Рішення

від 01.07.2020 по справі 910/433/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2020Справа № 910/433/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ"

04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А

до Акціонерного товариства "Українська залізниця"

03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5

в особі філії "Центр забезпечення виробництва"

03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15

про стягнення заборгованості 344 404,89 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" про стягнення заборгованості у розмірі 344404,89 грн. за договором поставки №ЦЗВ-03-03218-01 від 12.07.2018.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12.07.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (надалі - позивач) та Філією "Центр забезпечення виробництва" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (надалі - відповідач) укладено Договір про поставку №ЦЗВ-03-03218-01, за умовами якого позивач зобов`язався поставити та передати у власність, а відповідача зобов`язався прийняти та оплатити продукцію, найменування, марка й кількість якої вказується в специфікації. За доводами позивача, останній виконав свої зобов`язання в повному обсязі та поставив продукцію, проте відповідач не виконав свої зобов`язання щодо оплати поставленої продукції встановлений строк, у зв`язку з чим, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 344 404, 89 грн., з яких: 211 222,67 грн. - пеня, 97 447,90 грн. - інфляційні нарахування, 35 734,32 грн. - 3% річних.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15.01.2020 позовну заяву залишено без руху, в порядку ч. 1 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу час для усунення недоліків, вказаних в ухвалі суду.

20.01.2020 через загальний відділ діловодства надійшла заява позивача про усунення недоліків, в якій надано платіжне доручення №89 від 13.01.2020 про сплату судового збору у розмірі 5 166,07 грн. на рахунок: UA918999980313191206083026001.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 23.01.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 19.02.2020.

19.02.2020 року судове засідання з розгляду справи по суті не відбулось у зв`язку із перебуванням судді Лиськова М.О. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 підготовче засідання призначено на 18.03.2020.

12.03.2020 від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, яка прийнята судом. Подальший розгляд справи здійснюватиметься із урахуванням означеної заяви.

Протокольною ухвалою суду від 18.03.2020 розгляд справи відкладено на 22.04.2020.

Протокольною ухвалою суду від 22.04.03.2020 розгляд справи відкладено на 13.05.2020.

Протокольною ухвалою суду від 10.06.2020 суд на місці ухвалив закрити підготовче засідання та призначити справу до судового розгляду по суті на 01.07.2020.

В судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 01.07.2020 з`явився представник відповідача, представник позивача в судове засідання не з`явився. Представник відповідача заперечив щодо задоволення позову та просив суд відмовити в його задоволенні.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

Таким чином, приймаючи до уваги, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи у судовому засіданні 01.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Між Філією Центр забезпечення виробництва Акціонерне товариство Українська залізниця (надалі - Філія ЦЗВ, Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю ТРАНСЕНЕРГОМАШ (надалі - ТОВ ТРАНСЕНЕРГОМАШ , Постачальник) було укладено договір поставки № ЦЗВ-03- 03218-01 від 12.07.2018р. (надалі за текстом - Договір).

Відповідно до Специфікації № 2 до Договору Постачальник зобов`язується поставити продукцію - редуктор від середньої частини осі РСЧ-32 у кількості 7 (сім) шт. на загальну суму 3 747 996,00грн.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що Кожна партія продукції постачається протягом 30-ти календарних днів з дати письмової рознарядки Замовника, якщо інше не вказане в рознарядці.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, Постачальник отримав від Замовника рознарядку № ЦЗВ-20/194 від 22.01.2019р. на поставку продукції на загальну суму 3 747 996,00грн.

З матеріалів справи встановлено, що Постачальник свої зобов`язання виконав в повному обсязі, поставив продукцію, що підтверджується видатковою накладною № 4 від 24.01,2019р. та актом приймання-передачі продукції № 9 від 24.01.2019р.

Пунктом 6.1 Договору Оплата за кожну партію поставленої Продукції по даному Договору проводиться Замовником протягом 10-ти (десяти) банківських днів з дати оформлення та реєстрації податкової накладної у відповідності до вимог чинного законодавства України та у відповідності з рахунком-фактурою на поставлену партію Продукції, обумовлену згідно з п. 5.2.

Судом встановлено, що постачальник склав та зареєстрував податкову накладну у відповідності до вимог чинного законодавства України 14.02.2019р., що підтверджується квитанцією № 1 від 14.02.2019р., отже строк оплати настав 28.02.2019р.

Водночас, як стверджував позивач та не заперечував відповідач, фактично Замовник здійснив оплату за поставлену продукцію:

28.05.2019р. на суму 1 873 998,00грн., що підтверджується випискою банку за 28.05.2019р., прострочення оплати за період з 01.03.2019р. по 27.05.2019р. склало 88 днів;

23.07.2019р. на суму 1 873 998,00грн., що підтверджується випискою банку за 23.07.2019р., прострочення оплати за період з 28.05.2019р. по 22.07.2019р. склало 56 днів.

Вирішуючи спір по суті суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Частиною 2 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 10.6 Договору узгоджено, що у разі несвоєчасної оплати за поставлену продукцію, замовник сплачує постачальнику пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 211 222,67 грн., а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, заявлено до стягнення із відповідача 3% річних у розмірі 35 734,32 грн. та 56 219,94 грн. інфляційних нарахувань. Стосовно вказаних позовних вимог суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, суд встановив, що він є арифметично вірним, таким чином, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 35 734,32 грн. та 56 219,94 грн. інфляційних нарахувань, а позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню повністю.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Розрахунок штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої продукції є обґрунтованим, арифметично правильним та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідачем заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку не наведено.

У своєму відзиві відповідач наголосив лише на відсутності його вини у простроченні оплати. Однак, суд вважає такі заперечення відповідача необґрунтованими, оскільки жодних доказів в підтвердження викладених у відзиві посилань на те, що прострочення оплати поставленої продукції було здійснене не з вини залізниці, відповідач суду не надав.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Ураховуючи наведене вище, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог про стягнення з відповідача пені у розмірі 211 222,67 грн., інфляційних нарахувань у розмірі 56 219,94грн., 3 % річних у розмірі 35 734,32грн. за несвоєчасну оплату поставленої продукції.

Відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленої продукції.

У клопотанні про зменшення штрафних санкцій відповідач посилається на те, що позивачем не надано доказів спричинення йому шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх зобов`язань. Також, відповідач зазначає, що у 2019 році для АТ "Українська залізниця" зріс коефіцієнт зі сплати земельного податку.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання за положенням частини першої статті 550 ЦК України.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази та доводи відповідача, суд зазначає, що штрафні санкції за несвоєчасну оплату поставленої продукції підлягають стягненню за самий факт допущення порушень щодо несвоєчасної оплати, незалежно від того, чи завдано у зв`язку з цим збитки.

Разом з тим, відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку, а тому заявлене відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій суд залишає без задоволення.

З огляду на вище наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" про стягнення з Акціонерного товариства "Українська залізниця" пені у розмірі 211 222,67 грн., інфляційні нарахування у розмірі 56 219,94грн., 3 % річних у розмірі 35 734,32грн. за несвоєчасну оплату поставленої продукції.

Стосовно розподілу судових витрат та клопотання позивача про повернення надмірно сплаченого судового збору у зв`язку із зменшенням розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Ураховуючи вказані вище та виходячи з остаточної ціни позову, що становить 303 176,93 грн., позивачу необхідно було сплатити судовий збір у розмірі 4547,65 грн., водночас, як вбачається з платіжного доручення №78 від 09.01.2020, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 5166,07 грн.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір", судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

За приписами ч. 5 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.

Відповідно до п. 5 Наказу Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевого бюджетів", у разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду.

Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).

Ураховуючи наведене та приймаючи до уваги, що позивачем під час розгляду справи було зменшено розмір заявлених позовних вимог, зайво сплачений судовий збір складає 618,42 грн. та відповідно підлягає поверненню.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору пропорційно розміру задоволених вимог у розмірі 4547,65 грн., відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" задовольнити.

2. Стягнути з Акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська (Єжи Гедройця), 5; код ЄДРПОУ 40075815) в особі філії "Центр забезпечення виробництва" (03049, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 11/15) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А; код ЄРПОУ 36562474) пені у розмірі 211 222,67 грн., інфляційні нарахування у розмірі 56 219,94 грн., 3 % річних у розмірі 35 734,32грн. та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4547,65 грн.

3. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" (04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4-А; код ЄРПОУ 36562474) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 618,42 грн., сплачений за платіжним дорученням №78 від 09.01.2020.

4. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "ТРАНСЕНЕРГОМАШ" оригінал платіжного доручення №78 від 09.01.2020, замінивши відповідною копією у матеріалах заяви.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення 09.07.2020

Суддя М.О. Лиськов