Постанова

від 08.07.2020 по справі 910/12258/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" липня 2020 р. Справа№ 910/12258/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Агрикової О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Козир Т.П.

Секретар судового засідання: Мельничук О.С.,

за участю представників сторін відповідно до протоколу судового засідання

розглянувши апеляційну скаргу

Ужгородської міської ради

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 (повний текст рішення складено 24.02.2020)

у справі №910/12258/19 (суддя Щербаков С.О.)

За позовом Ужгородської міської ради

до:

1. Закарпатської обласної державної адміністрації

2. Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою"

3. Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

про зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

У 2019 році Ужгородська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації, Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" та Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про:

- визнання незаконним та скасування розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)";

- припинення державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" право постійного користування земельною ділянкою площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованою за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;

- скасування державної реєстрації права державної власності в особі закарпатської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;

- зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови, з подальшим вилученням обмінного файлу на цю земельну ділянку з бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру (АС ДЗК).

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що при винесення розпорядження Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 не було враховано інтереси позивача, оскільки Ужгородською міською радою було оформлено право власності на нежитлову будівлю площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужгород, як на думку позивача знаходиться на земельній ділянці, що була предметом спірного розпорядження. Відтак, позивач зазначає, що під час прийняття спірного розпорядження Закарпатською обласною державною адміністрацією грубо порушено майнові інтереси Ужгородської міської ради на земельну ділянку, що необхідна для обслуговування належної останній будівлі.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 у справі №910/12258/19 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в матеріалах справи відсутні докази існування на даний час нежитлової будівлю площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3, в м. Ужгороді, що належить позивачу на праві власності, та докази того, що така будівля перебуває на території спільного двору будинків № 3 та 5 "А" по вул. Яроцькій в м. Ужгороді. Місцевим господарським судом також зазначено, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено яким саме чином розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства. Суд першої інстанції також дослідив та встановив, що земельна ділянка, як об`єкт правовідносин сформована відповідно до вимог законодавства, а саме: розроблено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування будівель громадської забудови.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Ужгородська міська рада звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19, в якій просить оскаржуване судове рішення скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції неналежно з`ясував обставини, котрі мають значення для справи та дійшов помилково висновку про відсутність порушених прав позивача. Зокрема скаржник зазначає, що станом на дату виготовлення та затвердження технічної документації у Державного підприємства Закарпатський інститут землеустрою були відсутні документи котрі посвідчують право на земельну ділянку. Також скаржник стверджує, що погодження меж земельної ділянки є виключно допоміжною стадією у процедурі формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, що спрямована на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. Позивач окрім цього вважає, що місцевий господарський суд помилково дійшов висновку, що позивачем не доведено існування на даний час нежитлової будівлі площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужогороді оскільки в матеріалах справи наявні докази факту знаходження даної будівлі на території спільного двору будинків №3 та №5 А по вул. Яроцькій в м. Ужгороді. Крім того, як зазначає позивач, через неправомірні та незаконні дії відповідачів, до належної позивачу будівлі відсутній будь-який прохід (проїзд), що створює об`єктивні перешкоди у використанні та обслуговуванні належного останньому майна.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.04.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді Майданевич А.Г., Гаврилюк О.М.

Згідно з витягом із протоколу повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 14.04.2020 року, у зв`язку з перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці, для вирішення питання щодо подальших процесуальних дій, сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Майданевич А.Г., Дідиченко М.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2020 року заяву колегії суддів у складі: головуючого судді Ткаченко Б.О., суддів Майданевича А.Г., Дідиченко М.А. про самовідвід від розгляду справи №910/12258/19 задоволено, матеріали справи №910/12258/19 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст. 32 ГПК України.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.04.2020 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Мальченко А.О., Чорногуз М.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 року апеляційну скаргу Ужгородської міської ради залишено без руху, встановлено строк для усунення недоліків, а саме не більше десяти днів з дня отримання копії ухвали апелянту усунути недоліки, шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 11 526 грн. 00 коп.

