Ухвала

від 06.07.2020 по справі 31/373-06

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

06.07.2020 м. Дніпро Справа № 31/373-06

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)

суддів: Коваль Л.А., Кузнецова В.О.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Дніпровської міської ради

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006р. (суддя Мороз В.Ф.) у справі № 31/373-06

за позовом Приватного підприємства "Компанія Ріно", м. Дніпро

до Приватного підприємця Черкас Валентина Григоровича, м. Дніпро

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006 року у справі № 31/373-06:

- визнано за Приватним підприємством „Компанія Ріно" (49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Мандриківська, 336, кв. 33; код ЄДРПОУ 33771626) право власності на об`єкт по вул. Донецьке шосе, 4-к у Дніпропетровську;

- стягнуто з Приватного підприємця Черкас Валентина Григоровича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний № НОМЕР_1 ) на користь Приватного підприємства „Компанія Ріно" (49000, м. Дніпропетровськ, вул.. Мандриківська, 336, кв. 33; код ЄДРПОУ 33771626) 102,00 грн. витрат на сплату держмита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

До Центрального апеляційного господарського суду звернулася Дніпровська міська рада з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006 року у справі № 31/373-06.

Апеляційна скарга мотивована тим, що земельна ділянка, на якій розташоване спірне нерухоме майно по Донецькому шосе, буд. 4К у м. Дніпрі, належить територіальній громаді міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради та віднесена до земель комунальної власності в силу ст. 80, 83 Земельного кодексу України та ст. 26, 60 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні .

Дніпровську міську раду не було залучено судом першої інстанції до участі в справі, що є порушенням приписів ст. 27 Господарського процесуального кодексу України в редакції, що діяла на час розгляду справи, згідно якого треті особи без самостійних вимог на предмет спору залучаються господарським судом до участі в справі, якщо судове рішення може вплинути на їх права або обов`язки щодо однієї з сторін.

Таким чином, міська рада вважає, що оскаржуваним рішенням першої інстанції були порушені законні права та інтереси територіальної громади міста в особі органу місцевого самоврядування - Дніпровської міської ради, які полягають у тому, що визнання судовим рішенням права власності на об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці, що належить до комунальної власності без згоди власника - Дніпровської міської ради, порушує законне право міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою та встановлений законодавством порядок набуття прав на об`єкти нерухомості, набуття прав та реалізації прав на землю (земельну ділянку) комунальної власності, а також майнові інтереси територіальної громади міста Дніпро в особі Дніпровської міської ради щодо користування та розпорядження землею, що є порушенням економічних інтересів громади.

В апеляційній скарзі скаржник також просить поновити строк на апеляційне оскарження рішення у даній справі та поважність пропуску строку обгрунтовує тим, що про фактичне існування свого порушеного права власності, права користування та права розпорядження земельною ділянкою, на якій розташоване спірне нерухоме майно по Донецькому шосе, буд. 4К у м. Дніпрі, Дніпровська міська рада дізналась лише під час розгляду кримінальної справи № 199/5125/19 Амур-Нижньодніпровським районним судом м. Дніпропетровська у червні- липні 2019 року, за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 197-1 КК України (самовільне будівництво будівлі на самовільно зайнятій земельній ділянці на землях в охоронних зонах), де потерпілою стороною від дій обвинуваченого було визнано територіальну громаду міста Дніпра в особі Дніпровської міської ради.

03.06.2020 Дніпровська міська рада звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області та отримала копію рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006 по справі №31/373-06 лише 11.06.2020, що підтверджується матеріалами справи. З огляду на те, що Дніпровська міська рада не була залучена до участі у справі, просить визнати причини пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження поважними.

Дослідивши матеріали справи та апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає наступне.

У статті 1 Конституції України закріплено, що Україна є правовою державою. Як будь-яка правова держава, Україна гарантує захист прав і законних інтересів людини і громадянина в суді шляхом здійснення правосуддя.

За змістом частин 1 та 2 ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Обов`язок держави забезпечувати право кожної людини на доступ до ефективних та справедливих послуг у сфері юстиції та правосуддя закріплені як основоположні принципи у Конституції України, національному законодавстві та її міжнародних зобов`язаннях, у тому числі міжнародних договорах, стороною яких є Україна.

Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення ( п. 8 ч.1 ст. 129 Конституції України).

Отже, держава гарантує право на апеляційний перегляд справи, який здійснюється після її розгляду в суді першої інстанції, а касаційне оскарження допускається у визначених законом випадках.

Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 р. № 11-рп/2007 ).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.

Суд зазначає, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Як вбачається з позиції Європейського суду з прав людини, основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і держава, у свою чергу, не повинна чинити правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Отже, ч. 1 ст. 254 ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або рішення містить судження про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.

На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку ст. 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки, що означає, що Скаржник має довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок, і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним

Водночас, судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або якщо суд вирішив питання про обов`язки цієї особи чи про її інтереси у відповідних правовідносинах.

Рішення суду першої інстанції, яке оскаржується незалученою особою в апеляційному порядку, постановлено 23.11.2006, тобто до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017.

Згідно п. 13 ч. 1 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Разом з тим, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи ( ч. 3 ст. 3 ГПК України ).

