Рішення

від 06.07.2020 по справі 902/1188/15(926/2336/19)

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2020 р. Cправа № 902/1188/15(926/2336/19)

Господарський суд Вінницької області в складі : головуючий суддя Тісецький С.С., секретар судового засідання Поцалюк Н.В., розглянувши в приміщенні суду матеріали справи

за позовом: Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Чернівці

до: Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4", м.Вінниця

про стягнення 945 009,32 грн

в межах справи № 902/1188/15

за заявою : Головного управління ДПС у Вінницькій області, м. Вінниця

до : Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4", м.Вінниця

про банкрутство

за участю :

від Відповідача: арбітражний керуючий (ліквідатор) Болховітін В.М., за посвідченням

В С Т А Н О В И В :

В провадженні Господарського суду Вінницької області перебуває справа №902/1188/15 за заявою Головного управління ДПС у Вінницькій області про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4".

Провадження уданій справі перебуває на стадії ліквідаційної процедури боржника.

15.01.2020 року до суду від Господарського суду Чернівецької області за підсудністю надійшла справа № 926/2336/19 за позовом Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" про стягнення 945 009,32 грн.

Згідно витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.01.2020 року, справу № 902/1188/15(926/2336/19) передано на розгляд судді Тісецькому С.С..

Ухвалою від 17.01.2020 року прийнято до провадження справу № 926/2336/19 за позовом ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" про стягнення 945 009,32 грн для розгляду в межах справи № 902/1188/15 про банкрутство ПАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4". Підготовче засідання з розгляду даної справи призначено на 24.02.2020 року.

В подальшому, ухвалами суду відкладався розгляд вищевказаного позову у підготовчому засіданні на іншу дату.

Поряд цим, ухвалою суду від 22.06.2020 року було закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи № 902/1188/15(926/2336/19) за позовом ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" про стягнення 945 009,32 грн, в межах справи № 902/1188/15 - до судового розгляду по суті на 06.07.2020 року.

На визначену дату з`явився представник Відповідача. Позивач повноважного представника в судове засідання не направив.

Водночас, ухвала суду від 22.06.2020 року надсилалася на вказану у позові електронну поштову адресу Позивача, а саме: mail@avtodor.cv.ua, що підтверджується відміткою про направлення на відповідній ухвалі.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За вказаних вище обставин, у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів для повідомлення Позивача про дату, час та місце судового слухання, але він не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Поряд з цим, суд дослідивши матеріали справи, дійшов висновку, що неявка в судове засідання представника Позивача не перешкоджає розгляду справи по суті та від останнього не надходило клопотань щодо відкладення розгляду справи.

В ході розгляду справи по суті, ліквідатор боржника підтримав позицію, викладену у відзиві на позовну заяву, який було подано до суду. Також, представник Відповідача зазначив, що ним визнається сума штрафу, однак не визнається сума нарахованої Позивачем неустойки, оскільки вона є занадто великою.

Заслухавши пояснення ліквідатора боржника, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Відповідно до змісту позовної заяви та поданих доказів, 12.09.2017 року між ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Субпідрядник) та ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" (Генпідрядник) укладено договір про виконання робіт № 1, на таких умовах:

В порядку та умовах, визначених цим договором Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується виконати берегоукріплювальні роботи та роботи по підходах до мосту через р. Сірет на км 0+320 автомобільної дороги місцевого значення О26176 від автомобільної дороги Сторожинець-Панка до автодороги Сторожинець - КПП "Красноїльськ" Сторожинецького району Чернівецької області (надалі - роботи), а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи (п. 1.1).

Відповідно до п. 1.2, найменування робіт: влаштування підходів до моста та берегоукріплювальні роботи. Склад та обсяги робіт, а також основні параметри робіт, що доручаються субпідряднику визначені проектно-кошторисною документацією, яка є невід`ємною частиною договору, у порядку, встановленому чинним законодавством України або іншими документами (в разі, якщо це передбачено законодавством України). Місце виконання робіт: автомобільна дорога загального користування місцевого значення Чернівецької області О26176 від автомобільної дороги Сторожинець-Панка до автодороги Сторожинець - КПП "Красноїльськ" Сторожинецького району Чернівецькоїобласті.

