Постанова

від 06.07.2020 по справі 911/3165/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" липня 2020 р. Справа№ 911/3165/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Буравльова С.І.

Пашкіної С.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження,

без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1

на рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2020 (повний текст складено 16.03.2020)

у справі №911/3165/19 (суддя Мальована Л.Я.)

за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України

до Військової частини НОМЕР_1

про стягнення 101350,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення з відповідача суми сплаченого відшкодування в розмірі 100000 грн 00 коп. та суму сплачених витрат на встановлення розміру збитків та збір документів в розмірі 1350 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача перед позивачем виник обов`язок по відшкодуванню в порядку регресу, витрат в розмірі 100000 грн 00 коп. та 1 350 грн 00 коп. витрат, пов`язаних з регламентною виплатою.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.02.2020 по справі №911/3165/19 позов задоволено повністю. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України 101350,00 грн відшкодування в порядку регресу та судовий збір в сумі 1921,00 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення місцевий господарський суд виходив з того, що Військова частина НОМЕР_1 , як власник транспортного засобу, водій якого визнаний винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, є відповідальним за відшкодування позивачу понесених ним витрат, пов`язаних з виплатою страхового відшкодування, відповідно до пункту 38.2.1 статті 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та статті 1191 Цивільного кодексу України

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2020 скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції не встановлено того, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем чи працівником військової частини, а також того, що ОСОБА_1 виконував трудові чи службові обов`язки. Також, апелянт зазначає про безпідставність стягнення з останнього витрат на встановлення розміру збитку та збір документів в розмірі 1350 грн.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2020 по справі №911/3165/19 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Сітайло Л.Г. судді: Пашкіна С.А., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.05.2020, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

29 травня 2020 року, через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів, від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

22 березня 2018 року в м. Києві мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля марки УРАЛ, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 та автомобіля марки ФОЛЬКСВАГЕН, державний номерний знак НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року винним у вищевказаній ДТП визнано водія ОСОБА_1 .

Відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно з технічним талоном транспортного засобу серії КВ № 021042, автомобіль марки УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 належить військовій частині НОМЕР_1 .

В рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року зазначено, що водій ОСОБА_1 проживає за адресою військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до вимог Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі Закону), страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів перед третіми особами - є обов`язковим.

Згідно з даними централізованої бази даних МТСБУ, на дату даної ДТП, автомобіль УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить військовій частині НОМЕР_1 та яким керував військовослужбовець ОСОБА_1 не був забезпечений полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до звіту № 2136 від 19.04.2018 оцінки вартості матеріального збитку, спричиненого власнику автомобіля марки ФОЛЬКСВАГЕН державний номерний знак НОМЕР_3 , виконаного суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_3 , вартість матеріального збитку завданого власнику вищевказаного автомобіля становить 364 486,10 грн. Згідно з звітом №2136/1 того ж експерта, вартість утилізації пошкодженого автомобіля складає 102 869,96 грн.

Власником автомобіля ФОЛЬКСВАГЕН державний номерний знак НОМЕР_3 , 26.03.2018 подано до МТСБУ повідомлення про ДТП та 10.05.2018 він звернувся із заявою щодо здійснення відшкодування заподіяної в результаті ДТП.

Станом на 03.04.2018 року страхова сума складала 100 000 грн 00 коп., в зв`язку з чим МТСБУ здійснило регламентну виплату потерпілій особі ОСОБА_2 згідно з платіжним дорученням № 908739 від 04.06.2018 року, в розмірі 100 000 грн 00 коп.

Після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, позивач звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про відшкодування в порядку регресу витрат, пов`язаних із регламентною виплатою, з урахуванням витрат за виконані роботи щодо врегулювання справи.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені статтею 1166 Цивільного кодексу України, частиною першою якої встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до частини 2 статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди.

Для настання відповідальності необхідна наявність складу правопорушення, а саме: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, г) вина.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). У відносинах, що розглядаються, шкода - це не тільки обов`язкова умова, але й міра відповідальності, оскільки за загальним правилом, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі.

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Як зазначалось вище, Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року, водія ОСОБА_1 визнано винним у ДТП, в якій завдано механічних пошкоджень автомобілю марки ФОЛЬКСВАГЕН державний номерний знак НОМЕР_3 .

Згідно з частиною 1 статті 1172 Цивільного кодексу України юридична або фізична особа, відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як зазначає апелянт, судом не встановлено, а матеріали справи не містять доказів того, що відповідач є власником транспортного засобу УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 , а ОСОБА_1 є військовослужбовцем та перебуває у трудових відносинах з відповідачем.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами апелянта, з огляду на наступне.

Згідно з ч.2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об`єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).

Таким чином, володільцем об`єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є не лише його власник, але й інша фізична чи юридична особа, яка на відповідній правовій підставі володіє цим об`єктом.

