Рішення

від 14.07.2020 по справі 910/5068/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.07.2020Справа № 910/5068/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Філм Групп" (52071, Дніпропетровська обл., с. Дослідне, 43, кв. 92)

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтікс" (04655, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, оф. 371)

про стягнення 22 966,37 грн.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Філм Групп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтікс" про відшкодування 22966,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач всупереч умовам договору поставки №050220 від 05.02.2020 не здійснив повної та своєчасної оплати за отриманий згідно видаткової накладної №356 від 07.02.2020 товар, що стало наслідком виникнення у останнього заборгованості перед позивачем у розмірі 22 360,00 грн. Крім того, за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання позивачем було нараховано до стягнення 3 % річних у розмірі 75,00 грн та пеня у розмірі 531,37 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.04.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/5068/20, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Даною ухвалою, суд у відповідності до ст. 165, 166 Господарського процесуального кодексу України встановив відповідачу строк для подання відзиву на позов та заперечень на відповідь на відзив, а позивачу строк для подання відповіді на відзив.

З метою повідомлення відповідача про його право подати відзив на позовну заяву, на адресу останнього, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (04655, м. Київ, вул. Княжий Затон, 9, оф. 371), направлялась ухвала Господарського суду міста Києва від 15.04.2020.

Станом на 04.05.2020 конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі був повернутий до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою "адресат відсутній".

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Враховуючи наведене, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд дійшов висновку, що неотримання відповідачем листа з ухвалою суду та повернення його до суду з відміткою "адресат відсутній" є наслідком свідомого діяння (бездіяльності) відповідача щодо його належного отримання, тобто, є власною волею відповідача.

За приписами пунктів 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітка про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень ( www.reyestr.court.gov.ua ).

Відповідно до ч. 9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак, не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.

24.06.2020 до канцелярії суду надійшло клопотання позивача, у якому останній просить суд розглянути справу по суті та прийняти відповідне рішення за наявними у матеріалах справи доказами.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

05 лютого 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Філм Групп" (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Солтікс" (надалі- покупець, відповідач) був укладений договір поставки №050220 (надалі - договір), згідно умов якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність в порядку та на умовах визначених цим договором у власність товар, а покупець зобов`язався прийняти та оплатити в порядку та на умовах , визначених цим договором товар, за цінами, в кількості, номенклатурі та асортименті, визначеними в рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (п.1.1. договору).

Відповідно до п. 2.1.2 договору постачальник на основі отриманого замовлення і за наявності товару на складі, в розумні строки складає рахунок-фактуру та надсилає його в будь-якій формі покупцю для узгодження.

Постачання товару відбувається протягом 7 робочих днів з моменту подання заявки Покупцем і узгодження Сторонами можливості поставки конкретної партії товару. Датою узгодження можливості поставки конкретної партії товару є дата виставлення рахунку фактури постачальником (п. 5.2. договору).

Відповідно до п. 5.5. договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання сторонами видаткової накладної (товарно супроводжуючого документа) та повної сплати за товар, при ньому покупець несе повну відповідальність за товар з моменту підписання видаткової накладної (товарно супроводжуючого документа).

Пунктом 4.1 договору передбачено що ціна на товар встановлюється за домовленістю сторін та визначається у рахунку-фактурі та або видаткових накладних, згідно замовлень на кожну партію товару окремо.

Ціна договору визначається сумою вартості партії товару, поставлених постачальнику протягом строку дії договору та вказаних у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних (п. 4.2. договору).

У відповідності до п.4.3 покупець здійснює оплату вартості товару на підставі рахунку-фактури, пред`явленого до оплати постачальником протягом 14 календарних днів з дати поставки.

У випадку порушення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених грошових коштів за кожен день прострочення (п. 7.2.1. договору).

Пунктом 8.1. сторони передбачили, що договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами, діє до 31.12.2020, але в будь-якому випадку договір діє до припинення права та обов`язків сторін, які з нього виникли.

