Рішення

від 08.07.2020 по справі 905/747/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,

гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,

код ЄДРПОУ: 03499901, UA628999980313141206083020002

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.07.2020 Справа № 905/747/20

Господарський суд Донецької області у складі судді Бокової Ю.В. , при секретарі судового засідання Лисих О.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» (01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 31; код ЄДРПОУ: 32826679)

до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Шкіркон» (85114, Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Квартальна, будинок 2; код ЄДРПОУ: 37050759)

про стягнення заборгованості в сумі 957 506,42 грн., інфляційних втрат в сумі 112 648,26 грн., пені в сумі 51 579,75 грн. та 3% річних в сумі 61 256,25 грн., -

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача : не з`явився

С У Т Ь С П О Р У

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» звернулося до господарського суду Донецької області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Шкіркон» про стягнення заборгованості в сумі 957 506,42 грн., інфляційних втрат в сумі 112 648,26 грн., пені в сумі 51 579,75 грн. та 3% річних в сумі 61 256,25 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором поставки № 9 ДП від 01.01.2018 та за договорами поставки, укладеними у спрощений спосіб шляхом отримання відповідачем поставленого товару на підставі видаткових накладних № РН-0000155 від 19.09.2017 та № РН-0000156 від 19.09.2017, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 957 506,42 грн., що стало підставою для нарахування позивачем пені, інфляційних втрат та 3% річних.

Представник позивача під час розгляду справи наполягав на задоволенні позовних вимог. 10.06.2020 від представника позивача надійшли пояснення по справі. Як вбачається зі змісту вказаних пояснень, відповідачем було сплачено позивачу за поставлений товар грошові кошти в сумі 40 000,00 грн., що підтверджується доданими до вказаних пояснень платіжними дорученнями: № 196 від 10.09.2019 на суму 10 000,00 грн., № 229 від 11.11.2019 на суму 10 000,00 грн., № 207 від 30.09.2019 на суму 10 000,00 грн., № 195 від 06.09.2019 на суму 10 000,00 грн.

18.06.2020 від представника позивача надійшли пояснення по справі. Як вбачається зі змісту вказаних пояснень, грошові кошти, отримані від відповідача на підставі платіжного доручення № 195 від 06.09.2019, були зараховані в сумі 6 796,18 грн. як оплату згідно рахунку-фактури № СФ-0000155 від 19.09.2017, та в сумі 3 203,82 грн. як оплату згідно рахунку-фактури № СФ-0000178 від 20.12.2016. Таким чином, за вказаний у позовній заяві період відповідач сплатив грошову суму у розмірі 36 796,18 грн., що були зараховані в оплату видаткової накладної № СФ-0000155 від 19.09.2017.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Оскільки відповідач своїм правом на подання відзиву по справі не скористався, в інший спосіб своєї позиції не довів, суд на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України вирішує справу за наявними матеріалами.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов`язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Як зазначено в ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

При цьому, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши обставини спору, доводи учасників судового процесу суд, -

В С Т А Н О В И В

19.09.2017 року між товариством з обмеженою відповідальністю Альпіне груп (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Шкіркон (далі - покупець) було досягнуто усної домовленості на поставку товару, відповідно до якої відповідачу було відвантажено товару на загальну суму 432 185,10 грн.

Як свідчать матеріали справи, постачальником були здійснені поставки товару:

- за видатковою накладною № РН-0000156 від 19.09.2017 на суму 155 550,42 грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною № РН-0000155 від 19.09.2017 на суму 276 634,68 грн. з ПДВ;

Факт постачання позивачем товару на вказану суму підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на видаткових накладних, що містяться в матеріалах справи.

Факт постачання позивачем товару на вказану суму з боку відповідача не спростований.

В подальшому, 01.01.2018 між товариством з обмеженою відповідальністю Альпіне груп (далі - постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю Шкірон (далі - покупець) було укладено договір поставки № 9 ДП (далі - договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов`язується постачати у власність покупцю товар для використання його у господарській діяльності, а покупець зобов`язується приймати цей товар і оплачувати його на умовах цього договору.

Предмет поставки є хімічні матеріали та натуральна шкіра - надалі товар, що зазначено в накладній на поставку товару (п. 1.2 договору).

Згідно п. 2.1. договору товар зазначений у п. 1.2. цього договору постачається покупцю згідно з накладними на поставку. Накладні на поставку товару є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 3.1. договору поставка проводиться на підставі поданої покупцем письмової заявки в якій вказується вартість та кількість товару, який необхідно поставити.

Згідно п. 3.2. погоджена партія товару поставляється постачальником покупцю, або поставки здійснюється на умовах самовивозу (умови погоджуються сторонами). Термін поставки товару у кожному конкретному випадку узгоджується між сторонами додатково.

Перехід права власності на товар відбувається у момент відвантаження товару постачальником, що оформляється накладною, екземпляр якої з підписом уповноваженого представника покупця залишається в постачальника. Покупець передає постачальнику довіреність на отримання товару, оформлену відповідно до чинного законодавства (п. 3.3. договору).

Відповідно до п. 4.1. договору загальна вартість товару, що постачається за цим договором протягом усього строку договору складається з вартості усіх товарів, зазначених в накладних на поставку.

