Рішення

від 07.07.2020 по справі 826/4212/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року м. Київ № 826/4212/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Гігатранс

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

від 21.10.2016 № 0006061402, № 0006051402,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариства з обмеженою відповідальністю Гігатранс (далі - позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі- відповідач), в якій просить суд визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення від 21.10.2016 №0006061402, №0006051402.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентом є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Відповідно до пункту 10 частини першої Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України , Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Розгляд адміністративної справи здійснено в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016.

Перевіркою товариства з обмеженою відповідальністю Шатро Інжиніринг за перевіряємий період встановлено наступні порушення:

1) п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6, ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 82 450,00 грн. (за I півріччя 2016 року - 82 450,00 грн

2) п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 91 667,00 грн. (лютий 2016 рік - 91 667,00 грн.);

За результатами перевірки складено акт від 08.09.2016 № 377/26-15-14-02-04/34603204 (далі - акт перевірки) та винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 21.10.2016 № 0006051402, яким за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 114 584 грн., в тому числі за основним платежем 91 667,00 грн. та 22 917,00 грн. за штрафними санкціями;

- від 21.10.2016 № 0006061402, яким за порушення п. 44.1, п. 44.2, п. 44.6, ст 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI, зі змінами та доповненнями, позивачу яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на загальну суму 103 063,00 грн., в тому числі за основним платежем 82 450,00 грн. та 20 613,00 грн. за штрафними санкціями.;

Не погоджуючись з спірним податковим повідомленням-рішення звернувся з скаргою до Державної фіскальної служби України, рішенням Державної фіскальної служби України від 25.01.2017 №1510/6/99-99-11-01-01-25, скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 21.10.2016 № 000606140 в частині встановленого перевіркою завищення позивачем собівартості реалізованої продукції, що враховуються при визначені фінансового результату за півріччя 2016 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати позивачем грошовими коштами на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал та не встановлено наявності дебіторської заборгованості за півріччя 2016 року, і у відповідній частині штрафні санкції, а в інших частинах зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 21.10.2016 №0006051402 - залишено без змін, а скаргу позивача задоволено частково.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, товариством з обмеженою відповідальністю Гігатранс (орендар, довіритель, замовник) укладено з товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал (орендодавець, комерційний агент, виконавець) договори оренди телекомунікаційного обладнання від 11.01.2016 №11/01/19, агентський від 01.02.2016 №010216, про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2016 №25012016, про надання послуг від 11.01.2016 №11012016, умовами яких передбачено, що:

- орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування телекомунікаційне обладнання, визначене в додатку до цього договору;

- виконавець надає замовнику в користування канал зв`язку в кількості 1 незалежний канал зв`язку 4 (одного) оптичного волокна, з пропускною здатністю не менше 1024 Мбіт/с, а замовник використовує наданий канал зв`язку відповідно до його призначення, а також зобов`язується сплачувати за його використання;

- виконавець в порядку та на умовах даного договору забезпечує за плату надання замовнику ІТ послуги щодо обслуговування офісного обладнання, серверів та іншої техніки, перелік яких встановлено в додатках до даного договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 185.1. статті 185, пунктом 187.1. статті 187, пунктом 188.1. статті 188 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до пункту 201.1., 201.4., 201.6. статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених пунктом 201.1. статті 201 Податкового кодексу України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. статті 200 Податкового кодексу Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.1. статті 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до пункту 198.2., 198.3., 198.6. статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частини другої статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статті 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини першої статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пункту 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку ), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього п.. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 11.01.2016 між позивачем (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал (орендодавець) укладено договір №11/01/16, яким передбачено, що орендодавець передає, а орендар приймає в тимчасове платне користування телекомунікаційне обладнання, визначене у додатку до цього договору. Передача та прийом обладнання оформлено актом прийому-передачі від 11.01.2016 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.02.2016 № ОУ-0211/02. Деталізація виконання Товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат Глобал своїх зобов`язань за вказаним договором зазначена у звіті від 17.02.2016 №34-4/Г. Загальна сума наданих послуг складала 204 000,00 грн. з ПДВ.

