Постанова

від 07.07.2020 по справі 367/3251/15-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 367/3251/15-ц Головуючий у 1-й інст. - Кухленко Д.С.

Апеляційне провадження 22-ц/824/2346/2020 Доповідач - Рубан С.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 липня 2020 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Рубан С.М.

суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.

при секретарі Букалов В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року, ухвалене у складі судді Кухленка Д.С. у справі за позовом першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 , треті особи: Комунальне підприємство Святошинське лісопаркове господарство , ОСОБА_2 , про визнання рішення селищної ради та державного акта на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння,-

В С Т А Н О В И В :

У травні 2015 року перший заступник прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 про визнання недійсним рішення ради, державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Посилається на те, що рішенням Гостомельської селищної ради від 11 березня 2010 року № 1298-50-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки затверджено проект землеустрою та передано безкоштовно у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 . На підставі вказаного рішення на ім`я ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЛ № 217592 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0097, площею 0,1000 га. В подальшому на підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2010 року ОСОБА_2 відчужила вказану земельну ділянку на користь ОСОБА_1 , про що зроблено відповідну відмітку на державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217592. Вартість земельної ділянки становить 60 920,00 грн. Зазначене рішення Гостомельської селищної ради, державний акт на право власності на земельну ділянку є незаконними.

Прокурор просив суд визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217592, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0097, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 ; витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави, в особі Кабінету Міністрів України, земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0097, площею 0,1000 га, вартістю 60 920,00 грн.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року в задоволенні позову першого заступника прокурора Київської області відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Посилається на те, що судом проігноровано доводи прокурора, що відчуження об`єктів, які є власністю Українського народу та не можуть перебувати за законом у приватній власності, є триваючим правопорушенням, оскільки законне право власності у приватних осіб на ці об`єкти не виникає через відсутність волі дійсного власника (народу України) на відчуження цих об`єктів.Судом не взято до уваги обґрунтування моменту обізнаності Кабінету Міністрів України як позивача, визначеного прокурором, щодо обставин порушення інтересів держави, викладених у позовній заяві. Твердження суду про поінформованість позивача з 2010 року про порушення інтересів держави не ґрунтується на матеріалах справи та безпідставні, оскільки Кабінет Міністрів України не був учасником ні вилучення, ні зміни її цільового призначення, ні подальшого надання у власність спірної земельної ділянки. Крім того, до повноважень Кабінету Міністрів України не віднесено функцій здійснення контролю у сфері земельних правовідносин та він не має повноважень щодо витребування від органів державної влади для перевірки землевпорядної документації, інформації щодо користувачів земельних ділянок. Судом не наведено мотивів, з яких суд не погоджується з доводами прокурора щодо обізнаності про порушення вимог земельного та лісового законодавства, викладених у позовній заяві, лише з моменту проведення відповідної перевірки на підставі постанови №51 від 16.05.2014 року та відсутності у Кабінету Міністрів України повноважень щодо здійснення контролю у сфері земельних правовідносин. Доказів про одержання органами прокуратури чи Кабінету Міністрів України оскаржуваного рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року і доданих до нього матеріалів відповідачами не надано та матеріали справи не містять, прокурором доведено факт відсутності можливості дізнатися про порушене право Кабінету Міністрів України на розпорядження спірною земельною ділянкою з часу прийняття оскаржуваного рішення, тому судом безпідставно застосовано до спірних правовідносин наслідки спливу строків позовної давності, перебачених ст.267 ЦК України.

Вказана апеляційна скарга вже була предметом апеляційного розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2017 року апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - відхилено, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року - залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 жовтня 2019 року касаційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задоволено частково, ухвалу Апеляційного суду Київської області від 17 серпня 2017 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні прокурор та представник Кабінету Міністрів України підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у апеляційній скарзі.