Ціна цього договору становить 2 789 282,00 грн, в тому числі ПДВ - 464 880,33 грн, що станом на дату укладення договору дорівнює загальній вартості робіт. Вартість робіт за договором визначається договірною ціною (п. 3.1).

Генпідрядник перераховує Субпідряднику аванс в розмірі 30 % вартості обсягу робіт за цим договором протягом 3 днів з моменту підписання даного договору (п. 4.1).

Розрахунки за виконані роботи по цьому договору здійснюються щомісяця шляхом перерахування відповідних коштів на рахунок Субпідрядника протягом 3 днів після одержання від Субпідрядника акту приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в) та довідки про вартість виконаних робіт (форма № КБ-3).

Прострочення оплати чергового платежу надає право Субпідрядникові призупинити виконання робіт на кількість днів прострочки з оплати та вимагати стягнення коштів за фактично виконані роботи з врахуванням індексу інфляції, 3 % річних, неустойки та інших понесених збитків, витрат, шкоди тощо (п. 4.2).

Датою передачі робіт від Субпідрядника Замовнику та Генпідряднику, вважається дата підписання акта приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ № 3) (п. 4.5).

Строки виконання робіт за цим договором визначені в Календарному плані робіт (календарному графіку виконання робіт), що є невід`ємною частиною даного договору.

Строки виконання робіт: календарна дата початку робіт 18 вересня 2017 року, але не раніше, ніж через 3 днів з моменту зарахування повної суми авансу відповідно до умов договору, кінцевий строк закінчення робіт - 31.12.2017 року, з врахуванням інших умов договору щодо строків виконання робіт.

Виконання робіт за цим договором може бути закінчено достроково.

Роботи вважаються виконаними після підписання Акту приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ- 2в) та довідок про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ № 3). Якщо інше не встановлено чинним законодавством та/або договором, строки виконання робіт можуть змінюватися за згодою Сторін шляхом підписання додаткових угод (п. 5.1).

Генпідрядник зобов`язаний : своєчасно та в повному обсязі оплачувати виконані роботи згідно з актами приймання виконаних робіт (форма № КБ-2в) та довідками про вартість виконаних підрядних робіт (форма № КБ № 3) (пп. 6.1.1, п. 6.1).

У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за договором передбачена законодавством України відповідальність для сторін застосовується з врахуванням положень цього договору (п. 7.1).

Генпідрядник за порушення строків перерахування коштів зобов`язаний сплатити Субпідряднику неустойку в розмірі 3% від неоплаченої суми за кожен день прострочення та штраф в розмірі 3 % від простроченої суми. Строк нарахування неустойки складає за весь період порушення та може бути більшим за строк, ніж 6 місяців (ст. 232 ГК України). Сторони встановили позовну давність щодо неустойки, визначеної в цьому пункті договору тривалість 3 роки (п. 7.2.2).

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2017 року, а в частині грошових зобов`язань - до повного їх виконання (п. 10.1).

В подальшому, згідно вищевказаного договору, Субпідрядником були виконані роботи, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад 2017 року та за грудень 2017 року.

При цьому, згідно довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за листопад 2017 року загальна вартість виконаних будівельних робіт з ПДВ склала 229 548,53 грн.

За змістом акту приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2017 року, вартість робіт склала 110 589,41 грн.

Таким чином, загальна вартість виконаних будівельних робіт за період листопад-грудень 2017 року, склала 340 137,94 грн , що підтверджується довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2017 року.

Поряд з цим, вищевказані акти та довідки підписанні Субпідрядником та Генпідрядником, а також зазначено, зокрема, договір № 1 від 12.09.2017 року.

Окрім того, 15.09.2017 року ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" було перераховано ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" кошти в загальній сумі сумі 300 000,00 грн згідно договору № 1 від 12.09.2017 року, що підтверджується банківською випискою від 27.09.2017 року та карткою рахунку 3.6.1 за період з 01.06.2015 р. по 30.09.2019 року.

