Рішення

від 10.07.2020 по справі 640/7880/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 липня 2020 року м. Київ № 640/7880/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Укрбудбізнес" до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю Укрбудбізнес (далі - позивач та/або ТОВ Укрбудбізнес ) з позовом до Головного управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - відповідач та/або контролюючий орган/ГУ ДФС у м. Києві) та просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003111402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003121402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003131402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що висновки в акті перевірки є упередженими, необґрунтованими, ґрунтуються на припущеннях, які не підтвердженні необхідними доказами, а також на неправильному тлумаченні норм діючого закону, з огляду на що, податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом є протиправними. При цьому, ТОВ Укрбудбізнес вказує, що взаємовідносини з ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС мали реальний характер, всі належним чином оформленні первинні документи були надані ГУ ДФС у м. Києві.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній стверджує про правомірність прийнятих ним рішень та просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Справа вирішується на підставі наявних в ній матеріалів.

Розглянувши подані матеріали, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом звертає увагу на наступне.

Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведена документальна позапланова виїзна перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбудбізнес з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС за квітень, травень 2016 року, що містяться у податкових деклараціях з податку на додану вартість та за 2016 рік - показників фінансової звітності з їх відображенням в декларації з податку на прибуток підприємств, за наслідком якої складено акт від 12.02.2019 року №99/26-15-14-02-05/32420884 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено порушення ТОВ Укрбудбізнес :

- пункту 44.1, пункту 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток на загальну суму 52202 грн., в тому числі по періодам: 2016 рік - 52202 грн.;

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пункту 198.2, пункту 198.3 статті 198, пункту 201.1 та пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, в періоді що перевірявся, на загальну суму 43104 грн., в тому числі по періодам: квітень 2016 року - 9781 грн., травень 2016 року - 33323 грн. та завищено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (рядок 21) всього у сумі 5231 грн., в тому числі по періодам: травень 2016 року в сумі 5231 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:

- податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003111402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток за податковими зобов`язаннями у розмірі 52202 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 13051 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №1);

- податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003121402, яким ТОВ Укрбудбізнес збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за грошовими зобов`язаннями у розмірі 43104 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 10776 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №2);

- податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003131402, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення за травень 2016 рік у розмірі 5231 грн. (далі - оскаржуване та/або спірне рішення №3).

Тут і надалі разом спірні та/або оскаржувані рішення.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 №996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" (далі - Закон №996-ХIV).

Бухгалтерські записи (проведення) господарських операцій здійснюються відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, та Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30 листопада 1999 року №291. Складання фінансової звітності здійснюється з дотримання вимог статті 4 Закону №996-XIV та принципів, передбачених Національним положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73.

Положеннями пункту 133.1 статті 133 ПК України передбачено, що платниками податку на прибуток підприємств є суб`єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.

Об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку) (пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 ПК України).

Згідно зі статтею 185 ПК України об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно вимог пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче їх собівартості, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Відповідно до вимог пункту 6 розділу ІІІ Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, фінансова звітність підприємства формується з дотриманням таких принципів, зокрема:

- зарахування та відповідності доходів і витрат, за яким для визначення фінансового результату звітного періоду слід порівняти доходи звітного періоду з витратами, які були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображаються в обліку і звітності у момент їх виникнення, незалежно від часу надходження і сплати грошей;

- повного висвітлення, згідно з яким фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки операцій та подій, яка може вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

- послідовності, який передбачає постійне (із року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики повинна бути обґрунтована і розкрита у фінансовій звітності;

- обачності, згідно з яким методи оцінки, що застосовуються в бухгалтерському обліку, повинні запобігати заниженню оцінки зобов`язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

- превалювання сутності над формою, за яким операції повинні обліковуватись відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

- єдиного грошового вимірника, який передбачає вимірювання та узагальнення всіх операцій підприємства у його фінансовій звітності в єдиній грошовій одиниці.

Згідно з пунктом 3 розділу І вказаного Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07 лютого 2013 року №73, прибуток - сума, на яку доходи перевищують пов`язані з ними витрати.

Пунктами 6, 7 П(С)БО 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

Сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. (п. 200.1 ст. 200 ПК України)

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом. Для перерахування податку до бюджету центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику, надсилає центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, реєстр платників, в якому зазначаються назва платника, податковий номер та індивідуальний податковий номер платника, звітний період та сума податку, що підлягає перерахуванню до бюджету. На підставі такого реєстру центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриті рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, не пізніше останнього дня строку, встановленого цим Кодексом для самостійної сплати податкових зобов`язань, перераховує суми податку до бюджету (п. 200.2 ст. 200 ПК України).