Представник ОСОБА_1 заперечив проти задоволення апеляційної скарги. Посилається на те, що позов подано з пропуском строків звернення до суду і підстави для його поновлення відсутні. Прокуратурі Київської області про відповідні рішення Гостомельської селищної ради від 2010 року, якими було відведено земельні ділянки по вул. Київській та вул. Щорса в селищі Гостомель стало відомо ще у 2011 році. 25 жовтня 2010 року оригінали рішень Гостомельської селищної ради щодо передачі у власність земельних ділянок по вул. Київській та вул. Щорса , а також повний пакет документів, на підставі яких приймались вказані рішення були надані для вивчення прокурору м. Ірпеня Київської області. Доказів того, що прокуратурою м. Ірпеня не виконувались або виконувались неналежним чином завдання прокуратури вищого рівня у 2011 році щодо надання матеріалів перевірки законності відведення вказаних земельних ділянок позивачем та прокуратурою Київської області суду не надано.

В судовому засіданні 03 березня 2020 року представник Гостомельської селищної ради Київської області заперечила проти задоволення апеляційної скарги.

Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, про час і місце розгляду справи повідомлені належно, тому в порядку ч. 2 ст. 372 ЦПК України їх неявка не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство та Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва. За інформацією Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об`єднання Укрдержліспроект від 08 жовтня 2014 року спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, а вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України. В задоволенні позовних вимог відмовлено, оскільки відповідачами заявлено вимогу про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що на підставі рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та передано безкоштовно у її приватну власність (т.1, а.с. 9).

На підставі вказаного рішення ОСОБА_2 відділом Держкомзему у м. Ірпінь Київської області видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217592 (т.1, а.с. 8-8а).

Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 21 грудня 2010 року ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_2 земельну ділянку, загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд в АДРЕСА_1 за 60 620,00 грн (т. 1, а.с. 10-13).

Передана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка належить до категорії земель лісогосподарського призначення, що підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, якими є планшети № 1, 4, карта-схема поділу лісів за категоріями Святошинського лісопаркового господарства, викопіювання з проекту формування і встановлення меж Гостомельської селищної ради (т.1, а.с. 20-23, 26-28).

Спірна земельна ділянка знаходиться в межах земель, переданих у постійне користування КП Святошинське лісопаркове господарство (т.1 , а.с. 35).

Будь-якого погодження на вилучення з постійного користування вказаної земельної ділянки КП Святошинське лісопаркове господарство не надавало (т.1,а.с. 24, 25).

Відповідно до постанови прокуратури Київської області від 16 травня 2014 року № 51 постановлено провести перевірку в порядку нагляду за додержанням та застосуванням законів в Гостомельській селищній раді Київської області з питань додержання вимог земельного законодавства під час відведення земельних ділянок у власність громадян для будівництва житлових будинків, загальною площею 12,75 га (т.1, а.с. 36, 37).

Згідно ст. 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 20 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об`єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

Відповідно до ст.21 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Згідно ст. 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин,землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Застосування норм земельного і лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинно базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об`єктом земельних правовідносин, то суб`єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт б частини першої статті 164 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) .

Згідно ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 Лісового кодексу України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно ст. 13 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 Лісового кодексу України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

Відповідно до частини дев`ятої статті 149 ЗК України в редакції Кодексу, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п`ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу .

Відповідно до пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином,при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII Прикінцеві положення Лісового кодексу України.

Судом встановлено, що на момент відведення спірна земельна ділянка згідно з інформацією КП Святошинське лісопаркове господарство та виробничого об`єднання Укрдержліспроект перебувала у постійному користуванні лісгоспу та відповідно до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування знаходилась у кварталі № 12 Київського лісництва.

Спірна територія була лісами ще з радянських часів. На підставі постанови ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР від 20 червня 1956 року № 673 та рішення виконкому Київської міської ради від 07 серпня 1956 року № 1186 створено Святошинське лісопаркове господарство, яке ввійшло до складу управління зеленої зони м. Києва. Загальна площа Святошинського лісопаркового господарства на момент створення становила 14 167 га, вказані землі передано без вилучення із Держлісфонду України.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що Гостомельською селищною радою Київської області з перевищенням визначених законом повноважень в порушення вимог ЗК України земельна ділянка державної власності лісогосподарського призначення, що знаходилась за межами населеного пункту смт. Гостомель, без вилучення у постійного користувача передана у приватну власність ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд. Прийнятим рішенням Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2010 року №1298-50-V порушено право власності держави на земельну ділянку лісогосподарського призначення.

Відповідно до ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11.03.2010 року №1298-50- V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким передано у власніть ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га.