Таким чином, неоплаченою Відповідачем залишилася сума основного боргу 40 137,94 грн, яка заявлена до стягнення Позивачем у поданому позові.

При цьому, з огляду на неоплату Відповідачем до цього часу у повному обсязі вказаної вище суми основного боргу, Позивачем також нараховано до стягнення 6 538,10 грн - втрат від інфляції, 2 454,46 грн. - три відсотки річних, 1 204,14 грн - штрафу та 894 674,68 грн - неустойки.

Відповідно до відзиву ліквідатора ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" Болховітіна В.М. № 02-22/63 від 20.02.2020 року на позовну заяву № 679 від 10.10.2019 року про стягнення заборгованості , повідомлені такі обставини.

Заявлені вимоги ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" визнані в сумі основного боргу 40 137,94 грн, втрати від інфляції 6 538,10 грн, 3% річних 2 454,46 грн та пеня 1 204,14 грн.

Сума неустойки у розмірі 894 674,68 грн ліквідатором боржника не визнається з підстав передбачених ст. 61 Конституції України, ст. ст. 3, 549, 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п. 7 оглядового листа ВГСУ № 01-06/767/2013 від 29.04.2013 року та вказаних у відзиві судових рішень ВГСУ і ВС.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд дійшов таких висновків.

Згідно ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України, визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч. 1, ч. 3 ст. 3 ГПК України, судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Згідно ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

За змістом ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ч.1, ч.2 ст. 79 ГПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За змістом ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.04.2020 року по справі № 910/8264/18, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду із вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Підстава позову - це факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає та обґрунтовує у позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, а також чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Як встановлено судом, предметом поданого позову є стягнення з Відповідача на користь Позивача суми основного боргу, нарахованих втрат від інфляції, 3% річних та штрафних санкцій.

Підставами позову, Позивач вказав невиконання Відповідачем обов`язку щодо оплати у повному обсязі грошових коштів за виконані будівельні роботи згідно укладеного між Сторонами договору № 1 від 12.09.2017 року.

Судом встановлено, що 12.09.2017 року між ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Субпідрядник) та ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" (Генпідрядник) укладено договір про виконання робіт № 1, предметом якого є за дорученням Генпідрядника, виконання Субпідрядником берегоукріплювальних робіт та робіт по підходах до мосту через р. Сірет на км 0+320 автомобільної дороги місцевого значення О26176 від автомобільної дороги Сторожинець-Панка до автодороги Сторожинець - КПП "Красноїльськ" Сторожинецького району Чернівецької області та зобов`язання Генпідрядника прийняти і оплатити такі роботи.

За змістом ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Приписами ч. 1 ст. 527 ЦК України визначено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

В силу ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України, передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом ч. 1, ч. 2 ст. 875 ЦК України, за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов`язок не покладається на підрядника, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов`язаних з місцезнаходженням об`єкта.

Відповідно до ч. 4 ст. 879 ЦК України, оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивачем були виконані будівельні роботи згідно договору № 1 від 12.09.2017 року на загальну суму 340 137,94 грн, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за листопад - грудень 2017 року та довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2017 року.

Суд звертає увагу на те, що відповідні акти та довідка підписанні Сторонами та скріплені печатками.

В свою чергу, Відповідачем було сплачено Позивачу кошти в загальній сумі 300000,00 грн згідно договору № 1 від 12.09.2017 року, що підтверджується банківською випискою від 27.09.2017 року та карткою рахунку 3.6.1 за період з 01.06.2015 р. по 30.09.2019 року.

Таким чином, судом встановлено, що сума основного боргу Відповідача перед Позивачем складає 40 137,94 грн (340 137,94 грн - 300 000,00 грн), яка підтверджена матеріалами справи і заявлена до стягнення із Відповідача.

