Рішення

від 06.07.2020 по справі 160/4618/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 липня 2020 року Справа № 160/4618/20 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області

про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-

ВСТАНОВИВ :

24.04.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області №Ф-788-58 від 13.02.2020 року, якою нараховано ОСОБА_1 заборгованість зі сплати єдиного внеску у розмірі 29 293,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що:

1) у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі;

2) позивач з вересня 2018 року по лютий 2020 року перебував у трудових відносинах з Товариство з обмеженою відповідальністю КАРГОЄВРОТРАНС відповідно до Індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-5), страхувальником-роботодавцем систематично сплачувався внесок із заробітної плати позивача;

3) враховуючи, що позивачу станом на 31.01.2020 року нараховано розрахункову суму єдиного внеску за 2017-2019 роки лише на підставі облікових даних інформаційної системи Головного управління ДПС у Дніпропетровській області і контролюючим органом на адресу позивача не направлялась тривалий час, а заборгованість зі сплати єдиного внеску за цей час значно зростала, у даному випадку має місце порушення відповідачем процедури та строку обчислення боргу по сплаті єдиного соціального внеску;

4) бездіяльність відповідача та недотримання ним строків прийняття відповідних рішень позбавили позивача можливості передбачати наслідки, а також, у випадку необхідності та з належною допомогою, у згоджувати свою поведінку, та, як насідок, призвели до покладення на позивача надмірного тягаря зі сплати єдиного внеску.

29.04.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було залишено позовну заяву без руху, через невідповідність вимогам ст. ст.160, 161 КАС України та встановлено позивачу строк для усунення недоліків.

На виконання вимог ухвали від 29.04.2020 року позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.

13.05.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду було відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

27.05.2020 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву відповідно в якому він заперечує проти позову у повному обсязі, вважає його не обґрунтованим, та таким, що не підлягає задоволенню, наполягає на правомірності посадових осіб при винесенні спірних податкових вимог, з дотриманням вимог Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за наявності відповідного порушення, з огляду на те, що:

1) відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом №2464-VI не врегульовано. Контролюючий орган не може брати на себе відповідальність щодо звільнення в такому випадку платників від сплати єдиного внеску;

2) неотримання доходу від здійснення підприємницької діяльності не звільняє від обов`язку сплати єдиного соціального внеску;

3) вид діяльності за КВЕД 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту, дозволяє здійснювати вантажні перевезення в позаробочий час;

4) в даному випадку втручання держави у право на мирне володіння майном було законним оскільки здійснювалось на підставі Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Крім того, у зазначеному відзиві відповідач просив адміністративний позов залишити без розгляду, у зв`язку з пропуском 10 денного строку звернення до суду.

02.06.2020 року ухвалою суду у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про залишення позовної заяви без розгляду - відмовлено.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню, з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що з 12.02.2007 року по 03.04.2020 року позивач перебував на обліку доходів і зборів, як фізична особа-підприємець.

У зв`язку із наявністю станом на 01.02.2020 року в інтегрованій картці платника фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 недоїмки в розмірі 29 293,44 грн., яка виникла внаслідок нарахування єдиного соціального внеску за 2017-2019 роки, Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-788-58 від 13.02.2020 року.

Позивач вважає вказану вимогу протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, що і стало підставою для звернення з даною позовною заявою до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі-ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону;

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України Про оплату праці , та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можна зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, з огляду на предмет спору у даній справі та вищевикладені висновки, суд зазначає, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27 листопада 2019 року (справа №160/3114/19) та в подальшому підтримана у постанові від 4 грудня 2019 року (справа №440/2149/19) та постанові від 05.03.2020 (справа №824/509/19-а).

Згідно довідки з Пенсійного фонду України форми ОК-5, з вересня 2018 року по грудень 2019 року ОСОБА_1 працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю КАРГОЄВРОТРАНС (код ЄДРПОУ 41715634) та Товаристві з обмеженою відповідальністю МЕЛІОН (код ЄДРПОУ 42296597) із отриманої заробітної плати в яких, сплачено єдиний соціальний внесок у розмірі не меншому за мінімальний.

Відповідач у відзиві на позов зазначив, що вид діяльності який обрав позивач для здійснення підприємницької діяльності КВЕД 60.24.0 - діяльність автомобільного вантажного транспорту, дозволяє здійснювати вантажні перевезення в позаробочий час, проте доказів на підтвердження здійснення таких перевезень позивачем не надав.

Таким чином, доказів отримання позивачем у цей період доходів від провадження господарської діяльності судом не встановлено.

