Рішення

від 01.07.2020 по справі 910/17999/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.07.2020Справа № 910/17999/19 Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю. , при секретарі судового засідання Бабич М.А., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "НІОН ІНВЕСТ ГРУП"

до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК"

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Товариство з обмеженою відповідальністю "МІАЛІС"

про визнання договору недійсним,

Учасники справи:

від позивача: Галушко С.І. ,

від відповідача: Самсонович О.А.,

від третьої особи: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "НІОН ІНВЕСТ ГРУП" до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПРИВАТБАНК" про визнання недійсним договору поруки № 4М13659И/П від 17.11.2016, укладеного між позивачем та відповідачем.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорюваний договір поруки № 4М13659И/П від 17.11.2016 було укладено в результаті обману позивача відповідачем щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитними зобов`язаннями боржників - Товариства з обмеженою відповідальністю "Біас-Вектор", Товариства з обмеженою відповідальністю "Лавертон", Товариства з обмеженою відповідальністю "Міаліс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Рінікс".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17999/19, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.01.2020.

17.01.2020 від представник відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання.

Оскільки представник позивача в підготовче засідання не з`явився та враховуючи його клопотання про відкладення підготовчого засідання, ухвалою від 22.01.2020, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче засідання було відкладено на 12.02.2020.

21.01.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву. В даному відзиві відповідач проти позову заперечує та просить витребувати від позивача докази /документи на підтвердження мети та обставин укладенні договору поруки №4М13659И/П від 17.11.2016, зокрема, але не виключно, відповідні рішення органів управління ТОВ "НІЛОН ІНВЕСТ ГРУП", що були підставою для укладення оспорюваного договору.

Ухвалою від 12.02.2020 суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів, залучив до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "МІАЛІС", підготовче засідання відклав на 18.03.2020.

20.02.2020 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив та клопотання про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів та клопотання про витребування доказів у відповідача.

В підготовче засідання 18.03.2020 представники учасників справи не з`явилися.

Від представника позивача 18.03.2020 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Від представника відповідача 17.03.2020 до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2020 відкладено підготовче засідання на 27.04.2020.

24.04.2020 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату.

27.04.2020 на електронну пошту суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи.

В підготовче засідання 27.04.2020 представники сторін та третьої особи не з`явилися.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.04.2020 відкладено підготовче засідання у справі на 03.06.2020.

У підготовче засідання 03.06.2020 з`явилися представники сторін, представник третьої особи не з`явився.

У підготовчому засіданні суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку для подання клопотання про витребування доказів відмовити, клопотання про витребування доказів залишити без задоволення.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020.

01.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли письмові пояснення.

В судове засідання 01.07.2020 з`явилися представники сторін. Представник третьої особи осіб в судове засідання не з`явився, про час та місце був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Оскільки неявка третьої особи не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд уважає за можливе розглянути справу по суті в цьому судовому засіданні.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог, просив відмовити у їх задоволенні.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 01.07.2020 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів, як визнання правочину недійсним, застосовується до оспорюваних правочинів. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 справа № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що між ним та відповідачем 17.11.2016 був укладений кредитний договір № 4Н16124Г, за умовами якого позивач отримав кредит в сумі 2 600 000 000,00 грн. Згодом між сторонами в забезпечення виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "МІАЛІС" (боржник) було укладено оспорюваний договір поруки № 4М13659И/П від 17.11.2016. За твердженнями позивача, дії позивача з отримання кредитних коштів по кредитному договору були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань боржників Банку в рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфелю Банку, ініційованого НБУ. Така діяльність позивача (укладення кредитного договору та договору поруки) була направлена на отримання прибутку від реалізації таких активів, або набуття права власності на них. Позивач вказує, що ним як поручителем виконано зобов`язання боржника шляхом сплати коштів за кредитними договорами. Проте, зобов`язання Банку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя на активи, якими були забезпечення зобов`язання боржника, не виконано. На думку позивача, така поведінка свідчить про відсутність намірів Банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки як і в момент його укладення так і протягом значного періоду після його укладення, що також свідчить про те, що Банк свідомо ввів в оману позивача.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що всі наведені вище твердження та обґрунтування позивача не відповідають дійсності та приписам чинного законодавства України.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків (п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. В силу приписів статті 204 Цивільного кодексу України правомірність правочину презюмується.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до протоколу № 14/11-16 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "НІОН ІНВЕСТ ГРУП" від 14.11.2016, а саме, по першому питанню порядку денного було вирішено: для фінансування поточної діяльності товариства укласти з ПАТ КБ "Приватбанк" кредитний договір на суму 2 600 000 000,00 грн.

Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Тобто, кредитний договір було укладено виключно для фінансування поточної діяльності позивача.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 14.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 14.11.2016, що були надані позивачем на адресу Банку, метою кредитування самим позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договори поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі № 4Н16124Г від 17.11.2016, зокрема, в п. А.2, де ціллю кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності.

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статті 558 Цивільного кодексу України передбачено право поручителя на оплату послуг, наданих ним боржникові, однак, така плата не була встановлена в жодному з договорів поруки, що виключає можливість отримання прибутку за такими договорами, оскільки вони були безоплатними.

Відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

Це додатково підтверджує неможливість отримання поручителем прибутку як мети укладення та виконання договору поруки.

Суд зазначає, що позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4Н16124Г від 17.11.2016, вважаючи його наслідком необхідність укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують протилежне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок вільного волевиявлення позивача, здійсненого ним в порядку статті 627 Цивільного кодексу України.

Отже, твердження позивача про те, що укладення кредитного договору та оспорюваного договору поруки було направлено на отримання прибутку не відповідають дійсності та спростовується наведеним вище.

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 Цивільного кодексу України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

При цьому, обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення.

Відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Проте, позивачем не доведено обставин, які б свідчили про введення відповідачем позивача в оману, не доведено самого факту обману, наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні обставини, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами про визнання договору поруки недійним.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "НІОН ІНВЕСТ ГРУП" є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 06.07.2020

Суддя Т. Ю. Трофименко