Постанова

від 08.07.2020 по справі 200/13242/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року справа №200/13242/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., секретаря судового засідання - Тішевського В.В., за участю представника відповідача Пономарьова А.О., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 р. (у повному обсязі складено 31 березня 2020 року у м. Слов`янськ) у справі № 200/13242/19-а (головуючий І інстанції суддя Бабіч С.І.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Курахівський машинобудівний завод" до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення № 0005821414 від 23 липня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

Позивач 14 листопада 2019 року звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми Р № 00058221414 від 23.07.2019 року, яким визначене податкове зобов`язання за основним платежем з податку на додану вартість у розмірі 398 327, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 199 163, 50 грн.; вирішити питання судових витрат (т. 1 а.с. 4-10, т. 2 а.с. 40-47).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 200/13242/19-а позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Донецькій області № 0005821414 від 23 липня 2019 року.

Вирішено питання судових витрат (т. 2 а.с. 242-245).

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначає, що посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з контролю за дотриманням повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами постачальниками ТОВ ІЛАДА за травень 2018 року та ТОВ СЕТ ТАЙМ за липень 2018 року, на підставі якої складено акт від 26 червня 2019 року.

Перевіркою було встановлено порушення з боку позивача п.п. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14..1.2020 п. 14.1 ст. 14, п.п. 14.1.203 п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплати до бюджету в загальній сумі 398327 грн., в тому числі за травень 2018 року в сумі 99327,00 грн., за липень 2018 року в сумі 299000, 00 грн.

Відповідач наголошує, що надані позивачем до перевірки первинні документи не містять такого обов`язкового для первинних документів реквізиту, як особа відповідальна за здійснення господарської операції, а саме: по рядках від постачальника та отримав не зазначено посади осіб, що видала та отримала ТМЦ, у рядку отримав також не зазначено прізвище, ім`я, по батькові отримувача ТМЦ.

Дані, що містяться у видаткових накладних, не дають змогу ідентифікувати осіб, які фактично відповідальні за здійснення фінансово-господарських операцій та мали право підписувати первинні документи, що є порушенням п. 2 ст. 9 Закону України № 996.

Таким чином, апелянт вважає, що зазначені документи складені з порушенням встановленого порядку, а тому не можуть підтверджувати реальність здійснення операцій з постачання ТМЦ підприємствами ТОВ Ілада та ТОВ Сет Тайм .

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, погоджуючись з висновками суду першої інстанції.

Представник апелянта в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Курахівський машинобудівний завод код ЄДРПОУ 40103522, з питань контролю за дотриманням повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинахм з контрагентами - постачальниками ТОВ ІЛАДА за травень 2018 року та ТОВ СЕТ ТАЙМ за липень 2018 року, на підставі якої складено акт № 660/05-99-14-14/40103522 від 26 червня 2019 року.

Перевіркою вказано на порушення пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.203 п.14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п. 198.1 ст. 198, п. 198.2 ст. 198, п. 198.3 ст. 198, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, всього в сумі 398327 грн., в тому числі за травень 2018 року в сумі 99 327. 00 грн., за липень 2018 року в сумі 299000,00 грн. (т. 1 а.с. 12-72).

На підставі зазначено акта перевірки відповідачем прийнято спірне податкове повідомлення-рішення № 0005821414 від 23 липня 2019 року про збільшення суми грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 597 490, 50 грн. (т. 1 а.с. 132).

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням № 0005821414 від 23 липня 2019 року, платник податків до Державної фіскальної служби України направив скаргу на спірне рішення, але рішенням контролюючого органу вищого рівня від 07 жовтня 2019 року спірне податкове повідомлення - рішення залишено без змін.

Спірним питанням цієї справи є правомірність дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення форми Р № 00058221414 від 23.07.2019 року, яким визначене податкове зобов`язання за основним платежем з податку на додану вартість у розмірі 398 327, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 199 163, 50 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Як вбачається зі змісту акта перевірки, підставою для прийняття спірного податкового повідомлення - рішення було встановлення перевіркою відсутності правових наслідків у правовідносинах позивача з контрагентами ТОВ ІЛАДА та ТОВ СЕТ ТАЙМ .

Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

За змістом п. 15.1. Податкового кодексу України платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об`єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об`єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов`язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Підпунктом 16.1.2 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України окреслено, що платник податків зобов`язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків.

Приписами п.п.16.1.4 п.16.1 ст.16 Податкового кодексу України на платника податків покладений обов`язок сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Унормуванням пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За нормою п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

Унормуванням п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За приписами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України окреслено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку за визначенням п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов`язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Таке рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України).