Відтак, враховуючи наведені вище обставини, оскільки станом на час розгляду справи Відповідач не надав доказів погашення заборгованості за договором № 1 від 12.09.2017 року у повному обсязі, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги стосовно стягнення з Відповідача 40 137,94 грн основного боргу.

Також, у зв`язку з неналежним виконанням Відповідачем умов договору, Позивачем згідно доданого до позову розрахунку ціни позову, нараховано до стягнення з Відповідача 6 538,10 грн - втрат від інфляції за період з 01.10.2017 року по 31.08.2019 року та 2 454,46 грн - три відсотки річних за період з 18.09.2017 року по 01.10.2019 року.

Принігадно, суд звертає увагу на те, що за містом ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, що виникли після відкриття провадження у справі про банкрутство.

В силу ч. 1 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, - мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до дня введення мораторію.

Згідно п. 3, п. 5 ч. 3 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів: не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій; не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання, три проценти річних від простроченої суми тощо.

Відповідно до ч. 5, ч. 6 ст. 41 Кодексу України з процедур банкрутства, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів , виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та життю громадян, виплату авторської винагороди, аліментів, а також на вимоги за виконавчими документами немайнового характеру, що зобов`язують боржника вчинити певні дії чи утриматися від їх вчинення.

Під час процедури розпорядження майном боржник має право задовольняти лише ті вимоги кредиторів, на які згідно з частиною п`ятою цієї статті не поширюється дія мораторію.

Отже, щодо конкурсних вимог боржника законодавцем обмежено можливість нарахування неустойки, індексу інфляції за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання та трьох процентів річних, законність стягнення яких є предметом спору в даній справі.

За змістом постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.02.2020 року по справі № 925/197/19, встановивши, що провадження у справі про банкрутство відповідача порушено 14.05.2004, перебуває в процедурі розпорядження майном боржника, заявлені до стягнення кошти є поточною заборгованістю, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про правомірне звернення позивача з даним позовом в позовному провадженні щодо стягнення поточної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних у зв`язку з порушення його охоронюваних законом прав та інтересів з метою їх ефективного захисту.

Згідно матеріалів справи № 902/1188/15, ухвалою суду від 10.09.2015 року, зокрема, порушено провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4", введено процедуру розпорядження майном боржника на 115 календарних дні та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Беручи до уваги те, що зобов`язання ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління №4" по оплаті виконаних будівельних робіт виникли у 2017 році, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство Відповідача, суд дійшов висновку, що заявлена до стягнення Позивачем у поданому позові заборгованість є поточною.

Оскільки, заявлена до стягнення Позивачем із Відповідача сума основної заборгованості 40 137,94 грн є поточною грошовою вимогою, відтак правомірним є нарахування на відповідну заборгованість 3% річних, інфляційних втрат та пені, на які дія мораторію не поширюється в силу наведених вище приписів Кодексу України з процедур банкрутства.

Пунктом 4.2 договору № 1 від 12.09.2017 року, сторони визначили, що прострочення оплати чергового платежу надає право Субпідрядникові призупинити виконання робіт на кількість днів прострочки з оплати та вимагати стягнення коштів за фактично виконані роботи з врахуванням індексу інфляції, 3 % річних, неустойки та інших понесених збитків, витрат, шкоди тощо.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року по справі №902/417/18, вказано, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

За змістом правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.08.2019 року по справі № 921/212/18, нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу (місяць), протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається, виходячи з суми боргу (грошового зобов`язання), помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за весь період прострочення, тобто за кожен місяць прострочення наростаючим підсумком незалежно від значення індексу інфляції - більше одиниці (інфляція) чи менше одиниці (дефляція).

Такий порядок обрахунку відповідає позиції, викладеній об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.07.2019 у справі № 905/600/18.

Перевіривши розрахунок Позивача заявлених до стягнення з Відповідача 6 538,10 грн - втрат від інфляції та 2 454,46 грн - трьох відсотків річних за допомогою комп`ютерної програми "Ліга:Закон", суд дійшов висновку, що відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, як такі що відповідають законодавству та обставинам справи.

