяві заступник прокурора Закарпатської області зазначив, що звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, однак не навів обґрунтування того, чому захист цих інтересів не може здійснювати сам Кабінет Міністрів України, до компетенції якого належать такі повноваження. Позивач не надав достатніх доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка на час її відчуження перебувала в державній власності, належала до земель лісогосподарського призначення і використовувалася ДП Берегівське лісове господарство для ведення лісового господарства, тому висновки місцевого суду, з якими погодився апеляційний суд, про наявність підстав для задоволення позову, є помилковими. Факт відсутності порушень при видачі оспорюваного розпорядження Берегівської РДА підтверджується також довідкою Управління контролю за використанням та охороною земель Державної інспекції сільського господарства у Закарпатській області від 02 грудня 2014 року, складеною у зв`язку з розслідуванням кримінального провадження щодо законності передачі земельних ділянок у приватну власність, якою підтверджено, що площа земель, які перебувають у користуванні філії Берегівське лісове агропромислове господарство ГДСЛАП Закарпатагроліс , становить 1 593,6 га та зміни площ земель лісового фонду по формі 6-зем за період 2010-2014 років не відбулося. Оскільки площа земель залишилася в тому ж обсязі, то спірна земельна ділянка не могла відноситися до земель, які знаходяться в користуванні ДП Берегівське лісове господарство . Враховуючи, що позивач не довів тих обставин, що спірна земельна ділянка перебувала у власності держави в особі Кабінету Міністрів України та вибула з володіння держави незаконно, то позовні вимоги про витребування вищевказаної земельної ділянки з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України також не підлягають задоволенню. Крім того, судом першої інстанції помилково стягнуто судовий збір в солідарному порядку.

Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області як представник Кабінету Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, зазначивши про їх законність і обґрунтованість та безпідставність доводів скарги.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Берегівського районного суду Закарпатської області.

08 листопада 2018 року справа № 297/829/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ . Пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення цього Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що рішенням від 08 грудня 2000 року № 262 Про вдосконалення механізму використання земель лісового фонду Закарпатська обласна рада доручила Закарпатській філії Інституту землеустрою Української академії аграрних наук (далі - Закарпатська філія Інституту землеустрою УААН) у термін до 30 грудня 2001 року провести інвентаризацію земель постійних користувачів спеціалізованого виробничого лісогосподарського об`єднання Закарпатагроліс (далі - СВЛГО Закарпатагроліс ), встановити відповідність земельних ділянок лісового фонду визначеним категоріям земель, визначити обсяги та територіальне розміщення земельних ділянок лісового фонду, на яких доцільне ведення лісового господарства (пункт 1); СВЛГО Закарпатагроліс у термін до 30 грудня 2001 року зобов`язано передати земельні ділянки лісового фонду до відання обласного управління лісового господарства (пункт 2).

Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської ради, складеним комісією з числа представників Берегівської районної ради, Берегівського районного відділу земельних ресурсів, Державної екологічної інспекції, Берегівського державного лісогосподарського підприємства, Косоньської сільської ради, Закарпатської філії Інституту землеустрою УААН, підписаним усіма членами комісії і засвідченим печатками відповідних суб`єктів, з використанням для інвентаризації державних актів на право постійного користування землями лісового фонду сільськогосподарських підприємств, плану землекористування, фотопланів, планів розмежування територій сільських рад відповідних масштабів, плану лісовпорядкування у відповідному масштабі, таксаційних описів лісонасаджень зафіксовано, що на території Косоньської сільської ради за матеріалами землевпорядкування рахується 44,8 га лісів. Згідно з проектами роздержавлення земель в постійному користуванні знаходиться 41,9 га лісів. Згідно з матеріалами лісовпорядкування на території Косоньської сільської ради рахується 43,1 га лісів. Всього 48,5 га земель лісового фонду, з яких пропонується для передачі державному лісогосподарському підприємству - 41,0 га, іншим землекористувачам (сільська рада) - 7,5 га. До акта додані, зокрема поконтурні відомості земель лісового фонду, в додатку № 1 до акта інвентаризації лісів Дані польового обстеження , підписаного членами комісії і засвідченого печатками відповідних суб`єктів, зазначено вид земельних угідь в контурі № 818 ліс площею 8,5 га, що відповідає графічному відображенню цього контуру на схемі.

Вищевказаний акт інвентаризації затвердив голова Берегівської районної ради Ревах С. С., в акті міститься підпис цієї посадової особи та печатка Берегівської районної ради, але відсутня дата затвердження акта.