Згідно ч.1 ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Враховуючи, що право власності на земельну ділянку перейшло до ОСОБА_2 на підставі рішення, яке є протиправним, то виданий на його підставі державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №217592 підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до вимог ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України , в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

Згідно ст.386ЦК України державазабезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Судом встановлено, що вказаною незаконною передачею у власність ОСОБА_2 належної державі земельної ділянки лісового фонду зачіпаються інтереси держави.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Оскільки спірна земельна ділянка в подальшому відчужена за відплатним договором, а майно, дійсним власником якого є держава, було передано поза волею останньої, то на підставі ст . 388 ЦК України дійсний власник має право на його витребування від набувача у судовому порядку.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду викладеного у постанові від 14.11.2018 року у справі 183/1617/16 , задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. Власник з дотриманням вимог ст.ст. 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У спорах стосовно земель лісогосподарського призначення, прибережних захисних смуг, інших земель, що перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси, зокрема, у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (ч. 3 ст. 13, ч. 7 ст. 41, ч. 1 ст. 50 Конституції України ). Ці інтереси реалізуються через цільовий характер використання земельних ділянок (ст.ст. 18, 19, п. а ч. 1 ст. 91 ЗК України ), які набуваються лише згідно із законом (ст. 14 Конституції України ), та через інші законодавчі обмеження. Заволодіння приватними особами такими ділянками всупереч чинному законодавству, зокрема без належного дозволу уповноваженого на те органу, може зумовлювати конфлікт між гарантованим статтею 1 Першого протоколу до Конвенції правом цих осіб мирно володіти майном і правами інших осіб та всього суспільства на безпечне довкілля.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що вищевказане оспорюване рішення Гостомельської селищної ради Київської області в силу вимог законодавства України порушує публічний порядок через те, що спрямоване на протиправне вилучення з користування держави земельної ділянки , у зв`язку з чим позовні вимоги першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про витребування з володіння ОСОБА_1 спірної земельної ділянки є обґрунтованими , доведенимита підлягають задоволенню в повному обсязі.

Що стосується висновку суду щодо пропуску позивачем строку позовної давності, колегія суддів виходить з наступного.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України ).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України ).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права.

При цьому, як у випадку пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, так і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, перебіг позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення її права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до висновку викладеного Верховним Судом у постанові від 08 травня 2018 року у справі №911/2534/17, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Статтею 361 Закону України Про прокуратуру передбачено право прокурора з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді в межах повноважень, визначених законом, звертатися до суду з позовною заявою, брати участь у розгляді справ за його позовом тощо.

Прокурор, який бере участь у справі, має обов`язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Отже, якщо в передбачених законом випадках з позовом до суду звернувся прокурор в інтересах відповідного органу (підприємства), то позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатись саме позивач, а не прокурор.

На такі позови поширюються положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Закон пов`язує початок перебігу позовної давності не з моментом поінформованості про вчинення певної дії чи прийняття рішення, а з часом, коли стало відомо про порушення закону та у зв`язку з цим прав і охоронюваних законом інтересів.

Вказаний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 06 червня 2018 року у справі №372/1837-13-ц.

Твердження представників відповідачів про безпідставність заявлення прокурором позову у даній справі, колегія суддів не приймає до уваги.

Відповідно до ч.1 ст.45 ЦПК України в редакції Кодексу 2004 року, чинній на час звернення до суду, з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами тощо.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (абзац 2 частини другої статті 45 ЦПК України у редакції Кодексу 2004 року).

Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (частина третя статті 36-1 Закону № 1789-XII ). За наявності зазначеної підстави з метою представництва держави прокурор має, зокрема, право в порядку, передбаченому процесуальним законом, звертатися до суду з позовами (пункт 1 частини п`ятої зазначеної статті). Обираючи форму представництва, передбачену частиною п`ятою статті 36-1 Закону № 1789- XII, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення, зокрема, інтересів держави, обґрунтовує необхідність їх захисту (частина шоста вказаної статті).

ЄСПЛ звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (див. mutatis mutandis рішення від 15 січня 2009 року у справі Менчинська проти Росії ( Menchinskaya v. Russia ), заява № 42454/02, § 35).

З урахуванням характеру спору та особливого правового режиму використання земель державної власності лісогосподарського призначення, прокурором доведено необхідність представництва в суді законних інтересів держави у вказаній справі, оскільки орган державної влади - Кабінет Міністрів України інтереси держави не захищав.

