Рішення

від 30.06.2020 по справі 903/128/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 червня 2020 року Справа № 903/128/20

Господарський суд Волинської області в складі судді Дем`як В.М., за участю секретаря судового засідання Русинчук М.М, розглянувши справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» , м.Луцьк

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЛА» , Волинська область, Ківерцівський район, с. Прилуцьке

про стягнення 82 426, 66 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: не прибув;

від відповідача: не прибув;

Обставини справи: Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІАМАНТ ЦЕНТР» звернувся з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРГАЛА» про стягнення 82 426, 66 грн., з них: сума основного боргу - 15 366,00 грн., пеня - 5 577,22 грн., сума 589,71 грн., перерахована у зв`язку з інфляцією та 60 893,73 грн. за користування грошовими коштами.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем вимог договору оренди нежитлового приміщення №9-18 ДЦ від 01.03.2018.

Ухвалою суду від 21.02.2020 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 16.03.2020.

10.03.2020 від відповідача надійшов відзив за вх. №01-57/1778/20 на позовну заяву в якому позовні вимоги не визнає мотивуючи тим, що директор Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргала» не підписувала надані позивачем договори оренди нежитлового приміщення №9-18 ДЦ від 01.03.2018 та угоди про розірвання договору оренди нежитлового приміщення від 28.02.2019.

Ухвалою суду від 16.03.2020 оголошено перерву в засіданні до 06.04.2020 , зобов`язано сторін виконати вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі від 21.02.2020.

Розгляд справи неодноразово відкладався у зв`язку із запровадженням карантину на території України.

Ухвалою суду від 18.05.2020 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 15.06.2020.

Представник позивача через відділ діловодства суду подав відповідь на відзив відповідача за вх.№01-57/3667/20 від 11.06.2020 в якому просить позовні вимоги задоволити в повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві, а доводи відповідача викладені у відзиві не брати до уваги.

Однак, на сайті Судової влади України розміщено оголошення від 08.06.2020 із змісту якого слідує, що робота Господарського суду Волинської області з 09.06.2020 буде тимчасова зупинена з ціллю проведення дезінфекції приміщень і профілактичних заходів, оскільки підтверджено захворювання працівника Господарського суду Волинської області короновірусом COVID-19, у зв`язку з чим ухвалою суду від 30.06.2020 розгляд справи відкладено на 30.06.2020 на 10.00.

У судове засідання повноважні представники сторін не з`явились, заяв та клопотань не надходило.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Разом з тим, судом прийнято до уваги, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд, вважає за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд, -

встановив :

01.03.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" (орендодавець), в особі директора Мирончука Олександра Васильовича, що діє на підставі Статуту та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укргала" (орендар), в особі директора Сидорчук Галини Миколаївни, що діє на підставі Статуту, укладено договір оренди нежитлового приміщення № 9-18ДЦ, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування приміщення площею 29,50 кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Єршова, 11, ТЦ «Глобус» (літер. А-9), 5-й поверх, приміщення №4-127 (507 офіс). Приміщення надається орендарю для розміщення офісу (п. 2.1.).

Згідно пункту 3.1. вказаного договору орендар вступає у строкове платне користування приміщенням в термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами договору та акта приймання-передачі приміщення.

У відповідності до пункту 3.2. договору строк дії договору з 01 березня 2012 року по 31 грудня 2019 року включно.

Згідно п. 3.6. договору, договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до закінчення строку оренди або до письмового повідомлення орендодавцем орендаря про дострокове припинення договору в залежності від того, яка з обставин настане першою, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати та інших платежів-до повного виконання зобов`язань.

Даний договір підписано сторонами, підписи скріплені печатками товариств (а.с. 3-4).

На виконання пункту 3.1. договору сторони по акту прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.03.2018 передали приміщення площею 29,50кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Єршова, 11, ТЦ «Глобус» (літер. А-9), 5-й поверх, приміщення №4-127 (507 офіс). Даний акт підписаний з обох сторін, підписи скріплені їх печатками (а.с. 5).

В пунктах 4.1, 4.2 договору оренди сторонами визначено, що орендна плата за перший місяць оренди (місяць передачі приміщення в оренду, базовий місяць, базова орендна плата) становить 3 245, 00 грн з без ПДВ на місяць. Оплата на наступні місяці здійснюється із врахування індексу інфляції згідно даних Держкомстату, з наростаючим підсумком від першого до кожного наступного місяця оренди, але не менше розміру орендної плати за попередній місяць. Орендар зобов`язався вносити орендну плату до 20 числа місяця, що передує розрахунковому.

31.03.2019 сторони розірвали договір оренди нежитлового приміщення № 9-18 ДЦ від 01.03.2018 (а.с. 9).

У п. п. 3, 4 угоди про розірвання договору сторони зазначили, що претензій майнового чи немайнового характеру з приводу виконання та розірвання договору № 9-18 ДЦ від 01.03.2018 один до одного не мають, окрім порядку та стану розрахунків по сплаті орендної плати та інших платежів. З моменту підписання акту приймання-передачі приміщення від орендаря до орендодавця сторони не вважають себе пов`язаними будь-якими правами та обов`язками по вказаному вище договору, за винятком проведення розрахунків по сплаті орендної плати та інших платежів, що мають бути проведені протягом трьох календарних днів з моменту повернення орендованого приміщення, якщо на момент розірвання договору оренди № 9-18 ДЦ від 01.03.2018 вони не були повністю здійснені.

31.03.2019 сторони підписали акт прийому-передачі, згідно якого орендар передав, а орендодавець прийняв відповідно до договору нежитлового приміщення № 9-18 в ДЦ від 01.03.2018 приміщення площею 29,50кв.м., що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Єршова, 11, ТЦ «Глобус» (літер. А-9), 5-й поверх, приміщення №4-127 (507 офіс) (а.с. 10).

Відповідач оплату за користування об`єктом оренди в порядку, визначеному договором оренди від 01.03.2018 та угодою про розірвання договору від 31.03.2019 в повному обсязі не здійснив, що призвело до звернення кредитора з позовом до суду.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором оренди.

Згідно ст.ст.283, 286 ГК України та ст.ст.759, 762 ЦК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відносини між сторонами носили договірний характер, укладений між останніми договір оренди нежитлового приміщення №9-18 ДЦ від 01.03.2018 предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався (доказів в підтвердження протилежного суду не надано).

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

На підтвердження факту надання та отримання послуг позивачем надано акти виконання робіт (надання послуг): №611 від 30.11.2018 з призначенням оренда зг. Дог. №9-18 ДЦ від 01.03.2018 за листопад 2018 , №682 від 31.12.2018 з призначенням оренда зг. Дог. №9-18 ДЦ від 01.03.2018 за грудень 2018 , №19 від 31.01.2019 з призначенням оренда зг. Дог. №9-18 ДЦ від 01.03.2018 за січень 2019 , №114 від 28.02.2019 з призначенням оренда зг. Дог. №9-18 ДЦ від 01.03.2018 за лютий 2019 , №91 від 31.03.2019 з призначенням оренда зг. Дог. №9-18 ДЦ від 01.03.2018 за березень 2019 .

Згідно з положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Вищенаведені послуги належать до безтоварних. А тому на підтвердження надання таких послуг можуть бути надані акти приймання-передачі послуг або інші документи, що підтверджують фактичне надання (отримання) послуг, які повинні мати всі обов`язкові реквізити первинних документів, передбачені ч. 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , що розкривають суть та зміст господарської операції, необхідність її отримання, результати наданих послуг, їх якісні, кількісні показники та деталізовано їх зміст.

Схожа правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.04.2019 (справа № 810/5114/13-а).

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що користування відповідачем орендованим приміщенням стверджується актами прийому-передачі нежитлового приміщення від 01.03.2018 та від 30.03.2019 (а.с. 5, 10), актами виконання робіт (надання послуг) за період з 30.11.2018 по 30.03.2019 (а.с. 108-112), підписаними сторонами та скріпленими їх печатками, угодою про розірвання договору від 30.03.2019 (а.с. 9), отже вимога про стягнення 15 366,00 грн заборгованості за оренду нежитлового приміщення є підставною та підлягає до задоволення

В силу ст. ст. 759, 762 ЦК України, ст. ст. 193, 283, 286 ГК України, згідно яких учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Договором №9-18 ДЦ від 01.03.2018 (п.7.3) передбачено, що за несвоєчасне або неповне внесення орендарем платежів останній сплачує пеню в розмірі 0,5 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період заборгованості, від простроченої суми заборгованості за кожен день існування заборгованості.

Пунктом 11.8. договору сторони передбачили, що строк позовної давності за вимогами щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), відсотків за неправомірне користування чужими коштами становить три роки.

Відповідачу за прострочення орендних платежів було нараховано пеню у розмірі 5 577,22 грн за період з 21.10.2018 по 30.01.2019 (а.с. 48).

Згідно ст. ст. 230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У відповідності до ст. ст. 1, 3 ЗУ "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При цьому, суд засвідчує, що позивач, здійснюючи розрахунки пені, нарахованої за прострочення виконання зобов`язання по оплаті не врахував, що перебіг строку оплати товару, передбачений договором починається з наступного дня після дня коли мала бути здійснена оплата, а також не врахував, що якщо перший день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем початком строку є перший за ним робочий день.

Відтак, суд, здійснивши власний перерахунок пені за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення «ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ» , з врахуванням вимог ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ч. 6 ст. 232, ч. 2 ст. 343 ГК України та виходячи з періоду, зазначеного позивачем в розрахунку пені (з 21.10.2018 по 30.01.2020), встановив, що розмір заборгованості перевищує розмір пені заявлений позивачем, а тому вимога підлягає до задоволення у визначених позивачем розмірах - в сумі 5 577,22 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 589,71 грн інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань ).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України Про індексацію грошових доходів населення у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат в межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що розмір заборгованості перевищує розмір інфляційних втрат заявлених позивачем, а тому вимога підлягає до задоволення у визначених позивачем розмірах - в сумі 589,71 грн.

Щодо заявлених позивачем 60 893,73 грн за користування грошовими коштами, суд зазначає наступне.

Нормами ст.526 ЦК України та ст.193 ГК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно п.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до обставин даної справи та умов договору, відповідач повинен був здійснювати оплату до двадцятого числа місяця, що передує розрахунковому (п. 4.2 договору).

Проте, матеріали справи свідчать, що відповідач порушив строки оплати передбачені договором.

У п. 7.10 договору сторони передбачили відповідальність орендаря за прострочення виконання грошових зобов`язань у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі 1% в день із простроченої суми за неправомірне користування чужими коштами. Відсотки сплачуються за весь період прострочки платежу.

За приписами статті 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Частиною третьою статті 692 ЦК України конкретизовано визначений статтею 536 цього Кодексу обов`язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами в разі прострочення оплати товару та передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Отже, обов`язок відповідача зі сплати процентів за користування чужими грошовими коштами та їх розмір, передбачений пунктом 7.10 договору, а право позивача вимагати їх сплату визначено ч. 3 ст. 692 ЦК України.

Разом з цим, суд зазначає, що в розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за час користування грошима, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено інший розмір процентів, а не інший спосіб їх обчислення.

У свою чергу, згідно із статтею 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов`язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання , є пеня .

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.07.2017 у справі № 3-32гс14 та від 24.12.2013 у справі № 3-37гс13.

З умовою пункту 7.10 договору судом встановлено, що визначені проценти за своєю правовою природою не охоплюють поняття процентів за користування чужими грошовими коштами, а становлять санкцію, настання якої зумовлено простроченням боржником грошового зобов`язання зі сплати товару у визначений сторонами строк.

За таких обставин суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою передбачені у п. 7.10 договору 1% від суми боргу, що є сплатою за користування чужими грошовими коштами, враховуючи спосіб їх обчислення за кожен день, охоплюються визначенням пені .

При цьому, надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, судом враховано позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 30.10.2018 у справі № 917/63/18, відповідно до якої суд касаційної інстанції вирішив, що для визначення правомірності, меж та строку нарахування такої санкції необхідно застосувати саме норми законодавства про пеню.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 05 червня 2020 року у справі № 922/3578/18 зазначає, що системний аналіз частини другої статті 536, частини другої статті 625 та статті 627 ЦК України дозволяє дійти висновку, що законодавцем не обмежено право сторін визначити у договорі розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами. Однак, диспозитивний характер цих норм у цілому обмежується положенням частини другої статті 625 ЦК України, яка зазначає про стягнення трьох процентів річних, що має наслідком визначення таких процентів саме у річних, а не будь-яким іншим способом обчислення процентів за умовами договору.

Отже, законодавцем передбачено, що договором може бути встановлено інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення (зокрема, в розмірі певного проценту за кожний день прострочення).

З огляду на те, що яким би способом не визначався в договорі розмір пені, він не може перевищувати той розмір, який установлено законом як граничний (тобто за прострочення платежу за договором може бути стягнуто лише пеню, сума якої не перевищує ту, що обчислено на підставі подвійної облікової ставки Національного банку України), що п.7.3 договору передбачено, що за несвоєчасне або неповне внесення орендарем платежів останній сплачує пеню в розмірі 0,5 %, але не більше подвійної облікової ставки НБУ та позивачем заявлено вимогу про стягнення 5 577,22 грн за період з 21.10.2018 по 30.01.2019, суд вважає, що вимога про стягнення 60 893,73 грн за неправомірне користування чужими коштами за своєю правовою природою є визначенням пені , так як за способом обчислення вона визначається за кожний день прострочення та не підлягає до задоволення, оскільки, відповідно до ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи, що відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку сплатити заявлені до стягнення суму боргу, штрафні та фінансові санкції, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Оскільки спір доведений до суду з вини відповідача, за приписами статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі справи слід покласти нього.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 254 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково .

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Укргала" (43220, вул. Радянська, буд. 11Б, с. Прилуцьке, Ківерцівський р-н, Волинська обл., код ЄДРПОУ 40440140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діамант Центр" (43026, вул. Єршова, 11, м. Луцьк, Волинська обл., код ЄДРПОУ 38131372) 15 366,00 грн - основного боргу, 5 577,22 грн - пені, 589, 71 грн - інфляційних втрат та 2 102,00 грн - витрат по сплаті судового збору.

3. У позові на суму 60 893,73 грн відмовити .

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

08.07.2020

Суддя В. М. Дем`як