Листом від 24 липня 2001 року, адресованим Закарпатській філії Інституту землеустрою УААН, Косоньська сільська рада, розглянувши матеріали інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств, погодила наявність таких земель площею 43,1 га та їх передачу в постійне користування Берегівському державному лісогосподарському підприємству та іншим землекористувачам, копія листа надіслана Берегівському державному лісогосподарському підприємству.

Інвентаризація земель лісового фонду була проведена у проміжок часу між 08 грудня 2000 року і 24 липня 2001 року, акт інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської ради з його складовими був затверджений не пізніше липня 2001 року.

Рішенням від 21 грудня 2001 року № 363 Закарпатська обласна рада затвердила матеріали інвентаризації, проведеної на підставі рішення цієї ради від 08 грудня 2000 року, і вирішила порушити перед Кабінетом Міністрів України питання про передачу лісів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств Міністерства аграрної політики України підприємствам Держлісгоспу України в обсязі 96 079,1 га земельних ділянок лісового фонду (придатних для ведення лісового господарства) та про передачу 22 748,5 га (непридатних для ведення лісового господарства) до земель запасу сільських і селищних рад Закарпатської області згідно з матеріалами інвентаризації (пункт 2); дію пункту 2 рішення обласної ради від 08 грудня 2000 року № 262 призупинено до прийняття рішення Кабінетом Міністрів України (пункт 3).

Розпорядженням голови Берегівської районної державної адміністрації від 26 травня 2003 року № 273 Про надання в постійне користування земельних ділянок лісового фонду ГДСЛАП Закарпатагроліс , з метою забезпечення раціонального використання та охорони земельних ділянок лісового фонду, ГДСЛАП Закарпатагроліс були надані земельні ділянки лісового фонду із земель державної власності в постійне користування загальною площею 1 659,3 га для ведення лісового господарства (пункт 1) та було зобов`язано районний відділ земельних ресурсів провести державну реєстрацію наданих у постійне користування земельних ділянок лісового фонду з видачею державного акта на право постійного користування ГДСЛАП Закарпатагроліс (пункт 2), а Закарпатську філію Інституту землеустрою УААН після цього зобов`язано встановити межі наданих у постійне користування земельних ділянок у натурі. З переліку земель лісового фонду, переданих по території Косоньської сільської ради, встановлено, що передача відповідних земель ґрунтувалася на матеріалах вищезгаданої інвентаризації та відповідає їм.

Вищевказані рішення та розпорядження є чинними, докази їх оспорювання, визнання недійсними, скасування в судовому чи іншому порядку у справі відсутні.

Крім того, належність земель у контурі № 818, включно з кварталом № 7, до лісового фонду з відповідним відображенням у картографічних матеріалах та іншій документації станом на 2012-2013 роки (час передачі спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 ) підтверджується:

- матеріалами таксаційного опису філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , складеного Українським державним проектним лісовпорядним виробничим об`єднанням Укрдержліспроект у 2005 році;

- листом філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ від 22 грудня 2013 року № 97;

- листом Державного підприємства Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою від 02 грудня 2016 року № 1029;

- листом Закарпатського обласного управління лісового господарства від 28 листопада 2016 № 01/09-1893 та листом Закарпатського обласного управління лісового та мисливського господарства від 05 вересня 2016 року № 01/08-1432;

- листом ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області від 17 травня 2018 року № 354/403-18-0.17 в сукупності з актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косоньської сільської ради та поясненнями представника цієї сільської ради в апеляційному суді;

- довідкою від 02 грудня 2014 року з питань дотримання земельного законодавства при передачі в приватну власність земельних ділянок окремим громадянам для ведення особистого селянського господарства на території Косоньської сільської ради, за межами населеного пункту, контур 818, складеною уповноваженою особою Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області, та листом Державної інспекції сільського господарства в Закарпатській області від 25 липня 2016 року № 04/Кол-233, які узгоджуються між собою.

Органами виконавчої влади не приймалися рішення щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ , відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Наказом Міністерства аграрної політики і продовольства України від 15 серпня 2012 року № 510 Про перейменування та затвердження нової редакції Статуту державного підприємства Закарпатське обласне управління лісогосподарських агропромислових господарств ГДСЛАП Закарпатагроліс перейменовано на ДП Закарпатське ОУЛАГ .