18.05.2020 року від Ужгородської міської ради до Північного апеляційного господарського суду надійшла заява про усунення недоліків з доказами сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2020 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Ужгородської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19 та призначено розгляд справи на 17.06.2020 року.

09.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 1 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.06.2020 року, у зв`язку з відпусткою судді Чорногуза М.Г., сформовано для розгляду справи №910/12258/19 колегію суддів у складі головуючого судді: Агрикової О.В., суддів: Козир Т.П., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 року апеляційну скаргу Ужгородської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19 прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі, розгляд справи №910/12258/19 призначено на 17.06.2020 року.

17.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) до Північного апеляційного господарського суду від позивача, Ужгородської міської ради, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з зайнятістю представника позивача в інших судових засіданнях, а також в зв`язку з продовженням на території України карантину до 22.06.2020 року.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.06.2020 року відкладено розгляд апеляційної скарги Ужгородської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року.

22.06.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

03.07.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярія) до Північного апеляційного господарського суду від позивача, Ужгородської міської ради, надійшло клопотання про забезпечення проведення справи в режимі відео конференції, визначивши відповідальним за проведення Господарський суд Закарпатської області.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.07.2020 року задоволено клопотання Ужгородської міської ради про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В судовому засіданні 08.07.2020 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представники відповідача 1, відповідача 2 та відповідача 3 в судове засідання не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.

Відповідно до п. 12, ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації № 295 від 10.05.2018 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" затверджено Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а, м. Ужгород, Закарпатської області для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови. (т.1, а.с. 24).

Пунктом 2 зазначеного розпорядження рекомендовано Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" зареєструвати право постійного користування зазначеною земельною ділянкою відповідно до законодавства.

На підставі вказаного розпорядження відповідача-1, 14.05.2018 року проведено державну реєстрацію речових прав:

- право державної власності в особі Закарпатської обласної державної адміністрації на земельну ділянку площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 А в м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови;

- право постійного користування ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" на земельну ділянку площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 А в м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.

Розпорядженням Закарпатської обласної державної адміністрації № 295 від 10.05.2018 року "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" затверджено Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а, м. Ужгород, Закарпатської області для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови. (т.1, а.с. 129-225).

Згідно з планом опису меж земельної ділянки від А до Б - землі загального користування, від Б до В - землі міської ради , від В до Г землі ТОВ "ГУРМАН", від Г до Д - землі гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 , від Д до А - землі гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_8 (т.1, а.с. 142).

Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 19.07.2013 року № 33 було вирішено погодити межі земельної ділянки на вул. Яроцькій, 5 "а" в межах чинного державного акта на право постійного користування, який підписано заступником голови комісії Беляковим Ю. та т. в. о. секретарем комісії Ковач О. (т.1, а.с. 148).

Також в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01.04.2016 року, який було підписано суміжними користувачами, а саме: представником ТОВ "ГУРМАН" - Рогач Р.В., представником домоволодіння № 52 на вул. Другетів - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , представником домоволодіння в„– 5 на вул . Яроцька - ОСОБА_6 та начальником відділу землекористування Ужгородської міської ради Чепким О.О. , в якому також зазначено, що власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено. (т.1, а.с. 161-162).

В матеріалах справи наявний також список межових знаків переданих на зберігання ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за адресою: м. Ужгород, вуд. Яроцька, 5 -А, Закарпатської області. (т.1, а.с. 164).

Окрім цього в матеріалах справи наявний технічний паспорт на комплекс будівель будинку № 5 на вулиці Яроцькій м. Ужгород. (т.1, а.с. 174-181).

В матеріалах справи наявний Державний акт про право постійного користування землею від 31.01.1997 року серія І-ЗК № 000377 відповідно до якого відповідно до якого право постійного користування землею видано Закарпатському інститут землеустрою УААН на земельну ділянку площею 0,096 га. (т.1, а.с. 22-23).

Також в матеріалах справи наявне свідоцтво про право власності від 14.12.2005 року Серія САА № НОМЕР_1 відповідно до якого на підставі рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 716 від 08.12.1955 року, Ужгородською міською радою було оформлено право власності на нежитлову будівлю площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3, в м. Ужгороді. (т.1, а.с. 40).