Поряд з цим, не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір. Така особа, враховуючи характер відносин, які між ними склалися, може бути притягнута до відповідальності роботодавцем лише у регресному порядку, відповідно до статті 1191 ЦК (п.6 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 №4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1ст.1172 ЦК України та ч. 2 ст.1187 ЦК України. Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, наведених у постанові від 05.06.2019 у справі №461/8496/15-ц особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для вирішення питання про притягнення тієї чи іншої особи до відповідальності за вказаною вище статтею необхідно визначити дві основні ознаки володільця: юридичну та матеріальну (фактичну). Юридична ознака означає, що володільцем визнається тільки та особа, яка володіє об`єктом, діяльність з яким створює підвищену небезпеку, на відповідній правовій підставі: право власності, інше речове право, договір оренди, доручення, підряду тощо. Матеріальна ж або фактична ознака володільця джерела підвищеної небезпеки означає, що особа повинна здійснювати фактичне володіння (експлуатацію, використання, зберігання, утримання) небезпечних об`єктів.

Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України.

Частиною 2 статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" передбачено, що Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює, відповідно до закону, управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України.

Статтею 3 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" встановлено, що військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна.

Відповідно до частини другої статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління.

Згідно з ч.1 ст. 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

Статтею 5 Закону України "Про господарську діяльність у Збройних Силах України" передбачено, що за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина, як суб`єкт господарської діяльності, несе відповідальність, передбачену законом та договором.

Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність, згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15.

Згідно з технічним талоном транспортного засобу серії КВ № 021042, автомобіль марки УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 належить військовій частині НОМЕР_1 .

Так, Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 17.04.2018 року, встановлено, що водій ОСОБА_1 проживає у військовій частині НОМЕР_1 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, що автомобіль марки УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 належить військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, доказів того, що водій ОСОБА_1 курував автомобілем марки УРАЛ державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить військовій частині НОМЕР_1 , без достатніх правових підстав, матеріали справи не містять. Відтак, вбачається використання зазначеного автомобіля водієм ОСОБА_1 у службових цілях.

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими посилання позивача на положення ст. 1172 Цивільного кодексу України, оскільки знаходження ОСОБА_1 у трудових відносинах з відповідачем та використання автомобіля відповідача у службових цілях не спростовано військовою частиною НОМЕР_1 . Відтак, саме відповідач має нести відповідальність за відшкодування понесених позивачем витрат, пов`язаних з ДТП у заявленій сумі.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги, в частині стягнення з відповідача суми виплаченого відшкодування в розмірі 100000,00 грн, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 40.3. ст. 40 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у ст. 41 цього Закону.

З матеріалів справи вбачається, що з метою визначення розміру збитків, Моторним (транспортним) страховим бюро України замовлено послуги аварійного комісара.

Згідно з платіжним дорученням № 904879 від 16.05.2018 року, МТСБУ оплатило послуги аварійного комісара (експерта) ОСОБА_3 по справі № 49263 у сумі 1 350,00 грн.

Згідно зі ст. 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України, ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат, переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Проте, вимоги щодо стягнення оплачених послуг аварійного комісара у сумі 1350,00 грн, які є складовою загальної суми, заявленої до стягнення, є безпідставними, оскільки при суброгації до страховика переходить лише частина вимоги страхувальника до заподіювача шкоди, яка дорівнює розміру страхового відшкодування. У порядку суброгації страховик не має права вимагати відшкодування вартості оплачених послуг аварійних комісарів, у зв`язку з тим, що такі витрати страховика не є страховим відшкодуванням. Ці витрати належать до звичайної господарської діяльності страховика і не підлягають стягненню з особи, відповідальної за спричинену шкоду.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 350,00 грн шкоди в порядку регресу слід відмовити.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду є таким, що не відповідає нормам матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2020 по справі №911/3165/19 підлягає частковому скасуванню.

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то судові витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, необхідно покласти на сторони пропорційно задоволених вимог.

На підставі наведеного та відповідно до вимог ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 277, 282-284 ГПК України Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2020 по справі №911/3165/19 скасувати, в частині задоволення позову в сумі 1 350,00 грн, оплачених послуг аварійного комісара. В решті рішення Господарського суду Київської області від 26.02.2020 по справі №911/3165/19 залишити без змін. Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, бул. Русанівський, 8, код 21647131) - 100 000 (сто тисяч) грн 00 коп. відшкодування в порядку регресу та судовий збір в сумі 1 895 (одна тисяча вісімсот дев`яносто пять) грн. 41 коп.»

3. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м.Київ, бульва Русанівський б-р,8 код ЄДРПОУ 21647131) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_4 ) 38,38 грн судового збору за перегляд справи в суді апеляційної інстанції.

4.Видачу наказів доручити Господарському суду Київської області.

5.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття є остаточною та оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено та підписано 07.07.2020.

Головуючий суддяЛ.Г. Сітайло

СуддіС.І. Буравльов

С.А. Пашкіна