Розпорядженням Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,4 га, яка розташована за межами населеного пункту на території Косоньської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

За вищевказаним проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_2 , виготовленим у 2012 році, судами встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться в контурі № 818.

При цьому спірна земельна ділянка площею 0,4 га з кадастровим номером 2120485600:02:000:0057, яка розташована за межами населеного пункту села Косонь Берегівського району Закарпатської області, накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ , які на момент прийняття оскаржуваного розпорядження перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства.

Наведені обставини підтверджуються ортофотопланом контуру 818, Актом інвентаризації земель лісового фонду сільгосппідприємств на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, затвердженим головою Берегівської районної ради у 2001 році, Таксаційним описом філіалу Береговодержспецлісгосп ГДСЛАП Закарпатагроліс , розробленим та затвердженим у 2005 році при проведенні базового лісовпорядкування,

На підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28 лютого 2013 року № 1484 ОСОБА_2 продав ОСОБА_1 вищевказану земельну ділянку з кадастровим номером 2120485600:02:000:0057.

Відповідно до частини першої статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Згідно з частинами першою-третьою статті 1 Закону України Про місцеві державні адміністрації виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади. Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою..

Пунктами 1, 2 частини першої статті 21 Закону України Про місцеві державні адміністрації передбачено, що місцева державна адміністрація розробляє та забезпечує виконання затверджених у встановленому законом порядку програм раціонального використання земель, лісів, підвищення родючості грунтів, що перебувають у державній власності; розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно зі статтею 32 ЛК України районні державні адміністрації у сфері лісових відносин на їх території: забезпечують реалізацію державної політики у сфері лісових відносин; беруть участь у розробленні та забезпеченні виконання регіональних (місцевих) програм з охорони, захисту, використання та відтворення лісів; приймають рішення про виділення в установленому порядку для довгострокового тимчасового користування лісами лісових ділянок, що перебувають у державній власності, у межах сіл, селищ, міст районного значення; беруть участь у здійсненні заходів щодо охорони і захисту лісів, ліквідації наслідків стихійних явищ, лісових пожеж, залучають у встановленому порядку до цих робіт населення, транспортні й інші технічні засоби та обладнання; вносять у встановленому порядку пропозиції про обмеження або тимчасове припинення діяльності підприємств, установ та організацій у разі порушення ними лісового законодавства; вирішують інші питання у сфері лісових відносин відповідно до закону.

Відповідно до частини першої статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Пунктом ґ частини четвертої статті 84 ЗК України передбачено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Відповідно до частин першої, третьої статті 57 ЛК в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов`язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до ЗК України. Зміна цільового призначення земельних лісових ділянок здійснюється за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та охорони навколишнього природного середовища.

Частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України).

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення. Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства. Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Частиною другою статті 5 ЛК України передбачено, що віднесення земельних ділянок до складу земель лісогосподарського призначення здійснюється відповідно до земельного законодавства.

Відтак, застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватися на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України).

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв`язок їх використання з лісокористуванням.

Згідно з частиною першою статті 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій згідно із законом.

Пунктом а частини першої статті 13 ЗК України визначено, що до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Кабінет Міністрів України у сфері лісових відносин передає у власність, надає у постійне користування для нелісогосподарських потреб земельні лісові ділянки, що перебувають у державній власності (пункт 5 частини першої статті 27 ЛК України).

Згідно з частинами другою, дев`ятою статті 149 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Частинами першою, другою статті 150ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що до особливо цінних земель відносяться: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерновобуроземні глибокі і середньоглибокі; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму; землі, надані в постійне користування НВАО Масандра та підприємствам, що входять до його складу; дернові глибокі ґрунти Закарпаття; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті. Земельні ділянки особливо цінних земель, що перебувають у державній або комунальній власності, можуть вилучатися (викуплятися) для будівництва об`єктів загальнодержавного значення, доріг, ліній електропередачі та зв`язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів, геодезичних пунктів, житла, об`єктів соціально-культурного призначення, нафтових і газових свердловин та виробничих споруд, пов`язаних з їх експлуатацією, за постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

За статтею 48 ЛК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об`єкта лісовпорядкування. Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування. У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об`єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону. Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища. Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов`язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За змістом статей 181-184, 202-204 ЗК України, Законів України Про Державний земельний кадастр та Про землеустрій дані державного земельного кадастру -це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово - картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України.