Отже, судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017, тобто до набрання чинності ГПК України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03.10.2017, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, проте розгляд таких скарг здійснюється за правилами, встановленими ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі № 54/239.

У ч. 2 ст. 261 ГПК України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.

Здійснивши аналіз ч. 2 ст. 261 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати у вказаній постанові констатував, що у ній врегульовано порядок вчинення процесуальної дії судом апеляційної інстанції, а саме, відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими з порушенням строку. Тоді як строки оскарження судових рішень суду першої інстанції, ухвалених до 15.12.2017, врегульовані у ст. 93 ГПК України ( в редакції, чинній до 15.12.2017).

Згідно зі ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п`яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень ч. 4 ст. 91 цього Кодексу.

Таким чином, згідно зі ст. 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.05.2018 р. по справі № 910/7599/15-г

Крім того, на час винесення оскаржуваного рішення (23.11.2006) діяла редакція ст. 93 ГПК України, яка взагалі передбачала можливість відновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги (подання) лише протягом трьох місяців з дня прийняття рішення місцевим господарським судом.

Згідно з редакцією ст. 91 ГПК України станом на 23.11.2006р. не передбачено і оскарження рішення місцевого господарського суду особою, яка не є стороною у справі.

Вирішуючи питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційними скаргами, поданими на судові рішення, що ухвалені до 15.12.2017., суд апеляційної інстанції керується, в тому числі, приписами ч. 2 ст. 261 ГПК України ( в редакції, чинній з 15.12.2017). Відтак, встановивши відсутність винятків, визначених у пунктах 1, 2 ч. 2 ст. 261 ГПК України, суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційну скаргу подано після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, незалежно від поважності причин пропуску строку скаржником на апеляційне оскарження (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 у справі № 54/239 ).

Враховуючи подання скаржником апеляційної скарги на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006 року у справі № 31/373-06 після спливу зазначеного строку, відсутність у скаржника статусу учасника справи на час винесення оскаржуваного рішення та відсутність у змісті оскаржуваного рішення вирішення питання про права, обов`язки та інтереси скаржника, оскільки спір не стосувався права користування земельною ділянкою та не заважає у реалізації права міської ради на користування та розпорядження земельною ділянкою комунальної власності, тобто відсутність випадків, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 261 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає за необхідне відмовити у відкритті апеляційного провадження.

При цьому, апеляційний суд також враховує, що згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - Суд) як джерело права.

Відповідно до прецедентної практики Суду одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який полягає, inter alia, у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], N 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).

Право на доступ до суду не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби (пункти 22 - 23 рішення у справі "Мельник проти України" від 28.03.2006 року, пункти 37-38 рішення у справі "Мушта проти України" від 18.11.2010 року).

Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження на підставі ч. 2 ст. 261 ГПК України, апеляційним господарським судом також врахована правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.01.2020 у справі № 19/6, відповідно до якої - встановлена процесуальним законом можливість здійснення апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи, яку не було залучено до участі у справі, лише у разі підтвердження та встановлення наявності порушення її прав, інтересів та (або) обов`язків оскаржуваним судовим рішенням ґрунтується на принципі res judicata , тобто поваги до остаточного судового рішення, дія якого передбачає встановлення у відносинах між сторонами спору, вирішеного остаточним і обов`язковим для сторін судовим рішенням, стану правової визначеності. Здійснення апеляційного перегляду судового рішення, яке набрало законної сили та є обов`язковим для виконання за відсутності передбачених законом виняткових підстав є порушенням зазначеного принципу, що не є виправданим.

У даному випадку судове рішення оскаржується через 14 років після його ухвалення, а матеріали справи містять лише процесуальні рішення суду, що також унеможливлює апеляційний перегляд справи.

Як зазначено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 12.11.2018 р. по справі № 54/239 - встановлення судом апеляційної інстанції підстав для відмови у відкритті апеляційного провадження саме на підставі ч. 2 ст. 261 ГПК України виключає необхідність застосування судом ч. 3 ст.260 ГПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 260 ГПК України апеляційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 256 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції із заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Застосування цієї норми можливе у випадку, якщо апеляційну скаргу подано на судове рішення в межах річного строку з дня складення повного тексту судового рішення. У цій ситуації, дійшовши висновку про неповажність зазначених скаржником причин пропуску строку звернення з апеляційною скаргою, суд має залишити апеляційну скаргу без руху, надавши скаржнику можливість зазначити інші підстави для поновлення цього строку. Тільки у разі визнання цих причин неповажними або у випадку незвернення з відповідною заявою у встановлені строки, у відкритті апеляційного провадження має бути відмовлено, а апеляційну скаргу повернуто скаржнику на підставі п. 4 ч. 1 ст. 261 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 174, 234, 235, 254 , 258, 260, ч. 2 ст. 261 ГПК України, Перехідними положеннями" Господарського процесуального кодексу України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Відмовити Дніпровській міській раді у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006р. у справі № 31/373-06.

Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2006р. у справі № 31/373-06 повернути заявникові.

Додаток (на адресу скаржника): апеляційна скарга вих. № 7/11-1417 від 15.06.2020р. та додані до неї документи на 19 арк., в т.ч. платіжне доручення № 1064 від 12.06.2020р. про сплату судового збору, конверт.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя А.Є. Чередко

Суддя Л.А. Коваль

Суддя В.О. Кузнецов