Рішення

від 07.07.2020 по справі 910/3629/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.07.2020Справа № 910/3629/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., за участю секретаря судового засідання Коваленко О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи №910/3629/20

За позовом Акціонерного товариства Укрпошта

до Товариства з обмеженою відповідальністю Айтрак

про стягнення 62815,76 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Соболь М.П. дов. №040520-02/Р-123 від 04.05.20;

від відповідача: Хашко О.М. дов. б/н від 03.02.20.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Акціонерне товариство Укрпошта (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Айтрак (далі - відповідач) про стягнення 62 815,76 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором поставки №010819-02/198Пс від 01.08.2019 несвоєчасно здійснив поставку товару позивачу, у зв`язку з чим останнім на підставі пункту 6.2 договору нараховано та заявлено до стягнення пеню у розмірі 24 244,68 грн та штраф у розмірі 38 571,08 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2020 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/3629/20 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, призначено судове засідання у справі на 14.04.2020.

30.03.2020 через відділ діловодства суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки 19.08.2019 він, у відповідності до пункту 7.2 договору, звернувся до позивача з листом, в якому просив укласти договір про продовження строку виконання зобов`язань, так як поставка погодженого товару здійснюється з провінції Шаньдун (Китайська Народна Республіка), в якій спостерігаються складні метеорологічні умови, що унеможливлює своєчасну доставку товару. При цьому відповідач наголошує, що згідно сертифікату №3100-19-0345 від 21.11.2019 Торгово-промислової палати України засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та встановлено, що виняткові погодні умови (зливи, дощі, тайфун) у період з 10 по 12 серпня 2019 року унеможливили своєчасне виконання зобов`язань Товариством з обмеженою відповідальністю Айтрак за договором поставки №010819-02/198Пс від 01.08.2019, а отже в силу приписів чинного законодавства відповідач звільняється від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язань.

06.04.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній заперечує факт отримання від відповідача листа від 19.08.2019 з проханням укласти договір про продовження строку виконання зобов`язань та зазначає, що сертифікатом про підтвердження форс-мажорних обставин встановлено обставину непереборної сили лише протягом 3 днів (з 10 по 12 серпня 2019 року), в той час як строк поставки був до 30.09.2019 і з цієї дати прострочення складає 44 дні.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2020 учасників справи №910/3629/20 повідомлено про те, що засідання призначене на 14.04.2020 не відбудеться у зв`язку з необхідністю запобігання поширенню захворюваності на гостру респіраторну інфекцію, спричинену коронавірусом COVID-19.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.04.2020 призначено судове засідання на 19.05.2020.

Судове засідання, призначене на 19.05.2020 не відбулось у зв`язку з перебуванням судді Васильченко Т.В. на лікарняному.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 призначено підготовче засідання на 02.06.2020.

В судовому засіданні 02.06.2020 суд, у відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення розгляду справи на 16.06.2020.

15.06.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи

В судовому засіданні 16.06.2020 суд, у відповідності до ч. ч. 4, 5 ст. 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання відповідача та відкладення розгляду справи на 30.06.2020.

У судовому засіданні 30.06.2020 у відповідності до вимог ст. 216 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено перерву до 07.07.2020.

01.07.2020 через відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових доказів до матеріалів справи, з зазначенням про те, що ним не пропущено строк на подання додаткових доказів, оскільки у зв`язку з введенням карантину, строки які встановлені судом продовжуються на строк дії такого карантину.

Також 01.07.2020 відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50% на підставі того, що відповідач завжди своєчасно виконував свої зобов`язання за договором і лише під впливом обставин, які від нього не залежали, відбулося порушенням термінів та просить поновити строк на його подання.

В судовому засіданні 07.07.2020 суд, у відповідності до частин 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про те, що суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про долучення доказів та не приймає їх до розгляду, оскільки додаткові докази подані з порушенням порядку їх подання, визначеного статтею 80 Господарського процесуального кодексу України. При цьому суд звертає увагу, що судом додаткових строків для подання доказів відповідачу не встановлювалось, а відтак всі докази мали бути подані разом з відзивом на позовну заяву, який був поданий засобами поштового зв`язку 24.03.20.

Також в судовому засіданні 07.07.2020 суд, у відповідності до частин 4, 5 статті 233 ГПК України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку для подання заяви про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, оскільки у відповідності до п. 4 розділу Х Прикінцеві положення Господарського процесуального кодексу України та Постанови Кабінету Міністрів України №500 від 17.06.2020, якою продовжено карантин до 31.07.2020, строки на подання в т.ч клопотань з процесуальних питань продовжені на строк дії карантину.

У ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 07.07.2020 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.08.2019 між Акціонерним товариством Укрпошта (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Айтрак (далі - постачальник) укладено договір поставки №010819-02/198Пс (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується поставити покупцю у власністю товар, найменування, код УКТЗЕД, якість та технічні, якісні, інші характеристики, кількість та ціна якого визначається згідно специфікації, яка є Додатком №1 до цього договору (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його в порядку та на умовах цього договору.

В пункті 1.2.1 договору визначено, що постачальник підписанням цього договору визнає та підтверджує, що товар новий, належить йому на праві власності та не перебуває під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та іншим засобам забезпечення виконання зобов`язань перед будь-якими фізичними та/або юридичними особами, державними органами і державою, а також не є предметом будь-якого іншого обтяження чи обмеження, передбаченого чинним законодавством України.

Пунктами 3.1, 3.5 договору встановлено, що ціна товару визначається в національній валюті України, зазначається у специфікації та включає в себе вартість тари та упаковки товару, всі податки, збори та інші обов`язкові платежі, що сплачуються постачальником, вартість доставки товару до місця поставки, завантаження, розвантаження та всі інші витрати постачальника, пов`язані з виконанням цього договору.

Оплата за поставлений товар здійснюється покупцем у строк, зазначений у специфікації, на підставі належно оформлених первинних документів із зазначенням обов`язкових реквізитів, передбачених чинним законодавством (видаткової накладної або акту приймання-передачі, або іншого документу, який підтверджує факт отримання товару), наданих покупцем при оформленні поставки, та належним чином оформленої податкової накладної, зареєстрованої в Єдиному державному реєстрі податкових накладних (п. 4.1 договору).

Поставка ж товару здійснюється за графіком, визначеним у специфікації (п. 5.1 договору).

Так, в специфікації до договору сторонами погоджено найменування товару, технічні і якісні характеристики товару, кількість одиниць, строки поставки, а також ціну за одиницю (без ПДВ) та загальну вартість, а саме шини автомобільні та автокамери на загальну суму 2360363,54 грн, які повинні бути поставлені протягом 60 календарних днів з дати підписання договору та оплачені впродовж 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання кожної окремої партії товару.

Умовами пункту 7.1 договору встановлено, що сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладення договору, виникли поза волею сторін, якщо ці обставини вплинули на виконання цього договору.

При цьому сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна повідомити іншій стороні у 30 денний строк з дня їх настання і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору. Настання обставин непереборної сили повинно бути підтверджено сертифікатом Торгово-промислової палати України (п. 7.2 договору).

Набирає чинності договір з дня його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін (за наявності) та діє до 30.11.2019 включно, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов`язань, які виникли до закінчення строку дії договору. Припинення дії договору чи його розірвання не звільняє будь-яку із сторін від обов`язку виконати свої зобов`язання за договором, які виникли до такого припинення (розірвання) на підставі належного виконання іншою стороною свого зобов`язання за договором (п. 8.1 договору та п. 5 специфікації).

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, у встановлений строк, відповідач частково поставив узгоджений товар (шини автомобільні та автокамери) на загальну суму 1809348,11 грн, що підтверджується видатковими накладними №1614 від 02.08.2019 на суму 1455564,62 грн, №1613 від 05.08.2019 на суму 61557,62 грн та №1637 від 05.08.2019 на суму 292225,87 грн.

В свою чергу, наступна партія погодженого товару (шини автомобільні) поставлена була лише 14.11.2019 відповідно до видаткової накладної №2689 на загальну суму 430466,35 грн та №2690 на суму 120549,07 грн.

У зв`язку з несвоєчасною поставкою погодженого товару, позивач звернувся з претензією №421-1958 від 14.01.2020 до відповідача про сплату штрафних санкцій за договором поставки, в якій просив сплатити пеню у розмірі 24244,68 грн та штраф у розмірі 38571,08 грн.

В свою чергу відповідач у листі №02 від 22.01.2020 заперечив наявність у нього зобов`язання щодо сплати штрафних санкцій перед позивачем, оскільки він своєчасно звернувся до позивача з листом про укладення додаткової угоди про продовження строку поставки товару у зв`язку з настанням обставин непереборної сили - тайфун Лекіма на території провінції Шаньдун (Китайська Народна Республіка), які підтверджені сертифікатом №3100-119-0345 Торгово-промислової палати України.

