Постанова

від 07.07.2020 по справі 120/3524/20-а

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/3524/20-а Головуючий у 1-й інстанції: Томчук Андрій Валерійович

Суддя-доповідач: Кузьменко Л.В.

07 липня 2020 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Кузьменко Л.В.

суддів: Совгири Д. І. Франовської К.С.

за участю:

секретаря судового засідання: Чорнокнижник О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року (рішення ухвалене суддею Томчуком А.В. 14.01.2020 року в м.Вінниця, повний текст судового рішення складено 14 січня 2020 року ) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу,

В С Т А Н О В И В :

У жовтні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Вінницького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, в якому просила визнати протиправним та скасувати наказ від 18.07.2019 №2-11970/15-19-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, а також зобов`язати відповідача затвердити поданий нею проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства з земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено в повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від за № 2-11970/15-19-СГ від 18 липня 2019 року про відмову ОСОБА_1 у затвердженні документації із землеустрою та передачі у власність земельної ділянки.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області затвердити проект землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки державної форми власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства, яка перебуває в користуванні Фермерського господарства "ЯНТАР" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити. В апеляційній скарзі зазначає, що фермерське господарство може володіти і користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не в користуванні) члена фермерського господарства. При цьому статтею 13 Закону України "Про фермерське господарство" передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування, тобто передача у власність земельної ділянки можлива лише тій особі, які земельна ділянка передана у користування. Згідно з державним актом №000143 земельна ділянка площею 17,71 га, в межах якої позивач бажає отримати безоплатно у власність земельну ділянку, надана в користування ОСОБА_2 , а не позивачу. Отже, законних підстав для затвердження поданого позивачем проекту землеустрою немає. Відтак оскаржуваний наказ є правомірним та відповідає вимогам чинного законодавства.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача та третьої особи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судами встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10.09.2018 у справі №0240/2545/18-а, окрім іншого, визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області у ненаданні ОСОБА_1 дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення фермерського господарства у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту, державної форми власності) та зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати ОСОБА_1 такий дозвіл.

На виконання вказаного судового рішення, яке набрало законної сили, наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 02.11.2018 №2-14741/15-18-СГ позивачу надано відповідний дозвіл.

На підставі зазначеного наказу державним підприємством "Вінницький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" розроблено проект землеустрою щодо відведення у власність громадянам в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства із земель державної власності сільськогосподарського призначення, які перебувають у користуванні фермерського господарства "Янтар" на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

23.05.2019 позивач звернулась до відповідача з клопотанням про затвердження вищевказаного проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки, розташованої на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Листом від 13.06.2019 №Б-10574/0-2090/0/95-19 Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повідомило позивача про те, що поданий на затвердження проект не повністю відповідає вимогам чинного законодавства та іншим нормативно-правовим актами: 1) в проекті землеустрою не було належним чином посвідчено документ на сторінці 65; 2) в акті приймання-передачі межових знаків на збереження та схемі прив`язки закладки межових знаків до об`єктів і контурів місцевості (кроки) відсутні кадастрові номери земельної ділянки; також на сторінках 57-63 проекту не вказано площу земельної ділянки.

Усунувши вищезазначені недоліки, позивач повторно подала відповідачу проект землеустрою на затвердження.

Разом із ти, наказом від 18.07.2019 №2-11968/15-19-СГ відповідач відмовив позивачу у затвердженні проекту землеустрою, вказавши на те, що постанові Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №816/1920/17 висловлено позицію, відповідно до якої передача у власність члену фермерського господарства земельної ділянки у розміру земельної частки (паю) можлива лише тій особі, якій земельна ділянка передана у користування.

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області протиправно та з непередбачених законом підстав відмовило позивачу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність для ведення фермерського господарства земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення в розмірі земельної частки (паю).

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

За змістом статті 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частиною другою статті 4 ЗК України завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в) сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства; г) несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об`єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства; ґ) оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.

Згідно з частиною першою статті 33 ЗК України громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства.

Відповідно до статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

За змістом частин першої - третьої та п`ятої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам визначені у статті 121 ЗК України. Відповідно до частини першої цієї статті громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Частиною четвертою статті 116 ЗК України передбачено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, проводиться один раз по кожному виду використання.