Також, суд звертає увагу на позовні вимоги щодо стягнення з Відповідача 1 204,14 грн - штрафу та 894 674,68 грн - неустойки.

Згідно правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 02.04.2019 року у справі № 917/194/18, такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено частиною 3 статті 549 ЦК України, частиною 6 статті 231 ГК України та статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною 4 статті 231 ГК України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України , оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі № 911/2813/17, від 22.03.2018 у справі № 911/1351/17, від 25.05.2018 у справі № 922/1720/17, від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16).

Згідно п. 7.2.2 договору № 1 від 12.09.2017 року, сторони погодили, що Генпідрядник за порушення строків перерахування коштів зобов`язаний сплатити Субпідряднику неустойку в розмірі 3% від неоплаченої суми за кожен день прострочення та штраф в розмірі 3 % від простроченої суми. Строк нарахування неустойки складає за весь період порушення та може бути більшим за строк, ніж 6 місяців (ст. 232 ГК України). Сторони встановили позовну давність щодо неустойки, визначеної в цьому пункті договору тривалість 3 роки.

Отже, вказана умова договору щодо одночасного нарахування до оплати неустойки та штрафу за прострочене зобов`язання, відповідає наведеним вище правовим позиціям Верховного Суду.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За змістом ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Згідно ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

В силу ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Слід зазначити, що у прохальній частині позовної заяви, Позивачем вказано, що нарахована сума 1 204,14 грн є пенею, тоді як за умовами п. 7.2.2 договору № 1 від 12.09.2017 року та змісту позову, відповідна сума є штрафом.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що Позивачем заявлено до стягнення 1 204,14 грн - штрафу.

Враховуючи наведені вище положення законодавства та умови договору, беручи до уваги те, що Відповідач прострочив оплату за виконані будівельні роботи, а тому позовна вимога щодо стягнення з Відповідача штрафу в сумі 1 204,14 грн , який складає 3 % від простроченої суми (40 137,94 грн * 3 %) також підлягає задоволенню, як така, що відповідає чинному законодавству та умовам договору.

Також, відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 2 ГПК України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є пропорційність.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України передбачено, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У своїй постанові від 09.11.2018 року по справі № 908/1661/17, Верховний Суд зазначив, що сторони відповідно до частини 1 статті 627 ЦК України є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

При цьому, Верховний Суд не приймає доводи позивача, зазначені в пункті 9 мотивувальної частини даної постанови, оскільки принцип свободи договору, передбачений статтями 3, 627 ЦК України, не є абсолютним.

Зокрема, свобода укладення договору обмежена урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Також, відповідно до пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, однією з засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Відтак, свобода укладення договору також є обмеженою зазначеними критерієм, а невідповідність таким критеріям умов укладеного договору повинна враховуватись судами з метою захисту прав та законних інтересів обох сторін з метою забезпечення дотримання принципів, передбачених частиною 3 статті 2 ГПК України.

Судом встановлено, що загальна вартість виконаних Позивачем будівельних робіт за договором № 1 від 12.09.2017 року склала 340 137,94 грн.

Поряд з цим, сума основного боргу, з врахуванням здійсненої Відповідачем часткової проплати у розмірі 300 000,00 грн, склала 40 137,94 грн

Відтак, на переконання суду, очевидним є те, що сума стягнення неустойки у розмірі 894 674,68 грн є значно вищою за суму виконання основного зобов`язання, що в свою чергу суперечить критерію справедливості, передбаченому частиною 1 статті 3 ЦК України та не відповідає принципу пропорційності, передбаченому пунктом 6 частини 3 статті 2 ГПК України.

Наведене узгоджується із висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 09.11.2018 року по справі № 908/1661/17.

За цих обставин, суд дійшов висновку, що нарахована сума неустойки є неспівмірною із сумою основного боргу, а тому підлягає зменшенню.