Така правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14 та від 21 січня 2015 року у справі № 6-224цс14.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Встановивши, що спірна ділянка відноситься до земель державного лісового фонду та була передана у власність ОСОБА_2 без її вилучення в належного користувача - ДП Закарпатське ОУЛАГ , без зміни її цільового призначення, суд першої інстанції, з рішенням якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про порушення Берегівською РДА вимог ЗК України при передачі зазначеної земельної ділянки у власність відповідачу, що є підставою для визнання незаконним та скасування оскаржуваного розпорядження. Оскільки зазначена земельна ділянка вибула з державної власності протиправно та внаслідок прийняття Берегівською РДА незаконного розпорядження, суди правильно виходили з того, що вона підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України .

Крім того, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд встановив, що спірна земельна ділянки відносяться до категорії особливо цінних земель, тому обґрунтовано виходив з того, що оскаржуване розпорядження прийнято з порушенням статей 149, 150 ЗК України.

Доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо віднесення спірної земельної ділянки до земель лісового фонду є необґрунтованими, оскільки судами на підставі допустимих доказів встановлено, що ця ділянка накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ .

Подібні правові висновки з приводу спірних земельних ділянок у кварталі 7 контуру 818 викладені Верховним Судом у постановах від 05 червня 2019 року у справі № 297/615/17 (провадження № 61-39256св18), від 14 листопада 2019 року у справі № 297/612/17 (провадження № 61-46732св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 297/3159/16-ц (провадження № 61-44613св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 297/616/17 (провадження № 61-10171св19), від 26 травня 2020 року у справі № 297/614/17 (провадження № 61-46829св18).

Наведені в касаційній скарзі доводи про те, що суди попередніх інстанцій безпідставно послалися на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 24 грудня 2014 року у справі № 6-212цс14, є неспроможними, оскільки вказана правова позиція стосується спору про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки в державну власність за обставин перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства. Тобто правовідносини в цій справі та у справі, яку переглядав Верховний Суд України, є подібними.

Посилання заявника на те, що вина голови Берегівської РДА у видачі оспорюваного розпорядження не встановлена і обвинувальний вирок суду відсутній, не заслуговують на увагу, так як достатньою для вирішення спору є встановлена судами неправомірність відчуження земельної ділянки органом державної влади.

Аргументи касаційної скарги про те, що в цій справі у прокуратури відсутні підстави для представництва держави в особі Кабінету Міністрів України, є необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно з частинами першою, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час подання позову в цій справі, представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

В позовній заяві заступник прокурора Закарпатської області зазначив, що підставою для представництва інтересів держави є нездійснення органами державної влади належного контролю за охороною та використанням земельних ресурсів, а також повноважень щодо реалізації державної політики у сфері регулювання земельних відносин. Враховуючи, що розпорядником земельними лісовими ділянками є Кабінет Міністрів України, Верховний Суд виходить з того, що позивач обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернено увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень ). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння.Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі East/West Alliance Limited проти України від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), Кривенький проти України від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Так, у рішенні від 27 листопада 2007 року у справі Гамер проти Бельгії (Hamer v. Belgium, заява № 21861/03) щодо зобов`язання заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, до якої застосовувалась заборона на будівництво, ЄСПЛ встановив: Втручання у право заявниці на мирне володіння майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом і переслідувало мету контролю за використанням земельної ділянки відповідно до загальних інтересів шляхом приведення її у відповідність до плану землекористування, який визначав лісову зону, в якій будівництво не дозволялося (§ 77). Стосовно пропорційності втручання, то питання захисту навколишнього середовища зумовлюють постійний і стійкий інтерес громадськості, а отже, і органів державної влади. Економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава має законодавство з цього питання (§ 79). Тому обмеження права власності були допустимими за умови, що між індивідуальними та колективними інтересами встановлений розумний баланс (§ 80). Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та виконані будівельні роботи свідчили про те, що органи влади знали або повинні були знати про існування цього будинку протягом тривалого часу. А після того, як порушення було встановлене, сплинули ще п`ять років, перш ніж були пред`явлені звинувачення. Тим самим органи влади допомагали закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на захисті якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного припису про узаконення будівлі, побудованої у лісовій зоні. Окрім як шляхом приведення місця забудови до його первинного стану, ніякий інший спосіб захисту не був належним з огляду на беззаперечне втручання у цілісність лісової зони, в якій не дозволялась жодна забудівля (§ 83-86). З урахуванням цих підстав ЄСПЛ визнав втручання у право власності заявниці пропорційним (§ 88).