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996).

Ст. 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ СЕТ ТАЙМ був укладений договір поставки № 15/0518 від 15 травня 2018 року, відповідно до якого постачальник ТОВ СЕТ ТАЙМ зобов`язується на умовах цього договору передати (поставити) покупцеві ТОВ Курахівський машинобудівний завод комплектно товар, зазначений у видаткових накладних, які є додатками до договору та невід`ємними частинами договору, а покупець зобов`язується оплатити і прийняти вказаний товар (т. 1 а.с. 123-126).

Факт здійснення господарської операції між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ СЕТ ТАЙМ за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № ВН-0000012 від 13 липня 2018 року, № ВН-0000013 від 16 липня 2018 року, № ВН-0000014 від 18 липня 2018 року, № ВН-0000015 від 18 липня 2018 року, та рахунком - фактури № РФ-0000017 від 18 липня 2018 року, № РФ-0000016 від 16 липня 2018 року, № РФ-0000018 від 18 липня 2018 року, № РФ-0000014 від 13 липня 2018 року (т. 1 а.с. 81-82, 84-85, 87-88, 90-91, 168-169, 177-178, 180-181, 183-184).

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ «СЕТ ТАЙМ» були виписані ТОВ «Курахівський машинобудівний завод» податкові накладні № 1 від 13.07.2018 року та № 3 від 18.07.2018 року (т. 1 а.с. 99-100).

Факт поставки товару між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ СЕТ ТАЙМ підтверджується товарно - транспортними накладними № ТН-00014 від 18 липня 2018 року, № ТН-00013 від 16 липня 2018 року, № ТН-00015 від 18 липня 2018 року, № ТН-00012 від 13 липня 2018 року (т. 1 а.с. 83, 86, 89, 92, 170, 179. 182).

Розрахунок між сторонами за договором проводився у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями № 498 від 01.08.2018 року, № 530 від 07.08.2018 року, № 506 від 01.08.2018 року, № 547 від 15.08.2018 року, № 602 від 06.09.2018 року, № 614 від 11.09.2018 року та № 631 від 19.08.2018 року (т. 1 а.с. 105-111).

Між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ ІЛАДА був укладений договір поставки № 22/0518 від 22 травня 2018 року, відповідно до якого постачальник ТОВ ІЛАДА на умовах, передбачених цим договором, зобов`язується поставити товар, а покупець ТОВ Курахівський машинобудівний завод зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього на умовах договору (т. 1 а.с. 127-130).

Факт здійснення господарської операції між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ ІЛАДА за вказаним договором підтверджується видатковими накладними № ВН-0001 від 23 травня 2018 року, № ВН-0002 від 23 травня 2018 року, та рахунком - фактури № РФ-25 від 23 травня 2018 року, № РФ-23 від 22 травня 2018 року (т. 1 а.с. 93-94, 96-97, 171-172, 174-175).

На виконання вимог Податкового кодексу України ТОВ « ІЛАДА » були виписані ТОВ « Курахівський машинобудівний завод » податкові накладні № 1 від 23.05.2018 року та № 2 від 23.05.2018 року(т. 1 а.с. 101-102).

Факт поставки товару між ТОВ Курахівський машинобудівний завод та ТОВ ІЛАДА підтверджується товарно - транспортними накладними № ТТН-2 від 23.05.2018 року та ТТН-1 від 23.05.2018 року (т. 1 а.с. 95, 98, 173, 176).

Таким чином, відповідною первинною документацією позивачем підтверджено реальність спірних господарських операцій з ТОВ ІЛАДА та ТОВ СЕТ ТАЙМ за період, що перевірявся.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що між позивачем та його контрагентами виконані господарські операції по поставці товарів, дії останніх спрямовані на реальне настання правових наслідків. Належних доказів, що вони вчинялися в цілях заниження об`єкта оподаткування, несплати податків в матеріалах справи відсутні.

Посилання апелянта на те, що надані позивачем до перевірки первинні документи не містять такого обов`язкового для первинних документів реквізиту, як особа, відповідальна за здійснення господарської операції, а саме: по рядках від постачальника та отримав не зазначено посади осіб, що видала та отримала ТМЦ, у рядку отримав також не зазначено прізвище, ім`я, по батькові отримувача ТМЦ, є безпідставним, оскільки в видаткових накладних, що виписані при здійсненні господарських операцій із ТОВ Ілада проставлено ПІБ директора - О.В. Кулик, із ТОВ СЕТ ТАЙМ - директор ОСОБА_1 Т. ОСОБА_2 . ТМЦ отримував директор ТОВ КМЗ - Хачик ОСОБА_3 Є.