Згідно з частиною п`ятою статті 116 ЗК України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частини першої статті 117 Земельного кодексу України передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої наведеної статті, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 ЗК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року справі № 21-358а13 та в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Відповідно до статті 118 ЗК України порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів:

- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;

- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;

щодо відведення земельної ділянки;

- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;

- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 Земельного кодексу України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. При цьому, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до заяви від 21.11.2017, нотаріально посвідченої, ОСОБА_2 надано згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної ділянки частки паю, які перебувають у постійному користуванні фермерського господарства "Янтар" згідно Державного акту на право постійного користування серії ВН в„– 000143, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №30, що розташовані на території Антонівської сільської ради членам фермерського господарства, зокрема, ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про фермерське господарство" фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім`ї, родичі, які об`єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту фермерського господарства. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом). При створенні фермерського господарства одним із членів сім`ї інші члени сім`ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його Статуту (ст. 3 Закону України "Про фермерське господарство").

Згідно зі ст.ст. 7, 8 вказаного Закону надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою.

Положеннями ст.. 12 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що землі фермерського господарства можуть складатися із:

а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;

б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;

в) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.

Права володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про фермерське господарство" члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Дія частин першої та другої цієї статті не поширюється на громадян, які раніше набули права на земельну частку (пай).

При цьому ст.ст. 31, 32 ЗК України встановлені аналогічні норми.

Зміст наведених норм права свідчить про те, що члени фермерського господарства наділені правом на одержання безоплатно у власність із земель державної або комунальної власності земельної ділянки у розмірі земельної частки (паю) в загальному порядку, передбаченому ЗК України. Натомість, члени фермерського господарства, які володіють земельними ділянкам на праві користування, мають право на одержання безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельних ділянок у розмірі земельної ділянки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради.

Фермерське господарство може володіти та користуватися землями своїх членів лише у разі, якщо такі земельні ділянки перебувають у власності (а не користуванні) члена фермерського господарства. При цьому, статтею 13 Закону №973-IV передбачено право члена фермерського господарства отримати безоплатно у власність земельну ділянку, яка раніше була надана йому у користування.

Виділення членам фермерського господарства земельної ділянки у власність із земель, що перебувають у власності чи користуванні фермерського господарства чинним законодавством не передбачено.

Як встановлено судом першої інстанції, спірна земельна ділянка входить до земельного масиву, що перебуває у постійному користуванні ОСОБА_2 , на підставі Державного акта на право постійного користування землею серії ВН в„– 000143.

Колегією суддів встановлено, що відповідач, розглянувши клопотання позивача про затвердження проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки площею 17,71 га, що розташована території на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області, для ведення фермерського господарства, відмовило у його задоволенні з огляду на те, що згідно з поданими документами земельна ділянка площею 17,71 га перебуває на праві постійного користування у ОСОБА_2 (державний акт на право постійного користування землею № 00143).

Порядок добровільної відмови від права постійного користування земельною ділянкою визначений у статті 142 ЗК України, згідно із частинами третьою та четвертою якої, припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки.

Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Суд звертає увагу на те, що заява ОСОБА_2 , адресована Головному управлінню Держгеокадастру у Вінницькій області, за якою він надав згоду на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність у розмірі земельної частки паю на території Антонівської сільської ради, не є відмовою від права постійного користування земельною ділянкою в розумінні положень статті 142 ЗК України.

За таких обставин, на думку колегії суддів, затвердження проекту землеустрою щодо надання земельної ділянки у власність іншій особі з подальшим наданням цієї ділянки у власність, суперечить положенням частини п`ятої статті 116 ЗК України, якою передбачено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом. Відтак, вказані обставини є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

У справі, яка розглядається судом не встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 було припинено в порядку, визначеному законом.

Отже, у відповідача не було правових підстав для затвердження позивачу проекту землеустрою щодо відведення зазначеної вище земельної ділянки. Відтак, рішення суду першої інстанції, якими визнано протиправним та скасовано наказ відповідача про відмову у затвердженні проекту землеустрою у цій справі не гуртуються на правильному розумінні закону.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.06.18р. у справі №816/1331/17, від 15.04.20р. у справі №817/72/18, від 20.05.2020р. року у справі №817/69/18.

У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 14 січня 2020 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу від 18.07.2019 №2-11970/15-19-СГ про відмову у затвердженні проекту землеустрою та передачі у власність земельної ділянки, а також зобов`язання відповідача затвердити поданий проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) для ведення фермерського господарства з земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Антонівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 07 липня 2020 року.

Головуючий Кузьменко Л.В. Судді Совгира Д. І. Франовська К.С.