В той же час, підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України встановлено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Положеннями пункту 198.1 статті 198 ПК України визначено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Податковий кодекс України визначає лише окремі випадки, за яких неможливе включення витрат по сплаті податку на додану вартість до податкового кредиту звітного періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Аналізуючи наведені положення суд приходить до висновку, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення відповідних документів або рух грошових коштів на рахунках платників податку.

При цьому, для формування податкового кредиту мають значення податкові накладні та інші первинні документи, які, виходячи з наведеного, видаються на підтвердження реально вчиненої операції. Однак, наявність податкових накладних є необхідною, але не безумовною підставою для отримання платником податку права на податковий кредит з податку на додану вартість.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 року №996-XIV (далі - Закон №996-XIV) бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету встановлений Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (далі - Наказ №88).

Відповідно до пункту 1.2 Наказу №88 господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.2.1 Наказу №88).

Згідно з пунктом 2.4 Наказу №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Як встановлено абзацом 5 статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Також, вказана вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов`язкова ознака господарської операції, кореспондує і з нормами Податкового кодексу України. При цьому, сама собою відсутність окремих документів (ліцензій, дозволів і т.п.), а так само помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Сама по собі наявність первинних документів (актів надання послуг та податкових накладних) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.

З цього приводу також звертається увага, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб`єктом, який зменшує суму податкового зобов`язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету на суму податкового кредиту.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судом встановлено, що між позивачем та ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС укладено договір поставки №УББ-01-04/2016 від 01.04.2016 року, у відповідності до якого постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця продукцію (надалі - Товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість на умовах визначе6них у цьому договорі (далі - договір).

Згідно із пунктом 1.3 договору найменування (асортимент), кількість та вартість товару встановлюється згідно рахунків-фактур, які є невід`ємними частинами цього договору.

Загальна вартість товару за договором складається із загальної суми всіх видаткових накладних (п. 2.2 договору). Відповідно до пункту 3.1 договору кількість товару вказується у товарних накладних, рахунках-фактурах, які є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 4.1 договору визначено, що поставка (відвантаження) товару здійснюється на умовах EXW ( самовивоз ) відповідно до ІНКОРЕРМС на складі постачальника.

Згідно із пунктом 4.5 договору перехід права власності на товар від постачальника до покупця відбувається в момент підписання представником покупця видаткової накладної, акту приймання-передачі або іншого документу.

На виконання вищевказаного договору сторонами складено та підписано наступні документи: видаткову накладну №8041 від 08.04.2016 року на загальну суму 55442,63 грн., сума ПДВ 11088,53 грн., всього із ПДВ 66531,16 грн.; рахунок на оплату №8041 від 08.04.2016 року на загальну суму разом з ПДВ 66531,16 грн. платіжне доручення від 15.04.2016 року №647 на загальну суму 66531,16 грн., товарно-транспортну накладну №104 від 08.04.2016 року; видаткову накладну №14042 від 14.014.2016 року на загальну суму с ПДВ 54 928,44 грн., рахунок на оплату №14042 від 14.04.21016 року на загальну суму 54 928,44 грн., платіжне доручення №663 від 25.04.21016 року на загальну суму 54928,44 грн., товарно-транспортну накладну №14042 від 14.04.2016 року; видаткову накладну №23053 від 23.05.2016 року на загальну суму з ПДВ 124680,00 грн., рахунок на оплату №23053 від 23.05.2016 року на загальну суму 124680,00 грн., платіжне доручення №721 від 01.06.21016 року на загальну суму 124680,00 грн., товарно-транспортну накладну від 23.05.2016 року №2305; видаткову №27054 від 27.05.2016 року на загальну суму з ПДВ 43 872,00 грн., рахунок на оплату №27054 від 27.05.2016 року на загальну суму 43872,00 грн., платіжне доручення №729 від 06.06.2016 року на загальну суму 43872,00 грн., товарно-транспортну накладну №2705 від 27.05.2016 року.

В той же час, як вбачається із акту перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем податкового законодавства базується на відсутності легального джерела походження товару придбаного позивачем у його контрагента. Зокрема, відповідач вказує про наявність листа від Управління інформаційно-аналітичного забезпечення Департаменту аудиту ГУ ДФС у м. Києві від 06.12.2018 року №6510/26-15-14-04-26, в якому надано інформацію, зокрема пояснення посадових осіб ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС щодо непричетності до реєстрації та здійснення фінансово-господарської діяльності товариства та заведення картки суб`єкта фіктивності підприємства.

Суд не може погодиться із такими висновками ГУ ДФС у м. Києві мотивуючи це наступним.

Так, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток.

Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача).

Судом досліджені первинні документи, за наслідком чого суд вважає, що надані позивачем документи, згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України є підставою для податкового обліку та містять відомості, що у повній мірі відображають суть господарських операцій та підтверджують їх фактичне здійснення.