Вирішуючи спір суд першої інстанції виходив з того, що пунктом 4 частини першої статті 268 ЦК України передбачалося, що на вимогу власника або іншої особи визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право позовна давність не поширюється. Однак Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-ІV Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. При цьому пунктом 5 Перехідних положень вищевказаного Закону передбачено, що протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства набрав чинності 15 січня 2012 року, а отже, саме з цієї дати почався відлік трьохрічного строку, який сплинув 15 січня 2015 року.

Крім того, суд дійшов помилкового висновку про те, що прокуратура була проінформована про факт передачі відповідачу спірної земельної ділянки ще з жовтня 2010 року, тобто з моменту отримання оригіналів рішень Гостомельської селищної ради Київської області щодо передачі у власність земельних ділянок по вул. Київська та вул. Щорса на підставі вимог прокуратури м. Ірпеня від 03.10.2010 року за №8802.

Колегією суддів встановлено, що прокурор звернувся до суду з позовом за захистом інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України щодо визнання недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року, державного акту на право власності на земельну ділянку, витребування земельної ділянки у власність держави в особі Кабінету Міністрів України, лише у травні 2015 року, однак строк позовної давності для таких правовідносин встановлений статтею 257 ЦК України в межах трьох років й обчислюється саме для особи, права якої порушено, тобто - Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Закону України Про Кабінет Міністрів України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади, який здійснює свої повноваження відповідно до вказаного Закону та не відноситься до органів місцевого самоврядування, а також не здійснює жодні контрольні функції за порядком прийняття селищними радами рішень на їх пленарних засіданнях.

Згідно ст.20 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не мав змоги та повноважень дізнатися про прийняття Гостомельською селищною радою Київської області рішення від 11.03.2010 року Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки .

Як вбачається з матеріалів справи, прокуратурі Київської області стало відомо про допущені Гостомельською селищною радою Київської області порушення при прийнятті оскаржуваного рішення від 11.03.2010 року №1298-50- V тільки після проведення перевірки на підставі постанови від 16.05.2014 року №51, а позивачеві - Кабінету Міністрів України, відповідно з моменту отримання ухвали суду першої інстанції про відкриття провадження у справі та копії позовної заяви - 11.06.2015 року.

Враховуючи те, що позивачем не був пропущений строк позовної давності, порушення прав Кабінету Міністрів України, в інтересах якого звернувся прокурор, знайшло своє підтвердження при розгляді справи, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку з пропуском строку позовної давності.

Виходячи із встановлених обставин справи та доказів наданих суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга першого заступника прокурора Київської області підлягає задоволенню як підтверджена належними доказами.

Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи в частині застосування строку позовної давності.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду належить скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України про визнання рішення селищної ради та державного акту на право власності на земельну ділянку недійсними, витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння.

Судові витрати належить розподілити відповідно до ст.141 ЦПК України.

Таким чином, з Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подачу позовної заяви по 548 грн 20 коп. з кожного та з Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області належить стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги по 603 грн 02 коп. з кожного.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області - задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 09 лютого 2017 року - скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України - задовольнити.

Визнати недійсним рішення Гостомельської селищної ради Київської області від 11 березня 2010 року № 1298-50-V Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки , яким передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 0,1000 га.

Визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 217592, виданий ОСОБА_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0097, площею 0,1000 га, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_1 .

Витребувати з володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України земельну ділянку з кадастровим номером 3210945900:01:101:0097, площею 0,1000 га, вартістю 60 920,00 грн.

Стягнути з Гостомельської селищної ради Київської області, код ЄДРПОУ 04360617, адреса: Київська область, м. Ірпінь, смт. Гостомель, вул. Свято - Покровська,125, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер невідомий, адреса: АДРЕСА_2 , на користьдержави судовий збір за подачу позовної заяви по 548 грн 20 коп. з кожного.

Стягнути з Гостомельської селищної ради Київської області, ОСОБА_1 на користь прокуратури Київської області судовий збір за подачу апеляційної скарги по 603 грн 02 коп. з кожного.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 13 липня 2020 року.

Головуючий Рубан С.М.

Судді Заришняк Г.М.

Мараєва Н.Є.