Постанова

від 22.06.2020 по справі 297/2935/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

22 червня 2020 року

м. Київ

справа № 297/2935/16-ц

провадження № 61-36847св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивач - прокуратури Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України ,

відповідачі: Головне управління Держгеокадастру в Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство Берегівське лісове господарство , державна інспекція сільського господарства у Закарпатській області, державна екологічна інспекція в Закарпатській області, Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року у складі судді Гал Л. Л. та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю., Собослоя Г. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернулася до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства, державне підприємство Берегівське лісове господарство , державна інспекція сільського господарства у Закарпатській області, державна екологічна інспекція в Закарпатській області, Косоньська сільська рада Берегівського району Закарпатської області, про визнання недійсним та скасування наказу, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги мотивовано тим, що прокуратурою було виявлено надання у власність громадянам земель лісогосподарського призначення, які відповідно до земельного законодавства не можуть передаватись у приватну власність, а саме - наказом Головного управління Держземагенства в Закарпатській області

від 23 грудня 2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001534 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

Згаданий наказ Головного управління Держземагенства в Закарпатській області винесено всупереч вимог пункту ґ частини четвертої статті 84 ЗК України, оскільки у приватну власність ОСОБА_1 для сільськогосподарських потреб, а саме, для ведення особистого селянського господарства, передано землі лісогосподарського призначення.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29 квітня 2014 року № 2549 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , остання набула права власності на земельну ділянку площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064.

Не зважаючи на судовий спір, який тривав та винесену Берегівським районним судом ухвалу від 21 грудня 2016 року про накладення арешту на згадану земельну ділянку і заборону ОСОБА_2 нею розпоряджатися, у тому числі шляхом її відчуження будь-яким способом на користь третіх осіб, на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 грудня 2016 року № 3666, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання набула права власності на земельну ділянку площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064.

Прокурор уточнив позовні вимоги та пояснив, що земельну ділянку надано у приватну власність ОСОБА_1 з порушенням норм статті 20 ЗК України, де чітко визначений порядок встановлення та зміни цільового призначення земель. Всупереч зазначеної норми, рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення не приймались, відповідна проектно-технічна документація не розроблялась. Отже, згідно до статті 21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам.

Зазначив, що порушено норми пункту 5 розділу VIII Прикінцевих положень Лісового кодексу України, де зазначено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Згідно листа Закарпатського обласного управління лісогосподарських агропромислових господарств філії Берегівське лісове агропромислове господарство від 02 грудня 2013 року державні акти на землю відсутні.

Спірна земельна ділянка передана у приватну власність ОСОБА_1 без погодження представника власника - Кабінету Міністрів України, що порушує статтю 149 ЗК України.

Прокуратура на підставі наведеного просила визнати недійсним наказ

від 23 грудня 2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001534 Головного управління Держземагенства в Закарпатській області та витребувати земельну ділянку загальною площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064 та згідно до статті 388 ЦК витребувати її із незаконного володіння відповідачки ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня

2017 року позовні вимоги задоволено.

Визнано недійсним та скасовано наказ ГУ Держземагенства в Закарпатській області від 23 грудня 2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001534 Про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки .

Витребувано земельну ділянку площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064, вартістю 1 974 900,00 грн, яка розташована за межами населеного пункту села Косонь, Берегівського району із чужого незаконного володіння ОСОБА_3 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України.

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру в Закарпатській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь прокуратури Закарпатської області судовий збір по

8 522,63 грн з кожного.

Захід забезпечення позову, застосований ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 29 вересня 2017 року, про накладення арешту на земельну ділянку відповідачки ОСОБА_3 після набрання рішенням законної сили скасовано.

Мотивував рішення суд першої інстанції тим, що позов є обґрунтований і доведений, а розпорядження ГУ Держземагенства землями лісового фонду є незаконним, тому право держави на землю підлягає захисту шляхом витребування спірною земельної ділянки.

Постановою апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня

2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 , ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області залишено без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня

2017 року залишено без змін.