В силу ч. 1, ч. 2 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом постанови Верховного Суду від 13.06.2018 року у справі № 904/9781/17, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи із інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Згідно матеріалів справи № 902/1188/15 постановою суду від 20.01.2020 року припинено процедуру санації ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" та повноваження керуючого санацією - арбітражного керуючого Болховітіна В.М.; визнано ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" банкрутом; відкрито ліквідаційну процедуру строком на 12 місяців; ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Болховітіна В.М..

За змістом ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури; неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом.

Оскільки, Відповідача було визнано банкрутом, що свідчить про його важкий фінансовий стан та неплатоспроможність, а також зважаючи на те, що останнім вчинялися дії для погашення заборгованості за договором № 1 від 12.09.2017 року (здійснено часткову оплату у розмірі 300 000,00 грн) та Позивачем не надано суду будь-яких доказів понесення ним збитків внаслідок допущеного Відповідачем порушення грошових зобов`язань у спірних правовідносинах, суд дійшов висновку про зменшення розміру неустойки.

Водночас, вирішуючи питання про визначення розміру неустойки, суд враховує наступне.

Суд звертає увагу на те, що після закінчення дії вищевказаного договору згідно з пунктом 10.1 (31.12.2017), Позивач не вимагав від Відповідача виконання зобов`язання в натурі (доказів протилежного Позивачем не надано), а скориставшись продовженими строками позовної давності до трьох років щодо штрафних санкцій (пункт 7.2.2 договору), заявив вимоги щодо стягнення неустойки за позовною заявою тільки 15.10.2019 року (дата поштового штампа на конверті, яким Позивачем надіслано позовну заяву до Господарського суду Чернівецької області), збільшивши тим самим період стягнення неустойки, що мало наслідком значне збільшення розміру неустойки за договором № 1 від 12.09.2017 року.

Виходячи з аналізу матеріалів справи, суд звертає увагу, що Позивач хоч і звернувся до суду в межах строку позовної давності, однак, аналіз умов договору в частині відповідальності сторін, а також фактична дата звернення до суду свідчать про невідповідність поведінки Позивача критеріям добросовісності та справедливості, передбачених вищевказаними нормами законодавства.

Також, слід зазначити, що неустойка (штраф, пеня) має на меті стимулювати боржника до виконання основного зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

В силу ч. 1, ч. 4, ч. 6 ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Частиною 2 ст. 343 ГК України передбачено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1, ст. 2 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно постанови Верховного Суду від 19.12.2019 року у справі № 912/1153/19, за наявності у договорі умов щодо подвійного стягнення пені, суд має відмовляти в задоволенні позовних вимог про стягнення тієї пені, розмір та порядок нарахування якої не відповідає вимогам закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про визначення розміру неустойки, виходячи із наведених вище норм законодавства, тобто за період шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а не згідно умов п. 7.2.2 договору № 1 від 12.09.2017 року.

За змістом позову, Позивачем нараховано неустойку у розмірі 3 % від суми основного боргу - 40 137,94 грн, яка склала 894 674,68 грн за період з 18.09.2017 року по 30.09.2019 року включно, що загалом становить 743 дні.

Судом встановлено, що Відповідачем 15.09.2017 року було частково сплачено суму заборгованості.

Водночас, суд звертає увагу на те, що днем - 15.09.2017 року була п`ятниця.

Згідно ч. 1 ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 252 ЦК України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Стаття 253 ЦК України передбачає, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом ч. 3, ч. 5 ст. 254 ЦК України, строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

З врахуванням викладеного та приписів законодавства, початок прострочення виконання зобов`язання по оплаті боргу з врахуванням вихідних днів (субота та неділя) припав на понеділок - 18.09.2017 року, з якого слід здійснювати нарахування неустойки.

Отже, період нарахування неустойки на суму основного боргу 40 137,94 грн складає з 18.09.2017 року по 18.03.2018 року.