Факт перебування особи на обліку в органах фіскальної служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховували та сплачували роботодавці в розмірі не менше мінімального, що виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримувала дохід від неї.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява №39766/05), Щокін проти України (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким, чином нарахування позивачу єдиного соціального внеску за період з вересня 2018 року по грудень 2019 року є неправомірним, а оскаржувана вимога в частині боргу, який нарахований за вказаний період підлягає скасуванню.

Разом з тим, згідно довідки з Пенсійного фонду України форми ОК-5 з січня 2017 року по серпень 2018 року єдиний соціальний внесок позивачем не сплачено, відомості щодо того, що позивач протягом вказаного періоду був найманим працівником із заробітної плати якого роботодавцем сплачувався єдиний соціальний внесок - відсутні.

У зв`язку із зазначеним, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що у фізичної особи-підприємця, яка обрала спрощену систему оподаткування та не отримує дохід (не здійснює підприємницьку діяльність), не виникає обов`язку сплачувати внесок у мінімальному розмірі, з огляду на зазначений вище висновок про те, що, з огляду на предмет спору та обставини даної справи єдиною підставою для особи, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, для звільнення від обов`язку від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу є те, що така особа є найманим працівником, із заробітної плати якого роботодавцем сплачено зазначений внесок.

Посилання позивача на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду у справі №340/453/19 від 23.05.2019 року, яким встановлено, що управління мало право нарахувати внесок, прийнявши вимогу про його сплату, на підставі: акту перевірки; звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів; бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до Закону нараховується внесок, внаслідок чого позивач зазначив, що у даному випадку має місце порушення відповідачем процедури прийняття оскаржуваної вимоги, суд вважає безпідставним, оскільки при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах лише Верховного Суду, крім того, апеляційною інстанцією вказане рішення скасоване.

Суд зазначає, що, посилання на те, що первинним для визначення сум несвоєчасної сплати єдиного внеску, нарахування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску є перевірка платника податків, за результатами якої складається акт перевірки, не відповідає (суперечить) вимогам Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449, підпунктом 2 пункту другого розділу VII, якої чітко передбачено, що розрахунок цієї фінансової санкції (за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску) здійснюється на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів.

Крім того статтею 9 Закону №2464 та п. 10 розділу ІV Інструкції передбачено, що обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів здійснюється не тільки на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських документів, а і інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.

Таким чином, суд вважає, що визначальним для вирішення справи є встановлення фактів несплати (несвоєчасної) сплати позивачем ЄСВ, в тому числі на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів, а саме зворотного боку облікової картки платника ЄСВ Фізичної особи - підприємця, а не лише первинних документів щодо нарахування (декларації, розрахунки) та сплати (платіжні доручення).

Стосовно посилання позивача на порушення податковим органом строку прийняття оскаржуваної вимоги, суд зазначає наступне.

Так, дійсно оскаржувана у даній справі вимога направлена відповідачем із порушенням строків, передбачених п. 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, адже мала б бути надіслана протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску.

Однак, суд звертає увагу на те, що несвоєчасне направлення контролюючим органом податкової вимоги на адресу платника не свідчить про його звільнення від обов`язку сплачувати відповідні зобов`язання.

Крім того, положеннями ч. 16 ст. 25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" визначено, що строк давності щодо нарахування, застосування та стягнення сум недоїмки, штрафів та нарахованої пені не застосовується.

Таким чином, суд дійшов висновку, що несвоєчасне направлення відповідачем вимоги про сплату недоїмки не може бути самостійною підставою для її скасування за умови, якщо позивачем вчинено порушення вимог податкового законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган.

З огляду на положення п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464, позивач був зобов`язаний визначити базу нарахування єдиного соціального внеску за вказаний період не меншу за розмір мінімального страхового внеску, який у 2017 році становив 704,00 грн. в місяць, у 2018 році - 819,06 грн.

Згідно з нормами частини п`ятої статті 8 Закону № 2464 єдиний внесок для всіх платників єдиного внеску (крім пільгових категорій) встановлено у розмірі 22 відсотки до визначеної бази нарахування єдиного внеску.

Отже, нарахування позивачу єдиного соціального внеску за період з січня 2017 року по серпень 2018 року на загальну суму 15000,48 грн. є правомірним, а оскаржувана вимога в частині боргу, який нарахований за вказаний період не підлягає скасуванню.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 840,80 грн., що документально підтверджується квитанцією № 91217 від 24.04.2020 року.

Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 420,40 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49005, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 43145015) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) - задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки), винесену Головним управлінням ДПС у Дніпропетровській області 13.02.2020 року за №Ф-788-58 в частині недоїмки у розмірі 14 292,96 грн. (чотирнадцять тисяч двісті дев`яносто дві гривні дев`яносто шість копійок).

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 420,40 грн. (чотириста двадцять гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Дніпропетровській області.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.В. Дєєв