ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
09 липня 2020 року м. Чернігів Справа № 620/1504/20
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства Роса про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
У С Т А Н О В И В:
Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до Селянського фермерського господарства Роса (далі - СФГ Роса ) про стягнення з СФГ Роса (р/р НОМЕР_1 , АТ Райффайзен Банк Аваль , МФО - 380805, код ЄДРПОУ - 31424013) в дохід Державного бюджету України (отримувач - УК у Чернігівському р-ні/Чернігівський р-н/50070000, банк отримувача - Казначейство України (ел.адм.подат.), рахунок UA778999980313141230000025522, код ЄДРПОУ - 38053813) адміністративно-господарські санкції у сумі 25025,00 грн. та пеню у сумі 90,12 грн.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що відповідачем протягом звітного 2019 року не виконано норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, у зв`язку з чим до нього позивачем застосовано адміністративно-господарські санкції та пеню, які позивач просить стягнути у судовому порядку.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 05.05.2020 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позов або заяви про визнання позову.
Ухвалою суду від 14.05.2020 позивачу відмовлено у задоволенні клопотання про проведення розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, зазначивши, що обов`язок суб`єкта господарювання полягає у виділенні та створенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, створенні умов праці та надання інформації державній службі зайнятості, необхідної для працевлаштування інвалідів. В той же час, обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. Враховуючи, що відповідачем вчинено всі передбачені чинним законодавством України заходи, спрямовані на працевлаштування інвалідів, однак робочі місця протягом 2019 року залишились вакантним з незалежних від нього причин, вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Також просить вирішити питання щодо судових витрат, а саме: витрат на правничу допомогу у сумі 3200,00 грн.
Позивачем подано до суду відповідь на відзив, в якій останній зазначив, що відповідач не спростував твердження та аргументи стосовно суті позовних вимог. Вказує, що Державна служба зайнятості не може знати умов праці, графіку роботи, розробленого спеціального індивідуального режиму дня (з метою контролю здоров`я), адже у питаннях працевлаштування діяльність державної служби зайнятості є посередницькою між громадянами, які звернулись до неї за допомогою, та підприємствами, установами і організаціями. Основним завданням центру зайнятості є сприяння (виявлення підтримки) особам з інвалідністю у працевлаштуванні, вони забезпечують роботодавців інформацією про професійно-кваліфікаційний склад зареєстрованих осіб з інвалідністю та видають направлення на роботу тим особам з обмеженими фізичними можливостями, які перебувають на обліку. Проте видача центром зайнятості направлення на роботу є рекомендацією для власника або уповноваженого ним органу прийняти особу з інвалідністю на роботу. Подання звітності до центрів зайнятості передбачено законодавчо і не звільняє підприємство від обов`язку працевлаштування осіб з інвалідністю або сплати адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю. Вважає, що безпосереднє працевлаштування осіб з інвалідністю здійснюється роботодавцями. Щодо покладення судових витрат відповідача на позивача наголосив, що відділення Фонду є бюджетною, неприбутковою установою, яка фінансується з Державного бюджету України на виконання покладених на нього функцій та не фінансується на предмет відшкодування судових витрат відповідача.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов не підлягає задоволенню повністю з наступних підстав.
Так, судом встановлено, що СФГ Роса (код ЄДРПОУ - 31424013) зареєстровано в якості юридичної особи, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2020 (а.с.54-56).
09.01.2020 відповідачем до Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів подано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2019 рік за формою № 10-ПІ, згідно з яким середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу - 9 осіб, з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 0 осіб; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 50050,00 грн.; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів - 25025,00 грн. (а.с.5).
Листом від 10.01.2020 №03-23/44 позивач повідомив відповідача про необхідність сплати адміністративно-господарських санкцій у сумі 25025,00 грн. за порушення вимог Закону України від 21.03.1991 №875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні у частині невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.6).