На виконання умов вищевказаного договору позивач поставив відповідачу товар, визначений у п. 1.1. договору, на загальну суму 277 360,00 грн, який був прийнятий згідно видаткової накладної №356 від 07.02.2020.

За доводами позивача, всупереч виставленому рахунку на оплату №212 від 05.02.2020 та надісланій претензії про сплату заборгованості за договором, відповідач здійснив лише часткову оплату товару на суму 5 000,00 грн, що стало наслідком виникнення останнього боргу перед позивачем у розмірі 22 360,00 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладених між сторонами договорів, суд дійшов до висновку, що останні за своєю правовою природою він є договором поставки.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

На підтвердження виконання позивачем своїх зобов`язань за договором, останнім було надано підписану та скріплену печатками сторін видаткову накладну №356 від 07.02.2020 на загальну суму 27 360,00 грн.

Товар за вищевказаною накладною був прийняти відповідачем без жодних зауважень та заперечень щодо кількості та якості.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач всупереч умов договору, виставленому рахунку на оплату №212 від 05.02.2020 та направленій претензії, здійснив лише часткову оплату поставленого товару на загальну суму 5 000,00 грн. Інша частина товару на суму 22 360,00 грн, станом на момент розгляду спору по суті, залишена відповідачем без оплати.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, виконання грошового зобов`язання відповідача щодо сплати 22 360,00 грн, станом на момент розгляду справи, настало.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оскільки, матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договором належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 22 360,00 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Що стосується заявленої до стягнення пені у розмірі 531,37 грн, нарахованої за загальний період з 21.02.2020 по 26.03.2020, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

Судом встановлено, що у п. 7.2.1. договору сторони визначили, що у випадку порушення строків оплати поставленого товару, покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми неоплачених грошових коштів за кожен день прострочення.

Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми пені, суд дійшов висновку, що позивачем було невірно визначено початок порушення строків виконання зобов`язання, оскільки з урахуванням положень п.4.3. договору 21.02.2020 є останнім днем виконання зобов`язання за договором, а відтак прострочення слід обраховувати з 22.02.2020.

Таким чином, за розрахунком суду, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 502,71 грн.

Крім того, за прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 75,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних за період з 22.02.2020 по 26.03.2020, суд встановив, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 70,93 грн.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем відзиву на позовну заяву, контррозрахунку суми позовних вимог та будь-яких заперечень по суті позовних вимог не надано, доводів позивача у встановленому законом порядку не спростовано.

З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Філм Групп".

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору у разі часткового задоволення позову покладається на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Що стосується заявлених позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1, 2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами ч.ч.3 - 5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано до матеріалів справи: договір про надання юридичних послуг №03/03 від 03.03.2020, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1975 від 16.02.2009, звіт (акт виконаних робіт) №26/03 від 26.03.2020, платіжне доручення №1575 від 26.03.2020 на суму 5 000,00 грн

Судом враховано, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю; суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Однак, із наданих позивачем документів не вбачається, що заявлені витрати (враховуючи предмет та підстави позовних вимог у справі, обставини даної справи та її складність) мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим (як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат іншою стороною).

Враховуючи наведене, з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, враховуючи, що розгляд цієї справи здійснюється у спрощеному позовному провадженні без проведення судового засідання, приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи, ціною позову та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), з часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, та наявністю підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн.

Керуючись ст.129, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Солтікс" (04655, м. Київ, вул Княжий Затон, буд. 9, оф. 371, ідентифікаційний код 37312991) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Філм Групп" (52071, Дніпропетровська обл., с. Дослідне, буд. 43, кв. 92, ідентифікаційний код 41850052) основну суму боргу у розмірі 22 360 (двадцять дві тисячі триста шістдесят) грн 00 коп., пеню у розмірі 502 (п`ятсот дві) грн 71 коп., 3 % річних у розмірі 70 (сімдесят) грн 93 коп., судовий збір у розмірі 2 099 (дві тисячі дев`яносто дев`ять) грн. 00 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2 500 (дві тисячі п`ятсот) грн 00 коп.

3. В іншій частині вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 14.07.2020

Суддя Л. Г. Пукшин