Окрім того в матеріалах справи наявний витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 9335115 від 19.12.2005 року видане КП "Ужгородським МБТІ" серія СВУ № 845117 відповідно до якого право власності на вказану вище будівлю було належним чином зареєстроване за Ужгородською міською радою. (т.1, а.с. 41).

В матеріалах справи наявні генеральні плани (схеми) земельної ділянки по вул. Яроцькій, 5а станом на 2005 рік (т.1, а.с. 42-43), а також на 2016 рік (т.1, а.с. 44).

Спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що станом на дату виготовлення технічної документації, так і станом на сьогодні, будівля площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужгороді фізично існує та знаходиться на території спільного двору будинків № 3 та 5 "А" по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, на підтвердження чого долучено до позовної заяви фотознімок від 28.08.2019 року (т.1, а.с. 45), тому на думку позивача Закарпатська обласна державна адміністрація не мала права приймати спірне розпорядження та передавати земельну ділянку в постійне користування Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", оскільки воно порушує право комунальної власності позивача.

За змістом статті 1 ГПК України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, звертаючись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема, шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу держаної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Відповідно до положень статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Наведене свідчить про те, що передумовою для визнання недійсним акта (рішення) є як невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, так і порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до статті 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Частиною третьою статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що розпорядження голови державної адміністрації, що суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня, в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Залежно від компетенції органу, який прийняв такий документ, і характеру та обсягу відносин, що врегульовано ним, акти поділяються на нормативні і такі, що не мають нормативного характеру, тобто індивідуальні. Нормативний акт - це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово. Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов`язки тільки у того суб`єкта (чи визначеного ними певного кола суб`єктів), якому вони адресовані.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п. 2 Роз`яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

Виходячи з наведених норм, підставами для скасування розпорядження районної державної адміністрації в судовому порядку є прийняття його з порушенням чинного законодавства, або визначеній законом компетенції цього органу та порушення у зв`язку з цим прав або охоронюваних законом інтересів позивача.

Спірним розпорядженням Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а, м. Ужгород, Закарпатської області для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови.

Відповідно до статті 19 Конституції органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Разом з цим, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок, будівлю або споруду визначаються статтею 377 ЦК України та статтею 120 ЗК України.

Відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Згідно зі ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула права власності на будівлю або споруду, що розміщені на земельній ділянці, яка перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені.

Зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою.

Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Відповідно до ст. 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

При цьому при застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності . Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі №127/10011/18.

В даному ж випадку, позивач зазначає, що будівля площею 30,5 кв.м. по вул. Яроцькій, 3 в м. Ужгороді фізично існує та знаходиться на території спільного двору будинків № 3 та 5 "А" по вул. Яроцькій в м. Ужгороді, на підтвердження чого долучено до позовної заяви фотознімок від 28.08.2019 року.

Колегія суддів також звертає увагу, що перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16).

Тобто, у позивача наявне таке право, як вимагати оформлення документів на користування земельною ділянкою, однак матеріали справи не містять доказів такого оформлення.

Відтак доказів того, що земельна ділянка на якій знаходиться будівля позивача, по перше, раніше набула ознак об`єкта права власності, та по друге, входить до земельної ділянки за адресою по вул. Яроцькій, 5 а матеріали справи не містять.

При цьому колегія суддів критично ставиться до даних фотознімків, оскільки не можливо встановити, яка саме адреса та, які саме будівлі зображені на вказаних фотознімках.

Крім того колегія суддів звертає увагу, що будівля, яка належить позивачу площею 30,5 кв.м. в м. Ужгороді, що вбачається свідоцтво про право власності від 14.12.2005 року Серія САА № НОМЕР_1 знаходиться по АДРЕСА_1 / (т.1, а.с. 40), однак спірним розпорядженням затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 а , м. Ужгород.

Тобто, з наданих позивачем доказів не можливо беззаперечно встановити та стверджувати про те, що мова йде про одну й ту саму земельну ділянку.