Не погоджуючись з запереченнями відповідача на претензію, так як поставка товару за умовами укладеного договору мала бути здійснена протягом 60 календарних днів з дати підписання договору, тобто до 30.09.2019, фактично поставка товару здійснена 14.11.2019, тоді як форс-мажорні обставини мали місце лише три дні 10-12.08.2019, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.

При цьому, зобов`язання в силу вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у ст. 193 Господарського кодексу України.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами пункту 5.1 договору встановлено, що поставка товару здійснюється за графіком визначеним у специфікації, а саме протягом 60 календарних днів з дати підписання договору.

Договір поставки №010819-02/198Пс між сторонами підписано 01.08.2019, а відтак строк поставки становить до 30.09.2019.

Отже, уклавши з позивачем договір поставки 01.08.2019, відповідач взяв на себе зобов`язання з поставки товару протягом 60 календарних днів з дати підписання договору, тобто у строк до 30.09.2019 включно.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи, партію товару на суму 551015,42 грн відповідач поставив лише 14.11.2019, що підтверджується видатковими накладними №2689 та №2690, а відтак допустив прострочення з 01.10.2019.

При цьому суд відхиляє твердження відповідача про те, що ним на виконання пункту 7.2 договору, яким регламентовано продовження терміну поставки у випадку настання обставин непереборної сили, було направлено лист на адресу позивача з проханням продовжити термін виконання зобов`язання щодо поставки товару до 30.10.2019, оскільки в порушення вимог статей 13, 76-79 Господарського процесуального кодексу України останній не надав жодних доказів у підтвердження своїх доводів.

Так, як вказує відповідач у своєму відзиві, на виконання пункту 7.2 договору, ним було надано співробітнику позивача - ОСОБА_1 лист №01-19/08/19 від 19.08.2019 з листом №01 від 15.08.2019, в якому повідомлено про обставини непереборної сили та запропоновано укласти додаткову угоду про продовження терміну поставки товару. В той же час, відповідач до відзиву не долучив листів, на які посилається у відзиві на позовну заяву, як не надав і доказів того, що такий лист було отримано співробітником позивача ОСОБА_1 19.08.2019. Не було відповідачем додано до відзиву і будь-яких інших доказів, які б підтверджували звернення до позивача іншими засобами зв`язку задля досягнення домовленостей щодо продовження терміну поставки товару, як це узгоджено сторонами в пункту 7.2 договору.

Тоді як, згідно вимог статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Пунктом 4 частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено обов`язок будь-якого учасника справи подавати усі наявні у нього докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Отже, процесуальним законодавством закріплено не право, а саме обов`язок учасників справи подавати усі наявні у них докази, не приховувати їх, оскільки суд, за загальним правилом, не може збирати з власної ініціативи докази, що стосуються предмета спору.

Тоді як відповідач, в порушення вимог статті 80 Господарського процесуального кодексу України, у встановленому законом порядку докази, на які посилався у відзиві на позовну заяву, суду не подав.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що за даним договором між сторонами не досягнуто домовленостей щодо продовження термінів виконання зобов`язань постачальника (що згідно п.7.2 договору є обов`язковою умовою для продовження таких термінів), у зв`язку з цим терміном виконання постачальником своїх зобов`язань за договором є саме - 30.09.2019.

Статтею 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання, він зобов`язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Пунктом 6.2 договору сторони встановили, що за порушення строків поставки товару, а також інших строків виконання зобов`язань постачальника за договором, постачальник сплачує пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості непоставленої/невчасно поставленого товару за кожний день прострочення, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів постачальник додатково сплачує штраф у розмір 7 (сім) відсотків вказаної вартості.

Відтак, оскільки відповідач допустив часткове прострочення поставки належного товару, на підставі наведених вище норм чинного законодавства та пункту 6.2 договору, позивачем нараховано пеню в розмірі 0,1 % вартості товару, з якого допущено прострочення виконання зобов`язання за кожний день прострочення в сумі 24244,68 грн за період з 01.10.2019 по 13.11.2019 та штраф у розмірі 7% вартості товару за прострочення понад 30 днів, що складає 38571,08 грн.

При цьому, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності і в межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 910/6046/16.

Отже, оскільки сторони самостійно передбачили додатково крім сплати пені ще й штраф, та враховуючи те, що положення пункту 6.2 договору поставки не суперечать нормам чинного законодавства, так як його зміст встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу на визначену договором суму, і є правовим наслідком прострочення поставки товару, що не має нічого спільного із постійним нарахуванням пені за весь період неналежного виконання зобов`язання, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, розрахунок яких є обґрунтованим, вірним та відповідає фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавству.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги, а доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву спростовуються матеріалами справи.