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування, в цій справі - не тільки Прокуратури Закарпатської області, Кабінету Міністрів України, але й Берегівської РДА, ОСОБА_1 .

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель лісогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її відчуження на користь фізичної особи передбачене в чинному законодавстві України. Відповідні приписи стосовно охорони вказаної категорії земель і регламентування підстав для витребування майна з чужого незаконного володіння є доступними, чіткими та передбачуваними.

Суди встановили, що Берегівська РДА не мала повноважень на розпорядження земельною ділянкою, яка вибула з володіння її власника поза його волею.

Повернення в державну власність земельної ділянки, незаконно відчуженої фізичній особі органом державної влади, переслідує легітимну мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів у тому, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема особливим статусом земельної ділянки - належністю її до земель лісогосподарського призначення.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18).

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

В силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки фізичні особи - відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ділянка належить до земель лісогосподарського призначення.

З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації в цій справі переважає приватний інтерес ОСОБА_1 у збереженні земельної ділянки у власності.

Крім того, з огляду на особливості принципів диспозитивності та змагальності у цивільному процесі України (згідно з якими сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами, зокрема й щодо подання зустрічного позову, а суд не має можливості розглянути не ініційовані сторонами питання) та враховуючи приписи частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України, ОСОБА_1 не позбавлена можливості заявити до власника земельної ділянки позов про відшкодування необхідних витрат на утримання та збереження цієї ділянки, здійснених з часу, з якого власникові належить право на її повернення, а в разі здійснення поліпшень земельної ділянки, які не можуть бути відокремлені від неї без завдання їй шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат в сумі, на яку збільшилася вартість земельної ділянки. За таких обставин витребування земельної ділянки у ОСОБА_1 не порушуватиме принцип пропорційності втручання в її право власності.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частина п`ята статті 267 ЦК України).

У постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що і в разі подання позову суб`єктом, право якого порушено, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушено, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17).

Суди попередніх інстанцій правильно виходили з того, що прокурор пропустив позовну давність, встановлену статтею 257 ЦК України, з поважних причин, оскільки про порушення закону довідався лише в лютому 2017 року з офіційних матеріалів перевірки та матеріалів лісовпорядкування, під час проведення досудового розслідування кримінального провадження № 12016070060000571, розпочатого 15 вересня 2016 року.

З урахуванням встановлених судами обставин, досліджених і оцінених доказів сам по собі факт направлення на адресу Берегівської районної прокуратури копії розпорядження Берегівської РДА від 19 жовтня 2012 року № 419 не є доказом обізнаності уповноважених органів держави про порушення її прав. Тому доводи ОСОБА_1 та ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області щодо можливості прокурора довідатися про порушене право державної власності на спірну земельну ділянку в момент прийняття Берегівською РДА оскаржуваного розпорядження ґрунтуються на припущеннях.

Інші наведені в касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищенаведеної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій на підставі оцінки зібраних доказів, проведеної з дотриманням вимог процесуального закону. Тобто суди дотрималися принципу оцінки доказів, згідно з яким суди на підставі всебічного, повного й об`єктивного розгляду справи аналізують і оцінюють докази як кожен окремо, так і в їх сукупності, у взаємозв`язку, в єдності і протиріччі, і ця оцінка повинна спрямовуватися на встановлення достовірності чи відсутності обставин, які обґрунтовують доводи і заперечення сторін.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржувані судові рішення в частині вирішення спору по суті відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Поряд з цим, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, місцевий суд мав враховувати положення статті 88 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення рішення цим судом, та керуватися тим, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. При повному або частковому задоволенні позову до кількох відповідачів судовий збір, сплачений позивачем, відшкодовується ними пропорційно до розміру задоволених судом позовних вимог до кожного з відповідачів. Солідарне стягнення суми судових витрат законом не передбачено.

В порушення наведеної норми процесуального права суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився апеляційний суд, стягнув з відповідачів на користь позивача судові витрати в солідарному порядку.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи викладене, оскаржувані судові рішення в частині розподілу судових витрат слід змінити та стягнути з відповідачів на користь Прокуратури Закарпатської області судовий збір в розмірі по 4 062,50 грн (8 125 грн : 2) з кожного.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнути з Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області, ОСОБА_1 на користь Прокуратури Закарпатської областіпо 4 062 (чотири тисячі шістдесят дві) грн 50 коп. судового збору з кожного.

В решті рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 12 червня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 08 серпня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов