Постанова

від 01.07.2020 по справі 120/3523/19-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3523/19-а

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шаповалова Тетяна Михайлівна

Суддя-доповідач - Ватаманюк Р.В.

01 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Ватаманюка Р.В.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Стаднік Л. В.,

представника позивача: Самара В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (прийняте 20 січня 2020 року у м. Вінниця) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (далі - відповідач), третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 та фермерського господарства "Янтар" (далі - третя особа 1, 2) про визнання дій протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач 30.10.2019 звернувся із позовом до Вінницького окружного адміністративного суду в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11965/15-19-сг від 18.07.2019 про відмову затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити поданий ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "ЯНТАР" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, з урахуванням висновків суду;

- стягнути з відповідача на корить позивача всі судові витрати по справі.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.01.2020 позов задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11965/15-19-сг від 18.07.2019 про відмову ОСОБА_1 в затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства площею 1,9572 га, кадастровий номер 0523980600:01:002:0294, що розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 судовий збір при звернені до суду в сумі 768,40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказав, що судом першої інстанції безпідставно не враховано те, що отримання позивачем дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення щодо надання земельної ділянки у власність.

Також, посилаючись на рішення Верховного Суду у справі №816/1920/17 вказує про те, що фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива лише тій самій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Стосовно зобов`язання затвердити розроблену земельну документацію скаржник вказує на дискреційні повноваження відповідача.

Третя особа - ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що норми Земельного кодексу України, який діє на сьогодні, у жоден спосіб не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлює додаткових умов для реалізації громадянами такого права.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу вказавши, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами (зокрема, затвердження проектів та передача у власність) врегульовано ст. 118 Земельного кодексу України. Тоді як ст. 123 Земельного кодексу України, на яку посилається відповідач, визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування.

Також вказує на безпідставність посилань відповідача на постанову Верховного Суду у постанові №816/1920/17.

При цьому зазначає, що на час створення СФГ "Янтар" ні Земельний кодекс України від 18.12.1990 ні Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991, ні інші законодавчі акти не містили норм, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування у розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало фермерське господарство в особі його голови.

Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2020 відкрито апеляційне провадження у справі та ухвалою від 23.03.2020 справу призначено до розгляду на 15.04.2020.

14.04.2020 представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із запровадженням карантину.

В подальшому, у зв`язку перебуванням колегії суддів у відпустці, розгляд справи перенесено на 13.05.2020.

12.05.2020 представником відповідача та 13.05.2020 представником позивача подано клопотання про відкладення розгляду справи. На підставі вказаних клопотань розгляд справи перенесено на 03.06.2020.

03.06.2020 в судовому засіданні представником позивача надано додаткові документи, а саме: державний акт на право постійного користування землею, проект землеустрою, рішення №1265, викопіювання з кадастрової карти та витяг з Державного реєстру. В судовому засіданні оголошено перерву до 01.07.2020.

11.06.2020 представником відповідача надано додаткові пояснення в яких вказано, що Головне управління вже не є розпорядником земельних ділянок на території Раківської сільської ради Томашпільського району оскільки зазначена сільська рада ввійшла до Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади. Також звернуто увагу суду на те, що представником позивача надано рішення селищної ради про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, а не аналогічний наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області.

01.07.2020 представником відповідача подано заяву про розгляд справи без участі представника Головного управління. Також просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені сторонами такі обставини.

12.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства із земель фермерського господарства "Янтар" у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

29.12.2017 листом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в наданні позивачу вказаного дозволу відмовлено.

Не погодившись з відмовою відповідача, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2018 по справі № 0240/2545/18-а, окрім іншого, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у ненаданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 такий дозвіл.

02.11.2018 на виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області №2-14740/15-18-СГ позивачу надано відповідний дозвіл.

На підставі зазначеного наказу державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Янтар" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

23.05.2019 позивач звернувся до відповідача з клопотанням про затвердження вищевказаного проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки площею 1,9572 га, кадастровий номер 0523980600:01:002:0294, розташованої на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

13.06.2019 листом № Ш-10584/0-2088/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача про те, що поданий на затвердження проект не повністю відповідає вимогам чинного законодавства та іншим нормативно-правовим актами: 1) в проекті землеустрою не було належним чином посвідчено документ на сторінці 65; 2) в акті приймання-передачі межових знаків на збереження та схемі прив`язки закладки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (кроки) відсутні кадастрові номери земельної ділянки; також на сторінках 57-63 проекту не вказано площу земельної ділянки.

Усунувши вищезазначені недоліки, позивач повторно подав відповідачу проект землеустрою на затвердження.

Проте, наказом від 18.07.2019 № 2-11965/15-19-СГ відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що згідно з постановою Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17 член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН № 000143 на підставі рішення 13 сесії 3 скликання Томашпільської районної ради Вінницької області від 01.11.2000 ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 17,71 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Крім того, відповідач послався на норми ч. 13 ст. 123 ЗК України.

Не погоджуючись із вказаним наказом позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача в затвердженні поданого позивачем проекту землеустрою, погодженого в порядку, визначеному ст. 186-1 ЗК України не може вважатись обґрунтованою, адже положення ст. 118 ЗК України не передбачають підстав для відмови у затвердженні уже погодженого проекту землеустрою, який до того ж містить висновок експерта державної експертизи про його відповідність вимогам законодавства.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції за такими доводами.

Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 31 ЗК України визначено, що громадяни-члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до п. "а" ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району.

Отже, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) із земель державної власності сільськогосподарського призначення.

При цьому, положенням ч. 8 ст. 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 186-1 ЗК України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до 4 ст. 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 ст. 186-1 ЗК України передбачено, що органи, зазначені в частинах першій-третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Положенням ч. 6 ст. 186-1 ЗК України вказано, що підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно висновку експерта державної експертизи Головного управління Держгеокадастру у Івано-Франківській області "Про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 10.05.2019 №4874/82-19", експерт дійшов висновку, що представлений, в тому числі ОСОБА_1 проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Відповідно до пунктів 9, 10 цього висновку, зауваження та пропозиції до проекту землеустрою "відсутні". Підсумкова оцінка проекту землеустрою "погоджується".

Згідно з ч. 9 ст. 118 ЗК України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду (ч. 10 ст. 118 ЗК України).

Як вбачається з матеріалів справи, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, відповідач посилається лише на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 у справі №816/1920/17, та відповідно до яких, член фермерського господарства має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування. Крім того, відмовляючи позивачу в затвердженні проекту землеустрою, відповідач також вказує, що керується положеннями ст. 123 ЗК України.

При цьому, положеннями ч. 14 ст. 123 ЗК України передбачено, що підставою відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише його невідповідність вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

Разом з тим, судом першої інстанції вірно вказано, що положення ст. 123 ЗК України визначають порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, тоді як позивач подав на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, відтак, застосування відповідачем до спірних правовідносин положень ст. 123 ЗК України, на думку суду, є необґрунтованим.

Таким чином, враховуючи, що проект землеустрою погоджений відповідно до висновку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відмова відповідача в затвердженні проекту землеустрою є неправомірною і такою, що надана всупереч порядку, визначеному законом.

Водночас, суд звертає увагу на те, що позивач хотів отримати земельні ділянки як член фермерського господарства, які перебували у його користуванні, а не як громадянин, що має бажання отримати землю в межах норм безоплатної приватизації. Для цього ОСОБА_2 надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної ділянки частки паю, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства "Янтар", тобто висловило згоду як землекористувач.

Відтак, позивач правильно стверджує, що відмова у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки порушує його законне право на отримання у приватну власність земельної ділянки, а обраний ним спосіб захисту є правильним.

Крім того, вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 18.06.2020 у справі №822/70/18.

Стосовно доводів відповідача про те, що право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки має лише той член фермерського господарства, який раніше вже отримував її у користування суд зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка площею 1,9572 га, кадастровий номер 0523980600:01:002:0294, яку позивач бажає отримати у власність для ведення фермерського господарства, розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області та перебуває у користуванні селянського (фермерського) господарства "Янтар", членом якого є позивач.

Згідно з державним актом на право постійного користування землею серії ВН в„– 000143 на підставі рішення 13 сесії 3 скликання Томашпільської районної ради Вінницької області від 01.11.2000 ОСОБА_2 у постійне користування надано земельну ділянку площею 17,71 га для ведення селянського (фермерського) господарства.

При цьому, судом першої інстанції вірно вказано, що на час створення селянського (фермерського) господарства "Янтар" та отримання головою зазначеної земельної ділянки правові основи створення та діяльності селянських (фермерських) господарств в Україні визначались нормами Земельного кодексу України 1990 року та Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" 1991 року.

Вказані нормативно-правові акти не містили положень, які б передбачали умови та порядок отримання членами фермерського господарства земельної ділянки у користування в розмірі земельної частки (паю) для подальшого отримання такої земельної ділянки у власність після того, як земельну ділянку у користування вже отримало фермерське господарство в особі його голови. Не існує такого порядку і на сьогодні.

