Рішення від 08.07.2020 по справі 910/1894/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

08.07.2020 Справа № 910/1894/20 Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М. , розглянувши в порядку спрощеного провадження матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" (просп. Степана Бандери буд.8 корп.6, м. Київ, 04073)

до Акціонерного товариства "Українська залізниця" (вул. Тверська, буд.5, м. Київ,03680)

про стягнення 89 800,53 грн.

представники учасників справи:

від позивача: не з`явився.

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "Вертикаль" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення 89800,53 грн. штрафу.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на несвоєчасну доставку відповідачем переданого йому позивачем для перевезення згідно залізничних накладних та на підставі Договору № 07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг від 07.02.2018 року вантажу (вагонів), у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 89800,53 грн. штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/8194/20, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2020 року призначено судове засідання (розгляд справи по суті) на 27.05.2020 року та зобов`язано відповідача надати суду додаткові докази, а саме належним чином засвідчені копії документів, відмітки про які містяться в графі 49 залізничних накладних, а саме: актів№ 255 від 09.04.2019 року, № 255 від 30.04.2019 року; наказу № 1601 від 08.04.2019 року про переадресацію вантажу.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 року та 17.06.2020 року відкладено судове засідання (розгляд справи по суті) на 17.06.2020 року та 02.07.2020 року відповідно, а також повторно зобов`язано відповідача надати суду вищезазначені документи.

В судовому засіданні 02.07.2020 року з розгляду справи по суті судом протокольною ухвалою оголошено перерву до 08.07.2020 року.

В судові засідання 27.05.2020 року, 17.06.2020 року та 02.07.2020 року з`явився уповноважений представник позивача.

Уповноважений представник відповідача у вказані судові засідання не з`явився.

Про дату, час і місце розгляду даної справи 27.05.2020 року, 17.06.2020 року та 02.07.2020 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №: 0105471652829, № 0105471654759, № 01054471656034.

В судове засідання 08.07.2020 року представники сторін не з`явились.

Про дату, час і місце розгляду даної справи позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах розпискою представник ТОВ "ТЕП "Вертикаль" б/н від 02.07.2020 року.

Доказів отримання відповідачем ухвали суду про оголошення перерви від 02.07.2020 року поштовим відділенням на час розгляду справи 08.07.2020 року до суду не повернуто.

Судом здійснено запит з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0105474395703, в якому зазначено, що станом на 06.07.2020 поштове відправлення знаходиться в точці видачі/доставки.

Про поважні причини неявки уповноваженого представника відповідача суд не повідомлено.

Суд зазначає, що згідно з ч. 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Про відкриття провадження у справі № 910/8194/20 та про його право подати відзив на позов відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103053867379, та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (24.02.2020 року), які також визначені судом в ухвалі від 19.02.2020 року, мав подати відзив на позовну заяву до 10.03.2020 включно.

Судом повідомлено, що до початку судового засідання 27.05.2020 року від відповідача надійшло клопотання № НЮс-06/983 від 26.05.2020 року про відкладення розгляду справи та продовження строку для подання відзиву. Подане клопотання долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.05.2020 року, яка згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105471652829, задоволено клопотання відповідача та останньому продовжено строк для надання відзиву на позовну заяву до 12.06.2020 року включно.

Отже, з урахуванням визначених ухвалою суду від 27.05.2020 року строків відповідач мав подати відзив на позовну заяву до 12.06.2020 включно.

Проте, як свідчать матеріали справи, останній не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру, зокрема, відзиву відповідача на позовну заяву на час проведення судового засідання 08.07.2020 року до суду не надходило.

Вимоги ухвал суду від 04.05.2020 року, 27.05.2020 року, 17.06.2020 року щодо надання витребуваних судом належним чином засвідчених копій документів про причини збільшення терміну доставки вантажу, відмітки про які містяться в графі 49 залізничних накладних, відповідачем також не виконано та зазначені документи суду не надано.

Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

В свою чергу суд наголошує, що відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до ст. 165 ГПК України після закінчення дії карантинних обмежень.

З огляду на вищевикладене, оскільки Акціонерне товариство "Українська залізниця" не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, зважаючи на прийняття Урядом України рішення про пом`якшення режиму карантину, введеного у зв`язку з поширенням короновірусу COVID-19, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 02.07.2020 року через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення № 336 від 24.06.2020 року по справі, в яких останній надає пояснення щодо порядку розрахунку штрафу. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.