Оскільки на день подання позовної заяви відповідачем сума санкцій сплачена не була, позивачем нарахована відповідачу пеня, відповідно до облікової ставки, встановленої рішенням Правління Національного банку України від 23.04.2020 №289-рш, у розмірі 8% річних, що становить 90,12 грн. (8 х 120/100/365 = 0,03% х 25025,00 грн. = 7,51 грн. (розмір пені за один день) х 12 (кількість днів прострочення на день подання позовної заяви) (а.с.4).
У зв`язку з несплатою відповідачем в добровільному порядку адміністративно-господарських санкцій та пені позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні визначає Закон України від 21.03.1991 №875-XII Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №875-XII), який гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.
Статтею 17 Закону №875-XII встановлено, що з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Частиною 1 статті 19 Закону №875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Відповідно до частин 2, 3 та 5 статті 19 Закону №875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною 1 статті 20 Закону №875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 №42 затверджена форма звітності №10-ПІ Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів та Інструкція щодо її заповнення. Згідно з пунктом 3.1 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік визначається відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286. За таким же правилом визначається середньооблікова кількість штатних працівників за рік, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність.
Згідно з частиною 1 статті 18 Закону №875-XII забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 Закону №875-XII Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань.
Тобто забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення особи з інвалідністю до підприємства або звернення особи з інвалідністю до державної служби зайнятості (з подальшим її направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії).
Суд вважає, що стаття 18 Закону №875-XII не встановлює правил, за якими підприємство було б зобов`язане самостійно здійснювати пошук осіб з інвалідністю для їх працевлаштування на своєму підприємстві.
Разом з тим, частиною 3 статті 18 вказаного Закону №875-XII чітко визначені обов`язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 07.02.2018 (справа №П/811/693/17), від 02.05.2018 (справа №804/8007/16) та від 13.06.2018 (справа №819/639/17).
При цьому суд враховує, що доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для них, є звіт форми №3-ПН.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 02.05.2018 у справі №804/8007/16.
За змістом частини 3 статті 50 Закону України від 05.07.2012 №5067-VІ Про зайнятість населення роботодавці зобов`язані, серед іншого: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).
У свою чергу, наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено форму звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) та Порядок її подання.
Форма №3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця. Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. Форма №3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником (пункти 3-5 Порядку подання форми звітності №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316).
Аналіз наведених правових норм свідчить, що законодавством встановлено обов`язок роботодавця створити робочі місця для осіб з інвалідністю відповідно до нормативу та подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) до територіального органу Державної служби зайнятості.
Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням її побажань (частина 3 статті 18-1 Закону №875-XII).
У ході розгляду справи судом встановлено, що відповідачем 22.04.2019 подавалася до Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості звітність за формою №3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні на вакантне робоче місце тваринник осіб з інвалідністю, що підтверджується копією вказаної звітності, наявної в матеріалах справи (а.с.36).
Як вбачається з листа Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості від 24.01.2020 №70 на запит відповідача, відповідальна особа СФГ Роса в телефонному режимі та при відвідуванні Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості підтверджувала вакансію для осіб з інвалідністю кожні 15 календарних днів. Також у 2019 році представник СФГ Роса неодноразово зверталася до служби зайнятості з питання підбору працівника на заявлену вакансію для осіб з інвалідністю. В зв`язку з тим, що особи з інвалідністю, які перебували на обліку, не могли бути працевлаштовані на запропоновану вакансію відповідно до рекомендацій і індивідуальної програми реабілітації, а також за місцем проживання, вакансія не була укомплектована. Крім того у 2019 році представник СФГ Роса приймала участь в заходах центру зайнятості, на яких розглядались проблеми працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: 18.01.2019, 24.04.2019, 14.11.2019 - в семінарах, 27.11.2019 - в презентації роботодавців, які надали вакансії для шукачів роботи та безробітних громадян з інвалідністю. Оскільки посада тваринник відноситься до некваліфікованих видів робіт, запитів стосовно професійної підготовки або перепідготовки не надходило. На сьогоднішній день вакансія актуальна (а.с.34).
