Ухвала

від 03.07.2020 по справі 153/827/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

03 липня 2020 року

м. Київ

справа № 153/827/19

провадження № 61-9097ск20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ямпільського дошкільного навчального закладу № 3 (ясла-сад), відділу освіти Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області, Ямпільської міської ради Вінницької області, про визнання незаконною бездіяльність щодо не введення у штатний розпис посади та невиплати по ній заробітної плати, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вище зазначеним позовом.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 25 липня 2003 року вона працює у Ямпільському дошкільному навчальному закладі (далі - ДНЗ) № 3 (ясла-сад) на посаді старшої медичної сестри.

Починаючи з 01 вересня 2011 року, щороку, окрім виконання обов`язків на основній посаді, керівником Ямпільського ДНЗ № 3 її призначали відповідальною за організацію харчування дітей з покладанням відповідних обов`язків.

Тобто, починаючи з 01 вересня 2011 року по теперішній час вона фактично виконує роботу сестри медичної з дієтичного харчування, проте за виконуваною нею роботу заробітна плата їй не виплачувалася.

Вказувала, що вона неодноразово зверталася до відповідачів із заявами щодо виплати їй заробітної плати за фактично виконувану нею роботу сестри медичної з дієтичного харчування, проте відповідачі відмовляли їй в оплаті праці, посилаючись на те, що у штатному розписі відсутня ця посада, також у зв`язку з економією бюджетних коштів.

Вважала такі дії відповідачів протиправними та такими, що порушують законодавство про працю, а саме: відсутність коштів не може бути підставою для відмови у виплаті заробітної плати за безпосередньо виконувану роботу; відсутність у штатному розписі посади сестри медичної з дієтичного харчування не може бути підставою для відмови у виплаті заробітної плати за безпосередньо виконувану роботу; за безпосередньо виконувану роботу сестри медичної з дієтичного харчування їй має бути виплачена заробітна плата з урахуванням надбавки; у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком; їй завдано моральну шкоду, яку вона оцінює у розмірі 15 тис. грн.

Враховуючи вищевикладене просила суд визнати бездіяльність відповідачів щодо невиконання вимог законодавства щодо введення посади сестри медичної з дієтичного харчування до штатного розпису ДНЗ та невиплату заробітної плати за фактичне виконання обов`язків на цій посаді незаконними; стягнути на її користь суму невиплаченої заробітної плати за період з 01 вересня 2011 року по теперішній час у розмірі 108 227 грн 28 коп.; стягнути на її користь завдану моральну шкоду у розмірі 15 тис. грн; зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та привести у відповідність до законодавства штатний розпис та наказ про роботу на посаді сестри медичної з дієтичного харчування, також стягнути на її користь судові витрати.

Рішенням Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Визнано бездіяльність відділу освіти Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Ямпільської РДА Вінницької області) щодо не введення посади сестри медичної з дієтичного харчування в Ямпільському ДНЗ № 3 (ясла-сад) з 01 вересня 2011 року.

Зобов`язано відділ освіти Ямпільської РДА Вінницької області привести у відповідність з наказом Міністерства освіти і науки України від 04 листопада 2010 року № 1055 Про затвердження Типових штатних нормативів дошкільних навчальних закладів , штатний розпис Ямпільського ДНЗ № 3 (ясла-сад) шляхом введення посади сестри медичної з дієтичного харчування.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовлено.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, обґрунтовано тим, що позивач виконувала свої функціональні обов`язки старшої медичної сестри дошкільного закладу відповідно до Інструкції з організації харчування дітей у дошкільних навчальних закладах, а згадані вище накази за період з 2011 по 2019 роки видавалися для внутрішньої організації діяльності закладу в частині харчування. Також суд вказав, що по установі накази з кадрових питань про призначення позивача на інші посади за сумісництвом чи суміщенням не видавалися, нових обов`язків на ОСОБА_1 покладено не було, а отже, твердження позивача про її роботу за сумісництвом чи суміщенням є безпідставним.

Тому суди попередніх інстанцій вважали відсутнім факт порушення трудових прав позивача у частині виконання нею додаткових обов`язків, й як наслідок, відсутність підстав для стягнення заробітної плати з надбавками та компенсації за порушення строків належних виплат.

16 червня 2020 року до Верховного Суду засобами поштового зв`язку представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - подала касаційну скаргу, що надійшла 18 червня 2010 року, в якій заявник просить суд скасувати рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року в частині відмови у задоволенні позову, й ухвалити, у відповідній частині, нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.

Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень, лише у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним (зокрема, коли касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу), має гарантувати право на остаточне та обов`язкове до виконання судове рішення, стабілізувати цивільні правовідносини.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя;

2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду;

4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Предметом позову у даній справі є визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії.

Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми невиплаченої заробітної плати у розмірі 108 227 грн 28 коп. та моральної шкоди у розмірі 15 тис. грн, також судових витрат.

Отже ціна позову у цій справі станом на 01 січня 2020 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 102 грн*100=210 200 грн), відповідно до пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України вказана справа належить до категорії спорів, що можуть розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження, тобто не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, Верховний Суд дійшов висновку, що зазначена справа є малозначною.

Відтак зазначена справа є незначної складності та не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції. Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у розділі І Загальних положень ЦПК України, тому її дія поширюється й на стадію касаційного провадження.

Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того, визнав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, враховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена у Загальних положеннях цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Касаційна скарга містить посилання на випадки, передбачені підпунктами а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню.

Проте, наведені заявником у касаційній скарзі доводи та аналіз судових рішень у справі не дають підстав для висновків про те, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, оскільки наведені мотиви самі по собі не можуть бути підставою, що підпадає під дію підпунктів а) та в) пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, інших мотивувань касаційна скарга не містить.

Наведене свідчить про те, що посилання заявника на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судові рішення у малозначній справі підлягають касаційному оскарженню, є необґрунтованими.

Вказані заявником доводи касаційної скарги по суті висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Зазначення судом апеляційної інстанції у постанові про можливість її оскарження до суду касаційної інстанції не змінює характер та предмет позову у цій справі, та не спростовує наявність у Верховного Суду повноважень на визнання справи малозначною, оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України поширюються й на касаційне провадження.

Згідно з положеннями частини першої статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № В (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону.

Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.

Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).

При цьому застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris (ціна позову) для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості ( Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36).

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

З урахуванням наведеного, оскільки заявник подав касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, не зазначивши, при цьому, обставини, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі.

Разом з тим, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Ямпільського районного суду Вінницької області від 24 лютого 2020 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 19 травня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Ямпільського дошкільного навчального закладу № 3 (ясла-сад), відділу освіти Ямпільської районної державної адміністрації Вінницької області, Ямпільської міської ради Вінницької області, про визнання незаконною бездіяльність щодо не введення у штатний розпис посади та невиплати по ній заробітної плати, стягнення невиплаченої заробітної плати, стягнення моральної шкоди та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Копію ухвали разом з доданими до скарги матеріали надіслати заявнику.

Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара