Рішення

від 02.07.2020 по справі 910/1003/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2020Справа № 910/1003/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Ярмак О.М., за участю секретаря судового засідання Бараненко Н.І., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-енергосервіс, ЛТД" (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, 5-Б, код ЄДРПОУ 22944109)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомунелектротранс" (01133, м.Київ, пров. Лабораторний, б.3, код ЄДРПОУ 39581484)

про стягнення 570 248,98 грн.

Представники сторін:

Від позивача: Гутиря О.М. директор

Від відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Україна-енергосервіс, ЛТД" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомунелектротранс" про стягнення 308 880,00 грн безпідставно набутих коштів, 145 812,52 грн процентів за користування чужими коштами, 87 808,03 грн інфляційних нарахування, 27 748,43 грн 3% річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 29.01.2020 залишив позов без руху, надав строк для усунення недоліків позову у визначений спосіб.

21.02.2020 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків позову.

Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд визнав їх достатніми для прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі, суд призначив підготовче засідання на 24.03.2020.

Призначене на 24.03.2020 підготовче засідання не відбулося у зв`язку з необхідністю попередження виникнення та запобігання поширення гострої респіраторної хвороби, спричиненої коронавірусом COVID-19, про що сторони були повідомлені відповідним оголошенням на сайті Судової влади України.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.04.2020, враховуючи процесуальний строк розгляду справи, право учасників справи на доступ до правосуддя, призначив підготовче засідання призначив на 19.05.2020.

19.05.2020 підготовче засідання у зв`язку із неявкою відповідача було відкладено на 02.06.2020.

У підготовчому засіданні 02.06.2020 суд закрив підготовче засідання та призначив розгляд справи по суті спору на 02.07.2020.

У судовому засіданні 02.07.2020 представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача не з`явився, про дату та час розгляду справи повідомлявся належним чином в порядку ст. 120 ГПК України (ухвалу від 02.06.200 відповідач отримав 12.06.2020), жодних клопотань від відповідача до суду не надходило.

Судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення відповідно до ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.01.2017 позивачем - ТОВ Україна-енергосервіс, ЛТД згідно платіжного доручення № 354 здійснив попередню оплату на підставі виставленого відповідачем - ТОВ РЕМКОМУНЕЛЕКТРОТРАНС рахунку № РК-5 від 20.01.2017 за поставку позивачу обумовлено сторонами товару: стрілочний перевод Р-50лівий/ЛГ12/16Л-1 шт., стрілочний перевод Р-30 лівий/ЛГМ126/129Л-1 шт., хрестовику 1/6/3Г883ТР132157-1 шт (надалі - товар), всього на суму 308 880,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскільки передача оплаченого 25.01.2017 товару відповідачем не здійснена, з 25.01.2017 отримані відповідачем кошти у сумі 308 880,00 грн попередньої оплати перебувають у відповідача у незаконному володінні, з 26.01.2017 правові підстави для утримання та користування цими коштами у відповідача відпали, вимога про їх повернення залишена без задоволення, у зв`язку із чим позивач просить стягнути їх з відповідача у судовому порядку, посилаючись на положення ч. 2 ст. 693, ст.ст. 536, 625, 1048, 1212-1214, ЦК України. Також за прострочення виконання зобов`язання позивачем заявлено до стягнення 145 812,52 грн процентів за користування чужими коштами, 87 808,03 грн інфляційних нарахування, 27 748,43 грн 3% річних.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд враховував наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Так, з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває права вимагати її оплати, а покупець у свою чергу зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває права вимагати від продавця її передачі.

Згідно положень ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, позивач шляхом оплати товару, а відповідач шляхом виставлення рахунку та прийняття попередньої оплати, створили певні права та обов`язки, які аналогічні цивільним правам та обов`язкам сторін за договором поставки, встановленим статтею 712 Цивільного кодексу України, зокрема, у позивача виникло право вимагати поставки товару, а у відповідача виник обов`язок його передати у розпорядження/власність відповідача у визначеному законом порядку шляхом підписання первинних документів про його поставку.

Статтею 663 ЦК України визначено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.

Оскільки між сторонами не був укладений договір із конкретним строком передачі товару, в силу вищевказаним норм закону, до спірних правовідносин в частині визначення строку повернення коштів, підлягає застосуванню положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, відповідно до якої якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи з метою повернення коштів позивач 31.10.2019 надіслав відповідачу претензію за вих..№ 01-30/10-19 від 30.10.2019 з вимогою оплати 308 880,00 грн заборгованості та 135 374,06 грн. процентів за користування чужими коштами. Вказана вимога залишена відповідачем без реагування.

Таким чином, з урахування ч. 2 ст. 530 ЦК України, відправлення позивачем претензії відповідачу засобами поштового звязку за № 010320540370 - 31.10.2019, 3 дні поштового перебігу по м.Києву та 7-ми денний строк для розгляду вимоги, строк повернення спірних коштів є таким, що настав 10.11.2019.