Отже працевлаштуванню осіб з інвалідністю передує створення відповідачем робочих місць відповідно до встановленого нормативу та інформування органів працевлаштування про наявність вакантних місць. Відповідач інформував державну службу зайнятості про наявність вільної вакансії ( тваринник ) для осіб з інвалідністю, подаючи Інформацію про попит на робочу силу (вакансії) форми 3-ПН про наявність вільної вакансії протягом 2019 року, що підтверджується матеріалами справи (а.с.36).
При цьому суд звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою № 3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.
Вказана правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 26.06.2018 у справі №806/1368/17.
Враховуючи наведене, матеріалами справи підтверджується, що відповідач протягом 2019 року створив робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю та інформував Чернігівську районну філію Чернігівського обласного центру зайнятості про наявність вакантного місця, призначеного для працевлаштування осіб з інвалідністю, про що надав звіт за формою 3-ПН про наявність вакансії до центру зайнятості.
Жодних належних та допустимих доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робоче місце для працевлаштування осіб з інвалідністю позивачем не надано та не доведено факту протиправного ухилення або протиправної відмови СФГ Роса у працевлаштуванні на вакантну посаду осіб з інвалідністю.
Згідно з положеннями частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. У частині другій наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Тобто нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті особами з інвалідністю робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв`язку із скоєнням ним правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих осіб з інвалідністю, якщо при цьому суб`єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто, коли у його діях відсутній склад правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 08.06.2010 за скаргою Відкритого акціонерного товариства Балаклавське рудоуправління ім.О.М. Горького у справі за позовом Севастопольського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства про стягнення адміністративно-господарських санкцій.
Крім того, суд звертає увагу, що обов`язок підприємства зі створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком займатися їх пошуком для працевлаштування. Враховуючи, що підприємство вживало всіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості осіб з інвалідністю для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження підприємства осіб з інвалідністю, які бажають працевлаштуватись.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена і Верховним Судом у постанові від 30.01.2018 (справа №К/9901/49/17) та Верховним Судом України у постанові від 20.06.2011 (справа №21-60а11).
Враховуючи той факт, що відповідачем виконані вимоги Закону №875-XII щодо прийняття заходів для працевлаштування осіб з інвалідністю, а здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, водночас позивачем не надано доказів того, що товариство не створило робоче місце для вказаних осіб, відмовляло їм у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавало державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, або несвоєчасно звітувало Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, суд вважає, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати необхідний норматив, отже причини непрацевлаштування осіб з інвалідністю не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.
Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах: від 14.02.2018 (справа №820/2124/16), від 28.02.2018 (справа №807/612/16), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 11.09.2018 (справа №812/1127/18), від 19.12.2018 (справа №812/1140/18), від 31.01.2019 (справа №820/2267/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17), від 23.07.2019 (справа №820/2204/16), від 31.07.2019 (справа №812/1164/18) та від 29.04.2020 (справа №360/1833/19).
У відповідності до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин суд вважає, що відповідачем було виконано вимоги Закону №875-XII, зокрема, створено робоче місце для осіб з інвалідністю, подано до Чернігівської районної філії Чернігівського обласного центру зайнятості звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.
Щодо посилання позивача на лист Державної служби зайнятості від 14.09.2016 №ДЦ-01-6415/0/616, відповідно до якого остання наголошує, що подання до служби зайнятості звіту за формою 3-ПН не можна вважати вжиттям роботодавцем всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю, то суд зазначає, що вказаний лист має інформаційний характер та не має сили нормативного акту, а отже не може регулювати спірні правовідносини.
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів необхідно відмовити повністю.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті 77 КАС України.
Підстави для розподілу судових витрат позивача, у відповідності до положень статті 139 КАС України, відсутні, оскільки у задоволенні позову відмовлено.
Щодо витрат відповідача на правничу допомогу суд враховує таке.
Частиною 1 статті 16 КАС України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Відповідно до вимог частини 1 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3 статті 132 КАС України).
Відповідно до частин 1-2 статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту 1 частини 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Частиною 4 статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було надано суду договір про надання правничої допомоги від 11.05.2020, укладений відповідачем з Адвокатським об`єднанням Рябінін, Переверзєв та партнери ; акт прийняття - передачі наданих послуг від 14.05.2020, платіжне доручення від 14.05.2020 №86; витяг з реєстру платників єдиного податку від 03.04.2019; виписку та витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 04.02.2019 та 20.09.2019 відповідно; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000288 від 16.03.2018; ордер на надання правничої (правової) допомоги (а.с.31,32,35,37-41).
Відповідно до умов договору про надання правничої допомоги від 11.05.2020, укладеного відповідачем (Клієнт) з Адвокатським об`єднанням Рябінін, Переверзєв та партнери (Адвокатське об`єднання), Адвокатське об`єднання зобов`язується надати Клієнту правничу допомогу щодо представництва прав та законних інтересів останнього, зокрема, у судах та з приводу представництва і надання відзиву щодо позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до СВГ Роса від 27.04.2020 про стягнення адміністративно-господарських санкцій. Гонорар складає 3200,00 грн. та сплачується відповідно до рахунку в термін до 20.05.2020 (а.с.39-40).
У свою чергу, згідно з актом прийому - передачі наданих послуг від 14.05.2020 (суми гонорару за надану правову допомогу за договором про надання правничої допомоги від 11.05.2020), Адвокатським об`єднанням були надані відповідачу правові послуги (консультація, складання відзиву на позов, виготовлення додатків), загальна вартість яких складає 3200,00 грн. (а.с.41).
У відповідності до платіжного доручення від 14.05.2020 №86 відповідачем перераховано на розрахунковий рахунок Адвокатського об`єднання Рябінін, Переверзєв та партнери кошти у сумі 3200,00 грн., за надання правничої допомоги відповідно до договору від 11.05.2020 і рахунку - фактури від 14.05.2020 №1 (а.с.35).
Отже відповідачем документально доведено факт понесення ним витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3200,00 грн.
Згідно з частиною 5 статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 6, 7 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу вищевикладеного випливає, що суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням сторони у справі, яка заявляє про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката і яка зобов`язана довести неспівмірність вказаних витрат.
Проте позивачем не заявлено клопотання про зменшення витрат відповідача на оплату правничої допомоги з доказами неспівмірності вказаних витрат, що свідчить про відсутність у суду підстав, за яких він може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Селянського фермерського господарства Роса понесених витрат на правничу допомогу у сумі 3200,00 грн., відповідно до договору про надання правничої допомоги від 11.05.2020 та платіжного доручення від 14.05.2020 №86.
Керуючись статтями 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Селянського фермерського господарства Роса про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені - відмовити повністю.
Стягнути з Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на користь Селянського фермерського господарства Роса понесені витрати на правничу допомогу у сумі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп., відповідно до договору про надання правничої допомоги від 11.05.2020 та платіжного доручення від 14.05.2020 №86.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 та підпунктом 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського окружного адміністративного суду або до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (вул. В.Радченка, 14, м. Чернігів, 14017, код ЄДРПОУ - 14220194).
Відповідач: Селянське фермерське господарство Роса (вул. Колгоспна, 3, с. Лукашівка, Чернігівський район, Чернігівська область, 15560, код ЄДРПОУ - 31424013).
Суддя В.В. Падій
Суд | Чернігівський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 09.07.2020 |
Оприлюднено | 10.07.2020 |
Номер документу | 90297965 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Шостий апеляційний адміністративний суд
Сорочко Євген Олександрович
Адміністративне
Чернігівський окружний адміністративний суд
Падій В.В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні