Постанова

від 06.07.2020 по справі 922/3446/19

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2020 р. Справа № 922/3446/19

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: від відповідача:Стойка О.В. Попков Д.О., Барбашова С.В. Склярук С.І. Ріпка В.О. - за довіреністю (директор); Соколовська В.С. - (особисто); Синєпольська О.В. - за ордером (адвокат);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соколовської Валентини Семенівни смт.Кегичівка, Харківська область на рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. у справі № 922/3446/19 (суддя Погорелова О.В.) за позовом: до відповідача: про та за зустрічним позовом до Приватного підприємства «Торгівельні ряди» смт.Кегичівка, Харківська область Фізичної особи-підприємця Соколовської Валентини Семенівни смт.Кегичівка, Харківська область стягнення 44450,00 грн. Фізичної особи-підприємця Соколовської Валентини Семенівни смт.Кегичівка, Харківська область Приватного підприємства «Торгівельні ряди» смт.Кегичівка, Харківська область провизнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2019 року до господарського суду звернулось Приватне підприємство «Торгівельні ряди» смт.Кегичівка, Харківська область (далі-Позивач) з первісним позовом до Фізичної особи-підприємця Соколовської Валентини Семенівни смт.Кегичівка, Харківська область (далі-Відповідач) про стягнення неустойки у розмірі 44 450,00грн. за неповернення об`єкту оренди після припинення договору.

Також в межах даної справи Відповідач звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання договору найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" (типовий) №20 від 15.06.2015 недійсним з моменту його укладання, який ухвалою господарського суду Харківської області від 04.12.2019р. прийнятий до спільного розгляду разом із первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.02.2020р. первісний позов задоволено: з Відповідача на користь Позивача стягнуто суму неустойки у розмірі 44 450,00 грн. за період грудень 2016 - жовтень 2019 року та 1921,00 грн. судового збору. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Відповідач, не погодившись із прийнятим рішенням, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати спірне рішення та прийняти нове, яким у задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний - задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог заявник скарги зазначив, що судом першої інстанції не встановлено об`єктивно всі обставини справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник вважав, що суд першої інстанції не звернув увагу на іншу правову природу спірного договору оренди, який фактично є договором оренди землі, однак спірна земельна ділянка не виділена в натурі, не має меж, а умови договору є неконкретними, у зв`язку з чим Відповідач не мав можливості передати земельну ділянку за актом Позивачеві. Зазначав, що Позивач зловживає своїм правом, повторно звертаючись до суду з позовами до Відповідача. Також зазначав, що суд першої інстанції неправомірно відмовив у задоволенні зустрічного позову, посилаючись на постанови Східного апеляційного господарського суду у справах №922/125/19 та 922/3696/18, які суд не міг ігнорувати.

Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого Позивач просить суд апеляційної інстанції судове рішення Господарського суду Харківської області від 25.02.2010 року у справі № 922/3446/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. В обґрунтовування відзиву, Позивач зазначає, що між ним та Відповідачем було укладено саме договір оренди (найму) торгівельного місця, тому застосування до даних правових відносин земельного законодавства і визнання його договором оренди землі (земельної ділянки) є безпідставним та таким, що не відповідає природі правовідносин між сторонами. Також в обґрунтування своїх доводів Позивач посилається на практику Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, а саме на постанову Верховного Суду від 16.03.2020 року по справі № 922/227/19.

Представником Відповідача 16.06.2020 року до Східного апеляційного господарського суду було надано клопотання про поновлення строку на заявлення клопотань про подання доказів у зв`язку з карантином в період з 17 березня по 22 червня 2020 року, він клопотав про залучення до матеріалів справи копії листа Кегичівської селищної ради від 08.05.2020 року. У якості причин неподання до суду першої інстанції зазначеного доказу, заявник посилався на те, що в ході розгляду справи в суді питання існування ринку на зазначеній території не виникало, отже з відповідним запитом до селищної ради він у той період не звертався.

Зазначені доводи судова колегія вважає такими, що не свідчать про існування об`єктивної неможливості неподання цього доказу до суду першої інстанції, отже клопотання про його приєднання до матеріалів справи задоволенню не підлягає в силу вимог ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Відповідача в судовому засіданні в повній мірі підтримав доводи, зазначені ним в апеляційній скарзі, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції від 25.02.2020 року у справі № 922/3446/19, задовольнити зустрічні позовні вимоги та відмовити у задоволенні первісних позовних вимог.

