Рішення

від 09.07.2020 по справі 910/4097/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2020Справа № 910/4097/20

Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши матеріали справи у порядку спрощеного провадження без виклику представників сторін

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ-Інвест"

вул. Прирічна 13, каб. 2, м. Київ, 04213

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО"

вул. Ольгинська, 3, к. 54/1, м. Київ, 01001

про стягнення 389 557,60 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІМ-Інвест" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО" про стягнення 389 557,60 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань із оплати наданих послуг за Договором щодо експлуатації та обслуговування баштового крану від 01.08.2019 №368-32/19-5-8мкр, в результаті чого за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 355 800,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2020 року було прийнято справу до провадження, ухвалено проводити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

22.04.2020 представником Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО" через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подано клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та клопотання про продовження строку на подання відзиву.

Ухвалою суду продовжено строк для подання відзиву до 22.06.2020.

Суд зазначає, що станом на момент прийняття рішення у справі, відповідачем - Товариством з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО" відзив по справі до суду не подано.

Частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2020 та від 15.06.2020, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому, оскільки до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.

Будь яких інших заяв, клопотань або заперечень від сторін до суду не надходило.

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому судом враховано, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).

Положеннями ст. 248 ГПК України унормовано, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

01 серпня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю КТБП №3 ПЛЮС (надалі - Виконавець 1), товариством з обмеженою відповідальністю ВІМ- ІНВЕСТ (надалі - Виконавець 2, Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю АРКАДА-БУДІВНИЦТВО (надалі - Замовник, Відповідач) укладено договір за № 368-32/19-5-8мкр про надання послуг щодо експлуатації та обслуговування баштового крану з метою виконання Виконавцем 1 будівельно-монтажних робіт при будівництві житлового будинку № 32 на об`єкті Будівництво багатоповерхових житлових будинків з об`єктами торговельно-офісно-розважального та соціально-побутового призначення між вул. Бориса Гмирі та вул. Колекторною у Дарницькому районі м. Києва (надалі - Договір).

У відповідності до положень Договору Позивач зобов`язався надавати послуги на зазначеному будівельному об`єкті баштовим(и) краном(ами), модифікації (марки) відповідно до прейскуранту цін експлуатацію та обслуговування баштових кранів (додаток 1 до Договору) в кількості визначеній в проекті виконання робіт, а Відповідач зобов`язався проводити своєчасну оплату наданих Позивачем послуг.

Так, з матеріалів справи встановлено, що Позивачем виконано робіт за Договором на загальну суму 588 000,00 грн., що підтверджується відповідними актами та довідками, підписаними Відповідачем без зауважень.

Згідно п. 7.3. Договору Відповідач, щомісячно, в термін до 13 числа, проводить сплату наданих Позивачем послуг за попередній місяць. Відповідач проводить оплату наданих Відповідачем послуг на підставі довідок та актів.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем, 17.10.2019р останнім сплачено вартість прийнятих за актом в вересні 2019 року робіт на суму 232200,00 грн, що підтверджується випискою від 18.10.2019 р. з банківського рахунку Позивача.

При цьому, вартість прийнятих за актом в жовтні 2019 року робіт залишається не сплаченою.

Таким чином, станом момент звернення позивача з позовом, прострочена заборгованість Відповідача перед Позивачем за Договором складає 355 800,00 грн.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач у позовній заяві зазначає про порушення відповідачем умов укладеного договору в частині оплати отриманих послуг у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.

Статтею 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно із ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов`язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов`язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ст. 905 Цивільного кодексу України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб`єкта, який порушив зобов`язання, не звільняє цього суб`єкта від обов`язку виконати зобов`язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов`язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, суд приходить до висновку, що Відповідач зобов`язаний сплатити на користь Позивача заборгованість по наданих послугах згідно вищезазначеного договору.

Відповідач належними засобами доказування доказів протилежного не довів.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, відповідачем, надані послуги оплачено не було, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість в сумі 355 800,00 грн.

Таким чином, враховуючи надані суду докази суд дійшов висновку про порушення умов укладеного між сторонами договору з боку відповідача в частині проведення повної оплати за надані послуги у зв`язку з чим позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача суми основної заборгованості за договором у розмірі 355 800,00 грн. є обґрунтованими.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 33 046,00 грн.

За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені передбачена сторонами у пункті 8.3 договору, відповідно до якого у разі порушення строків оплати замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Суд вважає розрахунок позивача щодо нарахування пені у сумі 33 046,00 грн. арифметично не вірним та таким що не відповідає вимогам чинного законодавства.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Відповідно до ст. 253 ЦК України: Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок .

Суд зазначає, що позивачем не вірно визначено період нарахування пені, таким чином, суд, здійснюючи перерахунок нарахованої пені, прийшов до висновку, що обґрунтованим є стягнення пені за період з 14.10.2019 (наступний день після 13 числа) по 16.10.2019 (день що передує дню фактичною сплати) за актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2019 та з 14.11.2019 (наступний день після 13 числа) по 18.03.2020 за актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019.

Таким чином, за перерахунком суду, за актом приймання виконаних будівельних робіт за вересень 2019 підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сума пені у розмірі 629,26 грн. та за актом приймання виконаних будівельних робіт за жовтень 2019 - 31 808,98 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені у сумі 33 046,00 грн. підлягають частковому задоволенню.

Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача 711,60 грн. інфляційних нарахувань.

Згідно ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За висновками суду, вимоги позивача про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ-Інвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО" про стягнення 389 557,60 грн. підлягають частковому задоволенню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в розмірі 5834,25 грн. Інша частина сплаченого судового збору залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ-Інвест" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АРКАДА-БУДІВНИЦТВО" (вул. Ольгинська, 3, к. 54/1, м. Київ, 01001, код ЄДРПОУ 34882504) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІМ-Інвест" (вул. Прирічна 13, каб. 2, м. Київ, 04213, код ЄДРПОУ 33694271) суму основної заборгованості в розмірі 355 800,00 грн., пеню у розмірі 32 438,24 грн., інфляційних втрат у розмірі 711,60 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5834,25 грн.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Суддя М.О. Лиськов