Між позивачем (довіритель) та товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал (комерційний агент) 01.02.2016 укладено агентський договір №01026 з метою залучення для позивача додаткової клієнтської бази. Дана господарська діяльність підтверджується актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.02.2016 №ОУ-0211/01, а також звітом від 17.02.2016 № 34-3/Г.

Між позивачем (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал (виконавець) 11.01.2016 укладено договір №11012016. Відповідно до умов вказаного договору виконавець за плату, в порядку та на умовах договору забезпечує надання замовнику ІТ послуги з технічного обслуговування офісного обладнання, серверів та іншої техніки, перелік яких визначено у додатках до даного договору, які є невід`ємною частиною даного договору. Відповідно до додатку № 1 до договору про надання послуг від 11.01.2016 №11012016 визначено перелік робіт та послуг, їх кількість та вартість, які замовник зобов`язується виконати. Виконавець виконав вказані роботи, що підтверджується актом здачі-прийняття виконаних робіт (надання послуг) від 11.02.2016 №ОУ-0211/04, а також звітом від 17.02.2016 №34-1/Г.

Між позивачем (замовник) та товариством з обмеженою відповідальністю Рахмат глобал (виконавець) 25.01.2016 укладено договір про надання телекомунікаційних послуг №25012016. Відповідно до умов вказаного договору виконавець надає замовнику в користування канал зв`язку. Факт виконання зобов`язань за договором підтверджується актом прийому-передачі від 25.01.2016 та актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 11.02.2016 № ОУ-0211/02, а також звітом від 17.02.2016 №34-2/Г до договору про надання телекомунікаційних послуг від 25.01.2016 №25012016.

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій вказаний вище контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо посилань контролюючого органу на те, що контрагент позивача не надавав не в повному обсязі податкову звітність, а також щодо відсутності інформації про наявність основних засобів, суд зазначає наступне.

Ознайомившись із такими доводами контролюючого органу, слід зазначити, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредит, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 № К/9901/612/18 і № К/9901/630/18.

Крім того, можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставки та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків. Таку ж правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 24.01.2018 у справі № 824/942/13 .

Товариство з обмеженою відповідальністю Гігатранс на вимогу перевіряючих надало для перевірки всі, передбачені чинним законодавством України первинні документи по його взаємовідносинах з постачальником.

Документи містять відомості, які в повній мірі відображають суть господарських операцій, що відбулись в перевіряємому періоді між позивачем та його контрагентом.

Тим більше, що з огляду на принцип індивідуальної юридичної відповідальності (стаття 61 Конституції України), ознака фіктивного підприємництва з боку контрагента не має правового значення для платника податків.

Тобто, в разі встановлення у визначеному правовими нормами порядку фіктивного підприємництва з боку контрагента відсутні підстави для визнання документів, що підтверджують оформлення господарських операцій з цим контрагентом недостовірними.

За змістом норм Податкового кодексу України, право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів, робіт, послуг, призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема щодо податкового кредиту - податковою накладною, виписаною постачальником-платником ПДВ, сум витрат на придбання товару (робіт, послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (робіт, послуг).

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на нормування податкового кредиту наступають лише у разі реального фактичного вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування і або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника додатків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксується дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту.

При цьому вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарський діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків і покупець товарів (робіт, послуг) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента.

Суд на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановив, що факт отримання позивачем товарів та послуг, оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображені у бухгалтерському обліку та податковій звітності позивача.

Також, чинне законодавство України не містить вимоги зазначення в актах виконаних робіт/наданих послуг інформації про залучення працівників (їх професійну належність) необхідних для виконання послуг, залучення машин та устаткування, деталізації наданих послуг, зазначення витрачених годин на надання вказаних послуг, тощо. Як зазначено вище, акти виконаних робіт відповідають вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 21.10.2016 №0006061402, №0006051402 протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 3, 6-11, 73-77, 79, 90, 139, 241 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 21.10.2016 №0006061402 та №0006051402.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Гігатранс (04080, м. Київ, вул. Юрківська, буд. 34-а, ЄДРПОУ 34603204) сплачений ним судовий збір у розмірі 3 264 (три тисячі двісті шістдесят чотири гривні) 70 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ЄДРПОУ 39439980).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.