Представник Позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив рішення господарського суду від 25.02.2020 року у справі №922/3446/19 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду підлягає залишенню без змін, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду в межах даної справи встановлені наступні обставини:

- укладення 15.06.2015 року між сторонами Договору найму (оренди) торгівельного місця на Кегичівському ринку ПП "Торгівельні ряди" №20 (далі-Договір), за умовами якого Позивач передає, а Відповідач приймає у тимчасове платне користування торгівельне місце (об`єкт найму), яке розташовано на ринку ПП "Торгівельні ряди" за адресою: 64003, вул. Миру, 30, смт. Кегичівка, Харківської області із загальною площею 10 кв.м. ділянки з твердим покриттям для торгівлі товарами на розсуд Відповідача з дотриманням вимог чинного законодавства України;

- припинення дії Договору між сторонами 05.01.2016 року;

- стягнення за рішенням господарського суду Харківської області від 15.12.2016р. у справі № 922/3846/16 (залишеного без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.10.2011р. та Постановою Вищого господарського суду України від 23.01.2012р.) з Відповідача за спірним Договором оренди суму неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК України за період з 20.02.2016 по 23.11.2016 у розмірі 12700,00 грн. та судовий збір у розмірі 788, 32 грн.;

- користування Відповідачем об`єктом оренди у спірний період після припинення дії Договору.

Наведені обставини сторонами не оспорюються.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Позивач стверджує, що Відповідач після закінчення 05.01.2016 дії Договору не повернув об`єкт оренди за актом приймання-передачі, додаткової угоди про продовження дії Договору не уклав та продовжує користуватися об`єктом оренди, що порушує законні права Позивача, як наймодавця, у зв`язку із чим просив стягнути із Відповідача суму неустойки, нарахованої на підставі частини 2 статті 785 ЦК України за період з 20.11.2016 по 22.10.2019 у розмірі 44450,00 грн.

У відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає, що Позивач не надав до суду першої інстанції доказів, які б належним чином доводили його право на стягнення заявлених у позові грошових коштів. Також Відповідач стверджує, що повернення об`єкту найму за п.4.1.10. Договору Актом прийому-передачі не може бути реалізовано Відповідачем, оскільки останній не отримував нічого визначеного в натурі, а на відповідній земельній ділянці, межі якої не зареєстровані у передбаченому законом порядку, знаходиться торгівельний кіоск, який належить йому на праві власності. Відповідач просив суд першої інстанції відмовити Позивачу у задоволенні позовних вимог та застосувати до спірних правовідносин скорочену позовну давність в 1 рік на підставі ст. 258 Цивільного кодексу України.

Відповідач у зустрічному позові просив визнати недійсним спірний Договір найму (оренди) торгівельного місця з моменту його укладання, оскільки об`єктом найму за спірним Договором є земельна ділянка визначеного розміру, у зв`язку з чим стверджував, що фактично між сторонами був укладений Договір оренди землі, до якого повинні пред`являтися інші вимоги, які не були дотримані Позивачем в момент укладення.

В обґрунтування підстав недійсності договору Відповідач зазначив наступне:

- договором оренди землі не передбачено право Позивача передавати земельні ділянки в суборенду;

- відсутні відомості щодо виділення землі Позивачу в натурі, кадастрового номеру ділянці не присвоєно;

- відсутнє належним чином засвідчене право Позивача на майно, що надано ним в оренду Відповідачу за Договором;

- Позивач не забезпечує тривалий час дотримання санітарних та протипожежних вимог на ринку;

- розташований на земельній ділянці торгівельний кіоск є власністю Відповідача;

- спірний Договір не був зареєстрований належним чином, отже від самого початку він є нікчемним в розумінні Закону України «Про оренду землі» ;

- в спірному Договорі відсутнє зазначення індивідуальних ознак речі, отже предмет оренди є невизначеним, що також є доказом нікчемності Договору.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції через відсутність доказів повернення Відповідачем орендованого майна дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення неустойки за користування торгівельним місцем після закінчення строку дії Договору на підставі ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні зустрічних позовних вимог, визнавши необґрунтованими твердження Відповідача про існування між сторонами правовідносин з оренди землі.

