Рішення

від 25.06.2020 по справі 914/2450/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2020 справа № 914/2450/19

м. Львів

Господарський суд Львівської області у складі судді Матвіїва Р.І. за участю секретаря судового засідання Демчук А.П., розглянувши матеріали справи

за позовом: Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України , м. Київ,

до відповідача: Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз , м. Львів,

предмет позову: визнання недійсним правочину, оформленого заявою від 15.11.2019 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог,

підстава позову: припинення зобов`язання заявою про зарахування від 24.07.2019 року,

за участю представників:

позивача: не з`явися,

відповідача: Білоус Костянтин Вячеславович - адвокат, діє на підставі довіреності від 30.12.2019 року № 007.1Др-287-1219,

ПРОЦЕС

27.11.2019 року до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства Національна акціонерна компанія Нафтогаз України до Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз про визнання недійсним правочину, оформленого заявою від 15.11.2019 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Ухвалою суду від 02.12.2019 року позовну заяву залишено без руху. Ухвалою суду від 20.12.2019 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Сторони повідомлені про відкриття провадження в даній справі, забезпечували явку представників у судові підготовчі засідання. Хід судових засідань відображено в ухвалах суду та протоколах судових засідань. Зокрема, 13.01.2020 року відповідачем подано відзив на позовну заяву, 31.01.2020 року заперечення на відповідь на відзив, 14.05.2020 року - додаткові пояснення, 15.06.2020 року та 17.06.2020 року - додаткові пояснення. 20.01.2020 року позивачем подано відповідь на відзив, 13.05.2020 року - пояснення, 29.05.2020 року - пояснення, 24.06.2020 року - додаткові пояснення та клопотання про зупинення провадження, яке залишене без розгляду відповідно до ухвали від 25.06.2020 року.

У судовому засіданні 11.03.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 01.04.2020 року. Розгляд справи по суті неодноразово відкладався за клопотаннями сторін та у зв`язку із впровадженням карантину на території України. Водночас, судові засідання проводились за участю представників сторін, у тому числі представника позивача в режимі відеоконференції на підставі поданих ним клопотань.

У судове засідання 25.06.2020 року з`явився представник відповідача. Позивач явку представника не забезпечив, причин неявки не повідомив, хоча про дату та час судового засідання повідомлений належним чином, оскільки був присутній у попередньому судовому засіданні 18.06.2020 року. Більше того, 24.06.2020 року на електронну адресу суду позивачем надіслано додаткові пояснення та клопотання про зупинення провадження, не зазначаючи при цьому позиції щодо забезпечення чи неможливості забезпечення явки представника у наступне судове засідання, та не заявляючи клопотання про участь його представника в судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Суд обізнаний, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 392 від 20.05.2020 року «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів» установлено з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 22 травня 2020 р. до 31 липня 2020 р. на території Автономної Республіки Крим, Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Кіровоградської, Київської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, м. Києва, м. Севастополя (далі - регіони) із урахуванням епідемічної ситуації в регіоні карантин, продовживши на всій території України дію карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Крім цього, відповідно до п. 4 прикінцевих положень ГПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 46, 157, 195, 229, 256, 260, 288, 295, 306, 321, 341, 346, 349, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, апеляційного оскарження, залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги, подання заяви про скасування судового наказу, розгляду справи по суті, строки, на які зупиняється провадження, подання заяви про перегляд судових рішень за нововиявленими або виключними обставинами, звернення зі скаргою, оскарження рішення третейського суду, судового розгляду справи, касаційного оскарження, подання відзиву продовжуються на строк дії такого карантину.

Водночас, суд враховує, що серед принципів господарського судочинства є, зокрема, верховенство права, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи судом.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України» ).

Відтак, враховуючи належне повідомлення відповідача про дату та час судового засідання, неповідомлення ним причин неявки, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи та про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, суд вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні.

У судовому засіданні 25.06.2020 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

СУТЬ СПОРУ ТА ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ СТОРІН

Позивач оскаржує та просить визнати недійсною з підстав ч. 1 ст. 215, ст. 203, ст. 601 ЦК України заяву відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 №790007-Сл-11801-1119. Позивач стверджує, що 18.11.2019 НАК Нафтогаз України отримало від Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 №790007-Сл-11801-1119, відповідно до змісту якої АТ Львівгаз повідомив НАК Нафтогаз України про припинення зобов`язань зі сплати заборгованості зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 23 815 180,41 грн. Позивач вважає, що станом на дату складання та відправлення АТ Львівгаз заяви про зарахування від 15.11.2019 зазначені в цій заяві зобов`язання вже були припиненими заявою про зарахування від 24.07.2019, і тому вони не можуть бути припинені повторно.

Відповідач стосовно позовних вимог заперечив. Відповідач вказує, що посилання АТ «НАК «Нафтогаз України» на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19 є необгрунтованим, оскільки така заява є нечинною, виходячи з наступного: у АТ Львівгаз відсутній борг перед АТ «НАК «Нафтогаз України» за договором купівлі-продажу природного газу №13-259-ВТВ від 04.01.2013; заборгованість за договором №13-259-ВТВ від 04.01.2013 є спірною і є предметом судового розгляду у справі № 914/1974/17 за позовом ПАТ НАК Нафтогаз України до ПАТ Львівгаз ; дійсність заяви АТ «НАК «Нафтогаз України" про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 № 39-4717/1.17-19 є предметом судового розгляду у справі № 910/10471/19. Також відповідач зауважує, що оскільки вимоги, як його до позивача, так і вимоги позивача до відповідача, згідно із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 року підтверджені рішеннями судів, що набрали законної сили, то такі вимоги безумовно є безспірними.

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ІЗ МАТЕРІАЛІВ СПРАВИ

Між сторонами існував спір щодо наявності заборгованості по договору купівлі-продажу природного газу № 13-260-Н від 04.01.2013, що було предметом спору у справі № 914/3703/15. Зокрема, у грудні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Господарського суду Львівської області із позовом до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 41 259 181,96 грн, з яких: 14 368 409,20 грн - основний борг, 14 104 866,31 грн - пеня, 2245849,92 грн - 3% річних; 10540056,53 грн - інфляційні). У січні 2016 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" звернулось до Господарського суду Львівської області із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 193 220 539,37 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 у задоволенні первісного позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" про стягнення 41 259 181,96 грн відмовлено. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про стягнення 193 220 539,37 грн - задоволено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду України від 21.08.2017 рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 скасовано, прийнято нове, яким позовні вимоги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задоволено частково, присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 13 166 073,65 грн. пені, 2 042 031,08 грн. 3% річних, 12 409 967,13 грн. інфляційних втрат та 200 700,00 грн судового збору. У частині стягнення суми основного боргу провадження у справі припинено, у решті позовних вимог за первісним позовом - відмовлено. Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" задоволено частково, присуджено до стягнення з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" 27 701 984, 121 грн заборгованості та 29 634,53 грн судового збору. У решті зустрічних позовних вимог відмовлено. Присуджено до стягнення з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 422 142,02 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Згідно з постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.08.2017 у справі № 914/3703/15 змінено. Викладено резолютивну частину постанови у наступній редакції:

"Апеляційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" №14/2-444в від 31.03.2016 (вх. № 01-05/1779/16 від 07.04.2016) задовольнити частково. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.03.2016 року у справі № 914/3703/15 скасувати. Позовні вимоги ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" задовольнити частково. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039) Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 13 166 073,65 грн пені, 2 042 031,08 грн 3% річних та 10 540 056,53 грн інфляційних втрат та 177 640,40 грн судового збору за розгляд первісного позову. У частині стягнення суми основного боргу провадження у справі припинити. У решті позовних вимог - відмовити. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039), на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 195 404,43 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги за первісним позовом.

Зустрічний позов Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" задовольнити частково. Стягнути з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039) 27 701 984,11 грн заборгованості та 29 634,53 грн судового збору. У решті зустрічних позовних вимог відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039), на користь ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 194 772,01 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги за зустрічним позовом. Доручити місцевому господарському суду видати накази."

Стягнуто з ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) на користь Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039) 9936,18 грн судового збору за розгляд касаційної скарги.

Згідно з ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2019 року внесено виправлення до абзацу 7 резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15, а саме читати абзац 7 резолютивної частини постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 таким чином: "Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Львівгаз" (вул. Золота, буд. 42, м. Львів, 79039; код ЄДРПОУ 03349039) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, буд. 6, м. Київ, 01001; код ЄДРПОУ 20077720) 13 166 073,65 грн пені, 2 042 031,08 грн 3% річних та 10 540 056,53 грн інфляційних втрат та 177 640,40 грн судового збору за розгляд первісного позову."

Вказані судові рішення зазначені в позовній заяві як обставини виникнення спору, а тексти судових рішень доступні в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

30.07.2019 Акціонерним товариством Оператор газорозподільної системи Львівгаз отримано заяву НАК Нафтогаз України про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 року наступного змісту:

Акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України має заборгованість перед Акціонерним товариством Оператор газорозподільної системи Львівгаз : відповідно до постанови Вищого господарського суду України від 09.11.17 у справі № 914/3703/15 стягнуто 27 741 554,82 грн.; відповідно до постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.19 у справі № 910/11396/18 стягнуто 3 985 485,41 грн.; відповідно до постанови Верховного Суду від 27.11.18 у справі № 914/162/14 стягнуто 2 436,00 грн судового збору за подання касаційної скарги. Таким чином, у НАК Нафтогаз України існують перед АТ Львівгаз зобов`язання щодо сплати грошових коштів. В свою чергу, АТ Львівгаз має грошові зобов`язання перед НАК Нафтогаз України з оплати поставленого на підставі договору на купівлю-продаж природного газу від 04.01.13 №13-259-ВТВ в сумі 348 494 542.60 грн. Таким чином, у АТ Львівгаз існує перед НАК Нафтогаз України зобов`язання щодо сплати грошових коштів. Керуючись статтею 601 Цивільною кодексу України, НАК Нафтогаз України заявляє про:

- часткове припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз - в сумі 19 790 124,29 грн. безспірної заборгованості згідно з постановою Вищого господарського суду України від 09.11.17 у справі № 914/3703/15 (за мінусом суми 7 911 859,82 грн., на яку АТ Львівгаз оформлено правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.18, що оскаржується в судовому порядку);

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 29 634,53 грн. з оплати судового збору на підставі постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 у справі № 914/3703/15;

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 9 936, 18 грн. з оплати судового збору за розгляд касаційної скарги на підставі постанови Вищого господарського суду України від 09.11.17 у справі № 914/3703/15;

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 3 841 431,71 грн. з оплати боргу на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.19 у справі №910/11396/18;

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 57 621,48 грн. з оплати судового збору за подання позовної заяви, на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.19 у справі №910/11396/18;

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 86 432,22 грн. з оплати судового збору за подання апеляційної скарги, на підставі постанови Північного апеляційного господарського суду від 25.03.19 у справі №910/11396/18;

- повне припинення зобов`язання НАК Нафтогаз України перед АТ Львівгаз в сумі 2 436,00 грн. з оплати судового збору за подання касаційної скарги, на підставі постанови Верховного Суду від 27.11.18 у справі № 914/162/14, шляхом часткового зарахування зустрічних зобов`язань АТ Львівгаз перед НАК Нафтогаз України з оплати боргу за поставлений природний газ на виконання договору купівлі-продажу природного газу 04.01.2013 №13-259-ВТВ на суму 23 817 616,41 грн.

Вказану заяву Акціонерне товариство Оператор газорозподільної системи Львівгаз в серпні 2019 року оскаржило в судовому порядку (господарська справа № 910/10471/19). Згідно з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2020 року, у задоволенні позовних вимог відмовлено. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 09.06.2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз на рішення першої інстанції від 02.12.2019 року та на постанову суду апеляційної інстанції від 27.04.2020 року.

Згідно з матеріалами справи 18.11.2019 НАК Нафтогаз України отримало від Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз заяву про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 No790007-Сл-11801-1119, відповідно до змісту якої АТ Львівгаз повідомляє НАК Нафтогаз України про припинення зобов`язань зі сплати заборгованості зарахуванням зустрічних однорідних вимог на суму 23 815 180,41 грн. Як вбачається із заяви АТ Львівгаз від 15.11.2019 року про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, АТ Львівгаз має заборгованість перед АТ НАК Нафтогаз України згідно постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 року, з урахуванням Ухвали Верховного Суду у складі колегії судців Касаційного господарського суду від 09.09.2019 року, по справі №914/3703/15, на суму 26 315 978,10 грн. В свою чергу АТ НАК Нафтогаз України має заборгованість перед АТ Львівгаз на суму 23 815 180,41 грн., а саме:

- згідно з постановою Вищого господарського суду України від 09.11.2017 року по справі № 914/3703/15: 19 790 124,29 грн. заборгованості (сума заборгованості, яка стягнута згідно вказаної постанови, була зменшена на 7 911 859,82 грн. згідно заяви АТ Львівгаз про зарахування зустрічних однорідних вимог від 20.03.2018 року № БЮ07.2-СЛ-3045-0318); 29 634,53 грн. судового збору; 9 936,18 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги;

- згідно з постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 року по справі № 910/11396/18: 3 841 431, 71 грн. основного боргу; 57 621,48 грн. судового збору та 86 432,22 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Вищевказані зобов`язання є зустрічними, однорідними, та такими, зарахування яких допускається законодавством України. Відтак, керуючись статтею 601 ЦК України, відповідач повідомив АТ НАК Нафтогаз України про припинення зобов`язання АТ Львівгаз щодо сплати заборгованості на суму 23 815 180,41 грн. на користь АТ НАК Нафтогаз України шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. У зв`язку із вищенаведеним, АТ Львівгаз зменшило дебіторську заборгованість АТ НАК Нафтогаз України на суму 23 815 180,41 грн. Таким чином, після укладення цієї заяви, у АТ Львівгаз сума невиконаних грошових зобов`язань перед АТ НАК Нафтогаз України згідно постанови Вищого господарського суду України від 09.11.2017 року, з урахуванням Ухвали Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09.09.2019 року, по справі № 914/3703/15 по справі № 914/3703/15, станом на 15.11.2019 року становить 2 500 797,69 грн.

Із матеріалів справи також встановлено, що у провадженні Господарського суду Львівської області перебувала справа №914/1974/17 за позовом НАК Нафтогаз України до АТ Львівгаз про стягнення 506 606 082,44 грн. (348 494 542,60 грн. борг, що утворився у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу від 04.10.2013 №13-259-ВТФ; 71 668 500,32 грн. пеня; 15 998 052,04 грн. 3% річних; 70 444 987,48 грн. втрати від інфляції), у якій 04.02.2020 року постановлено про задоволення частково позову: стягнуто з АТ Львівгаз на користь НАК Нафтогаз України 348 494 542,60 грн. основного боргу, 44 399 319,92 грн. пені, 15 998 052,04 грн. 3% річних, 70 444 987,48 грн. інфляційних витрат та 227 081,48 грн. судового збору, стягнуто з НАК Нафтогаз України на користь АТ Львівгаз 2 524,71 грн. судових витрат за проведення експертизи. На даний час справа переглядається Західним апеляційним господарським судом.

ПОЗИЦІЯ СУДУ

Дослідивши матеріали справи та представлені суду докази, суд вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з огляду на таке.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено з матеріалів справи, між сторонами спору існували правовідносини на підставі договору купівлі-продажу природного газу.

Припинення зобов`язань регламентоване ст. 598 ЦК України та ст. 202 ГК України. Так, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. Особливості припинення зобов`язань за договорами купівлі-продажу цінних паперів, укладених на фондовій біржі, встановлюються законодавством. Законом можуть бути встановлені випадки, коли припинення зобов`язань на певних підставах не допускається.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ГК України господарське зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. А відповідно до ч. 5 вказаної статті не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Як встановлено вище, у даній справі існує спір щодо припинення зобов`язань відповідача на суму 23 815 180,41 грн. у спосіб одностороннього зарахуванням зустрічних однорідних вимог згідно із заявою від 15.11.2019 року.

За правовою природою припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги - це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї із сторін, згідно з вимогами статті 601 ЦК України. Однак якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутись за захистом своїх охоронюваних законом прав з позовом до суду про визнання її недійсною, з урахування частини першої, пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однією сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Недопустимість зарахування зустрічних вимог передбачені ст. 602 ЦК України. Так, не допускається зарахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом; в інших випадках, встановлених договором або законом.

З аналізу статті 601 ЦК України вбачається, що зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов`язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов`язанні є кредитором у другому).

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

- бути зустрічними (кредитор за одним зобов`язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов`язанням є кредитором за другим);

- бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв`язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов`язань з передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

- строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги.

Наслідком здійснення такого правочину є припинення як обов`язку заявника перед адресатом, так і обов`язку адресата перед заявником з моменту здійснення заяви про зарахування, що зумовлює необхідність визначення заявником тих вимог до нього, які відповідають вказаним вище умовам.

Спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї з сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов`язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

Зарахування зустрічних однорідних вимог як односторонній правочин є волевиявленням суб`єкта правочину, спрямованим на настання певних правових наслідків у межах двосторонніх правовідносин. Інститут заліку покликаний оптимізувати діяльність двох взаємозобов`язаних, хоч і за різними підставами, осіб. Ця оптимізація полягає в усуненні зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов`язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також їх витрати, пов`язані з виконанням (позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 02.04.2019 року у справі № 918/539/18).

Таким чином, зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог, тобто сторони беруть участь у двох зобов`язаннях, і при цьому кредитор в одному зобов`язанні є боржником в іншому зобов`язанні; однорідність вимог (гроші, однорідні речі), строк виконання яких настав.

Припинення зобов`язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, яка оформляється заявою однією з сторін. Зарахування, проведене за заявою однієї сторони, діє з моменту, коли є у наявності всі умови для зарахування.

Заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування, а якщо інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, вона вправі звернутися за захистом своїх охоронюваних законом прав до суду, що в подальшому буде підставою для перегляду рішення в даній справі за новивиявленими обставинами.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов`язань (наприклад, недопустимість зарахування зустрічних вимог згідно з статтею 203 ГК України та статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про примусове виконання зобов`язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом (позиція Верховного Суду, наведена у постанові від 02.04.2019 року у справі № 918/539/18).

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини другої статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Підставою для визнання недійсним правочину, оформленого заявою АТ Львівгаз від 15.11.2019 про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, позивач вказує здійснення ним правочину, оформленого заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019. Як вбачається із вимоги від 24.07.2019 року, АТ Львівгаз має грошові зобов`язання перед НАК Нафтогаз України з оплати поставленого на підставі договору на купівлю-продаж природного газу від 04.01.13 №13-259-ВТВ в сумі 348 494 542.60 грн.

Проте, відповідач (АТ Оператор газорозподільної системи Львівгаз ) не визнає існування у нього заборгованості перед позивачем за укладеним сторонами договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 №13-259-ВТВ в сумі 348 494 542,60 грн., у зв`язку з чим відповідну суму заборгованості відповідач заперечує також у справі № 914/1974/17, що вбачається з позиції відповідача, відображеної у рішенні від 04.02.2020.

Як стверджує позивач, вказаною заявою від 24.07.2019 року здійснено зарахування заборгованості шляхом зарахування зустрічних зобов`язань АТ Львівгаз з оплати боргу за поставлений природній газ на виконання договору купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 № 13-259-ВТВ на суму 23 817 616,41 грн. Проте, таке твердження позивача про зарахування за вищевказаним правочином не відповідає дійсності та спростовується наступним.

Заборгованість за договором №13-259-ВТВ від 04.01.2013 є спірною і є предметом судового розгляду у справі № 914/1974/17 за позовом АТ НАК Нафтогаз України до АТ Львівгаз . Більше того, вказана заборгованість була спірною на час вчинення позивачем одностороннього правочину - 27.04.2019 року, оскільки на той час уже було порушено провадження у справі № 914/1974/17 (02.10.2017 року) про стягнення з відповідача 506 606 082,44 грн. заборгованості, з яких 348 494 542,60 грн. основного боргу.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.02.2020 у справі № 914/1974/17 позов АТ НАК Нафтогаз України до АТ Львівгаз задоволено частково: стягнуто з АТ Львівгаз на користь АТ НАК Нафтогаз України 348 494 542,60 грн. - всю суму заявленого основного боргу, 44 399 319,92 грн. пені, 15 998 052,04 грн. 3% річних, 70 444 987,48 грн. інфляційних втрат та 227 081,48 грн. судового збору. Таким чином, судом стягнуто з відповідача, в тому числі і 23 817 616,41 грн., що зараховані позивачем згідно з правочином від 24.07.2019 року, оскільки позивач не подавав заяву про зменшення позовних вимог і не повідомляв суд у справі № 914/1974/17 про наявність такого правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки протилежне не відображено в тексті відповідного рішення суду.

Відтак, дії позивача після вчинення правочину від 24.07.2019 та його позиція в суді при розгляді справи № 914/1974/17 в повній мірі свідчать про заперечення позивачем здійсненого ним зарахування та спростовують всі його доводи про недійсність правочину, оформленого заявою АТ Львівгаз від 15.11.2019 року. Такі дії позивача суперечать доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) сторони правочину, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель - правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковим поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип естопель , зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини ( Хохліч проти України , заява № 41707/98; Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини , заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Так, Касаційний господарський суд у справі № 910/19179/17 застосував принцип естопель , тобто принцип, який означає категоричне заперечення такої поведінки сторони в процесі, якою вона перекреслює те, що попередньо було нею визнано в цьому та/або іншому судовому процесі. Аналогічно принцип естопель застосовувався у справах № 914/2622/16, № 914/3593/15, № 237/142/16-ц, № 911/205/18.

Таким чином, посилання АТ НАК Нафтогаз України у справі, що розглядається, на заяву про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 року суперечать доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) та правовій позиції ЄСПЛ та Верховного Суду, оскільки в процесі розгляду справи № 914/1974/17 позивач вчинив дії, які спростовують його твердження про здійснення зарахування боргу за договором купівлі-продажу природного газу від 04.01.2013 року № 13-259-ВТВ.

Заборгованість АТ Львівгаз перед АТ НАК Нафтогаз України за договором №13-259-ВТВ від 04.10.2013 року є спірною, а її наявність є предметом судового розгляду з 2017 року у справі № 914/1974/17. Тому зарахування позивачем суми боргу за договором №13-259-ВТВ від 04.10.2013 року суперечить правовим висновкам Верховного Суду у подібних спорах, викладених у постановах Верховного Суду від 26.05.2020 № 910/7807/19 та від 11.06.2020 по справі № 910/7804/19, в яких Суд звертає увагу, що безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, є важливою умовою для зарахування вимог; наявність заперечень іншої сторони на заяву про зарахування чи відсутність будь-якої із наведених умов виключає проведення зарахування у добровільному порядку; помилковим є залишення поза увагою доводів позивача про наявність спору між сторонами щодо змісту, умов виконання та розміру зобов`язань, та відповідності усім умовам для зарахування зустрічних однорідних вимог.

Згідно зі ст. 13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права. Відтак, оскільки наведене стосується умов припинення зобов`язання у спосіб зарахування зустрічних однорідних вимог (ст. 601, ст. 602 ЦК України), то безпідставними є заперечення позивача стосовно неможливості застосування позиції Верховного Суду у вказаній справі № 910/7807/19.

Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що у АТ НАК Нафтогаз України немає правових підстав для зустрічного зарахування наявної в нього заборгованості перед АТ Львівгаз в рахунок заборгованості на суму 348 494 542, 60 грн. по договору на купівлю-продаж природного газу № 13-259-ВТВ від 04.01.2013, оскільки така заборгованість є спірною та не може бути предметом зарахування зустрічних однорідних вимог, а зарахування такої заборгованості суперечить вимогам ст. 601 ЦК України.

Щодо рішення Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 року у справі № 910/10471/19 за позовом Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 24.07.2019 №39-4717/1.17-19, то суд звертає увагу, що згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.07.2018 року у справі № 917/1345/17, надана оцінка матеріалів іншої справи не є преюдиціальним фактом у даній справі, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Відтак, суд звертає увагу, що висновок суду у рішенні від 02.12.2019 року про не оспорюваність товариством заборгованості у розмірі 348 494 542, 60 грн. ґрунтується на оцінці судом позиції відповідача у справі № 914/1974/17, тобто є оцінкою судом обставин справи, а не встановленням обставин справи. Також суд зазначає, що позиція Акціонерного товариства Оператор газорозподільної системи Львівгаз щодо спірності грошових вимог в сумі 348 494 542, 60 грн. та їх невизнання прослідковується як у справах № 914/1974/17, № 910/10471/19, так і у даній справі про визнання недійсним правочину, оформленого заявою від 15.11.2019 року про припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Оцінюючи позицію відповідача у даній справі та у справі № 914/1974/17 про стягнення заборгованості, суд не зв`язаний з висновками суду Господарського суду міста Києва від 02.12.2019 року у справі № 910/10471/19.

З урахуванням вищевикладеного, судом встановлено, що вимоги позивача та відповідача є однорідними, строк виконання вимог настав, доказів неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначених у заяві відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 року, матеріали справи не містять, рішення судів по справах № 914/3703/15, № 910/11396/18 набрали законної сили, а тому вимоги відповідача до позивача в сумі 23 815 180,41 грн. та вимоги позивача до відповідача в сумі 23 815 180,41 грн. є безспірними.

Відтак, суд доходить висновку, що при підписанні відповідачем заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог від 15.11.2019 року не було порушено жодних вимог, встановлених статтями 203 і 601 ЦК України, і обґрунтування позивача не підтвердились встановленими обставинами справи.

Враховуючи наведене, позовні вимоги позивача є безпідставними і необґрунтованими, а відтак задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Відповідно ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст. ст. 74, 76-80, 126, 129, 237, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 08.07.2020 року.

Суддя Р.І. Матвіїв