При цьому суд не приймає до уваги доводи відповідача про те, що затримка в поставці товару пов`язана з зупиненням роботи заводу виробника даного товару через наслідки тайфуну Лекіма, який вирував в провінції Шаньдун протягом 10-12.08.19, оскільки порушення зобов`язань контрагентом постачальника (в тому числі, виробником товару) не вважається обставиною непереборної сили і умовами договору сторони не встановлювали залежність строків виконання договору постачальником від процесу виробництва товару.

За умовами договору відповідач взяв на себе зобов`язання поставити позивачу товар у строки, встановлені договором, незалежно від процесів його виробництва і в пункті 7.2 договору сторони погодили, що сторона яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна повідомити іншій стороні у 30 денний строк з дня їх настання і досягти домовленості щодо продовження термінів виконання зобов`язань або припинення дії договору.

Позаяк відповідач, як встановлено вище, доказів досягнення домовленості щодо продовження термінів поставки товару суду не надав.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Окрім цього, як вбачається з матеріалів справи, наданим відповідачем сертифікатом про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) №3100-19-0345 (вих. №302/05-4 від 21.11.2019) підтверджується існування дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) в період часу з 10 серпня 2019 року (дата настання) по 12 серпня 2019 року (дата закінчення), в той час як строк поставки настав 30.09.2019. Тобто, зазначений Сертифікат підтверджує дію форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) лише протягом трьох днів, однак, станом на 14.11.2019 (день останньої поставки товару) загальний період прострочення постачальником поставки товару становить 44 дні, що значно більше дії форс- мажорних обставин, зазначених у вищевказаному Сертифікаті.

Також суд не приймає до уваги доводи відповідача про безпідставне отримання позивачем коштів в сумі 118081,18 грн. за банківською гарантією, оскільки це не входить в предмет доказування по даному спору.

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної поставки товару підтверджений матеріалами справи і не спростований ним під час розгляду справи, суд прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені за період з 01.10.2019 по 13.11.2019 у розмірі 24244,68 грн та штрафу у розмірі 38571,08 грн за прострочення понад 30 днів.

В той же час відповідачем подано клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.

За приписами статті 233 Господарського кодексу України суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно із частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Цивільні та господарські відносини повинні ґрунтуватись на засадах справедливості, добросовісності, розумності, як складових елементів принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Така правова позиція викладена в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 25.02.2020 у справі №903/322/19, від 07.04.2020 у справі №904/1936/19, від 12.05.2020 у справі 910/9767/19.

Вирішуючи питання щодо можливості зменшення за клопотанням відповідача суми штрафних санкцій на 50%, суд, враховуючи дискреційність повноважень суду щодо зменшення розміру штрафних санкцій, заявлених до стягнення, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, дійшов наступного висновку.

Як встановлено судом з матеріалів справи, основне зобов`язання з поставки товару виконано боржником в повному обсязі, при цьому під час розгляду справи встановлено, що порушення термінів поставки було зумовлено обставинами, які були поза контролем відповідача.

При цьому, доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача матеріали справи не містять.

Водночас, матеріали справи не містять і доказів, що підтверджують наявність обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій у визначеному відповідачем розмірі.

З огляду на викладене, враховуючи необхідність дотримання збалансованості інтересів обох сторін, суд, керуючись приписами частини 3 статті 551 ЦК України та частини 1 статті 233 ГК України, вважає за доцільне та правомірне зменшити нараховані позивачем штрафні санкції на 30%, що складає 26999,76 грн штрафу та 16971,28 грн пені.

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку часткове задоволення позовних вимог, з урахуванням зменшення розміру штрафних санкцій.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В той же час, у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено (п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України ).

На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 129, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Акціонерного товариства Укрпошта до Товариства з обмеженою відповідальністю Айтрак про стягнення 62815,76 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Айтрак (03680, м. Київ, вул. Святошинська, буд. 34-К; код ЄДРПОУ 40016791) на користь Акціонерного товариства Укрпошта (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22; код ЄДРПОУ 21560045) пеню у розмірі 16971 (шістнадцять тисяч дев`ятсот сімдесят одна) грн 28 коп., штраф у розмірі 26999 (двадцять шість тисяч дев`ятсот дев`яносто дев`ять) грн 76 коп. та судовий збір у розмірі 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп.

3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

4. В решті позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017р. №2147-УІІІ до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення складено та підписано 13.07.2020.

Суддя Т.В. Васильченко