В матеріалах справи наявний також технічний паспорт на будівлю за адресою по вул. Яроцькій, 3 від 20.04.1969 року з генеральним планом (схемою) відповідно до яких вбачається, що власник будівлі є міськарада, загальна площа під будівлею становить 187 кв.м . При цьому з генерального плану візуально не можливо самостійно встановити ідентичність земельної ділянки з земельною ділянкою зображеною на генеральному плані (схемі) станом на 2016 рік. (т.1, а.с. 37-38).

При цьому колегія суддів звертає увагу, що площа будівлі, яка перебуває у власності позивача та яка на думку позивача знаходиться на спірній земельній ділянці становить 30,5 кв.м .

Крім того в матеріалах відсутнє рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради № 716 від 08.12.1955 року на підставі, якого було зареєстровано право власності за позивачем.

Згідно ч.ч.1-2 ст. 149 Земельного кодексу України, земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених цим Кодексом. Вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру (ч. 1 ст. 79-1 Земельного кодексу України).

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". (статті 126 Кодексу).

Відповідно до ст. 25 Закону України "Про землеустрій", документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації. Види документації із землеустрою, зокрема технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частинами 1-2 ст. 55 Закону України "Про землеустрій" визначено, що встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися (ч. 3-4 Закону України "Про землеустрій").

Згідно ч.ч. 5-7 ст. 55 Закону України "Про землеустрій", власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям. У разі якщо на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) передбачається здійснити передачу земельних ділянок державної чи комунальної власності у власність чи користування, така технічна документація розробляється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади, органом місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України (у випадках, передбачених законом).

Відповідно до ч. 8 ст. 55 Закону України "Про землеустрій", технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється без надання дозволу Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 Земельного кодексу України, у разі передачі:

а) у власність чи користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, на якій розташовано житловий будинок, право власності на який зареєстровано. Така технічна документація розробляється на замовлення власника житлового будинку;

б) у користування земельної ділянки державної чи комунальної власності, що перебуває в постійному користуванні підприємств, установ, організацій, на якій розташоване нерухоме майно (будівля, споруда), яке є об`єктом державно-приватного партнерства (концесії). Така технічна документація розробляється на замовлення державного партнера (концесієдавця).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) включає: а) завдання на складання технічної документації із землеустрою; б) пояснювальну записку; в) рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення технічної документації із землеустрою (у випадках, передбачених законом); г) згоду власника земельної ділянки, а для земель державної та комунальної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на відновлення меж земельної ділянки користувачем; ґ) довідку, що містить узагальнену інформацію про землі (території); д) копію документа, що посвідчує фізичну особу, або копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців; е) копію документа, що посвідчує право на земельну ділянку (у разі проведення робіт щодо відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); є) копію правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за умови якщо права власності на такі об`єкти зареєстровані); ж) матеріали польових топографо-геодезичних робіт; з) план меж земельної ділянки, складений за результатами зйомки, на якому відображаються зовнішні межі земельної ділянки із зазначенням власників (користувачів) суміжних земельних ділянок, усі поворотні точки меж земельної ділянки, лінійні проміри між точками на межах земельної ділянки, межі вкраплених земельних ділянок із зазначенням їх власників (користувачів); и) кадастровий план земельної ділянки; і) перелік обмежень у використанні земельної ділянки; ї) у разі необхідності документ, що підтверджує повноваження особи діяти від імені власника (користувача) земельної ділянки при встановленні (відновленні) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); й) акт приймання-передачі межових знаків на зберігання, що включається до документації із землеустрою після виконання робіт із встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками (ч. 9 ст. 55 Закону України "Про землеустрій").

Статтею 106 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Так, наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за № 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Відповідно до технічного завдання на встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробником технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є Державне підприємство "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", кінцевим результатом даної документації є встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). (т.1, а.с. 135).

Підставою для виконання робіт є акт на право постійного користування землею серії І-ЗК № 000377 виданий Ужгородською міською радою народних депутатів 31.01.1997 року (т.1, а.с. 137-139) та розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 02.06.2017 року № 264 (т.1, а.с. 173).