Інших доказів на підтвердження своїх вимог, а також заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, позивачемна час проведення судового засідання 08.07.2020 року суду не надано.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як встановлено судом за матеріалами справи, 07 лютого 2018 між Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (після зміни найменування на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 938 від 31.10.2018 року- Акціонерне товариство "Українська залізниця") (перевізник за договором, відповідач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Транспортно-експедиторське підприємство "ВЕРТИКАЛЬ" (замовник за договором, позивач у справі) було укладено Договір № 07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг (далі - Договір), предметом якого згідно п. 1.1 є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення та інших послуг, пов`язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.

Відповідно до п. 1.2 Договору під перевезенням сторони розуміють послугу, в процесі надання якої перевізник зобов`язується доставити довірений замовнику вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а замовник зобов`язується оплатити послуги у передбаченому цим Договором порядку. Перевезення оформлюється залізничною накладною відповідно до цього Договору, Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 зі змінами та доповненнями, Збірника Тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ними послуги, який затверджено Наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 року № 317, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 року за № 340/16356 (далі - Збірник тарифів), Правил перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 09.12.2002 року № 873, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.12.2009 року за № 1030/7318, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення (далі - УМВС), Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (далі - КОТІФ).

Згідно п. 1.3 Договору надання послуг може підтверджуватися залізничною накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю та іншими документами.

У розділі 8 Договору сторони погодили застосування у межах їх договірних правовідносин електронного документообігу.

За умовами п. 8.5.2 Договору оформлений електронний перевізний документ вважається оригіналом Договору перевезення та має юридичну силу, як доказ у визначених законодавством випадках.

Відповідно до п. 12.1 Договору останній вступає в силу з моменту одностороннього підписання замовником договору в електронному вигляді з накладенням ЕЦП (електронний цифровий підпис) в АС "Месплан" або АС "Клієнт УЗ", або вчинення замовником будь-якої дії на виконання умов цього договору і діє з 20.02.2018 до 31.12.2018.

Якщо жодна із сторін не звернеться письмово за один місяць до закінчення дії договору з пропозицією до іншої сторони про припинення його дії, то цей договір діє до надходження такої пропозиції і здійснення всіх розрахунків за виконані перевезення та надані послуги. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, які мали місце під час дії договору.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом за матеріалами справи, на виконання умов вказаного Договору за період 12.04.2019 року - 07.05.2019 року зі станцій відправлення Ахтирка, Гадяч, Глобіно, Рогань, Пирятин, Кузьмівка, Лебединська, Беспалівка Південної залізниці, Покровськ, Просяна, Бахмут Донецької залізниці, Рясна Придніпровської залізниці на станції призначення Миколаїв-Вантажний, Жовтнева, Ксенієво, Черноморська (для ТИС) Одеської залізниці, Мелітополь, Рясна Придніпровської залізниці на адресу вантажоодержувача ТОВ ТЕП "Вертикаль"на підставі залізничних накладних №№ 40346884, 40346900, 40356503, 40418865, 40418519, 47970769, 40478117, 40557423, 40557431, 40602153, 40602179, 40602195, 40604431, 40612186, 40612277, 40624033, 40624041, 40624207, 40624215, 40624223, 40624249, 40624256, 40325763, 40507592, 40696957, 40773186, 40876559, 40876575, 40904971, 40904963, 41070889, 41071077, 41071085, 41041119, 41067422, 41178062, 41178088, 41178096, 41178120, 41178518, 41190083, 41190190, 41190216, 41245754, 41209222, 41209230, 41209198, 41209214 здійснено відправлення порожніх вагонів, внаслідок чого між сторонами виникли правовідносини з перевезення вантажу залізницею вантажоодержувачу. Копії вказаних залізничних накладних наявні в матеріалах справи.

При цьому судом взято до уваги, що відповідно до абзацу першого пункту 11 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 29.11.2007 року №01-8/917 Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства приватні (власні) порожні вагони, які перевозяться залізницею за перевізними документами зі сплатою залізничного тарифу, мають правовий статус вантажу (вантаж на колесах).

Згідно з абзацом шостим пункту 11 вказаного Оглядового листа порожні приватні власні вагони, які перевозяться залізницею за повними перевізними документами зі сплатою провізної плати, мають статус вантажу , і якими залізниця не має права розпоряджатись на свій розсуд, як вона розпоряджається вагонами загального парку залізниць, а зобов`язана доставити ці власні порожні вагони на станцію призначення у цілості та збереженості і видати їх одержувачу, зазначеному в накладній, а одержувач має відносно залізниці права та обов`язки, передбачені Статутом, зокрема, право у разі пошкодження або розукомплектування, або втрати частини вагонів із групи - витребувати у залізниці складання комерційного та інших актів та заявити вимоги про відшкодування збитків у встановлених Статутом залізниць розмірах; право заявити до залізниці вимогу про сплату штрафу за прострочення в доставці вантажу; а також обов`язок отримати їх від залізниці, а у разі несвоєчасного приймання вагонів від залізниці - сплатити плату за користування вагонами, які знаходяться на коліях залізниці, та збір за зберігання у розмірах, встановлених Тарифним керівництвом №1, та інші права та обов`язки, які має одержувач відносно вантажу, що прибув на його адресу.

У свою чергу суд констатує, що зауважень щодо кількості та змісту вантажу, а також правильності відомостей, зазначених у залізничних накладних на станції відправлення та під час перевезення від залізниці не находило, отже, за висновками суду, на станції відправлення вантаж (порожні вагони) прийнятий останньою до перевезення без зауважень та заперечень.

Судом встановлено, що за своїм змістом та правовою природою відповідні правовідносини в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.

Статтею 908 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно з частиною 1 статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Частиною 5 статті 307 Господарського кодексу України встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.

Зокрема, загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України Про транспорт , Законом України Про залізничний транспорт , Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, та іншими актами законодавства України, в т.ч. Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за № 34, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.

Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про залізничний транспорт" нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Згідно із пунктом 2 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 (далі - Статут), статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під`їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.

Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під`їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (пункт 3 Статуту).

Відповідно до частини 2 статті 3 Закону України Про залізничний транспорт нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Відповідно до підпункту а пункту 5 Статуту Правила перевезення вантажів (далі - Правила) є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

За приписами ч. 1 ст. 908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

За змістом частини 2 статті 307 Господарського кодексу України та частини 2 статті 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

У відповідності до частини 3 статті 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Укладення договору перевезення вантажу шляхом складання транспортної накладної передбачено також ч. 2 ст. 307 Господарського кодексу України.

Статтею 6 Статуту залізниць України визначено, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил перевезення вантажів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої особи-одержувача і супроводжує вантаж до місця призначення. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Оформлення накладної має здійснюватися у відповідності до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 863/5084.

Згідно з пунктом 1.1. Правил оформлення перевізних документів на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 року № 542, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10.09.2001 за № 798/5989). У відповідності до цих Правил накладна може оформлятися і надаватися в електронному вигляді (із накладенням електронного цифрового підпису (далі - ЕЦП)). Електронний перевізний документ та його паперова версія мають однакову юридичну силу.

Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Накладна у паперовому вигляді є відображенням її електронної копії, яка обов`язково надається на станцію відправлення одночасно з накладною у паперовому вигляді.

Окрім цього, як визначено п.5.4 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 29.01.2015 року №17, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.02.2015 за №168/26613 (далі - Правила експлуатації власних вантажних вагонів), перевезення власних вантажних вагонів у завантаженому і порожньому стані в усіх випадках (передислокація, ремонт тощо) оформляється перевізним документом (накладною) в електронному (із накладенням електронного цифрового підпису) або паперовому вигляді згідно з Правилами оформлення перевізних документів.

Згідно пунктів 22, 23 Статуту залізниць України за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов`язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов`язується сплатити за перевезення встановлену плату. Відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів). Станція призначення видає накладну одержувачу разом з вантажем.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) зобов`язань за договором про організацію перевезень вантажів перевізники несуть відповідальність за затримання терміну доставки вантажів в межах, визначених Статутом залізниць України.

Отже, при здійсненні перевезень вантажів залізничним транспортом на підставі договорів перевезення, укладених із суб`єктами господарювання-замовниками, залізниця, як перевізник, несе відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань в порядку, визначеному Статутом залізниць України, та відповідає перед контрагентами за допущені нею прострочення у доставці вантажів до станції призначення в порядку, визначеному транспортним статутом на залізниці.

Відповідно до пункту 41 Статуту залізниці зобов`язані доставити вантажі за призначенням в установлені терміни. Терміни доставки вантажів і правила обчислення термінів доставки вантажів встановлюються Правилами, виходячи з технічних можливостей залізниць. Обчислення терміну доставки починається з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення. Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. У разі затримки подачі вагонів (контейнерів) під вивантаження внаслідок зайнятості вантажного фронту або з інших причин, залежних від одержувачів, вантаж вважається доставленим вчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки.