Мотивував судове рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

21 квітня 2018 року ОСОБА_3 через засоби поштового зв?язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позовна заява не містить обґрунтування того, чому захист інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України не може здійснювати орган державної влади, а саме кабінет Міністрів України, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. ГУ Дердезмагенства у Закарпатській області у межах своїх повноважень було видано спірний наказ. У матеріалах справи відсутня планово-картографічна документація, яка відповідає вимогам закону. Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, що спірна земельна ділянка перебувала у власності держави в особі Кабінету Міністрів України, що вказана земельна ділянка вибула з володіння власника незаконно, не підлягають задоволенню вимоги позивача про витребування спірної земельної ділянки.

Доводи інших учасників справи

Прокуратура Закарпатської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України та Головне територіальне управління юстиції у Закарпатській області як представник Кабінету Міністрів України подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просили залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін, посилаючись на те, що судами правильно застосовано норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дано належну правову оцінку доказам, наданим сторонами. Спірна земля не вилучалася з постійного користування ДП Закарпатське ОУЛАГ , жодні погодження на її вилучення вказаним державним підприємством не надавалися. Крім того, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р Про деякі питання розпорядженням земельними лісовими ділянками (була чинна на час виникнення спірних правовідносин) було зупинено прийняття рішень про надання згоди на вилучення земельних лісових ділянок, тобто на час виділення спірної землі діяла заборона на відчуження земель такої категорії.

ГУ Держгеокадстру у Закарпатській області подало до Верховного Суду відзив, у якому просить скасувати рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року та ухвалити нове рішення про відому у задоволенні позову. Зазначило, що ГУ Держземагенства в межах свої повноважень наказом від 23 грудня 2013 року № ЗК/2120485600:02:000/00001534 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради. Вказана земельна ділянка відведена із земель запасу сільськогосподарського призначення, цільове призначення - сіножать, і була вільна від обмежень, обтяжень і сервітутів. ОСОБА_1 надав всі передбачені ЗК України документи для отримання у власність земельної ділянки та здійснив всі необхідні дії для її отримання, а прокуратурою не надано доказів того, що спірна земля дійсно входила до земель лісогосподарського призначення філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ . З моменту створення ДП Закарпатське ОУЛАГ не ініціювало подання про звернення до компетентного органу виконавчої влади для виготовлення правовстановлюючих документів на право користування землею, а тому відсутні були підстави для відмови у відведенні спірної земельної ділянки.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Берегівського районного суду Закарпатської області.

У вересні 2018 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Розпорядженням від 14 квітня 2020 року № 1072/0/226-20 за касаційним провадженням № 61-48614св18 призначено повторний автоматизований розподіл даної судової справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями

від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ .

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_3 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону

від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Фактичні обставини справи

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що наказом ГУ Держземагенства в Закарпатській області від 23 грудня .2013 року

№ ЗК/2120485600:02:000/00001534 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства.

На підставі зазначеного наказу ГУ Держземагенства в Закарпатській області

Рашкі Т. Ф. передано у власність земельну ділянку.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 29 квітня 2014 року № 2549 року між ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064.

29 грудня 2016 року на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу № 3666, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , остання набула права власності на земельну ділянку площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.

Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 ЛК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються приписами ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (частина друга статті 3 ЗК України; тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт е частини першої статті 19 ЗК України).

До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).

Повноваження Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин визначені статтею 27 ЛК України.

Статтею 13 ЗК України передбачено, що саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення та суб`єктів господарювання залізничного транспорту загального користування у зв`язку з їх реорганізацією шляхом злиття під час утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування відповідно до Закону України Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування , крім випадків, визначених частинами п`ятою-восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Судами встановлено, що наказом ГУ Держземагентства від 23 грудня

2013 року № № ЗК/2120485600:02:000/00001534 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1,8160 га за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064, розташовану за межами населеного пункту на території Косонської сільської ради Берегівського району Закарпатської області, для ведення особистого селянського господарства

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що земельна ділянка за кадастровим номером 2120485600:02:000:0064, площею 1,8160 га, яка розташована за межами населеного пункту села Косонь накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ , які, на момент видачі оскаржуваного наказу, перебували в постійному користуванні вказаного державного підприємства.

Рішення органами виконавчої влади щодо зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення у кварталі 7 не приймалися, відповідна проектно-технічна документація не розроблялася.

Відповідно до положень статей 141 , 149 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у користуванні осіб, передаються у власність чи користування іншим особам лише після їх вилучення у встановленому законом порядку у попереднього користувача.

