Постанова

від 07.07.2020 по справі 640/10309/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/10309/19 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 липня 2020 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Файдюка В.В.

суддів: Земляної Г.В.

Мєзєнцева Є.І.

При секретарі: Марчук О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у справі за адміністративним позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Бургер" про стягнення штрафних санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В :

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Бургер", в якому просило суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Бургер" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції у розмірі 80 037,50 грн.;

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Н-Бургер" на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів пеню у розмірі 2 449,64 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ТОВ "Н-Бургер" були виконані всі законодавчо передбачені вимоги щодо забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим підстави для притягнення останнього до адміністративно-господарської відповідальності відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити адміністративний позов. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що відповідачем не було розроблено додаткових заходів для поліпшення зайнятості осіб з інвалідністю. Саме по собі подання звітності до центру зайнятості не звільняє підприємця від відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він наполягає на законності оскаржуваного рішення та просить залишити його без змін.

Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Так, судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, 22 лютого 2019 року ТОВ "Н-Бургер" подано до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік за формою №10-ПІ, затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики №42 від 10 лютого 2007 року з доповненнями від 12 листопада 2008 року №527.

Відповідно до цього Звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) складає 12 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , - становить 1 особа. Відповідачем не працевлаштовано 1 особу.

Київським міським відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за результатами проведеної перевірки зазначеного Звіту форми №10-ПІ, зроблено висновок, що відповідачем не виконано відсоткового нормативу, призначеного для працевлаштування інвалідів, як це передбачено статтею 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні .

На підставі викладеного позивач розрахував суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та звернувся до суду із позовом про їх стягнення разом з пенею.

За наданим позивачем розрахунком розмір адміністративно-господарських санкцій, що підлягає стягненню з відповідача становить 80 037,50 грн, та пеня 2 449, 14 грн.

Здійснивши системний аналіз приписів статей 18, 18-1, 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , статті 50 Закону України Про зайнятість населення , статі 218 ГК України, суд першої інстанції прийшов до висновку, що подання ТОВ "Н-Бургер" до служби зайнятості інформації для працевлаштування осіб з інвалідністю протягом 2018 року, а також самостійне розміщення відповідних оголошень свідчить про відсутність правових підстав для накладення на відповідача адміністративно-господарських санкцій.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до ч. ч. 1-3 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно ч.1 статті 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Приписи ч. 2 статті 20 вказаного Закону визначають, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Отже, чисельність осіб з інвалідністю - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого статтею 19 Закону, становила 1 особу.

Судовою колегією враховується, що діючим законодавством встановлюється обов`язковий для підприємств норматив робочих місць, призначених для забезпечення працевлаштування осіб з інвалідністю, а також передбачається сплата підприємствами адміністративно-господарських санкцій у разі порушення встановлених нормативів щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті особами з інвалідністю робочі місця не є податком, збором (обов`язковим платежем), обов`язкова сплата яких передбачена Конституцією України, Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв`язку зі скоєнням правопорушення.

Відповідно до статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до ч.1 статті 18 Закону забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Згідно ч.3 статті 18 Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, з огляду на приписи Порядку подання підприємствами, установами організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70, роботодавці подають до центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страховик внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, передбачена ч.1 статті 20 Закону міра юридичної відповідальності у вигляді виникнення обов`язку здійснити грошовий платіж на користь Фонду соціального захисту інвалідів має наставати або 1) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , а саме: не виділення та не створення робочих місць, не надання державній службі зайнятості інформації, не звітування перед Фондом соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів, так як саме ця бездіяльність має своїм фактичним наслідком позбавлення державної служби зайнятості можливості організувати працевлаштування інвалідів, або 2) в разі порушення роботодавцем вимог ч.3 статті 17, ч.1 статті 18, ч.2,3,5 статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , що полягає у безпідставній відмові у працевлаштуванні інваліда, який звернувся до роботодавця самостійно чи був направлений до нього державною службою зайнятості.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справах № 817/652/17, № 802/707/17-а.

Зі змісту положень статті 18-1 Закону вбачається, що пошук підходящої роботи для інваліда здійснює державна служба зайнятості.

Таким чином, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування, на чому безпідставно наголосило Київське МВ ФСЗІ в апеляційній скарзі.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 30 січня 2018 року по справі № П/811/696/17, від 06 лютого 2018 року у справі № П/811/693/17, від 08 травня 2018 року у справі № 805/2275/17-а, від 24 квітня 2019 року у справі №817/1188/18, від 28 травня 2019 року у справі №807/554/17.

Відповідно до п.4 ч.3 статті 50 Закону України Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про, зокрема, попит на робочу силу (вакансії).

Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 31 травня 2013 року №316 затверджено форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання.

Приписи пп. пп. 1.3 та 2.1 Порядку подання інформації про попит на робочу силу (вакансії) визначають, що роботодавці подають інформацію до територіального органу Державної служби зайнятості України у містах Києві та Севастополі, районі, місті, районі у місті (далі - територіальний орган) незалежно від місцезнаходження.

Форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, відповідачем протягом 2018 року було подано 5 звітів форми 3-ПН про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю до Центру зайнятості населення Шевченківського району міста Києва.

Згідно наданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю за 2018 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 11 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність 0 осіб ; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону - 1 особа .

Так, в матеріалах справи наявна копія листа Товариства з обмеженою відповідальністю Н-Бургер від 17 січня 2018 року №24/01/18 до Центру зайнятості населення Шевченківського району міста Києва щодо наявності вакантних місць, в т.ч. і для працівників з певними фізичними вадами (інвалідів).

Крім того, листом від 13 вересня 2019 року №1.2-19.047 Товариство з обмеженою відповідальністю Робота Плюс Успіх підтвердило, що Товариство з обмеженою відповідальністю Н-Бургер розміщувала на сайті jobs.ua вакансії, які були орієнтовані, зокрема, на людей з обмеженими фізичними можливостями.

Відтак, на думку суду апеляційної інстанції, відповідачем було виконано у повному обсязі обов`язок з інформування щодо утворення (пристосування) робочих місць та наявності вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, а також за можливості забезпечено працевлаштування таких осіб, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог, на чому вірно наголосив суд першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 лютого 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено 07 липня 2020 року.

Головуючий суддя: В.В. Файдюк

Судді: Г.В. Земляна

Є.І. Мєзєнцев

м