Рішення

від 06.07.2020 по справі 910/3727/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2020Справа № 910/3727/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Фудз ЛТД"

про стягнення 74 917, 41 грн.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" (далі -позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Фудз ЛТД" (далі -відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 74 917, 41 грн., з яких: 17 217, 21 грн. - основного боргу, 94, 44 грн. - 3 % річних, 19,91 грн. - інфляційних втрат та 57 585, 85 грн - пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки № 69 від 26.11.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.03.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову та характер спірних правовідносин, судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

При цьому, судом повідомлено відповідача, що останній протягом п`яти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі може подати заяву із обгрунтованими запереченнями проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження (у разі їх наявності).

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

18.06.2020 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому повідомляє, що 12.06.2020 заборгованість перед позивачем за договором поставки № 69 від 26.11.2019 у сумі 17 271, 21 грн повністю сплачена відповідачем, а також зазначає про сплату 17.06.2020 на користь позивача пені у розмірі 775, 44 грн, 3 % річних у сумі 99, 44 грн та інфляційних втрат у розмірі 19, 88 грн. на підтвердження чого надано банківські виписки.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

26.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуд Фудз ЛТД" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" (далі - постачальник) укладено договір поставки № 69, умовами якого передбачено, що постачальник відповідно до умов цього договору зобов`язується поставити, а покупець - прийняти та оплатити продукти харчування (далі - товар), у кількості, за найменуванням та цінами, зазначеними в накладних (товарно-транспортних або товарних), що оформлюються на кожну партію товару.

Відповідно до п. 2.3. договору, покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки. У разі затримки в оплаті партії товару постачальник припиняє наступну поставку до повного проведення розрахунків та, крім того, має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору.

Згідно п. 3.3. договору, датою поставки вважається дата підписання накладної (товарно-транспортної або товарної) обома сторонами, що засвідчує прийняття товару покупцем від постачальника.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що право власності на товар та пов`язані з ним ризики переходять до покупця з моменту передання йому товару, що підтверджується підписанням товарно-транспортної накладної уповноваженим представником покупця.

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2019 (п. 5.1. договору).

За умовами п. 7.3. договору, за прострочення в оплаті товару покупець сплачує штрафну пеню в розмірі 5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 17 217, 21 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0004935 від 20.12.2019 на суму 4 700, 00 грн, № РН-0005011 від 26.12.2019 на суму 5 241, 18 грн та № РН-0004547 від 27.11.2019 на суму 7 276, 03 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Проте, відповідач за поставлений товар не розрахувався, внаслідок чого за Товариством з обмеженою відповідальністю "Гуд Фудз ЛТД" утворилась заборгованість у розмірі 17 217, 21 грн.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати поставленого товару, зокрема, щодо погашення заборгованості, у зв`язку з чим просить суд стягнути з відповідача борг у сумі 17 217, 21 грн.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язань, позивач просить суд стягнути з відповідача 94, 44 грн. - 3 % річних за періоди: з 04.01.2020 по 02.03.2020, з 10.01.2020 по 02.03.2020, з 12.12.2019 по 02.03.2020, 19,91 грн. - інфляційних втрат за грудень 2019 та січень 2020 і 57 585, 85 грн - пені за періоди: з 04.01.2020 по 02.03.2020, з 10.01.2020 по 02.03.2020, з 12.12.2019 по 02.03.2020.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору № 69 від 26.11.2019, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 691 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною другою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Судом встановлено, що позивачем було поставлено відповідачеві товар на загальну суму 17 217, 21 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0004935 від 20.12.2019 на суму 4 700, 00 грн, № РН-0005011 від 26.12.2019 на суму 5 241, 18 грн та № РН-0004547 від 27.11.2019 на суму 7 276, 03 грн, які підписані представниками сторін та скріплені печатками сторін.

Однак, відповідач оплати поставленого товару не провів, внаслідок чого за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 17 217, 21 грн.

Відповідно до п. 2.3. договору, покупець зобов`язаний перерахувати на поточний рахунок постачальника вартість поставленої йому партії товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки. У разі затримки в оплаті партії товару постачальник припиняє наступну поставку до повного проведення розрахунків та, крім того, має право прийняти рішення про дострокове розірвання договору.

Згідно ст. 530 Цивільного кодексу України, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Таким чином, враховуючи п. 2.3. договору та приписи ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, суд приходить до висновку, що відповідач зобов`язаний був здійснити оплату поставленого товару протягом 14 календарних днів з моменту поставки, тож за видатковою накладною № РН-0004935 від 20.12.2019 строк оплати настав 03.01.2020, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося починаючи з 04.01.2020; за видатковою накладною № РН-0005011 від 26.12.2019 строк оплати настав 09.01.2020, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося починаючи з 10.01.2020 та за видатковою накладною № РН-0004547 від 27.11.2019 строк оплати настав 11.12.2019, прострочення виконання грошового зобов`язання відбулося починаючи з 12.11.2019.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Частиною 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що після відкриття провадження у справі відповідачем здійснено оплату заборгованості за договором № 69 від 26.11.2019, а саме 12.06.2020 перераховано позивачу кошти у розмірі 17 217, 21 грн, що підтверджується банківською випискою.