Поряд з цим, облікова ставка НБУ у період з 18.09.2017 року по 18.03.2018 року складала 12,5% (вересень 2017), 13,5% (жовтень 2017), 14,5% (грудень 2017), 16% (січень 2018), 17% (березень 2018), що відповідає розрахунковій ставці за один день прострочення, а саме : 12,5*2/365=0,0684; 13,5*2/365=0,0739; 14,5*2/365=0,0794; 16*2/365=0,0876; 17*2/365=0,0931).

Отже, розмір пені, передбаченої пунктом 7.2.2 договору № 1 від 12.09.2017 року (3% від неоплаченої суми за кожен день прострочення), перевищує розмір подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який заявлено позовні вимоги про стягнення заборгованості.

Суд, здійснивши розрахунок суми неустойки за період з 18.09.2017 року по 18.03.2018 року за допомогою комп`ютерної програми "Ліга:Закон" на суму боргу 40 137,94 грн, встановив, що сума неустойки складає 5 733,68 грн.

За таких обставин, правомірним є стягнення неустойки, розмір якої відповідає вимогам статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", в той час як заявлена до стягнення неустойка у розмірі 894 674,68 грн, була обрахована Позивачем з порушенням вимог вказаного закону.

Отже, сума неустойки, яка підлягає задоволенню та стягненню з Відповідача на користь Позивача складає 5 733,68 грн.

Відтак, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача неустойки в сумі 888 941,00 грн (894 674,68 грн - 5 733,68 грн).

Зважаючи на викладене, наведені приписи законодавства та встановлені обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Обґрунтованість, правомірність заявлених та задоволених судом позовних вимог підтверджуються наданими та дослідженими судом письмовими доказами, наявними у матеріалах справи.

Крім того, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, а саме стягнення витрат по оплаті судового збору, суд враховує наступне.

Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 2, ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається із матеріалів справи, при поданні позовної заяви, Позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 14 175,14 грн (платіжне доручення № 1565 від 25.10.2019 року).

Враховуючи положення частини першої статті 129 ГПК України, а також те, що судом частково задоволені позовні вимоги, а саме у розмірі 5,93 % (56 068,32 грн - задоволені позовні вимоги : 945 009,32 грн - заявлені позовні вимоги * 100), в зв`язку з чим, сплачений судовий збір у пропорційному розмірі - 840,59 грн (14 175,14 грн * 5,93 %) підлягає стягненню з Відповідача на користь Позивача.

Наведене узгоджується із правовими висновками, викладеними у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 року у справі № 920/715/17, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, ст. ст. 2, 3, 12, 13, 18, 73, 74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, 326, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ :

1. Задоволити позовну заяву по справі № 902/1188/15(926/2336/19) за позовом ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" про стягнення 945 009,32 грн, в межах справи № 902/1188/15, частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Вінницьке мостобудівельне управління № 4" (вул. Промислова, 3, м. Вінниця, 21011; код ЄДРПОУ 03449924) на користь Дочірнього підприємства "Чернівецький облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. Головна, 205, м. Чернівці, 58018; код ЄДРПОУ 31963989) 40 137,94 грн - основного боргу, 6 538,10 грн - втрат від інфляції, 2 454,46 грн - три відсотки річних, 1 204,14 грн - штрафу, 5 733,68 грн - неустойки та 840,59 грн - витрат по сплаті судового збору.

3. Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Відповідача на користь Позивача 888 941,00 грн - неустойки.

4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

5. Копію рішення надіслати на електронні поштові адреси: ДП "Чернівецький облавтодор" ВАТ "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України": mail@avtodor.cv.ua ; арбітражному керуючому (ліквідатору ПрАТ "Вінницьке мостобудівельне управління № 4") Болховітіну В.М.: Vitaliy.Bolhovitin@gmail.com .

Відповідно до ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ч. 1 ст. 256 ГПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду через Господарський суд Вінницької області (п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Пунктом 4 Прикінцевих положень (Розділ X) ГПК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256 , 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Відповідно до ч. 6 ст. 233 ГПК України повне рішення складено 09 липня 2020 р.

Суддя Тісецький С.С.

Віддрук. прим.: 1 - до справи.