Вартість кожної партії товарів визначається сторонами згідно рахунків-фактур, накладених на поставку, що надається постачальником покупцеві (п. 4.2. договору).

Згідно п. 4.3. договору розрахунок за товар проводиться шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару покупцем. Днем оплати товару вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Відповідно до п. 5.2. договору у разі прострочення терміну зобов`язання по оплаті (термін сплати згідно п. 4.3.) за кожну партію згідно цього договору покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми невиконаних зобов`язань за кожен день прострочки до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього договору, та закінчується 31 грудня 2018 (п. 8.2. договору).

Згідно п. 8.1. договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами їхніх зобов`язань.

Вищезазначений договір підписаний представниками сторін без зауважень, підписи скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору поставки № 9 ДП від 01.01.2018 позивачем було здійснено поставку товару на суму 562 117,50 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними, підписаними представником відповідача без зауважень: № РН-0000024 від 26.02.2018 на суму 209 370,60 грн., № РН-0000075 від 17.05.2018 на суму 150 704,10 грн., № РН-0000094 від 18.06.2018 на суму 202 042,80 грн.

Як зазначає позивач, ним було здійснено поставку за договором поставки № 9 ДП від 01.01.2018, за видатковою накладною № РН-0000156 від 19.09.2017 та за видатковою накладною № РН-0000155 від 19.09.2017 у повному обсязі. Разом із тим, відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасної оплати за вказаним договором не виконав, за отриману продукцію розрахувався лише частково, на суму 36 796,18 грн., яка була зарахована в оплату товару поставленого згідно видаткової накладної № РН-0000155 від 19.09.2017.

Позивач звертався до відповідача з претензією вих. № 1402/08 від 14.02.2020 про сплату заборгованості за отриманий товар в сумі 957 506,42 грн., яка була залишена відповідачем без відповіді.

У зв`язку з викладеним позивач звернувся із даним позовом до суду для захисту своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи правомірність заявлених позовних вимог суд зазначає наступне.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного спору полягає у спонуканні відповідача до виконання грошових зобов`язань за укладеним договором.

Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч.2 ст.205 Цивільного кодексу України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами укладено договір поставки у спрощений спосіб шляхом отримання відповідачем поставленого товару на підставі видаткових накладних № РН-0000156 від 19.09.2017 та № РН-0000155 від 19.09.2017, що не суперечить вимогам ст.181 Господарського кодексу України.

Оцінивши зміст договору поставки № 9ДП від 01.01.2018, з якого виникли цивільні права та обов`язки сторін, суд дійшов висновку, що укладена угода за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. В частині, що не суперечить договору, до вказаного правочину також застосовуються норми Цивільного кодексу України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України та ст.265 Господарського кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином в силу статті 265 Господарського кодексу України, статті 712 і 655 Цивільного кодексу України, пункту 1.1 договору, постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти і оплатити товар, на умовах, викладених в даному договору.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України та ст.173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Отже, в контексті зазначених норм укладений між позивачем та відповідачем договір поставки №9 ДП від 01.02.2018 є належною підставою для виникнення у останнього грошових зобов`язань, визначених його умовами.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

При цьому, приписи ч.7 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст. 629 Цивільного кодексу України відносно обов`язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України та ст.599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України. Отже, якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов`язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Як встановлено судом, позивачем поставлено продукцію у вересні 2017 на загальну суму 432 185,10 грн., що підтверджується видатковими накладними № РН-0000156 від 19.09.2017 та № РН-0000155 від 19.09.2017. Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором не спростований.

Враховуючи вищенаведені норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару за договором поставки від 19.09.2019, згідно видаткових накладних РН-0000156 від 19.09.2017 та № РН-0000155 від 19.09.2017, у останнього виникло зобов`язання з його оплати.

Відповідачем частково здійснено оплату поставленого товару на загальну суму 36 796,18 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 196 від 10.09.2019 на суму 10 000,00 грн., № 229 від 11.11.2019 на суму 10 000,00 грн., № 207 від 30.09.2019 на суму 10 000,00 грн., № 195 від 06.09.2019 на суму 10 000,00 грн.

Сплату решти заборгованості за вищевказаним договором на суму 395 338,92 грн. відповідачем не здійснено.

Як вже зазначалося, відповідно до п. 4.3. договору поставки № 9 ДП від 01.01.2018 розрахунок за товар проводиться шляхом банківського перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару покупцем. Днем оплати товару вважається надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Таким чином, оплата за видатковими накладними повинна була бути здійснена наступним чином:

- за видатковою накладною № РН-0000024 від 26.02.2018 - до 28.03.2018 включно;

- за видатковою накладною № РН-0000075 від 17.05.2018 - до 16.06.2018 включно.

- за видатковою накладною № РН-0000094 від 18.06.2018 - до 18.07.2018 включно.