Натомість переконання позивача про настання строку повернення коштів 26.01.2017 є помилковим.

Доказів вчинення відповідачем дій щодо поставки товару згідно переліку по виставленому рахунку № РК-5 від 20.01.2017, на суму 308 880,00 грн, підписання сторонами первинних документів на передачу товару (видаткових накладних, ТТН, актів), у т.ч. у визначений строк на вимогу позивача, суду не надано.

За відсутності доказів поставки товару, повернення коштів на суму 308 880,00 грн, та з огляду не надання відповідачем доказів наявності підстав для їх утримання в своєму розпорядженні, суд дійшов висновку, що грошові кошти у сумі 308 880,00 грн є такими, що підлягають поверненню позивачу в силу приписів ч. 2 ст. 693 ЦК України, тому суд задовольняє позовні вимоги в частині їх стягнення з відповідача.

При цьому, суд виходив із того, що у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків: "суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)). Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункти 85, 86)".

У позовній заяві позивачем заявлено вимоги про стягнення 308 880,00 грн попередньої оплати, як безпідставно набутих відповідачем коштів.

За змістом положень статті 1212 ЦК України, на яку посилається позивач, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Проте, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11.06.2015 у справі № 6-100цс15).

Суд зауважує, що право покупця вимагати повернення сплаченої ним продавцю суми попередньої оплати, внаслідок недопоставки товару у визначений строк, у відповідності до ч. 2 ст. 693 ЦК України, узгоджуються із позицією викладеною у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 924/277/19, від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі №904/4899/18, що згідно ч. 2 ст. 693 ЦК України, способом захисту покупця, який здійснив попередню оплату за товар, проте товар у встановлений строк та в обумовленому обсязі не отримав, може бути право вимагати від продавця передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати, при цьому можливість обрання одно із варіантів вимоги належить виключно покупцю, а не продавцю.

Наявна у матеріалах справа претензія за вих..№ 01-30/10-19 від 30.10.2019 з вимогою оплати 308 880,00 грн заборгованості свідчить про висловлення вимоги позивача щодо повернення сплаченої ним попередньої оплати за товар, що залишився відповідачем не поставлений, проте докази зміни, розірвання, чи в інший спосіб припинення правовідносин сторін, що свідчило про безпідставність утримання відповідачем коштів відповідно до ст. 1212 ЦК України, у матеріалах справи відсутні.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 145 812,52 грн процентів за користування чужими коштами на підставі ст. 536 ЦК України, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з частиною другою статті 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин в силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту в силу частини другої статті 1057 ЦК України.

При цьому, судом встановлено, що сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін не є правовідносинами позики в розумінні ч. 1 статті 1048 Цивільного кодексу України, у зв`язку з чим правові підстави для застосування вказаного у наведеній статті розміру відсотків - відсутні.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Надавши правову кваліфікацію правовідносинам сторін, суд дійшов висновку, що підстави стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих на підставі статей 536, 1048, 1214 ЦК України у сумі 145 812,52 грн відсутні.

За прострочення виконання зобов`язання щодо повернення коштів позивачем заявлено вимоги про стягнення 87 808,03 грн інфляційних нарахування, 27 748,43 грн 3% річних за період з 26.01.2017 по 23.01.2020 прострочення.

Здійснивши власний розрахунок заявлених 3% річних з урахуванням ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення 1877,07 грн 3% річних за період з 11.11.2019 по 23.01.2020.

В свою чергу, щодо вимог про стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць. Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Враховуючи, що строк повернення спірної суми коштів настав 10.11.2019, інфляційні втрати за листопад 2019 не нараховуються, за період з 01.12.2019 по 23.01.2020 показник індексу інфляції має від`ємне значення, тому позовні вимоги в частині стягнення 87 808,03 грн судом не задовольняються.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідач письмового відзиву доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість не надав, стверджувань позивача не спростував.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 308 880,00 грн основного боргу, 1877,07 грн 3% річних. В решті позову належить відмовити у зв`язку із безпідставністю нарахування.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті позову покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ремкомунелектротранс" (01133, м.Київ, пров. Лабораторний, б.3, код ЄДРПОУ 39581484) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Україна-енергосервіс, ЛТД" (02099, м.Київ, вул.Ялтинська, 5-Б, код ЄДРПОУ 22944109) 308 880 (триста вісім тисяч вісімсот вісімдесят) грн. 00 коп. основного боргу, 1877 (одну тисячу вісімсот сімдесят сім) грн. 07 коп 3% річних, 4661 (чотири тисячі шістсот шістдесят одну) грн. 36 коп витрат по сплаті судового збору.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 ГПК Українт та може бути оскаржене до апеляційної інстанції в строки та порядку передбаченому розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 06.07.2020.

Суддя О.М.Ярмак