Так, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі № 910/3727/20 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення основного боргу у розмірі 17 217, 21 грн., які були сплачені відповідачем в рахунок погашення заборгованості після відкриття провадження у справі, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, на день прийняття рішення у справі заборгованість за договором № 69 від 26.11.2019 погашено відповідачем у повному обсязі.

Крім того, за несвоєчасне виконання відповідачем своїх зобов`язання, позивач просить суд стягнути з відповідача 57 585, 85 грн - пені за періоди: з 04.01.2020 по 02.03.2020, з 10.01.2020 по 02.03.2020, з 12.12.2019 по 02.03.2020.

За умовами п. 7.3. договору, за прострочення в оплаті товару покупець сплачує штрафну пеню в розмірі 5 % від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Згідно ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Штрафними санкціями згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року)

Оскільки положення договору не містять вказівки на встановлення іншого строку припинення нарахування пені, ніж встановленого в ст. 232 Господарського кодексу України, то нарахування штрафних санкцій припиняється зі сплином 6 місяців.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно п. 2.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань , за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Судом перевірено правильність наданих позивачем розрахунків пені і встановлено, що позивачем допущено помилку у визначені розміру нарахування пені, оскільки як зазначено судом вище розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Тож, за розрахунком суду обгрунтованою до стягнення є сума пені у розмірі 775, 44 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період з 04.01.2020 по 02.03.2020 нарахована на суму боргу 4 700, 00 грн., з 10.01.2020 по 02.03.2020 нарахована на суму боргу 5 241, 18 грн та з 12.12.2019 по 02.03.2020 нарахована на суму боргу 7 276, 03 грн., а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 94, 44 грн. - 3 % річних за періоди: з 04.01.2020 по 02.03.2020, з 10.01.2020 по 02.03.2020, з 12.12.2019 по 02.03.2020, 19,91 грн. - інфляційних втрат за грудень 2019 та січень 2020, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат , як плати за користування чужими грошовими коштами за період прострочки відповідачем сплати за поставлений товар та розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов`язання в зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем і встановив, що у розрахунку допущені помилки у визначенні розміру нарахування інфляційних втрат, при цьому розмір 3 % річних нарахований вірно.

За розрахунком суду, обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 19, 88 грн., яка розрахована з моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання за період грудень 2019 та січень 2020 та сума 3 % річних у розмірі 94, 44 грн за періоди: з 04.01.2020 по 02.03.2020, з 10.01.2020 по 02.03.2020, з 12.12.2019 по 02.03.2020, а тому вимога в цій частині підлягає задоволенню частково.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі відповідачем 17.06.2020 перераховано на користь позивача пеню у розмірі 775, 44 грн, 3 % річних у сумі 94, 44 грн та інфляційні втрати у розмірі 19, 88 грн за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором № 69 від 26.11.2019, що підтверджується банківською випискою.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 775, 44 грн, 3 % річних у сумі 94, 44 грн та інфляційних втрат у розмірі 19, 88 грн на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, за відсутністю предмету спору.

Таким чином, за розрахунком суду, викладеним вище, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" в частині стягнення пені у розмірі 56 810, 41 грн та інфляційних втрат у розмірі 0, 03 грн не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, враховуючи, що спір у даній справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань в частині оплати поставленого товару, суд вважає за необхідне покласти на відповідача понесені позивачем судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача витрати, пов`язані із правовою допомогою.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2019 у справі № 910/15944/17.

Так, 11.03.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" (клієнт) та Адвокатським об`єднанням ОМП (адвокатське об`єднання) укладено договір № 11/03-01 про надання правової допомоги, відповідно до якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання бере на себе зобов`язання, зокрема з представництва прав та інтересів клієнта в судах усіх інстанцій.

Ціна договору визначається сторонами у додаткових угодах.

Проте, суд зазначає, що позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, а саме додаткової угоди до договору, детального опису робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

Тож, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 10 000, 00 грн.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

ВИРІШИВ :

1. Провадження у справі № 910/3727/19 закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 17 217, 21 грн. -основного боргу, 775, 44 грн - пені, 94, 44 грн - 3 % річних та 19, 88 грн - інфляційних втрат за відсутністю предмету спору.

2. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" в частині стягнення пені у розмірі 56 810, 41 грн та інфляційних втрат у розмірі 0, 03 грн - відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гуд Фудз ЛТД" (вул. Мала Житомирська, буд.10, нежиле приміщення, 60, літера А, Київ, 01001, ідентифікаційний код - 42071519) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко Продукт" (вул. Здолбунівська, буд.7, офіс 4, м. Київ, 02081, ідентифікаційний код - 41561341) 508 (п`ятсот вісім) грн. 04 коп. - судового збору.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Суддя С. О. Щербаков