Крім того, суд апеляційної інстанції відзначає, що в акті від 26.06.2019 року Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань контролю за дотриманням повноти декларування та своєчасності сплати податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками ТОВ Ілада за травень 2018 року та ТОВ Сет Тайм за липень 2018 року в описовій частині вказано про необхідність перевірки затвердженої процедури для відбору постачальників у позивача, чи дотримана зазначена процедура при відборі постачальників. Але відсутні посилання контролюючого органу на правові підстави, які б регламентували такі питання.

Разом з тим, відповідно до правової позицій Вищого адміністративного суду України, викладеного в ухвалі від 03.05.2012 у справі № К/9991/11271/12, наявність реєстрації контрагента на час вчинення спірних операцій є свідченням наявності у них необхідного обсягу правосуб`єктності для здійснення таких операцій, тоді як перевірка проведення такої реєстрації з дотриманням вимог законодавства перебуває поза межами можливого контролю платника.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 № К/9901/873/18.

Хоча питання наявності кримінальних проваджень щодо контрагентів за ланцюгом постачання і не було доводом апеляційної скарги, але в своїй промові при апеляційному розгляді справи представник апелянта звернув на це увагу.

Щодо посилання відповідача на інформацію про відкрите кримінальне провадження стосовно ТОВ КМ Групп , що першим відділом кримінальних розслідувань СУФР ГУ ДФС у Донецькій області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 27.03.2018 року за фактом ухилення від сплати податків особливо великому розмірі та фіктивного підприємництва службовими особами товариства. Разом з тим суд зазначає, що на теперішній час вирок суду відсутній.

За унормуванням частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, до винесення вироку в рамках кримінального провадження, протокол допиту свідка під час досудового розслідування не може вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.

Сам факт наявності кримінального провадження не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагента може слугувати підставою для висновку про неправомірне формування ним податкового обліку.

Вищевказана правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, що викладена у постановах від 26 червня 2018 року у справі № 826/548/17, від 12 червня 2018 року у справі № 822/2198/17, від 05 червня 2018 року у справі № 2а-1570/6063/12, від 21 серпня 2018 року у справі № 826/17880/15.

Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року (далі - Конвенція), Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.

Частиною першою статті 9 Конституції України окреслено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У відповідності до статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Європейський суд з прав людини у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив:

70. І, нарешті, що стосується зусиль для попередження обманних зловживань системою оподаткування ПДВ, Суд визнає, що коли Держави - члени Конвенції володіють інформацією про такі зловживання зі сторони певної фізичної чи юридичної особи, вони можуть вжити відповідних засобів щодо недопущення, зупинення чи покарання за такі зловживання. Однак, Суд вважає, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності.

71. Враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності. Таким чином, мало місце порушення статті 1 Протоколу № 1 .

Аналогічна позиція викладена у рішенні Верховного Суду України, який у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Відповідна позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 21-4953а15.

Позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом.

Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

При цьому, суд враховує, що товарно - транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів, проте є обов`язковою для договорів перевезення. Відсутність товарно - транспортних накладних, а також недоліки в їх заповненні, які фактично унеможливлюють встановлення основних параметрів щодо перевезення (часу, маси, дані щодо навантаження, розвантаження) ставить під сумнів фактичне переміщення таких товарів у просторі, а у разі наявності й інших доказів та встановлених обставин, наприклад щодо відсутності матеріальних, зокрема транспортних засобів та трудових ресурсів у господарюючих суб`єктів для здійснення відповідної діяльності, в тому числі і транспортування товару, свідчить на користь висновку про відсутність реальних поставок товару, а відповідно і про безпідставність формування даних податкового обліку за такими операціями.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року в справі К/9991/8144/12 (справа № 2а/0570/17166/2011).

Суд апеляційної інстанції вказує на те, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Враховуючи викладене, суд вважає, що податкове повідомлення-рішення форми Р № 00058221414 від 23.07.2019 року, яким визначене податкове зобов`язання за основним платежем з податку на додану вартість у розмірі 398 327, 00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 199 163, 50 грн. є протиправним.

Відповідно, позовні вимоги позивача в частині визнання зазначеного повідомлення-рішення неправомірним та його скасування - підлягають задоволенню.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 24 лютого 2020 р. у справі № 200/13242/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строк касаційного оскарження продовжуються на строк дії такого карантину.

Повне судове рішення складено 8 липня 2020 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Арабей

І.В. Геращенко