Згідно пункту 1.1 Правил обчислення термінів доставки вантажу, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 року(далі - Правила), визначено терміни, в які залізниці зобов`язані доставляти вантажі за призначенням, зокрема, відповідно до підпункту 1.1.1 у разі перевезення вантажною швидкістю: маршрутними відправками; вагонними відправками та відправками у великотоннажних контейнерах; дрібними відправками та відправками в середньотонажних контейнерах, терміни доставки вантажу обчислюються виходячи з 1 (однієї) доби на кожні повні та неповні 320 км щодо маршрутних відправок, та 1 доба за кожні повні та неповні 200 км щодо вагонних відправок.

Відповідно до пункту 1.2 Правил термін доставки вантажу визначається, виходячи з відстані, за яку обчислюється провізна плата. Обчислення терміну доставки починається з 24-ї години дати приймання вантажу до перевезення, зазначеної в перевізних документах (п. 2.1 Правил).

При цьому згідно пункту 2.4 Правил терміни доставки вантажів, які обчислюються згідно з пунктом 1, збільшуються на одну добу на операції, пов`язані з відправленням і прибуттям вантажу.

У відповідності до пункту 2.9 Правил у разі затримки вантажу в процесі перевезення термін доставки збільшується на термін: виконання митних та інших адміністративних правил; тимчасової перерви в перевезенні, яка трапилася не з вини залізниці; необхідний для ветеринарного огляду та напування тварин; вивантаження зайвої маси, виправлення навантаження або упаковки, а також на перевантаження, які трапилися з вини відправника; інших затримок, які трапились з вини відправника чи одержувача. Про причини затримки вантажу, які дають право залізниці на збільшення терміну доставки, та тривалість цієї затримки повинна бути зроблена відмітка в перевізних документах, яка завіряється підписом працівника станції.

Вантаж вважається доставленим вчасно, якщо на станції призначення він вивантажений засобами залізниці, про що повідомлено одержувача, або якщо вагон (контейнер) з вантажем подано під вивантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки (п. 2.10 Правил).

За приписами пункту 8 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2000 року за № 862/5083, оформлення видачі вантажу засвідчується календарним штемпелем станції у відповідній графі накладної і дорожньої відомості. Датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці, або дата подачі вагона під вивантаження, якщо вона здійснюється одержувачем на місцях загального або не загального користування.

Як зазначається позивачем в позовній заяві та встановлено судом, вантаж, що прямував за спірними залізничними накладними, відповідачем доставлено та видано вантажоодержувачу вже після закінчення встановленого терміну доставки, про що свідчать календарні штемпелі прибуття вантажу у графі 51 та видачі вантажу у графі 52, а відтак - відповідач допустив прострочення доставки вантажу.

Згідно п. 4.3 розділу ІV Правил оформлення перевізних документів у разі складання акта в графі 49 "Відмітки залізниці" зазначаються його номер і коротко причина, з якої його складено (наприклад, "про нестачу

---

місць", "про нестачу маси

---

кг", "про відсутність пломб" тощо).

При цьому як встановлено судом згідно наданих позивачем копій залізничних накладних відповідно до п. 2.9 Правил обчислення термінів доставки вантажу та п. 4.3 розділу ІV Правил оформлення перевізних документів у графі 49 залізничних накладних містяться відмітки про складення актів, на підставі яких відповідачем збільшувався термін доставки вантажу, а саме: № 255 від 09.04.2019 року (накладна № 40418519) № 255 від 30.04.2019 року (накладна № 41209222, № 41209230, № 41209198, № 41209214), а також відмітка про переадресацію вантажу згідно наказу № 1601 від 08.04.2019 року (накладна № 40478117).

За твердженнями позивача, які відповідачем не спростовані, зазначені в графі 49 залізничних накладних документи у позивача відсутні, позаяк складаються в одностороньому порядку відповідачем та позивачу не надавались.

Будь - яких інших відміток про причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки та тривалість цієї затримки, спірні залізничні накладні не містять та відповідачем докази наявності таких причин не наведені, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу, які мають бути враховані при визначенні термінів прострочення доставки вантажу.

Таким чином, як свідчать матеріали справи та встановлено судом, відповідно до спірних залізничних накладних№№ 40346884, 40346900, 40356503, 40418865, 40418519, 47970769, 40478117, 40557423, 40557431, 40602153, 40602179, 40602195, 40604431, 40612186, 40612277, 40624033, 40624041, 40624207, 40624215, 40624223, 40624249, 40624256, 40325763, 40507592, 40696957, 40773186, 40876559, 40876575, 40904971, 40904963, 41070889, 41071077, 41071085, 41041119, 41067422, 41178062, 41178088, 41178096, 41178120, 41178518, 41190083, 41190190, 41190216, 41245754, 41209222, 41209230, 41209198, 41209214 вантаж було фактично доставлено на станції призначення із простроченням, тобто після закінченнятерміну доставки визначеного ст.41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

У разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).

Згідно з пунктом 116 Статуту за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам-суб`єктам підприємницької діяльності або орендовані ними, залізниця сплачує одержувачу штраф (якщо не доведе, що прострочення сталося не з її вини) у розмірі: 1) 10 відсотків провізної плати - за прострочення на дві доби; 2) 20 відсотків провізної плати - за прострочення на три доби; 3) 30 відсотків провізної плати - за прострочення на чотири і більше діб.

Зазначений штраф не сплачується, якщо вантаж не було вивезено одержувачем із станції впродовж доби після одержання повідомлення про прибуття вантажу або якщо в цей же термін одержувач не розкредитує перевізні документи на вантаж, що прибув.

Як підтверджується календарними штемпелями на спірних залізничних накладних, відповідачем доставлено позивачу вантаж із порушенням встановленого терміну доставки, визначеного пунктом 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу, що у відповідності до пункту 116 Статуту та пункту 1.1. Правил є підставою для застосування до відповідача як перевізника відповідальності у вигляді штрафу, у зв`язку з чим позивачем, відповідно, нараховано відповідачу 10%, 20% та 30% штрафу у загальному розмірі 89800,53 грн., виходячи з провізної плати, зазначеної в графі 31 спірних залізничних накладних.

Згідност. 130 Статутупред`явленнюзалізниціпозову, якийвипливаєізцьогоСтатуту, можепередуватипред`явленнядонеїпретензії.Право на пред`явлення до залізниці претензій та позовів має, зокрема, у разі прострочення доставки вантажу - одержувач за умови пред`явлення накладної (п. в ).

Відповідно до пункту 136 Статуту позови до залізниць можуть бути пред`явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог пункту 134 цього Статуту, а саме від дня видачі вантажу, багажу або вантажобагажу - для претензій з приводу прострочення доставки вантажу, багажу або вантажобагажу(п. д ).

Як встановлено судом, позивач з метою досудового врегулювання спору звертався до відповідача з претензією № 775 від 02.10.2019 року, факт надсилання та отримання якої АТ Українська залізниця 04.10.2019 року підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 02.10.2019 року, накладної від 02.10.2019 року № 0420919747624, опису вкладення в цінний лист від 02.10.2019 року та витягом з сайту Ат Укрпошта щодо відстеження вказаного поштового відправлення.

За результатами отримання зазначеної претензії відповідач листом № ЦМ-ЮА-414 від 16.10.2019 року повідомив позивача про передачу його претензії для розгляду та надання відповіді до РФ Одеська залізниця АТ Укрзалізниця .

Проте, жодної відповіді на претензію та, відповідно, сплати штрафу за простроченнядоставки вантажу ТОВ ТЕП Вертикаль отримано не було, що стало підставою для звернення з даним позовом.

За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. ст. 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є, зокрема, рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Таким чином обов`язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина перша статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Як зазначалось судом вище, відповідальність залізниці за несвоєчасну доставку вантажів і порожніх вагонів передбачена ст. 116 Статуту.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/420/2012 від 04.04.2012 року нарахування штрафу за несвоєчасну доставку вантажу здійснюється в залежності від кількості повних прострочених діб, але не менш ніж двох діб. Встановлений пунктом 116 Статуту штраф застосовується у разі прострочення доставки вантажу на дві доби (більше ніж на 48 годин), на три доби (більше ніж на 72 години) і на чотири доби (більше ніж на 96 годин). Якщо прострочення доставки вантажу допущено залізницею менш як на дві доби (не більше 48 годин), що обчислюється з 24-ої години дати приймання вантажу до перевезення, то підстави для нарахування передбаченого статтею 116 Статуту штрафу відсутні.

Згідно з абзацом другим пункту 8 Правил датою фактичної видачі вантажу вважається дата його вивозу з території станції в разі вивантаження засобами залізниці або дата подачі вагона під вивантаження, якщо воно здійснюється одержувачем на місцях загального або незагального користування.

Зокрема, як встановлено судом, згідно відміток в спірних залізничних накладних, зазначених вище, прийнятий до перевезення вантаж (вагони) прибув на станції призначення з порушенням нормативно розрахованого терміну доставки.

Календарними штемпелями на залізничних накладних, доданих до позовної заяви, підтверджується, що вантаж відповідачем доставлено позивачу з порушенням встановленого терміну доставки, визначеного ст. 41 Статуту залізниць України та Правилами обчислення термінів доставки вантажу.

Відповідно до ст. 116 Статуту залізниця не несе відповідальності за порушення термінів доставки, якщо порушення сталося внаслідок стихійного лиха або з інших, не залежних від залізниці обставин.

Наразі, доказів на підтвердження порушення термінів доставки вантажу з незалежних від залізниці обставин та причини затримки вантажу, які дають право відповідачу на збільшення терміну доставки, що вказує на відсутність поважних причин прострочення термінів доставки вантажу, а також доказів неможливості такого надання відповідачем суду на час розгляду справи не надано.

При цьому суд звертає увагу, що відповідачем не виконано вимоги ухвал суду від 04.05.2020 року, 27.05.2020 року, 17.06.2020 рокув частині витребування у АТ "Українська залізниця" та не надано копії документів, відмітки про які містяться в графі 49 залізничних накладних, а саме: актів № 255 від 09.04.2019 року, № 255 від 30.04.2019 року; наказу № 1601 від 08.04.2019 року про переадресацію вантажу.

В свою чергу, оскільки наявні відмітки в графі 49 вказаних накладних про те, що термін доставки вантажу збільшується на певну кількість діб в межах ДН-3 Од., згідно п 2.9. наказу № 644 від 21.11.2000 р. та "вантаж переадресовано за наказом 1601 от 08.04.2019..." також не дають змоги встановити правомірність причин затримки з боку відповідача у розумінні п. 2.9. Правил, зважаючи на ненадання відповідачем зазначених актів та наказу на виконання вимог ухвал суду та за відсутності жодних пояснень АТ "Українська залізниця" з цього приводу, суд позбавлений можливості встановити наявність саме таких причин затримки вагонів, які дають залізниці право на збільшення термінів доставки та/або звільнення від відповідальності за порушення термінів доставки згідно ст. 116 Статуту.

Суд зазначає, що згідно приписів частини 1 статті 916 ЦК України за перевезення вантажу стягується провізна плата у розмірі, що визначається за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Частиною 1 статті 307 Господарського кодексу України встановлено обов`язок вантажовідправника сплатити перевізнику за перевезення вантажу встановлену плату.

Статтею 311 Господарського кодексу України передбачено, що плата за перевезення вантажів та виконання інших робіт, пов`язаних з перевезенням, визначається за цінами, встановленими відповідно до законодавства.

За змістом пунктів 2, 3 Розділу I Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов`язані з ним послуги (далі - Збірник тарифів), затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв`язку України від 26.03.2009 року №317, вбачається, що тарифи, збори та плати, наведені у цьому Збірнику, застосовуються на всіх лініях залізниць широкої, вузької та європейської колій мережі залізниць України загального користування для всіх суб`єктів господарювання, які беруть участь у процесі організації та здійснення перевезень вантажів залізничним транспортом. Державні регульовані тарифи встановлюються, зокрема, на внутрішні вантажні перевезення, що здійснюються на лініях широкої та європейської колій загальної мережі залізниць України, користування вагонами і контейнерами перевізника, роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в розділі III цього Збірника.

Пунктами 6, 11 Розділу I Збірника тарифів визначено, що тарифи застосовуються при визначенні плати за перевезення вантажів вантажною і великою швидкістю та пасажирськими поїздами за відстань залізницями України у внутрішньому сполученні - від станції відправлення до станції призначення, які відкриті від виконання комерційних операцій згідно з Тарифним керівництвом №4 залізниць України; плата за перевезення визначається згідно з Правилами застосування тарифів, наведеними в Розділі II цього Збірника. Для розрахунку плати за перевезення вантажів потрібно визначити належність вагона - перевізника, власний або орендований, у якому пред`являється до перевезення вантаж або перевезення у порожньому стані, і вибрати тарифну схему; при перевезенні вантажів у вагоні перевізника, крім транспортерів, базова ставка плати визначається як сума інфраструктурної для вагонів перевізника та вагонної складових плати (тарифу), що передбачено підпунктом 1.1.5. пункту 1.1. Розділу II Збірника тарифів. Після встановлення номера тарифної схеми, що відповідає даному виду відправки та перевезенню, необхідно звернутись до таблиць Розділу IV цього Збірника, в яких наведені базові ставки плати за перевезення відповідно до відстані перевезення (підпункт 1.1.11. пункту 1.1. Розділу II Збірника тарифів).

Отже, законодавцем передбачено встановлення державних регульованих тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом, що зумовлює визначення плати за перевезення вантажу залізницею із застосуванням тарифних схем, що встановлені Розділом IV. Ставки плати за перевезення Збірника тарифів на перевезення вантажів.

Пунктом 1.2. Розділу IV Збірника тарифів передбачено, що плата за тарифними схемами визначається залежно від відстані перевезення, а, відтак, є провізною платою, що справляється перевізником за доставку вантажу залізницею до станції призначення.

Пунктом 6 Статуту залізниць визначено, що тарифи на перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу є системою цінових ставок та правил їх застосування, за якими провадяться розрахунки за перевезення залізницями, тоді як збори - цінові ставки, за якими провадяться розрахунки за виконання підприємствами залізничного транспорту робіт та послуг, пов`язаних з перевезенням вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу.

За змістом пункту 3 Розділу I Збірника тарифів вбачається, що поряд з платою за перевезення (провізною платою) державні регульовані тарифи також встановлюються на користування вагонами перевізника та роботи і послуги, пов`язані з перевезенням вантажів, перелік яких наведено в Розділі III цього Збірника. Плата за користування вагонами та збори нараховуються за ставками, які діяли в ті дні, коли надавалися послуги, а додаткові витрати, пов`язані з перевезенням вантажу, не передбачені тарифами і викликані причинами, що не залежали від перевізника, нараховуються за ставками, що діють на дату виникнення цих витрат (пункт 9 Розділу I Збірника тарифів.

Отже, Статутом залізниць та Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом визначено різновиди платежів, що сплачуються відправником вантажу на користь залізниці за перевезення вантажу до станції призначення, а саме тариф на перевезення вантажу як "провізна плата" за перевезення вантажу у вагонах перевізника, власному чи орендованих вагонах або перевезення вагонів у порожньому стані, що не включає вартості робіт і послуг залізниці, пов`язаних з перевезенням вантажу (суми зборів), а також "інші платежі", які включають збори за виконання робіт та надання послуг залізницею, пов`язаних з перевезенням вантажів (плата за користування вагонами перевізника, плата за проїзд провідників, плата за охорону та супроводження), та додаткові витрати під час перевезення вантажу, не передбачені тарифами та зумовлені причинами, що не залежать від залізниці як перевізника.

Пунктом 6 Статуту залізниць визначено накладну як основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил оформлення перевізних документів, і наданий залізниці відправником разом з вантажем, яка є одночасно договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення.

Додатком №1 до Правил оформлення перевізних документів визначено форму накладної як перевізного документа на залізниці із розшифруванням даних, що вносяться до її граф; додатком №2 до цих Правил зазначено форму відомості вагонів. Так, до накладної залізницею-перевізником вносяться відомості щодо провізної плати (графа 31), плати за проїзд провідника (графа 32), плати за охорону вантажу залізницею (графа 33), інших платежів, сплачених на станції відправлення (графи 35, 36, 37), а також усього суми платежів, сплачених відправником (графа 34).

Відтак, у графі 34 залізничної накладної відображається загальна сума платежів, сплачених відправником на користь залізниці та зазначених у графах 31-33, 35-37 такого перевізного документа, в тому числі провізної плати, як плати за перевезення, та зборів за роботи і послуги, надані залізницею під час перевезення вантажу.

Тобто, законодавцем розмежовано поняття "провізна плата", яка є регульованим державою тарифом за надання залізницею послуг з перевезення вантажів, та "інші платежі", що справляються за надання (виконання) інших, пов`язаних з перевезенням послуг і робіт.

Відповідно до п.1.2 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, плата за перевезення вантажу вноситься відправником під час оформлення перевезення. Плата може вноситися іншим платником, з яким залізницею укладено договір.

Суд зазначає, що пунктом 116 Статуту залізниць визначено шкалу розрахунку штрафу, що підлягає до сплати залізницею одержувачу вантажу за порушення термінів його доставки, розмір якого залежить від кількості прострочених діб доставки вантажу та розраховується у відсотковому співвідношенні від суми провізної плати, сплаченої відправником (іншим платником) на користь залізниці-перевізника.

Таким чином, сума штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею обчислюється, виходячи із даних щодо суми провізної плати, зазначеної у конкретній залізничній накладній (графа 31), на підставі якої здійснювалося перевезення вантажу залізничним транспортом, що узгоджується з приписами частини 3 статті 313 Господарського суду України, пунктів 6, 23 Статуту залізниць, пункту 1.2. Правил оформлення перевізних документів, пункту 1.2. Правил обчислення термінів доставки вантажів, залежно від кількості днів прострочення у доставці вантажу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 910/1524/19.

Водночас судом за матеріалами справи встановлено відповідно до розрахунку позивача, що заявлений до стягнення згідно ст. 116 Статуту штраф за несвоєчасну доставку вагонів згідно спірних залізничних накладних розрахований виходячи з розміру провізної плати (платежів), вказаних в графі № 31, у відсотковому співвідношенні до якої нараховується штраф згідно ст. 116 Статуту залізниць України, сплаченої з урахуванням ПДВ.

Суд зазначає, що податок на додану вартість (ПДВ) - це непрямий податок, який входить в ціну товарів (робіт, послуг)та сплачується покупцем, але його облік та перерахування до державного бюджету здійсню продавець (податковий агент). Розміри ставок податку визначає Податковий кодекс України.

Статтею 194.1.1 Податкового кодексу України визначено, що податок на додану вартість додається до ціни товарів/послуг.

В силу приписів п. 188.1 ст. 18 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з договірної вартості із урахуванням загальнодержавних податків та зборів; до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь - які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь - яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п.193.1 ст. 193 Податкового кодексу України ставка податку на додану вартість встановлюється, зокрема, в розмірі 20 відсотків від бази оподаткування.

Згідно п.п.2.5, 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів платник згідно з договором у порядку передплати перераховує на рахунок розрахункового підрозділу залізниці кошти для оплати перевезень і додаткових послуг. У випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, сума кого відображається в особовому рахунку платника.

В даному випадку ПДВ є однією зі складових ринкової вартості послуг з перевезення вантажу, які надаються відповідачем на підставі укладеного між сторонами Договору № 07244/ЦТЛ-2018 про надання послуг від 07.02.202018 року.

Поряд із цим згідно умов п.4.2 Договору оплата послуг відповідно до Договору здійснюється у національній валюті України на умовах попередньої оплати шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання перевізника, вказаний в п. 14.2 розділу 14 Договору.

Окрім цього сторони вказаного правочину є платниками ПДВ та відповідачем за надані послуги перевезення додатково до провізної плати нараховується та списується з позивача податок на додану вартість, про що свідчать надані позивачем переліки філії Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень АТ Українська залізниця по вказаним залізничним накладним за спірний період.

Таким чином, за висновками суду, штраф у відповідності до ст. 116 Статуту залізниць України повинен вираховуватись із повної вартості послуги перевезення вантажу (провізної плати), тобто із урахуванням ПДВ, враховуючи правову природу вказаного податку, який включається в ціну товарів (робіт, послуг) та є її невід`ємною частиною.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Судом перевірено наведений позивачем розрахунок розміру штрафу за несвоєчасну доставку вантажу залізницею та з урахуванням вищезазначеного встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази сплати провізної плати за залізничною накладною № 41071077, в зв`язку з чим розрахунок 10% штрафу за вказаною накладною здійснюється виходячи з провізної плати в сумі 2587,00 грн., розмір якої наведено в графі 31 накладної, а також при здійсненні розрахунку 10% штрафу за накладною № 41478117 позивачем провізна плата зазначена в сумі 11064,24 грн. (3688,08 грн.*3), в той час як згідно графи 31 вона становить5779,50 без ПДВ та згідно відповідного переліку оплачена в сумі 6935,40 грн. з ПДВ, отже, за висновками суду загальна обґрунтована сума штрафу, який підлягає стягненню з відповідача за порушення термінів доставки вантажу, складає 89025,46 грн., тобто є меншою, ніж заявлено позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України Про судоустрій і статус суддів суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України Про судоустрій і статус суддів ).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі Гарсія Руїз проти Іспанії , від 22 лютого 2007 року в справі Красуля проти Росії , від 5 травня 2011 року в справі Ільяді проти Росії , від 28 жовтня 2010 року в справі Трофимчук проти України , від 9 грудня 1994 року в справі Хіро Балані проти Іспанії , від 1 липня 2003 року в справі Суомінен проти Фінляндії , від 7 червня 2008 року в справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії ) свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа Серявін та інші проти України (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 Про судове рішення`рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Акціонерного товариства УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; код ЄДРПОУ 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Транспортно-експедиторське підприємство Вертикаль (04073, м. Київ, пр. Степана Бандери, буд. 8, корп. 6; код ЄДРПОУ 40001366) 89025,46 грн. (вісімдесят дев`ять тисяч двадцять п`ять грн. 46 коп.) штрафу та 2083,86 грн. (дві тисячі вісімдесят три грн. 86 коп.) судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2020 року.

Суддя А.М. Селівон