Згідно частини сьомої статті 20 ЗК України зміна цільового призначення земельних ділянок природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, історико-культурного, лісогосподарського призначення, що перебувають у державній чи комунальній власності, здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (стаття 21 ЗК України ).

Наведене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду наведеним в постанові від 23 жовтня 2019 року у справі № 488/402/16-ц (провадження № 14-564цс19).

Отже, відсутність спрямованого на відчуження земельної ділянки рішення повноважного органу державної влади - Кабінету Міністрів України - означає, що держава як власник волю на відчуження цієї ділянки не виявляла.

Матеріали справи не містять доказів того, що зміна цільового призначення спірних земельних ділянок відбулася за погодженням Кабінету Міністрів України.

Таким чином, ГУ Держземагентства розпорядилося спірною земельною ділянкою та змінило цільове призначення земель лісогосподарського призначення з перевищенням визначених законом повноважень.

Крім того, у частині першій статті 150 ЗК України визначено, що до особливо цінних земель відносяться: у складі земель сільськогосподарського призначення: чорноземи нееродовані несолонцюваті на лесових породах; лучно-чорноземні незасолені несолонцюваті суглинкові ґрунти; темно-сірі опідзолені ґрунти та чорноземи опідзолені на лесах і глеюваті; бурі гірсько-лісові та дерново-буроземні глибокі і середньо глибокі ґрунти; дерново-підзолисті суглинкові ґрунти; коричневі ґрунти Південного узбережжя Криму, дернові глибокі ґрунти Закарпаття; торфовища з глибиною залягання торфу більше одного метра і осушені незалежно від глибини; землі, надані в постійне користування НВАО Масандра та підприємствам, що входять до його складу; землі дослідних полів науково-дослідних установ і навчальних закладів; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, землі історико-культурного призначення.

Спірна земельна ділянки відноситься до категорії особливо цінних земель, що відповідно до статей 149, 150 ЗК України до таких земель встановлено особливу процедуру вилучення, а саме: рішення про їх вилучення приймається постановою Кабінету Міністрів України або за рішенням відповідної місцевої ради, якщо питання про вилучення (викуп) земельної ділянки погоджується Верховною Радою України.

Процедура вилучення спірної землі не відповідає вимогам закону та була порушена ГУ Держземагентства.

У справі, яка є предметом перегляду, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, з`ясувавши, що ліси та землі лісового фонду України є об`єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання, при цьому в даному випадку жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінет Міністрів України не вчиняв, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність прокурором права держави на спірну земельну ділянку.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 27 листопада

2007 року у справі Hamer проти Бельгії (заява № 21861/03), яка стосувалась питання порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв`язку із зобов`язанням заявниці знести заміський будинок, побудований у лісовій зоні, щодо якої застосовувалась заборона на будівництво, суд встановив, що втручання в право заявниці на мирне володіння своїм майном, яке стало результатом знесення її будинку за рішенням органів влади, було передбачене законом та переслідувало мету контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів, шляхом приведення відповідного майна у відповідність з планом землекористування. Що стосується пропорційності втручання, то суд зазначив, що навколишнє середовище мало значення, і що економічні імперативи та навіть деякі основні права, включаючи право власності, не повинні превалювати над екологічними міркуваннями, особливо якщо держава прийняла законодавство з цього питання. Відтак обмеження права власності були допустимими за умови, звичайно, що між індивідуальними та колективними інтересами був встановлений розумний баланс. Оскаржувана міра переслідувала законну мету захисту лісової зони, на якій не можна було нічого будувати. Власники заміського будинку могли мирно та безперервно користуватися ним протягом тридцяти семи років. Офіційні документи, сплачені податки та здійснена робота свідчили, що органи влади знали або повинні були знати про існування будинку протягом тривалого часу, а після того, як порушення було встановлено, вони дали сплинути ще п`ятьом рокам, перш ніж пред`явити звинувачення, тим самим допомагаючи закріпити ситуацію, яка могла лише завдати шкоди охороні лісової території, на сторожі якої стояв закон. Однак у національному законодавстві не було жодного положення про узаконення будівлі, побудованої в такий лісовій зоні. Окрім як поновлення місця забудівлі в його початковому стані, жодна інша міра не вбачалася належною з огляду на незаперечне втручання в цілісність лісової зони, на якій не дозволялась жодна забудівля. З урахуванням цих підстав, втручання не було непропорційним.