Сплату заборгованості за договором поставки № 9ДП від 01.01.2018 в сумі 562 117,50 грн. боржником не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов`язання за видатковими накладними №РН-0000156 від 19.09.2017 та № РН-0000155 від 19.09.2017 та за договором поставки №9ДП від 01.01.2018 щодо оплати отриманого товару в обумовлені договором строки не виконав, а отже прострочив виконання зобов`язання у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотнього суду не надано.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в сумі 957 506,42 грн.

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 51 579,75 грн. за період з 28.03.2018 по 18.01.2019, нараховану за неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 9 ДП від 01.01.2018.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Стаття 230 Господарського кодексу України встановлює, що штрафні санкції це господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Як вже зазначалося, відповідно до п. 5.2. договору поставки № 9 ДП від 01.01.2018 у разі прострочення терміну зобов`язання по оплаті (термін сплати згідно п. 4.3.) за кожну партію згідно цього договору покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі облікової ставки НБУ, що діяла у період за який сплачується пеня від суми невиконаних зобов`язань за кожен день прострочки до повного виконання взятих на себе зобов`язань.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог, про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п.4.3 Постанови №10 від 29.05.2013 Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов`язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).

Як вбачається з матеріалів справи, позовна заява подана до суду 16.04.2020, про що свідчить відповідний штамп пошти на конверті, в якому вона надійшла. Під час розгляду даної справи судом встановлено прострочення виконання відповідачем зобов`язань щодо оплати заборгованості за договором поставки № 9ДП від 01.01.2018:

- за видатковою накладною № РН-0000024 від 26.02.2018 - з 29.03.2018;

- за видатковою накладною № РН-0000075 від 17.05.2018 - з 17.06.2018;

- за видатковою накладною № РН-0000094 від 18.06.2018 - з 19.07.2018.

Враховуючи встановлений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України обмежений шестимісячний строк від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, для нарахування пені, а також встановлену статтею 258 Цивільного кодексу України спеціальну позовну давність в один рік для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), суд дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо вимог про стягнення пені сплинув, у зв`язку з чим відмовляє у задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені, нарахованої позивачем за період з 28.03.2018 по 18.01.2019.

За змістом ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання та на вимогу кредитора має сплатити суму боргу.

Позивачем на підставі ст.625 Цивільного кодексу України за період з 19.09.2017 по 06.04.2020 нараховано 3 % річних в сумі 61 256,25 грн. та інфляційні нарахування за період з жовтня 2017 по лютий 2020 в сумі 112 648,26 грн.

Згідно до ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вказана стаття визначає відповідальність за порушення грошового зобов`язання та її приписи підлягають застосуванню у випадку прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов`язання виникають нові додаткові зобов`язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру. Відповідно такі додаткові зобов`язання є заходами відповідальності за порушення основного зобов`язання, у тому числі, коли має місце прострочення виконання основного зобов`язання.

3% річних за своїми ознаками є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою є самостійним способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду України від 24.01.2018 по справі № 910/24266/16, відповідно до якої вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. До вимог про стягнення сум процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 названого Кодексу).

Тобто, всі вищевказані приписи застосовуються у разі наявності прострочення грошового зобов`язання боржника перед кредитором за невиконання (неналежне виконання) умов відповідного договору.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично та методологічно невірним, оскільки позивачем безпідставно включено останній день сплати заборгованості за отриманий товар до періоду їх нарахування.

Згідно здійсненого за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" перерахунку сума 3% річних, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає:

- за видатковою накладною № РН-0000155 від 19.09.2017 за період з 20.09.2017 по 06.04.2020 в сумі 18 327,64 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000156 від 19.09.2017 за період з 19.10.2020 по 06.04.2020 в сумі 11 515,87 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000024 від 26.02.2018 за період з 29.03.2018 по 06.04.2020 в сумі 12 729,76 грн;

- за видатковою накладною № РН-0000075 від 17.05.2018 за період з 17.06.2018 по 06.04.2020 в сумі 8171,90 грн.;

- за видатковою накладною № РН-0000094 від 18.06.2018 за період з 19.07.2018 по 06.04.2020 в сумі 10 424,33 грн.

Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме в сумі 61 169,50 грн.

Перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга" наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період господарський суд дійшов висновку, що останній є арифметично невірним. Так, згідно здійсненого судом власного розрахунку сума інфляційних втрат, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, становить 123 626,43 грн.

Враховуючи, що згідно ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в межах заявленої суми 112 648,26 грн.

Згідно ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судовий збір на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 42, 46, 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» до товариства з обмеженою відповідальністю «Шкіркон» про стягнення заборгованості в сумі 957 506,42 грн., інфляційних втрат в сумі 112 648,26 грн., пені в сумі 51 579,75 грн. та 3% річних в сумі 61 256,25 грн. - задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Шкіркон» (85114, Донецька область, місто Костянтинівка, вулиця Квартальна, будинок 2; код ЄДРПОУ: 37050759) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Альпіне Груп» (01133, місто Київ, вулиця Щорса, будинок 31; код ЄДРПОУ: 32826679) заборгованість в сумі 957 506,42 грн., 3% річних в сумі 61 169,50 грн., інфляційні втрати в сумі 112 648,26 грн., судовий збір в сумі 16 969,86 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 08.07.2020 проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.07.2020.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя Ю.В. Бокова