Контролюючим органом не було доведено та надано належних доказів, які б свідчили, що наявні у контрагента трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення були недостатніми для проведення господарської діяльності, не встановлено фактів, які б свідчили про узгодженість дій між позивачем та ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС з метою незаконного отримання податкової вигоди або обізнаності позивача з будь-якими протиправними діями свого контрагента.

В обгрунтування прийнятих спірних рішень відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій. Висновки відповідача ґрунтуються на даних податкової інформації щодо ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС , а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Водночас, досліджені в процесі розгляду справи первинні документи за своєю формою та змістом не суперечать вимогам податкового законодавства та мають необхідні обов`язкові реквізити визначені законом.

Доводи ж контролюючого органу щодо не підтвердження руху товару по ланцюгу базуються лише на інформації, отриманій з Єдиного реєстру податкових накладних, однак правовідносини ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення позивачем податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин позивача із останнім.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду, зокрема, у постановах від 26.06.2018 року (справа № 803/649/15-а), від 31.07.2018 року (справа № 820/3119/17), від 31.07.2018 року (справа № 0870/4938/12), від 31.07.2018 (справа № 817/1339/17), від 21.11.2018 року (справа № 823/103/17), від 11.04.2019 року (справа №П/811/1761/16), від 16.05.2019 року (справа №2а-12327/11/2670).

Разом з цим, не можуть бути взяті до уваги посилання контролюючого органу в акті перевірки на наявність допиту директора ТОВ ЛЮКС КОНСОРСІС , у якому заперечується будь-яка його причетність до діяльності товариства, оскільки, по-перше, вирок у кримінальному провадженні відсутній, а по - друге, відомості, отримані в ході оперативно-розшукових заходів чи досудового слідства, не є доказами при доведенні фактів допущення порушень вимог податкового законодавства платником податків.

Верховний Суд в постанові від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17 зазначив, що сам факт порушення кримінальної справи та отримання свідчень (пояснень) посадових осіб господарюючих суб`єктів, в межах такої кримінальної справи, не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків всіх господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.

Окрім того, під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб`єктності своїх контрагентів і реально отримати від них товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.

Посилання контролюючого органу в акті перевірки та відзиві на позовну заяву на кримінальне провадження відкрите за ознаками кримінальних правопорушень відносно контрагента позивача, відхиляються судом, оскільки вказані докази не містять у собі встановлених обставин, які б свідчили про невиконання контрагентом своїх договірних зобов`язань саме по господарських відносинах з позивачем або обставин, які б свідчили про фіктивність (нереальність) господарських операцій між вказаними суб`єктами господарської діяльності.

Між тим, необхідно наголосити на тому, що обставини фіктивності та інших недоліків правого статусу контрагентів платника податків, так само щодо невиконання ними своїх податкових обов`язків підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами, що свідчать про нереальність господарської операції або відсутність її економічного змісту.

Відповідно до положень пунктів 36.1, 36.5, 38.1, 44.1, 47.1, 49.2 ПК України обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов`язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку.

Тобто, платник податку несе самостійну (персональну) відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Окрім того, згідно закріпленого в Конституції України принципу індивідуалізації відповідальності, жодна особа не може нести відповідальність за дії третіх осіб. Тобто, платник податку, яким при здійсненні господарської діяльності додержано всіх норм податкового законодавства, не зобов`язаний нести відповідальність за дії інших осіб.

Наведене узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі БУЛВЕС АД проти Болгарії (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності .

Неможливість притягнення до відповідальності юридичних осіб за неправомірні дії їх контрагентів підтверджується й іншими рішеннями Європейського суду з прав людини.

Вищенаведений висновок Європейський суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні від 18.03.2010 року по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. При цьому, в пункті 23 даного рішення Європейський суд з прав людини наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов`язків як платника податку на додану вартість, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Втім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б. Отже, Європейський суд з прав людини чітко констатує правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через будь-які негаразди із його контрагентом.

Частиною 1 статті 73 КАС України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно із частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

Таким чином, з огляду на приписи наведених правових норм процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішень органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов`язання чи відмовлено у наданні податкових вигод, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Частиною 1 статті 143 КАС України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1 ст. 139 КАС України).

Зважаючи на те, що адміністративний позов підлягає до задоволення, то судові витрати слід присудити на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72, 73, 77, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбудбізнес (03061, м. Київ, проспект Відрадний, б. 95/літера Г, код ЄДРПОУ 32420884; адреса для листування: 04050, м. Київ, вул. Мурашка Миколи, б. 4-Б, кв. 122) до Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) задовольнити.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003111402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003121402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2019 року №00003131402, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві.

4. Стягнути з Головного управління Державної фіскальної служби України у місті Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, б. 33/19, код ЄДРПОУ 39439980) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Укрбудбізнес (03061, м. Київ, проспект Відрадний, б. 95/літера Г, код ЄДРПОУ 32420884) сплачений ним судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя М.А. Бояринцева