Оскаржуючи зазначене рішення, Відповідач наполягає на тому, що суд першої інстанції не звернув уваги, що Позивачем не надано доказів неповернення об`єкту оренди, а тому вважав, що Позивач зловживає своїм правом, повторно звертаючись до суду. Також Відповідач зазначав про помилковість висновку суду щодо недоведеності зустрічних позовних вимог через наявність усталеної судової практики з цього приводу, викладеної у постановах Східного апеляційного господарського суду у справах №922/125/19 та №922/3696/18, яку суд першої інстанції не вправі ігнорувати.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з положеннями статті 785 ЦК України, у наймача у разі припинення договору найму виникає зобов`язання негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Аналіз частини першої статті 759 та частини першої статті 785 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір найму (оренди) зумовлює право наймача (орендаря) користуватися орендованим майном впродовж строку дії договору із сплатою наймодавцю (орендодавцю) орендної плати, погодженої умовами договору оренди; припинення договору найму зумовлює обов`язок наймача негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Невиконання наймачем обов`язку щодо повернення речі зумовлює право наймодавця на застосування до наймача особливого виду майнової відповідальності у сфері орендних правовідносин, який полягає у сплаті наймачем, який прострочив виконання обов`язку щодо повернення речі, неустойки у вигляді подвійної плати за користування річчю за час прострочення відповідно до частини другої статті 785 Цивільного кодексу України.

Зазначений особливий статус вказаної неустойки обумовлений тим, що зобов`язання наймача з повернення орендованого майна виникає після закінчення дії договору оренди і наймодавець у цьому випадку позбавлений можливості застосувати щодо недобросовісного наймача інші засоби стимулювання до виконання свого зобов`язання, окрім використання права на стягнення неустойки в розмірі визначеному статтею 785 Цивільного кодексу України.

Тому важливим при здійсненні оцінки правомірності заявленої вимоги про стягнення неустойки, передбаченої частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України є урахування обставин невиконання зобов`язання орендарем щодо неповернення майна в контексті добросовісності поведінки останнього як контрагента за договором, її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин.

За змістом статей 610, 611, 612 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання у погоджений сторонами в договорі строк є порушенням зобов`язання, що зумовлює застосування до боржника наслідків, встановлених договором або законом, зокрема, неустойки згідно з частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України.

Законодавцем у частині першій статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною другою статті 785 Цивільного кодексу України, необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 Цивільного кодексу України.

До предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини другої статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди, входять обставини невжиття орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин за відсутності умов, які б перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисне ухилення орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утримання орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджання орендарем в доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутності з боку орендодавця бездіяльності та невчинення ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі об`єднаної палати Верховного Суду від 13.12.2019 у справі №910/20370/17.

Як встановлено судом першої інстанції, строк дії Договору закінчився 05.01.2016р.

Зазначена обставина встановлена також рішенням господарського суду Харківської області від 15 грудня 2016 року у справі № 922/3846/16 з аналогічного спору між тими ж сторонами, що в силу вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України не є предметом доказування в межах даної справи.

Тим же рішенням суду встановлено факт неповернення Відповідачем Позивачу об`єкту оренди - торгівельного місця за Договором, після закінчення його дії. Проте ця обставина не спростовується Відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Матеріали справи не містять підписаного сторонами акту приймання-передачі торговельного місця або іншого доказу, за яким Відповідач на виконання умов договору та за вимогою Позивача мав повернути об`єкт оренди, що свідчить про неналежне виконання ним своїх зобов`язань у спірних правовідносинах.

Судова колегія вважає безпідставними доводи Відповідача, що фактично об`єктом оренди є земельна ділянка, на якій знаходиться належний йому торгівельний кіоск, оскільки за змістом п.1.1-1.3 Договору предметом оренди є торгівельне місце з твердим покриттям на ринку Відповідача за певно визначеною адресою, загальною площею 10 метрів квадратних. Цей Договір є укладеним, виконувався сторонами протягом його дії, а знаходження на цьому місці малої архітектурної форми Відповідача не змінює його правової природи та не є підставою до набуття останнім інших прав на цей об`єкт оренди у спірний період.

Обставини неналежної організації ринку Позивачем в частині незабезпечення належних санітарних та інших норм торгівлі на ринку не звільняє Відповідача від обов`язку повернути Позивачу об`єкт оренди, звільнивши відповідне торгівельне місце після закінчення дії Договору.

Щодо доводів про безпідставність володіння Позивачем земельною ділянкою, на якій розташований ринок, то за змістом рішення господарського суду Харківської області від 16.07.2019 року у справі 922/1148/19, яке набрало законної сили 02.12.2019 року, у спірний період Позивач був законним володільцем та користувачем земельної ділянки площею 4949 кв.м., яка була передана за договором оренди з Кегичівською селищною радою Кегичівського району Харківської області для організації селищного постійно діючого ринку та надання послуг населенню по утриманню торгівельних місць на ринку.

Щодо доводів про іншу правову природу спірного Договору, який Відповідач вважає договором оренди землі, то згідно до системного аналізу Правил торгівлі на ринках, затверджених наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 № 57/188/84/105 договори, укладені між адміністрацією ринку і суб`єктами підприємницької діяльності, які займаються торгівельною діяльністю, є за своєю правовою природою договорами оренди (найму) торгових площ.

Аналогійна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24.10.2011 у справі № 3-113гс11 та підтверджується висновком Верховного Суду України у постанові від 16.03.2020 року у справі № 922/227/19 з подібного спору між Позивачем та орендатором за аналогічним договором.

За таких обставин, внаслідок відсутності належних доказів повернення Відповідачем орендованого майна, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про стягнення з Відповідача на користь Позивача неустойки в сумі 44 450,00 грн. за період з грудня 2016 року по жовтень 2019 року на підставі ст. 785 ЦК України за користування торгівельним місцем після закінчення строку дії Договору.

Доводи апеляційної скарги щодо ненадання доказів Позивачем з приводу неповернення об`єкту оренди, а також зловживання останнім своїм правом внаслідок повторного звернення до суду - не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки обов`язок доведення факту повернення об`єкту оренди покладений саме на Відповідача згідно умов п.4.1.10 Договору та вищенаведених вимог закону, а предметом розгляду у справі №922/3846/16 було стягнення з Відповідача на користь Позивача суми неустойки за інший (попередній) період.

Будь-яких заяв та доказів, що зумовили б підстави до зменшення розміру неустойки, Відповідач не надав.

Щодо доводів про перебіг позовної давності у зв`язку із необхідністю застосування її спеціального строку в силу ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, то за змістом правової позиції, викладеної в Постанові Верховного Суду від 11.05.2018 у справі № 915/1030/16, до даних правовідносин слід застосовувати загальний строк позовної давності у три роки.

Сам розрахунок позовних вимог Відповідачем не оспорюється.

За наведених вище підстав колегія судів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічних позовних вимог через недоведеність Відповідачем правових підстав для визнання спірного Договору недійсним, оскільки основною підставою до заявлення цієї вимоги Відповідач зазначає недотримання сторонами при укладенні спірного Договору вимог земельного законодавства, але спірний Договір договором оренди землі не є.

Доводи щодо нікчемності спірного правочину спростовуються змістом рішення суду від 15.12.2016 року у справі 922/3846/16, яким встановлено факт укладення спірного Договору.

Доводи апеляційної скарги щодо ігнорування судом першої інстанції усталеної судової практики з цього приводу, викладеної у постановах Східного апеляційного господарського суду у справах №922/125/19 та №922/3696/18, не приймаються судовою колегією до уваги з огляду на положення статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Твердження Відповідача щодо відсутності технічної змоги передати земельну ділянку за актом Позивачеві через те, що ця земельна ділянка не виділена в натурі - відхиляються, оскільки предметом договору є торгівельне місце у вигляді ділянки із твердим покриттям, а не земельна ділянка і в даному випадку між сторонами виникли правовідносини відносно оренди саме торгівельного місця, а не правовідносини з оренди землі.

Інших доводів заявник апеляційної скарги не наводить.

Будь-яких порушень норм матеріального або процесуального права в діях суду першої інстанції при розгляді ним зазначеної справи судовою колегією не встановлено, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

За таких підстав рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 року у справі № 922/3446/19 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по розгляду апеляційної скарги відносяться на Відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Соколовської Валентини Семенівни смт.Кегичівка, Харківська область - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 25.02.2020 у справі №922/3446/19 - залишити без змін.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції покласти на Фізичну особу-підприємця Соколовську Валентину Семенівну смт.Кегичівка, Харківська область.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 09.07.2020

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя Д.О. Попков

Суддя С.В. Барбашова