Згідно з планом опису меж земельної ділянки від А до Б - землі загального користування, від Б до В - землі міської ради, від В до Г землі ТОВ "ГУРМАН", від Г до Д - землі гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр. ОСОБА_4 , від Д до А - землі гр. ОСОБА_5 , гр. ОСОБА_6 , гр. ОСОБА_7 , гр. ОСОБА_8 (т.1, а.с. 142). Тобто відповідно плану, землі міської ради наявні та не зачіпаються.

Крім того в матеріалах справи наявний витяг з протоколу засідання комісії з вирішення земельних спорів щодо меж земельних ділянок та додержання добросусідства від 19.07.2013 року № 33, відповідно до якого було вирішено погодити межі земельної ділянки на вул. Яроцькій, 5 "а" в межах чинного державного акта на право постійного користування, який підписано заступником голови комісії Беляковим Ю. та т. в. о. секретарем комісії Ковач О. (т.1, а.с. 148).

Також в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі межових знаків на зберігання від 01.04.2016 року, який було підписано суміжними користувачами, а саме: представником ТОВ "ГУРМАН" - Рогач Р.В., представником домоволодіння № 52 на вул. Другетів - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , представником домоволодіння в„– 5 на вул . Яроцька - ОСОБА_6 та начальником відділу землекористування Ужгородської міської ради Чепким О.О. , в якому також зазначено, що власниками/користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж не заявлено.

Тобто представником позивача було підписано вказаний вище акт без жодних зауважень, що свідчить про те, що позивач не мав заперечень щодо встановлення таких межових знаків.

Окрім цього у технічній документації також міститься список межових знаків переданих на зберігання ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" за адресою: м. Ужгород, вуд. Яроцька, 5-А, Закарпатської області. Місцевий господарський суд вірно зазначив, що будь-яких зауважень, заперечень суміжних землекористувачів, у тому числі позивача, останній не містить. (т.1, а.с 164).

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з технічним паспортом на комплекс будівель будинку № 5-А на вулиці Яроцькій м. Ужгород будівля, яка перебуває у власності міської ради (позивача) на схематичному плані та експлікації не значиться. (т.1, а.с. 174-175).

Окрім цього в матеріалах справи наявне рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2015 року у справі № 907/988/15, яким позовні вимоги Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" задоволено повністю. Визнано за державою в особі Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" право власності на нерухоме майно, а саме: комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно з інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д. (т.1, а.с. 46-50).

Зі змісту рішення Господарського суду Закарпатської області від 03.11.2015 року у справі № 907/988/15 вбачається, що згідно Указу Президента України від 17.02.2003 №134/2003 "Про заходи щодо створення єдиної системи державної реєстрації земельних ділянок, нерухомого майна та прав на них у складі державного земельного кадастру" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 19.05.2003 №284-р "Про передачу Інституту землеустрою та його філіалів до сфери управління Держкомзему" Державним комітетом України по земельних ресурсах було прийнято наказ від 16.06.2003 за № 166-а про передачу до сфери управління Держкомзему Інституту землеустрою та його філіалів шляхом реорганізації Закарпатського філіалу Інституту землеустрою УААН та створення Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" .

Згідно відомостей, наявних в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі ЄДРЮОФОП), датою державної реєстрації Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в ЄДРЮОФОП є 29.10.2003 року. Дата запису: 06.11.2006 року. Номер запису: 1 324 120 0000 002580. Місцезнаходженням (юридичною адресою) Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", згідно відомостей ЄДРЮОФОП, є комплекс будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5 А, м. Ужгород, Закарпатська область.

Згідно пункту 3.2 статуту Державного підприємства "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", підприємство є самостійним суб`єктом господарювання, що засноване і діє на основі державної власності, входить до сфери управління Державного комітету України із земельних ресурсів та підпорядковане і підзвітне Державному підприємству "Головний науково-дослідний та проектний інститут землеустрою".

В свою чергу, пунктом 5.2 статуту передбачено, що майно підприємства є державною власністю і закріплюється за підприємством на праві повного господарського відання. Здійснюючи це право, підприємство володіє, користується і розпоряджається зазначеним майном відповідно до статутних цілей для виконання наукових та господарських завдань на свій розсуд у рамках чинного законодавства і цього статуту.

За висновком суду у справі №907/988/15 наданими ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" документами підтверджується відкритість та безперервність володіння Державним підприємством "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" в період з 16.06.2003 по 2015 рік нерухомим майном, а саме: комплексом будівель, розташованих за адресою: вул. Яроцька, 5А, м. Ужгород,, Закарпатська область, які згідно інвентаризаційною справою складаються з наступних будівель: адмінбудівля літ.АА-1, сарай літ.Б, сарай літ. В, сарай літ. Г, гараж літ.Д.

Крім того, судом при вирішенні справи №907/988/15 досліджувався факт щодо відкритого володіння майном ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", та було встановлено, що протягом всього часу володіння ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" звертався до державних органів та установ як фактичний власник майна, зокрема, щодо оформлення за ним відповідних прав на земельну ділянку, на якій розташоване спірне майно (згідно Державного акту на право постійного користування землею від 31.01.1997р. за №136 посвідчено право користування землею Закарпатській філії інституту землеустрою УААН, правонаступником якого є ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" (позивач у справі №907/988/15), що підтверджує той факт, що ДП "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" не приховувало знаходження майна в його володінні.

Згідно ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129-1 Конституції України визначають обов`язковість виконання усіма суб`єктами прав судового рішення у вказаній справі.

Згідно преамбули та статті 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

В силу частини статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже колегія суддів звертає увагу, що встановлені у справі № 907/988/15 не потребують додаткового встановлення.

З огляду на вище викладені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем у встановленому законом порядку не доведено яким саме чином розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" суперечить Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що земельна ділянка, як об`єкт правовідносин сформована відповідно до вимог законодавства, а саме: розроблено технічну документацію із землеустрою, щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування будівель громадської забудови.

Місцевий господарським судом вірно зазначено, що акт прийому-передачі межових знаків на зберігання містить пункт про те, що власниками або користувачами суміжних земельних ділянок претензій до існуючих меж та конфігурації земельної ділянки не має та не заявлено, даний документ був підписаний начальником відділу землекоритсування Ужгородської міської ради, тобто позивач на момент підписання вказано акта не мав жодних заперечень та зауважень щодо встановлених меж земельної ділянки.

Також колегія суддів зазначає, що позивачем не надано будь-яких доказів того, що відповідачі створюють об`єктивні перешкоди у використанні та обслуговуванні належного останньому майна.

Крім того, позивачем не визначено та не встановлено, який розмір земельної ділянки необхідний позивачу для обслуговування набутого ним комплексу будівлі, не доведено розміщення його будівлі, яка належить позивачу саме на земельній ділянці, яка була надана відповідачу 2 (враховуючи різні адреси).

Враховуючи вище наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, з боку відповідачів, а тому позовні вимоги про визнання незаконним та скасування розпорядження голови Закарпатської обласної державної адміністрації від 10.05.2018 року № 295 "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості)" та відповідно похідні вимоги про припинення Державному підприємству "Закарпатський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою" права постійного користування земельною ділянкою площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови; скасування державної реєстрації права державної власності в особі закарпатської обласної державної адміністрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови та про зобов`язання Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області виключити з Державного земельного кадастру запис щодо державної реєстрації земельної ділянки площею 0,0942 га, кадастровий номер 2110100000:08:001:0090, розташованої за адресою: вул. Яроцька, 5 "А", м. Ужгород, Закарпатської області, для будівництва та обслуговування будівель громадської забудови, з подальшим вилученням обмінного файлу на цю земельну ділянку з бази даних автоматизованої системи державного земельного кадастру (АС ДЗК) не підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 23.10.2019 року прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Інноваційні рішення 2" задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано позивачу вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Ужгородської міської ради на рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 13.02.2020 року у справі №910/12258/19

4. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/12258/19.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 08.07.2020 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

Т.П. Козир