Аргументи касаційної скарги про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про віднесення спірних земельних ділянок до земель лісового фонду, є безпідставними, оскільки судами встановлено, що земельна ділянка площею 1,8160 га накладається на землі лісогосподарського призначення у кварталі 7 контуру 818 філії Берегівське лісове агропромислове господарство ДП Закарпатське ОУЛАГ .

Посилання в скарзі на те, що судами не надано належної оцінки тому факту, що розпорядження голови Берегівської районної державної адміністрації Закарпатської області від 26 травня 2003 року № 273 Про надання в постійне користування земельних ділянок лісового фонду ГДСЛАП Закарпатагроліс видано неправомочним органом, оскільки прийняття таких розпоряджень належало до компетенції обласних державних адміністрацій, є помилковими, так як відповідно до частини третьої статті 122 ЗК України в редакції, чинної на час видання вищевказаного розпорядження, районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Тобто, Берегівська районна держана адміністрація Закарпатської області в межах своїх повноважень передала ГДСЛАП Закарпатагроліс в постійне користування земельну ділянку площею 1 659,3 га для ведення лісового господарства.

Стосовно доводів касаційної скарги заявника щодо неможливості витребування в неї як добросовісного набувача спірної земельної ділянки Верховний Суд, переглядаючи в цій частині рішення судів попередніх інстанцій, керується тим, що захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Крім того, згідно зі статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Суди першої та апеляційної інстанцій, з`ясувавши, що право розпорядження спірною земельною ділянкою державної власності було прийняте органом влади з перевищенням повноважень, жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою відповідним органом виконавчої влади не вчинялося, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача - ОСОБА_3 в порядку статті 388 ЦК України.

Аргументи скарги на те, що прокурором не наведено обґрунтування необхідності захисту інтересів держави та неможливості здійснення захисту таких інтересів органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, є безпідставними з огляду на таке.

У частині другій статті 4 ЦПК України визначено, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Згідно з частиною четвертою статті 42 ЦПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру в редакції, чинній на час звернення до суду).

Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, провадження № 14-104цс19, якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України Про прокуратуру , застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Пунктом 3 частини шостої статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом, ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.

Звертаючись до суду з цим позовом, заступник прокурора Закарпатської області вказував на порушення інтересів держави через нездійснення належного контролю за охороною та використанням земельних ресурсів, а також здійснення повноважень щодо реалізації державної політики у сфері земельних відносин, що свідчить про неналежне здійснення відповідними державними органами своїх повноважень. Місцевим судом було встановлено, що прокуратурою Закарпатської області виконано всі процесуальні вимоги відносно пред`явлення позову, які підтверджуються листом Генеральної прокуратури України.

Перевіряючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд бере до уваги правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц. У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що у спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, стаття 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт а частини першої статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України). Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, без належного дозволу уповноваженого на те органу може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля. З огляду на викладене загальний інтерес у контролі за використанням земельної ділянки за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та непогіршення екологічної ситуації у цій справі переважає приватний інтерес у збереженні земельної ділянки у власності.

У силу об`єктивних, видимих природних властивостей земельної ділянки, фізичні особи-відповідачі, проявивши розумну обачність, могли та повинні були знати про те, що ця ділянка належить до земель лісогосподарського призначення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 372/2180/15-ц, від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц і від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/16-ц).

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

ЄСПЛ вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі Проніна проти України ).

Аналогічні висновки у подібних справах зроблені Верховним Суду постановах

від 14 листопада 2019 року у справі № 297/612/17 (провадження № 61-46732св18), від 26 грудня 2019 року у справі № 297/3159/16-ц (провадження № 61-44613св18) та від 05 лютого 2020 року у справі № 297/616/17 (провадження № 61-10171св19).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Щодо судових витрат

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги

ОСОБА_3 без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня 2017 року та постанову апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року - без змін, питання щодо розподіл судових витрат, згідно правил статті 141 ЦПК України, не вирішується.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 05 грудня

2017 року та постанову Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська