Рішення

від 08.07.2020 по справі 580/1764/20

ЧЕРКАСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 липня 2020 року справа № 580/1764/20

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Білоноженко М.А. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури до Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г.Я. Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

20.05.2020р. до Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури (далі-позивач) до Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Карашинської сільської ради щодо невжиття заходів по оформленню правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г ОСОБА_1 . Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га;

- зобов`язати Карашинську сільську раду вчинити дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка ОСОБА_2 Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначив, що правовстановлюючі документи на земельну ділянку, якою користується Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка ОСОБА_2 Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області станом на час звернення із позовом відповідачем не оформлені, державна реєстрація не проведена. Крім того зазначено, що відсутність правовстановлюючих документів на земельну ділянку створює передумови для зловживань щодо розпорядження майном, формує ризики для нормального функціонування навчального закладу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства, в зв`язку з чим просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 25.05.2020р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

26.06.2020р., до суду надійшла лист Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, в якому зазначено, що земельну ділянку, якою користується Черепинський навчально-виховний комплекс станом на момент прийняття його до комунальної власності не оформлені, в зв`язку із чим наразі Карашинська сільська рада розпочинає процес підготовки оформлення земельної ділянки під навчальним закладом. При цьому зазначено, що відповідно до плану (схеми) існуючого використання земель Карашинської сільської ради виготовленого у 2007 році, площа земельної ділянки, на якій розташовано Черепинський навчальний заклад становить 0,5 га, в зв`язку із чим вважають за необхідне провести роботу по визначенню фактичної площі земельної ділянки під навчальним закладом та вчинити дії щодо належного оформлення правовстановлюючих документів.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Корсунь-Шевченківської районної ради №25-17/VIІ від 22.12.2017р. Про передачу майна районної комунальної власності з спільної власності територіальних громад Корсунь-Шевченківського району до комунальної власності Карашинської сільської ради з балансу відділу освіти Корсунь-Шевченківської районної державної адміністрації на баланс виконавчого комітету Карашинської сільської ради передано Черепинський навчально-виховний комплекс Дошкільний навчальний заклад -загальноосвітня школа І-ІІ ступенів імені героя Китайської народної республіки ОСОБА_3 .

Рішенням Карашинської сільської ради №11-6/VIІ від 10.07.2018р. надано згоду на прийняття майна вищевказаного навчального закладу до комунальної власності виконавчого комітету Карашинської сільської ради.

Рішенням Карашинської сільської ради №33-1/VIІ від 16.08.2019р. Про зміну засновника, найменування та затвердження Статутів загальноосвітніх закладів , змінено засновника Черепинського навчально-виховного комплексу Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів імені героя Китайської народної республіки ОСОБА_3 шляхом виключення зі складу засновників Корсунь-Шевченківську районну раду та включення Карашинської сільської ради (код ЄДРПОУ 41751929) до складу засновників та затверджено Статут закладу.

Пунктом 1 Статуту визначено, що засновником (власником) НВК є Карашинська сільська рада.

Матеріально-технічна база навчально-виховного комплексу включає будівлі, споруди, землю, комунікації, транспортні засоби інші матеріальні цінності, вартість яких відображена у балансі навчального закладу ( Пункт 6.1 Статуту).

Земельна ділянка НВК передається НВК у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України (Пункт 6.2. Статуту).

Пунктом 6.3. Статуту визначено, що НВК відповідно до чинного законодавства користується землею та іншими природними ресурсами і несе відповідальність за дотримання вимог та норм з їх охорони.

Згідно пункту 6.8 Статуту, рішенням Ради Міністрів УРСР від 25.11.1986 року №653-Р визначено, що НВК має земельну ділянку площею 1,8 га, де розміщуються спортивний та ігрові майданчики, зона відпочинку, господарські будівлі, навчально-дослідні ділянки тощо.

Відповідно до інформації відділу у Корсунь-Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (лист за №79/106-20 від 17.04.2020р., у відділі, відповідно до даних Державного реєстру земель, дані про реєстрацію прав на земельну ділянку під навчальним закладом відсутні.

Згідно інформації Карашинської сільської ради за №556 від 09.04.2020р., технічна документація на земельні ділянки під навчальними закладами (в тому числі Черепинським НВК) не розроблялась та не затверджувалась. Правовстановлючі документи на земельні ділянки під навчальними закладами, що знаходяться на балансі Карашинської сільської ради, відсутні. Площа земельної ділянки під Черепинським НВК, згідно затвердженого Статуту становить 1,8 га.

Позивач зазначає, що бездіяльність відповідача полягає в не здійсненні ним заходів, спрямованих на оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г.Я. Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га, що зумовило звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до частини третьої статті 53 КАС України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України Про прокуратуру .

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави , висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Ці міркування Конституційний Суд України зробив у контексті офіційного тлумачення Арбітражного процесуального кодексу України, який уже втратив чинність. Однак, висловлене Судом розуміння поняття інтереси держави має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у статті 23 Закону України Про прокуратуру .

Відтак, суд вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави , особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France), заява № 61517/00, пункт 27).

Суд звертав також увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі Менчинська проти Російської Федерації (заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку думку: сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави .

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27 травня 2003 року № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 4 частини другої статті 129 Конституції України).

Так, згідно з частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

2) у разі відсутності такого органу.

Відповідно до частини четвертої статті 53 КАС України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

Системне тлумачення вказаних приписів дозволяє дійти висновку, що стаття 53 КАС України вимагає вказувати в адміністративному позові, скарзі чи іншому процесуальному документі докази на підтвердження підстав заявлених позовних вимог із зазначенням, у чому саме полягає порушення інтересів держави, та обставини, що зумовили необхідність їх захисту прокурором.

Разом з тим, незгода суду з наведеним в адміністративному позові на виконання частини четвертої статті 53 КАС України обґрунтуванням прокурора щодо визначеної ним підстави представництва, як і неподання прокурором доказів відсутності органів влади, які мають повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, не є підставою для залишення позову без розгляду.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц.

У справі, що розглядається, прокурор в адміністративному позові зазначив, що захисту підлягають інтереси держави у сфері охорони права на освіту дітей шляхом створення належних та безпечних умов для здобуття освіти, які порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування.

На думку суду, таке обґрунтування є сумісним з розумінням інтересів держави у зв`язку з наступним.

Так, у Преамбулі Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (у редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, зазначено, що дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження. Статтею 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Крім того, відповідно до статті 28 Конвенції про права дитини держави-учасниці держави-учасниці визнають право дитини на освіту, і з метою поступового досягнення здійснення цього права на підставі рівних можливостей вони, зокрема: сприяють розвиткові різних форм середньої освіти, як загальної, так і професійної, забезпечують її доступність для всіх дітей.

Відповідно до статті 1 Закону України Про охорону дитинства забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити. Охорона дитинства - система державних та громадських заходів, спрямованих на забезпечення повноцінного життя, всебічного виховання і розвитку дитини та захисту її прав.

Згідно з положеннями частини другої статті 4 Закону України Про освіту право на безоплатну освіту забезпечується: для здобувачів дошкільної та повної загальної середньої освіти - за рахунок розвитку мережі закладів освіти всіх форм власності та їх фінансового забезпечення у порядку, встановленому законодавством, і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Відтак, обов`язок органів державної влади та місцевого самоврядування полягає у створенні, у межах визначених законом повноважень, умов для отримання дитиною освіти, забезпечення її доступності шляхом, зокрема, належного функціонування розгалуженої мережі навчальних закладів.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2018 року у справі № 359/6814/17, від 18 жовтня 2018 року у справі № 822/3692/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 442/8337/17.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що у даній справі подання заступником прокурора адміністративного позову мало на меті захист інтересів держави .

Стосовно наявності підстав, визначених частиною третьою статті 23 Закону України Про прокуратуру , для представництва інтересів держави у суді у справі, що розглядається, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні до виключної компетенції сільських, селищних, міських рад належить, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, відповідно до частини першої статті 12 Земельного кодексу України, належить, зокрема: організація землеустрою; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

В адміністративному позові прокурор стверджує, що Карашинська сільська рада не виконала покладені на неї повноваження з оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г ОСОБА_1 . Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га, що зумовлює передумови для зловживань щодо розпорядження майном, формує ризики для нормального функціонування навчального закладу, що може призвести до негативних наслідків та порушення прав дітей та інтересів держави у сфері охорони дитинства. При цьому, як зазначив заступник прокурора, орган, на який покладаються повноваження щодо забезпечення виконання органом місцевого самоврядування своїх зобов`язань у спірних правовідносинах, відсутній.

З цього приводу суд зазначає, що особливістю органів місцевого самоврядування як суб`єктів владних повноважень є те, що кожен з таких суб`єктів, з урахуванням положень Конституції України, є самостійним, автономним та не знаходиться у підпорядкуванні жодного органу.

Таким чином, позови прокурора до органу місцевого самоврядування, за загальним правилом, подаються з такої підстави, як відсутність суб`єкта, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. У такій категорії справ орган прокуратури повинен лише довести, що оскаржуваним рішенням, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень завдано шкоду інтересам держави.

При цьому інтереси держави, у тому числі охоплюють інтереси мешканців територіальної громади, зокрема, у таких сферах, як охорона здоров`я, благоустрій населених пунктів, оскільки відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Суд вважає, що такий підхід відповідає положенням статей 5, 7 Конституції України, згідно з якими носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; в Україні визнається і гарантується місцеве самоврядування.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією, що міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

За приписами статті 2 Закону України Про місцеве самоврядування місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

З огляду на те, що прокурором в адміністративному позові вказано, які саме інтереси держави порушено протиправною бездіяльністю органу місцевого самоврядування, та враховуючи, що відсутній орган, до компетенції якого належить здійснення нагляду за діяльністю органів місцевого самоврядування, суд вважає, що прокурором обгрунтовано підстави для захисту інтересів держави у суді в межах даного спору.

Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суду у постанові від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

При вирішенні даного спору по суті, суд зазначає наступне.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

До майна закладів освіти та установ, організацій, підприємств системи освіти відповідно до п.1 ч.1 ст.80 Закону України «Про освіту» від 05.09.2017р. №2145-VIII (далі - Закон №2145-VIII) належать нерухоме та рухоме майно, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло тощо.

Матеріально-технічна база закладу дошкільної освіти згідно з ч.1 ст.38 Закону України «Про дошкільну освіту» від 11.07.2001р. №2628-ІІІ (далі - Закон №2628-ІІІ) включає будівлі, споруди, земельні ділянки, комунікації, інвентар, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інше. Майно закладу дошкільної освіти належить йому на правах, визначених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 2 ст. 80 Закону №2145-VIII визначено, що порядок, умови та форми набуття закладами освіти прав на землю визначаються Земельним кодексом України.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001р. №2768-III (далі - ЗК України) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

На підставі ч.1 ст.92 ЗК України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно з п. «а» ч.2 ст.92 ЗК України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки на підставі ч.1 ст.125 ЗК України виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Державною реєстрацією речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004р. №1952-IV (далі - Закон №1952-IV) є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.3 Закону №1952-IV державна реєстрація прав є обов`язковою.

Частиною 1 ст.5 Закону №1952-IV встановлено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення.

Отже, речові права на нерухоме майно підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 12 ЗК України визначено повноваження сільських, селищних, міських рад, до яких належить розпоряджання землями територіальних громад.

Частиною 1 ст.116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб згідно з ч.1 ст.122 ЗК України.

Згідно з п.34 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон №280/97-ВР) виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання регулювання земельних відносин.

Управління закладами освіти, які належать територіальним громадам відповідно до підп.1 п. а ч.1 ст.32 Закону №280/97-ВР належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

З аналізу викладених норм суд дійшов висновку, що управління об`єктами освіти, т.ч. прийняття рішень щодо оформлення речових прав на об`єкти комунальної власності є обов`язком відповідача.

Як вже встановлено судом, рішенням Корсунь-Шевченківської районної ради №25-17/VIІ від 22.12.2017р. Про передачу майна районної комунальної власності , на баланс виконавчого комітету Карашинської сільської ради передано Черепинський навчально-виховний комплекс Дошкільний навчальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІ ступенів імені героя Китайської народної республіки ОСОБА_3 .

Таким чином, управління зазначеним навчально-виховним комплексом здійснюється Карашинською сільською радою.

Відповідно до листа №8-23-0.290-84/107-20 від 20.03.2020р. відділу у Лисянському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області за Чаплинською сілською радою Лисянського району право власності на земельну ділянку, на якій розташоване приміщення спортивної зали, яким користується Чаплинський навчально-виховний комплекс Дошкільний начальний заклад - загальноосвітня школа І-ІІ ст. Лисянської районної ради Черкаської області, розташованої за адресою: вул. Леніна (Центральна), 53, а, с. Чаплинка Лисянського району Черкаської області - не зареєстроване.

Відповідно до інформації відділу у Корсунь-Шевченківському районі Головного управління Держгеокадастру у Черкаській області (лист за №79/106-20 від 17.04.2020р. наданий на №31/2-340 вих-20 від 16.04.2020р.), у відділі, відповідно до даних Державного реєстру земель, дані про реєстрацію прав на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г.Я. Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області - відсутні.

Суд зазначає, що відсутність заходів щодо оформлення речових прав на земельну ділянку на якому розташовано приміщення навчально-виховного комплексу свідчить про протиправну бездіяльність відповідача, що, зважаючи на цільове призначення таких об`єктів, порушує права користувачів цих об`єктів на безпечні умови функціонування і розвитку.

З урахуванням зазначеного, з огляду на визначену Законом №1952-IV обов`язковість реєстрації речових прав на нерухоме майно, а також надані відповідачу Законом №280/97-ВР повноваження для здійснення заходів щодо оформлення правовстановлюючих документів, суд доходить висновку що бездіяльність допущену відповідачем щодо вчинення зазначених заходів слід визнати протиправною.

Щодо посилань представника відповідача на план (схему) існуючого використання земель Карашинської сільської ради виготовленого у 2007 році, відповідно до якого площа земельної ділянки, на якій розташовано Черепинський навчальний заклад становить 0,5 га, суд зазначає наступне.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.11.2019р., Черепинський НВК із спорудами обіймає загальну площу 1163,3 кв.м. Крім того, згідно пункту 6.8 Статуту (затверджений Рішенням Карашинської сільської ради №33-1/VIІ від 16.08.2019р.), рішенням Ради Міністрів УРСР від 25.11.1986 року №653-Р визначено, що НВК має земельну ділянку площею 1,8 га, де розміщуються спортивний та ігрові майданчики, зона відпочинку, господарські будівлі, навчально-дослідні ділянки тощо. Також, суд зазначає, що жодних доказів на підтвердження обставини зайняття Черепинським навчальним закладом земельної ділянки площею 0,5 га відповідачем до суду не надано, відтак, зазначене посилання суд вважає необгрунтованим.

На підставі вищевикладеного, з огляду на наявність правових підстав для звернення прокурора із даним позовом та встановлену, в ході розгляду даної справи, протиправну бездіяльність відповідача, суд доходить висновку що адміністративний позов належить задовольнити повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів понесення позивачем вказаних судових витрат, підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись ст. 2, 5, 6, 14, 77, 134, 241-246, 255, 263, 295, 370 КАС України суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Карашинської сільської ради щодо невжиття заходів по оформленню правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г ОСОБА_1 . Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га;

Зобов`язати Карашинську сільську раду Корсунь-Шевченківського району Черкаської області (19463, вул. Кільцева, 41, с. Карашина, Корсунь-Шевченківський район, Черкаська область, код ЄДРПОУ - 41769798) вчинити дії щодо оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку, на якій розташований Черепинський навчально-виховний комплекс «Дошкільний навчальний заклад-загальноосвітня школа І-ІІ ступенів» імені героя Китайської Народної Республіки Кулішенка Г.Я. Карашинської сільської ради Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, площею 1,8 га.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України через суд першої інстанції до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.А. Білоноженко