Рішення

від 08.07.2020 по справі 905/869/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.07.2020 Справа № 905/869/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Харакоза К.С.,

за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Лащенко Євгена Олеговича, м.Маріуполь, Донецька область,

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивно-мисливський клуб Сокол , м.Волноваха, Донецька область,

про стягнення 14494,14 грн.,

Позивач, фізична особа-підприємець Лащенко Євген Олегович, м.Маріуполь, Донецька область, звернувся до господарського суду Донецької області із позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивно-мисливський клуб Сокол , м.Волноваха, Донецька область, про стягнення 14494,14 грн.

Підставами звернення позивача до суду стало невиконання відповідачем обов`язку оплатити поставлений товар на підставі накладної №5605 від 17.07.2019 року. На суму заборгованості позивачем було нараховано 3% річних в сумі 328,65 грн., та інфляційні втрати в сумі 265,49 грн.

Ухвалою суду від 12.05.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/869/20; справу №905/869/20 вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Після відкриття провадження у справі позивач не надав суду будь-яких документів по суті спору.

Відповідач письмового відзиву не надав, про відкриття провадження у справі №905/869/20 повідомлений належним чином. Відповідно до повідомлення про вручення поштового відправлення, ухвала суду від 12.05.2020 була надіслана відповідачу на адресу, зазначену у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань,

За змістом ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Відповідно до пунктів 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є: день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставляння у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Направлений на адресу відповідача конверт з ухвалою суду від 12.05.2020 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі 905/869/20, повернутий до господарського суду Донецької області 25.06.2020 із відміткою за закінченням терміну зберігання .

Отже, повернення до суду копії ухвали, направленої на юридичну адресу відповідача, з відміткою пошти за закінченням терміну зберігання вважається належним повідомленням відповідача про відкриття провадження у справі в розумінні ст. 242 ГПК України.

Крім того, ухвала суду від 04.05.2020 про відкриття провадження у справі №905/869/20 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч.1 ст.251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ч.2 ст.178 вказаного нормативно-правового акту.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:

17.07.2019 року позивач поставив відповідачу товар - травокосарку Husqvarna 34FR, в кількості 1 шт. на суму 13900,00 грн., що підтверджується видатковою накладною №5605 від 17.07.2019 на суму 13900,00 грн., яка підписана позивачем та представником відповідача - директором Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивно-мисливський клуб Сокол Соколовським А.А .

Оскільки заборгованість в сумі 13900,00 грн. відповідачем не була сплачена, позивач нарахував до стягнення 3% річних в сумі 328,65 грн. за період з 18.07.2019 року по 30.04.2020 року, та інфляційні втрати в сумі 265,49 грн. за період з 01.08.2019 року по 31.03.2020 року.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).

При цьому, суд враховує, що відповідно до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у стягненні з відповідача суми боргу за виконані роботи у розмірі 13900,00грн.

Враховуючи статус сторін, характер правовідносин між їх учасниками, такі правовідносини регулюються насамперед відповідними положеннями Господарського і Цивільного кодексів України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Статтею 205 Цивільного кодексу визначено, що правочин може вчинятись усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 2 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

За вимогами частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Доказів виставлення рахунку суду не надано.

Проте, рахунок є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою в розумінні ст. 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні ст. 613 Цивільного кодексу України, тому, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов`язку оплатити виконані роботи (поставлений товар).

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду України №3-3902к09 від 29.09.2009р. та у постанові Вищий господарський суд України №910/26157/15 від 24.05.2016р.

При цьому, суд зазначає, що у видатковій накладній №5605 від 17.07.2019 вказані банківські реквізити позивача та вказана сума, яка підлягала до сплати.

Виходячи з приписів статті 641 Цивільного кодексу України правові наслідки оферти пов`язуються не з самим фактом її здійснення оферантом, а з фактом її отримання іншою особою.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 Цивільного кодексу України якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (у даному випадку прийняття товару), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як було встановлено судом, відповідач оплату за отриманий товар (травокосарка Husqvarna 34FR, 1 шт) в загальній сумі 13900,00 грн. не здійснив.

Тобто, відповідач своїм підписом на видатковій накладній від 17.07.2019 підтвердив укладання договору у спрощений спосіб.

Відповідно до ч. 3 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

При цьому, позивач не зробив дії, направлені на відкликання своєї пропозиції укласти договір, що кореспондується з приписами статті 641 Цивільного кодексу України.

Таким чином, між сторонами відбулось укладення договору у спрощений спосіб відповідно до вимог частини 1 статті 181 Господарського кодексу України.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Отже, як встановлено судом, позивачем було поставлено товар на суму 13900,00 грн., який не був оплачений відповідачем, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.

Відповідачем викладене не спростовано.

Частиною 7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України щодо обов`язковості договору для виконання сторонами.

Як встановлено ч.1 ст.202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України за загальним правилом зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Натомість, невиконання або неналежне виконання зобов`язань є їх порушенням у розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов`язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов`язку негайного виконання; такий обов`язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред`явив йому кредитор пов`язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов`язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.

З викладеного слідує, що строк виконання зобов`язання з оплати товару настав негайно після прийняття товару - 17.07.2019 року.

Станом на момент розгляду справи, сума 13900,00 грн. не сплачена. Належних, у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів іншого до справи не надано, що дає підстави для кваліфікації відповідача, як такого, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України.

Таким чином, з огляду на вищенаведене, позовні вимоги позивача про стягнення заборгованості в сумі 13900,00 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 3% річних в сумі 328,65 грн. за період з 18.07.2019 року по 30.04.2020 року, та інфляційні втрати в сумі 265,49 грн. за період з 01.08.2019 року по 31.03.2020 року, господарський суд зазначає наступне.

За змістом ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН розрахунок 3% річних за простроченими зобов`язаннями відповідача за загальний період з 18.07.2019 року по 30.04.2020 року, суд встановив його арифметично вірним, у зв`язку з чим сума 3% річних підлягає стягненню з відповідача в заявленому розмірі - 328,65 грн.

За наслідками проведеного судом перерахунку інфляційних втрат за допомогою калькулятора інформаційної бази ЛІГА:ЗАКОН за визначений позивачем період (з серпня 2019 року по березень 2020 року) загальна сума інфляційних втрат складає менший розмір ніж заявлено позивачем - 236,99грн., у зв`язку з чим вимога позивача в цій частині підлягає частковому задоволенню.

Щодо заявлених позивачем до стягнення 5250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Разом із тим згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно приписів ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.ч. 1-4 ст. 126 ГПК України).

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивачем заявлено про віднесення на відповідача витрат на правову допомогу в сумі 5250,00 грн.

В підтвердження надання адвокатських послуг позивачу було надано суду: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП №002546 видане Криворучко Віктору Жоржовичу 18.03.2020 року; копію ордеру Серії АР №1014652 виданий 29.04.2020; копію договору про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Криворучко В.Ж. та фізичною особою-підприємцем Лащенко Євгенаом Олеговичнм; копію додатку від 29.04.2002 до договору про надання правничої допомоги; копію квитанції до прибуткового касового ордера №3 від 30.04.2020 про прийняття від Лещенко Є.О. грошових коштів в сумі 5250,00грн. на підставі договору про надання правової допомоги від 24.04.2020 року.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Враховуючи те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Як вказано колегією суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 07.11.2019 по справі № 905/1795/18, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач заявив до стягнення з відповідача 5250,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

З огляду на наведене, суд враховує, що даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, відноситься до категорії спорів, що виникають у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань з оплати поставленого товару. У спорах такого характеру, за відсутності особливостей поставки товару у спірних правовідносинах, відсутності протиріч між наявними у справі документами щодо факту поставки товару, судова практика є сталою.

Крім того, спірні правовідносини регулюється нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України. Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.

Матеріали справи не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час.

Виходячи з принципу співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); враховуючи час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, господарський суд, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу - в сумі 2000,00грн.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у вигляді судового збору покладаються на відповідача повністю.

Керуючись ст.ст. 73- 80, 86, 129, 236- 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Лащенко Євгена Олеговича, м.Маріуполь, Донецька область, до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивно-мисливський клуб Сокол , м.Волноваха, Донецька область, про стягнення 14494,14 грн., - задовольнити частково - в сумі 14465,64 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Спортивно-мисливський клуб Сокол (85700, Донецька область, м.Волноваха, вул. Центральна, б.31; код ЄДРПОУ 32039657) на користь фізичної особи-підприємця Лащенко Євгена Олеговича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) заборгованість в розмірі 14465,64 грн., з яких: основна сума заборгованості 13900,00 грн., 3% річних - 328,65 грн., інфляційні втрати - 236,99 грн.; витрати зі сплати судового збору в сумі - 2097,87 грн.; витрати на професійну правничу допомогу - в сумі 2000,00грн.

Повний текст рішення складено та підписано 08.07.2020.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.4 Прикінцевих положень Господарського процесуального кодексу України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі http://dn.arbitr.gov.ua.

Суддя К.С. Харакоз