Разом з тим, норми чинного Земельного кодексу України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Частинами 1 та 2 ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" № 973-VI від 19.06.2003 визначено, що члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю). Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Отже, враховуючи, що спірна земельна ділянка використовується селянським (фермерським) господарством "Янтар" з 2001 року як така, що була надана голові саме з метою ведення фермерського господарства, позивач має право на отримання у власність земельної ділянки в розмірі частки (паю) за рахунок земель селянського (фермерського) господарства "Янтар".

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" у редакції від 20.12.1991 після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Отже, процедура створення фермерського господарства передбачала першочергове отримання у користування громадянином земельної ділянки для створення такого господарства та отримання відповідного Державного акту. Після отримання такого Державного акту та здійснення державної реєстрації, фермерське господарство набувало статусу юридичної особи.

При цьому, положення чинного ЗК України не обмежують право громадян на отримання безоплатно у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства в розмірі земельної частки (паю) та не встановлюють додаткових умов для реалізації такого права.

Згідно заяви від 12.04.2016 ОСОБА_2 надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної ділянки частки паю, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства "Янтар" згідно Державного акту на право постійного користування серії ВН в„– 000143, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 30, що розташовані на території Антонівської сільської ради членам фермерського господарства, зокрема, ОСОБА_1 .

Отже, доводи відповідача про те, що лише ОСОБА_2 , якому видано державний акт на право постійного користування землею, може отримати у власність земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю) істотно звужують права та законні інтереси як самого ОСОБА_2 , який в такому разі втратить право на більшу частину землі, яка тривалий час перебуває у його правомірному користуванні, так і інших членів фермерського господарства, які працюють на цій землі та, як будь-який інший громадянин України, мають законне право на отримання земельної ділянки у власність в межах норм безоплатної приватизації.

Посилання відповідача на висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 19.06.2018 у справі № 816/1920/17 є безпідставними, оскільки порядок затвердження проекту землеустрою чітко визначений положеннями ст.118 ЗК України, аналіз яких свідчить про те, що орган, який передає земельні ділянки у власність, може відмовити у затвердженні проекту землеустрою лише у випадку відсутності його погодження або відсутності позитивного висновку обов`язкової державної експертизи. Разом з тим, як вбачається зі змісту судових рішень по справі №816/1920/17 підстави позову, а також предмет дослідження відрізняються від обставин, які досліджувалися і враховувалися судом під час розгляду даної справи.

Крім того, наведені представником відповідача обставини, які слугували підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою, також існували і на момент погодження відповідного проекту, однак, як слідує із висновку експерта державної експертизи від 10.05.2017 №4874/82-19, представлений позивачем проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність відповідає вимогам законодавства та прийнятим відповідно до нього нормативно-правовим актам.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваного наказу.

Разом з цим, в додаткових поясненнях відповідачем вказано, що Головне управління вже не є розпорядником земельних ділянок на території Раківської сільської ради Томашпільського району оскільки зазначена сільська рада ввійшла до Томашпільської селищної об`єднаної територіальної громади.

З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що вказана обставина матиме значення виключно на стадії виконання рішення у справі. В даному ж випадку, суд апеляційної інстанції перевіряє рішення суду першої інстанції на факт його відповідності нормам матеріального та процесуального права, і враховує при цьому, що предметом спору є протиправність наказу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області № 2-11965/15-19-сг від 18.07.2019 про відмову затвердження документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_1 , а тому доводи апелянта стосовно відсутності у відповідача статусу розпорядника земельними ділянками на території Раківської сільської ради Томашпільського району Вінницької області не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, щодо встановлення обставин у даній справі та надання їм відповідної правової оцінки.

Стосовно посилань відповідача на втручання у дискреційні повноваження державного органу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кодексом адміністративного судочинства України також визначено, що у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні дії (ч. 2 ст. 245 КАС України). В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

У рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Таким чином, надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору і статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2019 в справі № 819/570/18 зауважив, що повноваження суб`єктів владних повноважень не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов, відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Таким чином, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

За таких обставин, враховуючи порушення прав позивача спірною відмовою, а також те, що єдиним законним варіантом поведінки відповідача за результатом розгляду вказаної заяви позивача було затвердження поданого ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства площею 1,9572 га, кадастровий номер 0523980600:01:002:0294, що розташована на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що належним способом відновлення та захисту порушених прав позивача є саме зобов`язання відповідача затвердити вказаний проект землеустрою.

На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 08 липня 2020 року.

Головуючий Ватаманюк Р.В. Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.