Рішення

від 02.07.2020 по справі 910/18160/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.07.2020Справа № 910/18160/19 Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс

до Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк"

про визнання правочину недійсним

за участі представників:

від позивача: Шубак О.І., адвокат,

від відповідача: Тищенко А.В., адвокат,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Софт-Альянс звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк про визнання недійсним кредитного договору від 08.11.2016 № 4С16114Г на підставі статей 229-230 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.12.2019 вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків.

02.01.2019 через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 08.01.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Протокольними ухвалами суду від 20.02.2020 суд відмовив у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти задоволення позову заперечував, пославшись на те, що умови кредитного договору свідчать про його укладення виключно для фінансування поточної діяльності позивача та не містять жодних відомостей щодо трансформації кредитного портфелю банку та забезпечення за старими кредитами. Крім того, позивач не довів одночасну наявність трьох складових для визнання спірного договору недійсним внаслідок його вчинення через введення в оману.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що укладаючи кредитний договір та договори поруки, позивач розраховував на перехід до нього прав вимоги за кредитними договорами після виконання за позичальників зобов`язань. Одночасно, відповідач у відзиві не заперечує проти тих обставин, що відповідач повідомляв позивача перед укладенням оспорюваного правочину про наявність у відповідача договорів, укладених у забезпечення зобов`язань старих боржників за кредитними договорами, а також не заперечує обставину, що такі договори у відповідача все ж такі відсутні. Також відповідач не спростовує ту обставину, що укладення із позивачем спірного договору здійснено на виконання рішення правління Національного банку України в рамках плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю банку. Отже, на думку позивача, не передання відповідачем жодних документів щодо активів старих боржників після виконання позивачем їх обов`язків за кредитними договорами, свідчить про введення позивача в оману щодо наявності забезпечення таких кредитів.

Дана справа розглянута з урахуванням пункту 4 розділу Х прикінцевих положень ГПК України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

08.11.2016 між позивачем, як позичальником, та відповідачем, як банком, укладено кредитний договір № 4С16114Г, за умовами якого ліміт кредиту становить 4600000000 грн., що виданий для фінансування поточної діяльності (пункт А.2. договору).

Згідно з пунктом А.5. договору виконання зобов`язань позичальника забезпечуються договором застави.

Відповідно до копії платіжного доручення від 09.11.2016 № 26 позивачу видано кредит за кредитним договором на суму 4499326415,12 грн.

Також, 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4С14308И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Скайбуд Лтд своїх зобов`язань за кредитними договорами від 09.09.2014 № 4С14311И та від 04.09.2014 № 4С14308И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаного договору.

Крім того, 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4М12090И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Меноріта своїх зобов`язань за кредитними договорами від 27.01.2015 № 4М15081И, від 29.01.2014 № 4М14041И, від 27.03.2012 № 4М12090И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4М11303И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Мелітас своїх зобов`язань за кредитними договорами від 28.04.2016 № 4М16023Д, від 09.02.2012 № 4М12051И, від 16.04.2013 № 4М13241И, від 05.04.2012 № 4М12114И, від 20.02.2015 № 4М15062И, від 19.02.2014 № 4М14166И, від 28.04.2011 № 4М11303И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

Також 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4К12048И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Картсервіс Плюс своїх зобов`язань за кредитними договорами від 09.02.2012 № 4К12048И та від 23.07.2012 № 4К12213И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

Крім того, 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4Д12105И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Дізар своїх зобов`язань за кредитними договорами від 04.04.2012 № 4Д12105И, від 17.02.2014 № 4Д14164И, від 20.02.2015 № 4Д15063И, від 19.04.2013 № 4Д13256И, від 23.08.2013 № 4Д13521И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

Також 08.11.2016 між позивачем, як поручителем, та відповідачем, як кредитором, укладено договір поруки № 4Р12253И/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ТОВ Річ-Ойл своїх зобов`язань за кредитними договорами від 25.06.2013 № 4Р13392И, від 21.06.2013 № 4Р13391И, від 11.10.2012 № 4Р122593И з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та термінах вказаних договорів.

Згідно з пунктом 3 договорів поруки поручитель ознайомлений із умовами кредитного договору.

Відповідно до пункту 8 договорів поруки до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним у цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договорів поруки передбачено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

На підтвердження виконання позивачем обов`язків вищевказаних юридичних осіб за кредитними договорами позивачем до матеріалів справи долучені відповідні копії платіжних доручень.

З метою отримання документів, що підтверджують забезпечення зобов`язань вищевказаних боржників відповідача, позивач звертався до Господарського суду міста Києва з відповідними позовами в межах справ № 910/7511/18, № 910/14589/17, № 910/7505/18, № 910/7502/18, № 910/7514/18. Утім, відповідач не надав позивачу документи, які дали би змогу позивачу звернути стягнення на активи юридичних осіб, що виступали боржниками за укладеними між позивачем та відповідачем договорами поруки, чим свідомо, на його думку позивача, ввів його в оману.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частин 1, 3 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 1 статті 230 ЦК України встановлено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 1 статті 229 ЦК України).

У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Правочин, здійснений під впливом обману, на підставі статті 230 ЦК України може бути визнаний судом недійсним. Отже позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, наявність обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 ЦК України."

Як слідує із умов укладеного між сторонами оспорюваного кредитного договору від 08.11.2016 № 4С16114Г, останній укладений для фінансування поточної діяльності позивача.

Жодних доказів укладення даного договору з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших юридичних осіб, що є боржниками відповідача, та на виконання плану реструктуризації (трансформації) кредитного портфелю відповідача матеріали справи не містять.

При цьому, матеріали справи містять копію заявки від 04.11.2016 на отримання кредиту, підписану директором позивача, згідно з якою позивач мав намір отримати кредит у розмірі 4600000000 грн. саме для фінансування поточної діяльності підприємства.

Крім того, позивач обґрунтовує укладення ним оспорюваного договору із відповідачем задля отримання позивачем прибутку, що є статутною діяльністю позивача, від реалізації або набуття права власності на активи, передані старими боржниками у забезпечення виконання ними зобов`язань перед відповідачем. У свою чергу, невиконання відповідачем зобов`язання з передачі позивачу підтверджуючих документів щодо активів таких боржників і є доказом введення позивача в оману при укладенні кредитного договору та позбавляє позивача звернути стягнення на відповідні активи старих боржників.

Водночас, частина 2 статті 556 ЦК України передбачає, що до поручителя, який виконав зобов`язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов`язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання в частині виконаного зобов`язання.

У той же час, невиконання умов договору однією стороною не свідчить про введення нею в оману іншу сторону договору при його укладенні.

Правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тобто обман має місце, коли задля вчинення правочину або надається невірна інформація, або вона замовчується. Причому це робиться навмисно, з метою, аби правочин було вчинено. Усі ці обставини - наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Натомість, укладений між сторонами кредитний договір не містить жодних відомостей щодо його укладення з метою залучення коштів для погашення заборгованості інших третіх осіб, а також для отримання позивачем прибутку. Посилання позивача на не надання відповідачем документів, що підтверджують забезпечення зобов`язання боржника, за якого поручився позивач, не є обставиною, що свідчить про введення позивача в оману при укладенні кредитного договору згідно з положеннями статті 230 ЦК України.

Отже, позивачем не доведено наявність трьох складових для визнання договору поруки недійсним на підставі статті 230 ЦК України, а саме: умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких позивача введено в оману, та наявність обману, що зумовлює суд у задоволенні позову відмовити.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статей 129 ГПК України у зв`язку з відмовою в задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено: 13.07.2020 року.

Суддя К.В. Полякова